СЛОВО НА БЛАГОСЛОВЕННЯ СОБОРУ СВЯТОЇ СОФІЇ

При нинішньому торжественному вході в храм Св. Софії на його благословення мимохіть несуться з глибини душі перші слова: « Слава Тобі Господи! ». Слава Тобі, що на цьому місці, на широких полях і пасовиськах, постав цей храм біля Українського Католицького Університету і Української Папської Малої Семінарії, як їх завершення і доповнення. Здвигнений з великими трудами, він зазначує наше українське імʼя, правда, на поселенні, але все таки в осередку християнського-католицького світу. Слава Тобі!, що можемо в ньому занести благодарну і благальну пісню в нашій недолі і молити за її поправу.

I.

Кожний храм це посвячене місце прослави і почитання Бога. Правда, на кожному місці в всюдиприсутній Бог, але Він сам бажає собі вибраних і віддільних просторів, і то вже від сотворення чоловіка на землі, на яких Він в окремий спосіб перебуває і приймає поклін. Каїн і Авель приносили жертву, приносив її і Ной на жертівнику, Авраам на горі в Морії. І патріярх Яків, коли пізнав, що місце, на якому спав, святе; « що це дім Божий і небесні ворота», поставив камінь, на якому спав, як стовп: « І камінь цей, що я поставив його як стовп, буде дім Божий » (Буття 28, 22). І до Мойсея сказав Господь: « Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш — земля свята» (Вихід 3, 5). А так само, що до жертви, то мовив: « Жертовник із землі поставиш мені і приноситимеш на нім усепалення свої... Коли ж з каменя будуватимеш мені жертовник, то не будуй з тесаного каменя... На кожне місце, де я захочу, щоб прославлялось моє імʼя, я прийду до тебе і поблагословлю тебе... » (Вихід 20, 24-25). І справді, з жертовних каменів почато будови святинь. Будували їх погани своїм божкам у Вавилоні, Асирії, Персії, Єгипті, Греції і Римі, і то найкращі будівлі, на які тільки люди могли спромогтися. Побудував і найкращий храм на Сході премудрий цар Соломон, і він став зразком на тисячоліття і для самих християн. Справді, християни спочатку скривалися з своїми богослуженнями в катакомбах, але коли, за цісаря Константина, вийшли з підземель на поверхню землі, почали будувати храми, з яких найвеличавіший здвигнув васільво Юстиніян в честь другої Божої Особи, Божої Премудрости, св. Софії в Царгороді. За його прикладом будовано подивугідні катедри в Римі, у Відні, в Кольонії, в Парижі, в Брюсселі, в Лондоні і ін. А всі вони найкраще свідчать про піднебесні зусилля людського генія для почитання Всевишнього.

І українська земля, від самих початків голошення благовістя св. Апостолом Андреєм, стала пишатись зразу малими і скромними, але пізніше високомистецькими церквами. Коли перейшли кочові і вандрівні народи та усталилось життя, св. Володимир Великий здвигнув у Києві могутній і прегарний храм в честь Пресвятої Богородиці, званий Десятинним. Та, на жаль, в часі монгольської навали і пізніших часах, його зруйновано до основ. Після смерти св. Володимира його син великий князь, Ярослав Мудрий, побудував другу, не менше святиню в честь Божої Премудрости — св. Софії. Він оставоя і до ану, як вершок українського будівництва, символом віруючого і побожного духа українського народу та звеличення неосяжної Божої Премудрости в часах найбільшої могутности держави в історії українського народу і дороговказом для українського народу по всі віки.

II.

Кожний храм, як сказано, 6 призначений до віддавання почестей, почитання і поклону Всевишньому. Людина, сотворена Богом, силою своєї природи є обовʼязана почитати та благодарити свого Творця і Добродія. Ввиду того церква є « катексохен » — наскрізь, домом молитви, «дім мій, дім молитви є » (Лк. 19, 46), і то молитви найкращої і найуспішнішої, бо спільної і однодушної. Вся громада сходиться разом і заносить голосну молитву перед Божий престіл — молитву подяки за завершені труди, за виконані діла чеснот віри, надії і любови Бога; любови, помочі ближньому, второпности, повздержности, чистоти і поступу в житті; за здоровʼя і прожиток. Словом за мир і супокій, за всі духовні і тілесні благодаті. Водночас є вона і домом гарячих благань за щасливе майбутнє своєї родини, своєї Церкви, свого народу. « А де два або три зібрані в імʼя моє, там я є серед них » (Мт. 18, 20), і « Ти, що обіцяв вволити прохання двох або трьох, що згодяться в імʼя Твоє » (Молитва 3-ого Антиф.). Бо Церква це містичне тіло Христа (1 Кор. 12, 27).

