СЛОВО НА ВЕЛИКДЕНЬ У СОБОРІ СВЯТОГО ПЕТРА

Христос воскрес!

Яке многозначуще слово! Воно лунає вже майже дві тисячі літ на наших Землях, а тепер і по цілому світі нашого поселення. Ми так привикли до цієї пасхальної, великодної радости, наша ціла душа й тіло так перейняті нею, що навіть не застановляємося над її причиною. Для кожного це самозрозуміле. Для кожного самозрозуміле, що після своїх мук і смерти, Христос по трьох днях у гробі, воскрес, потвердив свою науку як правду й нам прирік також воскресення. Та коли застановитися над цим глибше, то воно остає всетаки якоюсь тайною і загадкою в собі, хоч з другого боку воно є основою і причиною нашого радісного настрою і піднесення духа. А радість для нас тим більша, бо ми зібрані знову при гробі св. Йосафата, в осередку християнського світу, й водночас в осередку українського духа, злученого нині цим великим Великоднем в нашій історії, теперішності й майбутньому.

Нема сумніву, що в цьому є укрите якесь таїнство, бо ніяка природна подія, хоч би здобуток який чи побіда, не є в силі так проникнути душу малого й великого, нуждаря і багатиря, як Христове воскресення.Бо це надприродна правда віри, надприродне таїнство, яке й визнаємо щодня у «Вірую», що «Христос воскрес в третій день згідно з писанням».Та коли так дальше застановлятися над тим, то ми бачимо при тому якийсь таємничий Божий закон, що всі великі справи й великі події відбуваються в укритті. Різдво Христове відбулося незамітно в станці за Вифлеємом і щойно після того прийшли ангели, пастирі й мудреці зі Сходу та сповістили світові велику радість. А все ж то була переломова подія— прийшов на світ Божий Син. Небувала й нечувана річ! І так воно було й в пізнішому житті Христа при нагоді Його преображення. Так само й воскресення відбулося в неприявності світу. Його терпіння, муки й смерть, бачили люди, а воскресіння в гробі ніхто. Прийшов ангел, відвалив величезний камінь, яким був привалений вхід до гробу, перелякана сторожа повтікала. Воскрес Христос — в який спосіб? Це тайна!Ми не знаємо й не маємо прикладу в житті природному, щоб хтось умер і зачав знову жити, злучивши свою душу з тілом. Це тільки сталося Божою силою Христа. І Лазар також вийшов вже живий з гробу, але він воскрес силою майбутнього воскресення Христа. Таїнство, це надприродна правда, що усувається від нашого зрозуміння. Ми мусимо вірити в нього, бо так вимагає Бог для нашого спасіння.

«Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Йо. 20,29) — сказав Христос до апостола Томи, коли переконував його про те, що він не привид, але дійсність. І саме в тій таємничості лежить і суть нашої радости, кожного зокрема й всіх разом, і це не тільки нас, але й всіх поколінь наших і інших народів, і всі вони находять у воскресінню щось великого, могутнього, щось будуючого й покріпляючого. Хоч би як хто був прибитий і сумний, бідний чи багатий, малий чи великий, старається натягнути нову свитину, прибратися як вміє і може, щоб присвятити належну увагу Великодневі. Кожний відчуває самометно цю таємничість воскресіння Христового, що стала осередком спасіння: «Возведи окрест очи твої Слоне і виждь, се бо прийдоша к тебі, як богосвітлия світила от запада і сівера і моря і востока чада твоя, в тебі благословящая Хріста во віки» (Ірмос воскр. кан.).

Глянь, Дорогий Брате й Сестро! Нині й в Україні і на Сибірі, і на Зеленому Клині, і в Новій Зеляндії, і Австралії, і Бразилії, і Аргентині, Параґваю, Венецуелі, в Перу, в Зʼєдинених Державах Америки, в Канаді, Англії, Еспанії, Франції, в Бельгії, Скандинавських Країнах, Німеччині, Австрії, Закарпатті і Югославії — всі Українці піднесли духа до воскреслого Христа, щоб зʼєдинитися і набрати нових сил. Вони переживають цю подію, що відбулася перед Синедріоном, Пилатом, Іродом і біля гробу. Прийшов Ангел відвалив камінь, повтікала сторожа, востав Христос, а заплакані мироносиці й апостоли возрадувались. Жиди підкупили грішми сторожу, але Христового воскресіння не затаїли. Як сказав праведний Никодим, що від Бога, це не пропаде. Занадто воно могутнє, щоб людська сила могла його поконати, хоч би які безбожницькі зусилля, Христову Божу потугу не переможуть.

Замітний ще й інший момент у Христовому воскресінні. Христос явився тільки найближчим своїм вірним: Матері Божій, мироносицям, апостолам і ученикам, а навпаки не пішов ні до Синедріону, ні до Пилата й Ірода й своїх мучителів. Яке було б це їх пониження і прибиття!Не зробив цього Христос, бо любов, якою завжди руководився, не позволяла на це. За любов Матері Божої, мироносиць, апостолів і учеників,Він відплачується любовʼю, і за повне пожертвування і непроспані ночі, плач і гризоту, безнадійність молодців з Емаус, Він нагороджує радістю,що переміняє сум у втіху. А невірних лишив, щоб самі старалися дійти до правди. Він не хотів вносити й найменшого скреготу, примусу й дисонансу. І ми нині бачимо, як безправʼя бере верх, але й дзвінко звучать слова Христа: «Дерзайте, я побідив світ. Ви будете плакати й ридати, а світ буде веселитися, але сум ваш переміниться в радість ».

Гляньте, як нагородив Христос Марію Магдалину! Хто нині згадував би про неї, якщо б не Христос! Так само й наші труди, терпіння, хрести й прикрощі певно нагородить Христос великою і дочасною і вічною нагородою. Кожний з нас має нині багато терпіння. Та не забуваймо, що Христос ніс ще важчий хрест.

Дорогі Браття і Сестри, нехай нинішня хвилина додасть нам сили, щоб і ми, як і цей світлий свідок св. Йосафат, що віддав своє життя за Христа й врятував католицьку Церкву у нас на Україні, набрали нового духа, свіжої сили від воскреслого Христа, і відійшли з того Богослуження сильні, могутні, скріплені до дальшої праці для Бога, Церкви й нашого Народу.

Христос воскрес!