СВЯЩЕНИЧА САНАТОРІЯ В ГРЕБЕНОВІ

Зріст і сила нації запевнені тоді, коли вона ві всіх напрямах і ділянках ритмічно пробиває собі шляхи і зараджує потребам і вимогам, які ставлять час і умовини. Те саме, що до цілого народу, відноситься й до поодиноких його кляс і станів, бо з їх рівномірним розквітом і закріпленням могутніє ціла нація. Не диво тому, що супроти нових подувів часу кождий стан і кожда установа проявляє свіжі, сильні старання зорганізуватися і забезпечитися в своїм діланню Здавалосяби, що се самозрозуміле і для нашого духовенства! Квіт народу, вибране і відділене силою свойого божого звання і покликання, дасться найлекше і найміцнійше сконсолідувати і з‘єдинити, щоби забезпечитися в осяганню і веденню до найвисшої ціли. Та на жаль, з болем серця треба се сказати, що воно відносно до сили, рішучости і скорости ворожих плянів, перегруповань і наступів замало проявляє активности і меткости. Вправді можнаби тут навести багато виправдуючих причин, що нераз кульмінують у впертій короткозорости одиниць і мішанню своїх власних амбіцій з добром загалу — та не о се тут ходить…

А вжеж в тій кволости найбільше вражало кождого, хто кинув свіжим оком на життя нашого духовенства, що воно так мало думає про свою самоохорону і не дбає о забезпечення себе на випадок недуги і старечої немочі. А прецінь збереження, скріплення і відзискання фізичних і духових сил одиниць, і то звичайно найкращих, що легко занепадають на здоровлю, для діяльности духовенства річ превеликої ваги В нинішних умовинах упавші ряди тяжко заступити рівновартними силами! Самозрозуміле отже, що німецьке, австрійське, швайцарське, француське, чи польське духовенство (Закопане, Ворохта і др.) подбало заздалегідь про відпочинкові і кураційні доми для своїх членів. Може скаже хтось, що наші священики, переважко жонаті, живучи на селі в родині, не відчували так дійм аючо потреби відпочинку і покріплення в недугах. Та се лише так здається. Хто мав нагоду переїхатися по наших селах, не згадуючи вже про міських священиків, і побути хоч кілька годин в їх домах, той легко переконався о якраз чімсь противнім. Парохіяльні, а нераз родинні клопоти, безвпинна праця грудьми і горлом, душевне виснаження і пересилення, що мстяться відтак в цілій діяльности, се часті гості в домах нашого духовенства, яких ніщо не заспокоїть, як лише зміна воздуху, залишення занять і повний відпочинок через якийсь час. Нераз можна почути: виїхавби . на відпочинок і лікар радить — та не маю де і не знаю, як там... Народне учительство, хоч жиє в тих самих умовинах, давно вже зарадило собі в тім напрямі.

З тим більшою радістю треба повитати в нас оснування кооперативи „Священича Санаторія“, що саме поставила собі за завдання виповнити ту прогалину в нашім життю. Осідком кооперативи, як читаємо в статуті, є місто Львів, а її метою є удержувати і вести літнища і санаторії, а при тім також бурси й інтернати для дітей та ремісничі майстерні. Членський уділ виносить 10 дол., який можна сплачувати по 2 зол. місячно. Головою надзірної ради є о. др. Климентій Шептицький, ігумен Студитів, а дирекцію творять о крил. Дам. Лопатинський, о. дир. Дзерович і о. С. Смачило, парох Гребенова. Совісний і рухливий провід і заряд дають певну запоруку найкращого розвою „Санаторії“.

За час свойого тримісячного істнування кооператива здобулася на закупно віллі „Зелемін“ в Гребенові, на границі Скільщини і Тухольщини, за ціну 7.800 дол. Дня 19. червня 1930 р. Впреосв. Е. Митрополит Кир Андрей в сослуженю Преосв. Кир Никити Будки і многих священиків довершив при великім здвизі народа посвячення нового дому. Вибір дому і місцевости був під кождим оглядом влучний. Вправді відзиваються голоси, що більша є потреба приміщення в купелевій місцевости на ревматизм, гостець, жолудкові і внутрішні недуги, та се лише свідчить, що „Санаторія“ мусить старатися о скоре закупно таких домів в Черчу, Трускавці і ин. Куплена двоповерхова вілля від інж. Козаневича, обнимає 20 кімнат, більших і менших, їдальню, кухню і пивниці. Від полудня, сходу і заходу попроваджені балкони для верандовання. Вілля нова, чиста, незвичайно світляна і воздушна. Заряд харчування обняла в сім році п. Козаневичева, а факт, що десятки гостей зпоза Санаторії бере обіди й вечері, свідчить найкраще про їх якість і добір. Удержання для члена стоїть 6 — 7 зол. денно, а з поправою білянсу і виплаченню боргів дирекція обіцює знизити оплату і до половини.

