СОБОРНЕ ВЕЛИКОДНЕ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІЇ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Всечесним і Преподобним Отцям Духовним

Преподобним Ченцям і Черницям та всім Боголюбивим Вірним

Мир у Господі і наше Архиєрейське благословення!

Христос Воскрес!

«Темрява проминула і правдиве світло вже світить» (І Ів. 2,8)

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Христос своїм воскресенням дає всім нам велику надприродну радість. Ми переживаємо її кожного Великодня, нею, як християни, повинні ми жити постійно. Це тому так, що Христове воскресення — є прославою Його самого — нашого Господа, Учителя і Володаря. Хто вдумався у Христові страсті, хто переживав їх, хто йшов з Христом, як Він падав під тяжким хрестом, той зрозуміє і відчує, чим є великодня радість для душі. З воскресенням зникли всі сліди страшної муки, остались тільки прославлені рани, які переконали апостола Тому про Христове воскресення, але вже не було терпіння в Христа. Церква радіє тою перемогою і в захопленні закликає Богоматір, щоб Вона разом з усіма вірними брала участь у цій великодній радості: « А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням Рождення Твого» (Канон Пасхи, 9 пісня).

Іншою причиною нашої радости — це потіха для апостолів. Велика Пʼятниця вчинила в їхніх душах, в їхніх умах таке спустошення, яке важко собі уявити. І ось по ночі, в якій зникло для них всяке світло,являється апостолам Світло і Життя чудесно переможне, про що навіть вони не могли мріяти. Настав ранок невимовно славного дня, благословенний ранок історії світу, ранок вічного світла. Апостоли вже бачать, що Христос — їх Спаситель, їх Учитель — переміг світ. Знають, що Він живе, бо Його побачили і з Ним говорили: « Раділи учні побачивши Господа » (Ів. 20,20). Вони знають, що Він є Господом і Богом, якому поклониться всяке коліно на небі, на землі й під землею (Фил. 2,10).

Тая жива певність апостолів і учнів Ісуса про Христову перемогу перейшла зразу на цілу Церкву і до сьогодні вона не зменшилася, не послабла, а скріпилась, зміцніла. Нинішня Церква є тая сама апостольська Церква — вічно жива по всіх кінцях землі. Та Церква з палаючим серцем переходить радісний двотисячний шлях з Емаусу до Єрусалиму, проголошуючи радісну великодню новину: « Христос справді воскрес» (Лк. 24,34). В тій Церкві є той самий Петро, той сам собор апостолів, той сам гурт 500 осіб, що також бачив воскреслого Христа. То є новий люд, що прийшов з темряви до світла, покликаний доброю новиною світла й воскресення.

Близько перед Вознесенням молоденька Церква питала свого Вчителя й Основника: « Чи прийшов вже час, в якім знову відбудуєш Ізраілеві царство? », а Христос їм відповів: « То не ваша справа знати час і годину » (Діяння 1,6). Від тої памʼятної хвилини проминуло вже багато таких « часів » і « годин », але Церква не звільняє свого ходу, бо знає, що Отець у своїй всемогучості діє тисячоліттями і ті всі тисячоліття до Нього належать, бо Він - Бог віків. Без огляду на те, як довго можуть тривати ті тисячоліття — їх опромінює Сонце, що вже зійшло.

Ще іншою причиною великодньої радости — це духовне скріплення кожного з нас, бо Христос учора й сьогодні той самий на віки» (Євр. 13,8). В Ньому кожний знаходить живе і любляче серце, знаходить батьківщину поза засягом гробу і смерти.

Страх перед смертю переслідує людину. Смерть для неї є противна, її не хоче прийняти. Бути, щоб скінчитись; народитись, щоб вмерти — це загадка для розуму. Думка принимає смерть як насилля і кривду для людської природи. Ця постійно гнітуча думка тяжіла над усім людством від самого початку, ця думка тяжить і сьогодні над тими всіми, які не приймають правди про Христове воскресення. Від коли людина прийшла на світ, змагається зі смертю і завжди програє. Навіть наймогутніші люди стають безпомічними й безрадними перед нею і найбільш горді падають на коліна перед смертю, що косить всіх. Всіх, крім Христа, якого знає історія як одинокого й остаточного переможця над смертю. Хоч він вмер і був похований, Його гріб став найбільшим глумом над смертю, той гріб не був кінець Христа, але друга колиска Його життя і св. Павло з піднесеним духом писав: « Смерть поглинута перемогою.Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало? (І Кор. 15,54-55).