Кожний храм є не тільки домом молитви, але найтіснішою єдністю і найбільшою силою, місцем приношення жертви, і то найбільшої і наймилішої Богові, бо приноситься в жертву його єдинородний Син — Ісус Христос: « Це є моє Тіло, що за вас дається — Ця чаша Новий Завіт у цій Крові. Бо кожного разу, як їсте хліб цей і пʼєте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж докі він не прийде » (1 Кор. 24-26). Церква, отже, в громаді, то осередок молитви, жертви й уділювання Тайн. Словом, це місце випрошування, уділювання і одержування благодатей. В ній ми родимося до нового надприродного життя — стаємо дітьми Божими — та одержуємо всі помочі для його піддержання і розвитку. Тому-то вона стоїть завжди на пайкращому і найвищому, для всіх видному, місці. Вона всюди, сама собою, є найвеличавішою будовою людини і для людини. Найщасливіший шлях в житті людини, це дорога до церкви, від хрещення до похорону. І найсвітлішою хвилиною в житті Христа був його величавий вʼїзд до храму в Єрусалимі. Як виглядали б наші празники Різдва, Воскресення, Святого Духа, Богородиці, Святих і всіх педіль, якщо не було б церкви? Це знають добре ті, що її втратили!

Та ще одне, дуже почесне, призначення мала і має церква — вона с не лише домом молитви, жертви і освячення, але і домом науки й освіти народу. І в поган, і в ізраїльтян, і в християн гуртувалися біля храму мужі науки. І Христос, як 12-літній хлопець і пізніше як авторитетний учитель, учив дуже часто в храмі і у синагогах. Таку ролю сповняли церкви і в нас на Україні. Київська Софія мала школи, і то високі; там постала « Руська Правда » і глибоконаукові твори. З них вийшов і митр. Іларіон, там написав він і своє « Слово о законі і благодаті ». В них проповідували найвищі науки про Бога і про Христа, а також і світські природні науки, які повинна знати освічена людина. Коло кожної церкви горнулися всі вірні, які цінили знання і мудрість. Вони не боялися ні віддалі, ні морозу, ні спеки, ні видатків, але милями нераз і пішки тягнули, щоб почути там Божу науку.

III.

Ми нині заносимо благодарну Службу Господеві за здвигнення цього храму і також дякуємо всім тим, що причинилися до його будови, в першу чергу Св. Отцеві Папі Павлові VI за те, що особисто дав дозвіл на запис площі на Апостольський Престіл з призначенням для Храму # Університету українського народу; дальше всім українським, передусім американським і канадійським та деяким неукраїнським Владикам, духовенству і вірним, зокрема за вдовині і діточі лепти; подяка фірмі д-р Мацці і помічникам за довершення будови, архітектові д-р Ді Стефано за виготовлення плянів на основі Київської Софії, мистцеві Св. Гординському за проєкт мозаїки Божої Премудрости, мозаїстові проф. Монтічеллі за виконання високомистецької зразкової мозаїки, проф. Маццеї за мармурові вівтарі, трони і балюстради, адвокатові Рубіно за правні поради, і всім, що молитвами і трудами помогли до здійснення цього храму, в першу чергу Монахиням Василіянкам з їх архимандринею Клявдією, — велике, сердечне і щире Спасибі! Нехай св. Софія всещедро відплатить всім мудрістю і правдою. Київська Софія красувалася майже тисяча літ на усій Русі-Україні, як символ почитання і пошани Божої Мудрости, Другої Особи Пресвятої Тройці. Вона опановувала усе життя і нормувала його устрій, як одиниці, так і усієї держави. В ній линули молитви до Божої Мудрости за благо усього народу, « даючи прохаючому премудрість » (Мол. Трисв. Літ.). Нехай і українська Софія в Римі, хоч в одробині заступить і сповнить оцю ролю в житті усіх українців на Батьківщині і поселеннях, коли в Київській Софії затихла молитва і Служба Божа. Нехай тим гарячіше лине вона тут за Божу Мудрість, « горнюю мудрость» (Утр. св. Кирила і Методія), коли нині людська мудрість, мудрість цього віку (1 Кор. 2, 6) хоче брати перевагу і знищити наш нарід та нашу Церкву. Нехай не лише українці, але і не українці находять тут піднесення духа, потіху, розраду і передусім просвітління у важких хвилинах життя і рішеннях. Нехай вона стане могутнім чинником для нашого світлого майбутнього і приверне славні часи наших князів, коли то вперше постала св. Софія в Києві: «Ми говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу » (1Кор.2, 7).