СЛОВО У 25-ЛІТТЯ УВʼЯЗНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ІЄРАРХІЇ І ПЕРЕСЛІДУВАННЯ НАШОЇ ЦЕРКВИ

Свята Церква ставить нам перед очі в часі Великого Посту найважніші хвилини з життя Ісуса Христа і, передусім, діло відкуплення людського роду: 40-денний піст, умертвлення, несення хреста і смерть на Голгофті, яка закінчується світлим празником Воскресення з мертвих.Щоб вірні відчули вагу справи, щонеділі читає вона відповідну Євангелію: Про Закхея, що хоче побачити і пізнати Христа та почути його науку, про потребу покори і щирого покаяння, як це видно на Митарі і Фарисеї, як милосердним є Господь, щоб простити грішникові, що кається, подібно як цей батько, що тішиться з навернення Блудного сина і прощає йому його важкі провини. А що це життєве завдання кожної людини не є маловажним, але навіть грізним у цілий свій ріст, читаємо в Мʼясопусну Неділю оповідання про Страшний Суд і остаточну заплату

та кару.

Тому треба зачинати піст і покаяння від внутрішньої перебудови, не зовнішнім посним видом і насупленим лицем, але з внутрішнім розкаянням, прощаючи провини всім ближнім. Ось з такими думками стаємо на порозі цьогорічного Великого Посту. Зближаємося до Христа, як Филип і Натанаїл, і то з щирим серцем, без лести і облуди, щоб побачити небо відкрите і серед ангелів Його, як Божого Сина. Христос є в силі помогти, уздоровити і простити кожному розкаянному грішникові, як уздоровив і розрішив нещасного паралітика. Треба тільки рішитися беззастережно покинути давні грішні склонності при помочі посту і умертвлень, взяти свій хрест і йти за Христом.

Після тих поучень і пройдених етапів, Христос відкриває апостолам, ученикам і своїм вірним найвищий чин свого життя, відкуплення людського роду через хресну смерть і світле воскресення з мертвих: « Ось входимо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий архиєреям і книжникам; і осудять його на смерть, і видадуть його поганам, і поглумляться з нього, і поранять його, і оплюють його, й убʼють його; і в третій день воскресне » (Марк. 10,33-34). Важні ці і многозначучі слова, а одночасно головна і найголовніша думка та заповіт для нашого життя! Вони нині виринають більш, як колинебудь, значуче перед нами. Нині якраз минав 25 літ, коли вночі з 11 на 12 квітня, увʼязнено всю нашу Українську Католицьку Ієрархію і розпочато явне переслідування нашої Церкви, якому подібного не було дотепер. Ми обняті настроєм і перейняті жахом, який огорнув був колись апостолів, коли почули про муки і смерть Христа.

« Не є ученик над свого учителя, ні слуга над свого пана » (Мт. 10,24).Наша Церква мусіла взяти на себе преважкий хрест і переносити грізні переслідування. — Сумні 25-літні роковини, сумні і дуже сумні! Бо переслідування продовжуються, і ми страдаємо дальше та несемо вложений на наші рамена хрест. Ми, в розсіянні, на поселеннях лише невелика громада в порівні до всього Народу, можемо вложити ширу 1 глибоку подяку Господеві за ці жертви і терпіння та благати про поміч у дальшому двиганні цих хрестів.

В історії Церкви ми бачимо великі і жорстокі переслідування християнства, ми бачимо і високо квітучу і може найбільше розвинену і заслужену Церкву в тодішньому часі в Малій Азії (св. Василія Великого, Григорія Нісійського, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого й ін.), яка зникла майже уся з лиця землі. Як, з одного боку, ми вдячні за це достоїнство мучеництва Господеві, так, з другого боку, молимо, щоб через нашу неміч і страшні удари також не було стерте наше імʼя в Католицькій Церкві. Хоч упродовж цих 25 літ, починаючи від 11 на 12 квітня 1945 р., впали наших жертв гекатомби і полилися ріки сліз і крови, підносились до неба і зойки і плачі страдальців, то, водночас, скільки довершено геройських і безстрашних подвигів в обороні і своєї католицької віри, і народу. Яка подивугідна постава архиєреїв, цих незліченних мас вірних і духовенства, що положили свої голови за Христа і Його Церкву! Коли відносно мала, залякана і зведена частина нашої Церкви думала спасати Церкву і віру промовчуванням своєї католицької приналежности, то і в ній ще тліє іскра Божого духа. Наша Церква і Нарід при всіх немочах сповнили дотепер гідно своє завдання. Наша Ієрархія, наші мученики й ісповідники лежать вже в невідомих і розритих могилах. Але з них вони найвимовніше промовляють до нас і до всієї Католицької Церкви: Ми віддали своє життя за Божу справу, ми боронили Христа і Його вселенської Церкви! Скільки в цих мовчазних словах бодрости духа, потіхи і відваги для нас! І коли ми нині розмолені підносимо наші руки і душі до Бога, то бачимо, що нам остається лиш одна дорога, йти кривавими і світлими слідами наших попередників.А до цього нам остаються ще два засоби. Ви чули мабуть про того Святого, що давав раду вірним у безвихідному положенні: коли ти молишся,то молися так, наче б від нікого не залежало твоє спасення. А коли працюєш, то працюй так, наче б тільки від тебе єдиного, ні від Бога, ні від людей, залежало все. Отож, коли ми докладемо всіх зусиль в гарячій молитві і вчинках, тоді ми сповнимо достойно своє завдання і будемо спасенні. І те саме остається нам і нині, щоб ми всі з усіх наших сил, які нам Господь дарує, молитвою і ділом продовжували цей великий чин єдности Церкви під одним Пастирем. Амінь.