СВ. ЄФРЕМ СИРІЙСЬКИЙ - УЧИТЕЛЬ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ

1. В передодень свята апостолів Петра і Павла с. р. приняв пана Бенедикт XV. на торжественній авдієнції антіохійского патріярха Сирії Ігнатія-Єфрема ІІ. Рахмані ( Rahmani) враз з представителями всіх східних обрядів. Цікавий вид розкрився в салі трону. Лиш в ряди-годи бачиться його! Крім кількох французьких і італійських церковних лат. достойників і професорів - знатоків і любителів Сходу, були видні заступнаки обряду сирійського, вірменського враз зі своїм патріярхом Павлом XIII. Terzian-ом, халдейский, коптійсько-абиссинський, маронітський і византійсьий зі своїми віттями: геллонським, арабським (Мелхіти), славянським і румунським. Бракував лиш візантійсько-георгійський. Було много епископів, низших достойників і священників. Прийшли також всі колегії східні в Римі враз з ректорами.

В імени тої святочної громади дякував патріярх Рахмані Святійшому Отцю за проголошення свого земляка св. Єфрема (енциклікою з 2. жовтня м. р.) - учителем вселенської церкви. Ставлячи перед очі цілого світа “docırinam emminentem el insıgnem vitae sancıitatem” св. Єфрема (се два конечні услівя проголошення учителем церкви) — Бенедикт XV. дав новий доказ своєї особлившої прихильности для церкви Сходу.

2. Ся нагода каже і нам перенестиси на хвильку думкою в далекий Схід — Мезопотамію, де учив і працював новий docior Ecclesiae. Се четвертий вік по Христі, коли то пригасала боротьба з гностиками на се, щоб єще сильнійше розгорітися з Аріянами. Якраз тоді прийшов на світ св. Єфрем Сирійський (треба відріжнити його від патріярха антіохійского того самого імени з б. віку). Родився він в першім десятиліттю, мабуть 306 р., в Nisibis. Не знайшовши задовелення в світськім життю, пішов він яко 18-літний хлопець в пустиню, щоб віддатися молитві і науці. Тамто передовсім заглубився в читання св. письма, яке і зродило тоді в нім любов до поезії. Там також почав він складати свої перші релігійні стихи. Епископ Єфрема, Яков з Нізіби (+ 338) пізнав в нім сейчас великий талант і поставив його на чолі своєї катехитичної школи, яку провадив він до 363 р., коли то Перзи заняли Нізібу. Тоді св. Єфрем перенісся на римську територію і жив в пустині коло Едесси, гуртуючи дальше круго себе много учеників.

Час від часу лишав він свою затишну школу і вибирався в подорож. І так розпов дають деякі життєписці, що він супровожав свого епископа Якова на собор до Нікеї. Пізнійше, коли і по Мезопотамії залунала слава св. Василія, забажав едессенський монах познакомитись з ним особисто. І справді 370 р. вибрався він до Цезареї кападокійської, і з рук великого епископа мав одержати діяконат, в якім полишився до смерти. Бо ізза скромности і покори уважався негідним священства. Умер около 373 р., лишаючи отсей заповіт: “Я Єфрем вмераю і пишу мій тестамент. Зі страхом і пошаною заклинаю вас, моі браття Едессеняни: Не дайте поховати мене в домі Божім або під вівтарем. Бо не личить, щоб нечистий і обложений гноєм хробак був зложений в храмі і святині Бога. Одягніте мене в мою туніку і плащ, в які я вберявся щодня. Супровожайте мене псальмами і молитвами…”.

На часи Єфрема припадає золотий вік катехитичної школи в Едессі. Мала вона много схожостий з антіохійською (Теодорет, Хризостом і др.), з єі позитивним методом в егзегезі, узгляднюючи в першій мірі буквальний змисл та лишаючи менше місця аллегоричному і образовому пояснюванню с. письма. В 5 віці зачали в Едессі брати верх Несторіяни, так що цісар Зенон зніс єї 489 р. Деякі учителі перенеслися до Нізіби і розвивали дальше Несторієву єресь.

3. Св. Єфрем лишив по собі великий літературний спадок [1].

Писав коментарі до книг Стар. Завіта і листів св. Павла, з чого однак дещо дійшло до нас тільки в уривках. Зладив він також пояснення до Таціянового “Ціятессарон”, що переведений на сирійськи служив яко офіціяльний текст євангелій в церковнім богослуженню в Сирії. Яко егзегет стоїть він на рівні з Орігеном і Хризостомом в грецькій церкві і Гієронімом в латинській. З великим замилуванням писав Єфрем гимни, яких числять 12.000. Підклад їх переважно аскетично-моральний Мног з них навіяні глубоким містицизмом. Слушно тому звеся він docter in ascetica et mysica. В свох гимнах оспівував він народження, життя і смерть Христа, обороняв правдиву науку церкви проти поган, Жидів, гностиків, марціонітів і маніхеїв, аріян і др. Деякі з тих стихів повні такої щирої побожности що, як згадує св. Гієронім, вони єще за життя св. Єфрема ввійшли в сирійську літургію, як великий подив збуджували вони в сучасників, свідчить і се, що вскорі були переведені на грецьке, вірменське, коптійське, етіопське і м. В тих гимнах заяснів дух Єфрема найсильнійше і орієнтальна містика найшла в них свій найкрасший вислів.