Священича санаторія —Зелемін, побудована на узгірю, має найкраще положення в Гребенові. Зі всіх сторін простягаються мальовничі, гірські види. На полудне у її стіп лежить Гребенів, опоясаний з одної сторони бистрим Опором, а з другої залізничим шляхом, ген дальше видніє Зелемянка зі своїми залізно-йодовими і бромово-соляними купелями. На північ і схід синіють вершки Парашки і могутнього Зелеміну. Віддалення від гостинця і високе положення хоронять віллю від пороху і диму. І під оглядом практичним і естетичним вибір справді прегарний! Все на очах, по середині села красується величава, в гірськім стилю побудована церква. Станула вона завдяки рухливости молодого о. пароха Ст. Смачила.

Стежок і проходів, дальших і близших по дооколичних соснових і смерекових лісах, є без ліку. По тих, колись непроходимих борах відбували князі і княжі бояри гучні лови на турів, медведів, вовків, диків і оленів. Для сильніших і здоровіших літників є приманчиві прогульки на Парашку, Зелемінь, Тростян і др., — з яких захоплює видця: Бескид зелений в три ряди саджений! Сонічні воздушні і в рвучій ріці купелі, поїздки до дооколичних міст і сіл — Лавочного, Славська, Тухлі Хащовання, Хітара, Волосянки, Головецька, Сколього, Синевідська, Бубнища і др. відсвіжують ум і кажуть забути всі клопоти і жури та махнути рукою на свари.

Скільщина і Тухольщина має своє світле імя в нашій історії і в історії нашої Церкви. Тут здвигнув народ прегарні стилеві храми з гарними іконами високої мистецької вартости. Тут грізний ставила опір татарам земля короля Данила. Тут співав колись заклопотаний о. Николай Устіянович безжурну пісню:

Верховино, світку ти наш!

Гей, як у тебе тут мило!

Як ігри від пливе тут час,

Свобідно, шумно, весело…

Там то бренить трембіти звук,

Щебече любо сопівка;

А як звіря завиє гук,

В челюсти плюне му цівка.

Своїми гарними образами вкрашав Корнило Устіянович божі доми. А й новіші муровані храми в Славську і Тухлі се гордощі української культури. Се найкращі наші новочасні церкви, будовані в византійсько-українськім стилю. Славчанська церква, розмальована Мод. Сосенком, а Тухлянська арт Балою, стягають зі всіх усюдів видців, ляїків і знатоків мистецтва. При тих церквах старі наші священики, оо. Юхнович, Качмарський, Йосифович, Ревакович, Мосора, Левинський і др. гідні слуги Божі і заслужені громадяни. Ревністю, невсипучою працею, совісністю, начитаністю, зразковим ладом в церкві можуть бути прикладом для кождого священика. „Розмова з ними — се солодкі хвилі відпочинку й науки. Поруч них молоде рухливе покоління духовенства — майже в кождім селі видніють синьожовті написи кооператив і читалень. Скільщина і Тухольщина вдержують свій високий культурний рівень!

По оба боках Гребенова два свідки. Під Сколем Святославова могила — грізне мементо з братовбийчих воєн і свар в нашім минулім, „щоби діти памятали каїнськую злобу“ — а за Тухлею Маківка, облита жизненою кровю наших борців.

Верхів гір, верхів слави,

Шумить, шумить сосновий ліс;

По битві на полях Полтави,

Тут вперше український кріс

Спиняв московських полчищ лави.

Мова століть зливається з шумом чорних борів. Відгомоном лунає тупіт тисячів полків і грюкіт гарматних гирл...

Ось новий підйом — там на Маківці пластунів табор складає присягу і святить прапор!

Стоїш на скалі. Небо оперлося о верхіва зелених гір, високо кружляє орел — беркут, в корчах шелестить гадюка. Рінистий Опір з каменя на камінь срібну воду переливає і таємну пісню говорить... Хваліте Господа с небес,... Солнце и луна... Горы і всі холмы... Звѣріє и всі скоти, гади и птицы пернаты...

„Топчуть неба сині ниви, недобитки хмар“. Лине думка за думкою.

На широкий шлях барвистий

золотосиню даль

Мрійно лине порив — чистий

Мов кришталь.

Рій за роєм поривають

Мрії — кришталі

Світлотінню вигравають

На чолі

Далі й далі... хід гальмують

Терни й манівці:

Як іти? Куди прямують

Стежки ці?

Рій вагань гнітить — лякає

Меркнуть кришталі...

Пі холодний виступає

На чолі

Та, на Тя, Господи, уповахом.

День минає, кінчає солнце свій міліонововерстовий біг. Тягне з круч і долів холодом. Довкруги обвиває гори темінь. Вертаймо в нашу Санаторію — Зелемін.