Те, що сталось з Христом станеться і з нами. « Хто в мене вірує, навіть коли помре — житиме! » (Ів. 11,25). Скільки сліз осушила та обітниця, скільки спинила розпуки, скільки потішила і скріпила сердець і скільки освободила людей від гнітучої думки про ніч вічну. Ми не переходимо в ніщо, в порожнечу, але в світлі воскресення йдемо назустріч світлому й вічному майбутньому існуванню. Смерть не є більше знищенням дорогих нам осіб, але їх піднесенням до ліпшого життя, яке приготовив нам Господь — « я йду приготовити вам місце » (Ів. 14,2). « Отче! Хочу, щоб ті, яких ти дав мені, були там, де я, щоб і вони були во мною » (Ів. 17,24). Отець, що не є Богом мертвих, але живих, не створив нас, щоб ми померли на віки. Він не поступає так як люди, — що роблять, будують, а потім нищать, що люблять, а потім забувають, що рішають, а потім жалують, що йдуть вперед, а потім вертаються.

Після воскресення Христа — кожний гріб — це друга колиска, кожний цвинтар — це тільки місце спочинку, де тепер спочивається, подібно як зерно спочиває під скибою землі, очікуючи весни і свого пробудження. Також і ми будемо очікувати моменту пробудження на голос ангельської труби, щоб розірвати печаті смерти й гробу, щоб відкинути могильний камінь і повернутись до світла. Цю певність дає на Христове воскресення.

Думка про Христа не є, отже, спомином про померлу особу. Христос живе, живе Його душа і Його прославлене тіло, бʼється Його серце, Його уста говорять і Його очі бачать. Хоч для нас Він невидимий, але завжди близько коло нас, чує наші слова, бачить наші діла — малі і незамітні. Бачить також і важніші наші почини оживлені найліпшими намірами, звертається і до нас, кажучи: « Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку » (Мт. 28,20). З нашою рукою в Його теплій руці вступаємо і ми в безсмертність і прямуємо до вічного життя, до життя з Ним і в Нім. Будьмо певні вже тепер, що і ми переможемо смерть, переможемо гріх і страх, завдяки любові Христа, що нас полюбив, бо Він живе і більше не вмирає.

Зближається Пасха — поразка гріха і кінець смерті, надходить Великдень, а з ним нове життя і відродження. Тому каже св. Павло: « вже пора вам прокинутись із сну; тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви і одягнімся в зброю світла » (Рим. 13,1-14). Нехай те великоднє світло охопить наші душі, не як проминаюча хвиля щастя, але як Божа сила відродження і життя.

Дорогі в Христі Браття і Сестри! Кожний великий празник нашої святої віри дає нам нагоду одну якусь правду віри поглибити і пережити. І ось ці думки про великодню радість і її джерело нехай стануть предметом і Вашої молитовної призадуми. Тоді тая радість Ваша буде повна, правдиво надприродна, вона поможе Вам стрінути правдиво по християнськи усі труднощі, прикрощі включно із смертю, але теж покаже Вам, якою благословенною є для нас надприродна радість, а якою блідою і короткотривалою та й нераз пустою є всяка земська радість і втіхи. Христос — наша радість, в Нім радуймося і Його воскресення в для нас основою тієї радости.

А тієї радости потребуємо як нарід. Перед нашими очима все стоїть наше поневолення, наші кривди, переслідування нашої Церкви та різні прикрощі, які вона переживає. Це є нічого іншого як наш хрест, який несемо враз із Христом, що все з Ним веде до перемоги і щастя.

Бажаємо Вам цю Христову радість щасливо пережити. Бажаємо Вам — ми Ваші Владики во главі із нашим Блаженнішим Патріярхом Йосифом, — щоб ця великодня радість Христова принесла Вам мужности серед проб, сил для витривалости у праці, а дорогій нашій Україні бажаємо, щоб гомін давніх великодніх дзвонів батьків наших пригадав їй слова пророка Ісаї: « Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смутній тіні, світло засяяло» (Ів. 9,1). Світло це дає Христос, а Він направду воскрес, щоб нас із темряви у світло перевести. Радійте, бо Христос воскрес і ми воскреснемо з Ним.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами.

Дано в Римі при патріяршому соборі Св. Софії

в Хрестопоклонну Неділю