В творах Єфрема міститься чиста і ясна наука о Бозі. Виразно учить він безконечність, незглубимість і непонятність Божу. О духовости Бога пр. так пише: “Не можемо прослідити так його виду, щоб можна представити собі його в нашім умі. Бо чує він без уший, говорить без уст, ділає без рук і видить без очий”. Прекрасно висловлюєся в своїх гимнах о святости, провидінню і милосердію Божім: “Річ відома, любий Бог не хотів нещасть, які в кождий час навіщають людий, — хотяй сам Він їх насилає. Гріхи наші є причиною наших кар. Ніхто не може жалуватися на нашого сотворителя, бо тільки протупками нашими змушуєм його, щоб проти своєї волі гнівався на нас і карав нас проти своєї вподоби”.

Ясне свідоцтво дає і о Пресв. Троці. Бога Отця порівнує він з сонцем, Сина з його світлом і св. Духа з теплом луча. Сим порівнанням показує він отже як злучені невіддільно всі три особи Божі і рівночасно, як відріжнені одна від друго, дальше їх походження, Сина від Отця і Духа від Отця через Сина так, як виходить тепло зі Сонця через луч. Природа Пр. Тройці одна і єї сила рівна. Вже перед вибухом христольогічних спорів учив він про дві природи Христа, божу і чоловічу, обняті одною особою Божою. Христос відкупив нас своєю кровію від гріхів. Своїм хрестом поставив він міст над смертію, щоб через нею перейшли душі з країни смерти в країну життя.

Без найменших неясностий учить едессенський єреміт про лійсну присутність Христа в Пр. Евхаристі. В гимні “о священстві” священник приносячи жертву так відзивається до небесного Отця: “Отсе повис на хресті Твій Син і його одіж обкрівавлена і бік пробитий копієм. Згадує терпіння і смерть Його улюбленого Сина, начеб Він (Отец) забув Його і Отец вислухує тих мольо. Сам він (свящ.) містично убиває єдинородного Сина перед Його Отцем, розділя і кладе, перший споживає з Його тіла і пє з його крови”. В иншім гимні каже: “Ісус взявши в руки з початку звичайний хліб, блогословив.... Прийміть і їджте всі з того, що освятило моє слово. Те що тепер я вам дав, не думайте, що се хліб... се, що назвав я моїм тілом, воно направду є ним”.

До св. Петра так говорить Христос у Єфрема: “Ти голова жерела (саме жерело), з якого черпаєсь моя наука, ти голова моїх учеників і через тебе напою всі народи”. Найціннійші однак є Його свідоцтва о Пр. Діві Рідко котрий з Отців і писателів церковних звеличав так Марію, як сирійських монах. Численні гимни присвятив він Матери Божій, вихвалюючи єї вічне дівицтво, єї підність материнську і особливо єї непорочне зачаття. Він іменно лає о нім найстарше свідоцтво: “Revera quidem Tu et Maltr Tua, vos soli estis, qui omni ex parte omnino pul hri sint. In Te Domine non est labes, nec ulla in matre Tua, macula”.

Не місце тут розводитися довше над ціллю наукою Єфрема і розбирати сі значіння для історії логм. Вже сказане вказує нам, з яким оправданням величають його Сирійці сонцем Сирії, підвалиною церкви, учителем світа, митрою (кіннор) св. Духа і т. д. св. Григорій Ніссенський порівнував Єфрема з Евфратом, якого духові води зрошуючи серця вірних, приносили сторичний пліл.

4. Нині з цвитучої колись сирійської церкви осталися лиш слабі сліди великої слави. Спинили єї розвій єреси христольогічні і арабське та турецьке пановання. Ті, що не винародовилися, роздерті нині на три части. Одна то Якобіти — епігони колишних Монофізитів, друга — Несторяни. Трета частина належить до католицької церкви заховавши свій старинний обряд і сирійську мову в літургії. Загал Сирійців, як взагалі цілий далекий схід, говорить по арабськи. Лиш по закутних селах Сирії і Мезопотамії заховалася єще стара сирійська бесіда. Католицька частина числить нині около 60,00 вірних і має 4 архіепископів, 5 епископів і 325 священиків та 60 церков і два монастирі мужеські і один женський. На чолі стоїть згаданий патріях Рахмані. один з найбільше учених сучасних біблістів. Осідком його є Антіохія. Однак зі згляду на улекшення комунікації перебуває він в Бейруті, де перенеслися також і другі антіокійські патріярхи. Частим гостем є патр. Рахмані в Римі, приїзджаючи сюди задля своїх студій. Він горячо піклується організованням і поширенням своєї церкви. Колиб ті старання вінчалися повним успіхом, а тим самим, щоб сповнилося бажання св. Отця — і та збідніла нині церков зацвила давним, сильним життям. “Щоби за подувом ласки Божої і заступництвом св. Єфрема, упали ті перепони, ізза яких днесь оплакуємо відлучення так значно, части христіянського стада від містичної скали, на якій Христос збудував свою церков” (енцикл. о св. Єфремі).

[1] Над єго виданням працювали Assemani — Opera omnia, 6 томів. Romae 1734-46. Bickell - Carmına Nisłbena - Lipsıae 1866 u. Lamy Q S Ephr. hymni et sermones. Mechlinae 1882. Rabmanı - S. Ephr. hymni de virginitate. Scharfe 1906. проф. Mercati i др.