СЛОВО НАД ГРОБОМ БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ ЮЛІЯНА ПАВЛИКОВСЬКОГО

Нинішня євангельська наука притягаюча своєю легкою формою, водночас відзначається глибоким змістом. Оповідається про царя, що справив весілля своєму синові. Притча про бенкет, весілля, обід, чи вечерю принаджувала слухачів, що радше бажали розвеселитися, ніж засмутитися. Такі нагоди використовувано вже в Старому Завіті.

Поучення Божої Премудрости представлене тепер, як пир, на який запрошені всі люди. Славні були поганські, зокрема грецькі філософічні симпозіони. Та й на нинішніх прийняттях і бенкетах звичайно обговорюється якісь важні справи, звеличується заслужених осіб і піддержується учасників у доброму настрою. Такі нагоди використовував також і Христос. І ось нині оповідає, як то один цар справив весілля своєму синові і запросив гостей. Але вони злегковажили собі честь і запрошення і пішли до своїх зайнять, закупів і господарств, а деякі навіть повбивали його слуг. Цар винищив їх місто і вигубив убивців. Тоді сказав слугам запросити всіх прохожих на шляхах. І вони прийшли на весілля. А все ж таки й між ними знайшовся один легкодух, що прийшов у невесільній одежі. За цю зневагу він був укинений у кромішну тьму.

Ось притча, а скільки тут виложених правд Христової науки: Цар — то Бог Отець, який справляє весілля своєму Синові Ісусові Христові – з його обручницею Церквою. Запрошені, в першу чергу, ізраїльтяни до Божого Царства й Церкви, але вони відкидають і тому приходять погани. Одначе й від них вимагає Господь « весільної одежі », Божої благодаті й сповнювання всіх Божих законів.

Так коротко зʼясована Христова наука — заклик до всіх, щоб вступали до Церкви з її св. Тайнами. Мимохіть накидується кожному найважніше життєве питання, чи я є у святочній, надприродній одежі? Та одну потверджуючу відповідь чуємо від оцього весільного гостя, що прийняв із вдячністю запрошення, скінчив свій житєвий біг і удостоївся, як у Бозі надія, весільної небесної трапези в Божому Царстві.

Покійний Юліян Павликовський, що прийшов тут між нас, загально відома особистість, вірний син Української Католицької Церкви, найвизначніший наш народній діяч в останній добі на полі кооперації і економії. Завдяки цій праці наші села освободилися від корчем і пʼянства та перейняли торгівлю у свої українські руки.

Юліян Павликовський народився 20 липня 1888 р. в Сенькові, біля Радехова, у священичій родині. Правничі студії скінчив у Львові, в аґрономічні у Відні. До 1918 р. працював у Сільському Господарі, опісля брав участь у визвольних змаганнях. Був керівником і організатором відбудови Краю, а від 1922 р. головою Краєвого Союзу Кооператив і Ревізійного Союзу. Від 1923-1939 р. був директором Народньої Торгівлі, головою Надвірної Ради Маслосоюзу. Ідеолог кооперативного руху й ін. установ, співосновник УНДО й сенатор до польського парляменту. Був професором аґрарного законодавства на Українському Тайному Університеті у Львові, викладав на різних курсах, написав багато статтей у ділянці аґрономії і кооперації та окремі праці. Був членом НТШ, професором УВУ й УТІ. Від 1944 р. жив на еміґрації в Німеччині і був головою Обʼєднання Укр. Кооператив у Мюнхені. Помер у Мюнхені 28 грудня 1949 р., в 61 році життя.

Був висококультурною людиною, одною з найкультурніших свого часу. Незвичайно милий своєю поведінкою, зверхністю й чемністю притягав усіх, що жили кругом нього. Примірний християнин, він був одним з найближчих довірених осіб Слуги Божого Митрополита Андрея та на всенародніх торжествах був він першим речником. Крім того визначався великою працьовитістю й точністю. Приготовувана біографія дасть повний образ — нового покійника у крипті Св. Софії.

На цих похоронах треба згадати його дружину Ірину Павликовську, голову жіночих організацій (ур. у Львові 1901 р.), яка поробила заходи для переведення його тлінних останків з Мюнхену і задля подорожніх труднощів мусіла відʼїхати до Едмонтону (Канада), але духом і молитвою вона ось тут при домовині.

Нехай спочиває оцей праведник і культурник у нашій вдячній памʼяті сном блаженних аж до Страшного Суду. Амінь.