СЛОВО НА БЕНКЕТІ З НАГОДИ 90-РІЧЧЯ

Дорогі Сини і Дочки Страдної Святої Української Помісної Церкви! Мої Духовні Діти, Діти великого Українського Народу!

Прилетіли Ви з усіх сторін світу — з Европи, Канади, Північної і Південної Аферики й далекої Австралії, щоб привітати мене з моїм 90-літтям. Велике Вам Спасибі за Ваш труд, Ваші жертви й особливо за Ваші молитви! Господу Богу Всевишньому дякую за те, що дозволив мені у своєму незбагненному промислі дожити тієї радісної хвилини! Йому моя хвала і слава!

Вітаєте мене — Главу Української Церкви! Радістю сповнюється мов серце, бо це вияв Вашої вірности і Вашої присяги — служити своїй рідній Церкві в нерозривній єдності із Вселенською Христовою Церквою, побудованій на скалі-первоапостолі Петрі, освяченій хресною жертвою Христа-Богочоловіка, зі світлою печаттю Христового Воскресення, освяченої Духом Святим, що в ній перебуває, її утверджує і їй заповітує, що врата адові не одоліють її! Спасибі Вам за те і благаю Вас: служіть усіма силами своєї душі, силами свого розуму, свого серця, своїх твердих рук! Будьте її вірними і безстрашними воїнами аж до смерти!

Вітаєте мене — Батька нашої Церкви і приносите мені найцінніші дари — віддання і любов! Дякую Вам і в батьківській любові обнімаю Вас, як добрий батько, як син українського народу, як Ваш рідний брат по крові.

Вітаєте мене — свого рідного Патріярха, перемника духовно-релігійної і національної спадщини Церкви Києва і всієї Руси, і її світлих митрополитів від Іларіона аж до останнього Слуги Божого Андрея! Перейняв я цю спадщину, щоб її боронити й захистити від усіх стріл лукавого! Вітаючи мене, як Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси, молячись за нього наєдині у святій Літургії, висловлюєте свою віру, маніфестуєте перед Господом Богом, перед цілим світом, що Ви стали собою, що Ви свідомі і зрілі діти своєї Церкви і свого Народу! І тому благословлю Вас і благаю: бережіть цю велику спадщину нашого древнього християнства і непорочною занесіть її у наступне тисячоліття. Його пічнемо з Ювілеєм Хрещення Руси-України в 1988-му році.

І ось, перед Вами Ваш Глава-Батько, Патріярх! Та « чим же я похвалюся »? Хіба тим, що рани ношу і біль у своєму серці! Перед Вами вʼязень Христа ради, і як вʼязень та співвʼязень моїх братів на Україні, сотень тисяч мого духовного стада я болію, що вони страждуть за Христа і за українських нарід у вʼязницях, на рабських « работах», в тюрмах і на засланнях. Між ними єпископи, священики, монахи і монахині, робітники, мистці слова, вчені, селяни, матері і молоді діти! Знаю, що вони страждуть і моляться за свого Батька-Патріярха і свого Брата-ВʼЯЗНЯ! Дякую, сострадаю з Вами і благословлю Вас! Передаю Вам спадщину з печаттю хреста на ній і кличу до Вас усіх — встаньте, не спіть! Нехай воздвигне Вас Господь!

Щераз дякую, благословлю і як напуття на шляху Преображення і Воскресення нашої Святої Церкви і нескореного українського Народу заповітую Вам: «Стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові» (1 Кор. 16,13-14). Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися... проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви... Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягніться в зброю справедливости, взуйте ноги в готовість... візьміть також шолом спасіння і меч духовний — це єсть слово Боже...» (Еф. 6,11-17).

Благословення Господнє на Вас!

Домус Маріє, Рим