СОБОРНЕ ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІЇ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ1978 Р.

Всечесним і Преподобним Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям та всім Боголюбивим Вірним

Мир у Господі і наше Архиєрейське благословення!

Христос Воскрес!

“Чи не треба було Христові пострадати це й увійти в славу свою?” (Лука 24,25).

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Христове Воскресення — це вічна перемога правди над неправдою, любови над ненавистю, життя над смертю. У Велику П’ятницю злобна неправда зробила з Христа богохульника, а жорстока ненависть прибила Його до хреста і положила до гробу. При запечатанні Христового гробу виглядало, що там поховано раз на завжди світло Його правди, тепло Його Божеської любови і блаженну надію на вічне життя. Але прийшла Воскресна Неділя. Христос вийшов тріюмфально з кам’яного гробу, вирив соромокоротку неправду й ненависть та широко отворив райські двері вічного життя. Небо й земля зворушились у прославі Христа-Переможця. «Небеса ото достойно нехай веселяться, — співає наша Воскресна Утреня, — земля ж нехай радується, нехай празнує і світ, видимий увесь і невидимий, бо Христос постав, радість вічна» (Пісня перша). Це «празник празників і торжество торжеств», як далі співає Воскресна Утреня, бо в ньому Христос довершив діло спасення людського роду. І тому саме на Великдень невимовна радість, щастя і надія сповняють серце кожного праведного християнина, що бачить у Христі-Переможці запевнення своєї власної перемоги над злом; бо той же Воскреслий Христос сказав своїм учням: «Держайте, бо я побідив світ» (Йо. 16,33).

Але нераз, мимо цієї свідомости про остаточну перемогу Христа, може в одного з нас зароджуватися болючий сумнів, пригноблююча знеохота, як це було в двох учнів Христових в дорозі до Емаусу. На питання Воскреслого Христа, про що вони між собою говорили, вони йому відповіли: «Про Ісуса Назарянина, що був муж пророк, сильний ділом і словом перед Богом і всіма людьми, як видали його архієреї і князі наші на засуд смерти і розп’яли його. А ми надіялися, що він є той, хто має ізбавити Ізраїля. Але й над усе те, оце третій день є сьогодні, коли це сталося» (Лука 24,19-21).

В неодного з нас може зроджуватися сьогодні подібне болюче питання: по стільких трагічних переживаннях нашої Церкви й українського народу в минулому, оце вже стільки років вірні нашої Церкви на землях України є предметом нечуваних невигод: жорстоких тортур і безправ у засуді зі сторони безбожного комунізму, де найкращі її сини і дочки немилосердно караються в тяжких тюрмах, далеких концентраційних таборах і психіятричних заведеннях тільки за те, що вони хочуть бути вірними Богові, своїй Церкві й своєму українському народові. А ми сподівалися, — так може думати неодин українець, — що Христос це той, що має спасти нашу Церкву й рятувати наш український нарід. А ось вже стільки десятиліть минає, а його рятунку немає…

На це питання про тайну зла й терпіння на землі, Воскреслий Христос відповів своїм учням у дорозі до Емаусу: «Чи не треба було Христові пострадати це й увійти в славу свою?» (Лука 24,26). Хрест — то велике таїнство Божого плану спасення через смерть свого єдинородного Сина. Вже пророк Ісая писав про те, як наші гріхи попали на Спасителя: «Та він недуги наші взяв на себе, він же на собі наші болі… Він є був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53,4-5). Терпіння Христові — то наше спасення, хрест Христовий — то «біом губитель, нечестивим погибель, врагом посрамленіє», як каже наша Літургія. Та над усе терпіння Христові — то доказ великої Божої любови, бо хто любить, той віддає себе за другого, а Христос віддав себе за всіх нас. Тим то Його смерть є жертва за нас і св. Павло це каже, що він «возлюбив нас і видав себе за нас, як принос і жертву Богові, на запах приємний» (Еф. 5,2). Ми всі згрішили і Бог вибрав терпіння, щоб направити в справедливості і милосерді наші провини.

Милосердний Бог вказав нам терпінням свого Сина на велику силу терпіння, бо ним висловлюється і щирість любови і ті, що несуть з ним Його хрест, є правдиві Його учні. Св. Петро так каже у своїм листі: «На це бо ви покликані, бо й Христос пострадав за нас, лишивши нам образ, щоб ми послідували і слідами його» (1 Петр. 2,21).

Тому Христос заповів своїм учням, що так як Його перемога над злом мусіла бути врошена терпінням, так і їхня перемога над темними силами зла буде вкрита стражданням, бо: «Не є раб більший Господа свого. Якщо мене вигнали, і вас виженуть… Але держайте, бо я побідив світ» (Йо. 15,20; 16,33).

Ті пророчі слова Христа справдилися. Від самих початків аж по сьогоднішній день. Його свята Церква була й є в різних часах і в різних місцях предметом різних переслідувань. Від жорстоких Неронів і Діоклетіянів до сьогоднішніх комуністичних безбожних країн, визнавці Христа мусять тяжко терпіти за свою любов до Бога, а часто навіть платити за те життям.

Між переслідуваними в модерних часах особливе місце займає наша Українська Католицька Церква. Може жодна інша Церква не виявила стільки вірности Христові і не принесла стільки жертв і не пролляла стільки крови, як наша Українська Католицька Церква. Вона те геройське свідчення по сьогодні несе перед цілим світом словом і ділом, що Христос хоче, щоб її хресний шлях був якнайбільше подібний до Його Хресної Дороги. Якщо так, то і її прославлення, до якого веде її сьогоднішній терпкий шлях, буде відповідне до її терпінь. А до того напевно прийде, й може раніше, як ми того сподіємось, бо Христос «побідив світ», а з ним переможуть всі Його вірні учні, в тому також й наша Церква…

На цю надію вказує нам і останній Ватиканський Собор: «Треба ж щоб усі члени Йому уподібнювались, поки Христос не вообразиться в них. Тому ми вникаємо в таїнства Його життя, з ним разом вибрані, співмертві та співвоскреслі, аж доки з ним і не співволодітимемо. Вертаючи покищо земну путь, ідучи Його слідами в терпінні і гоненні, до Його страстей, як тіло до голови, долучуємося, з Ним співтерпимо; щоб з ним і прославитися» (про Церкву ч. 7). І на цій землі в терпінні і з Христом приходить прослава з Ним. Він запевнив нас в тому. Наші терпіння — то Христова слава в нас.

Але що й нам робити, щоби ця остаточна перемога прийшла? Тут знов Христос має бути для нас прикладом. Терпіння йде за нами як тінь. Воно є частиною життя і його нам не уникнути. Коли воно було в Христі Господа, є воно і в Його членах. Ми ніколи вповні не потрапимо дати відповіді на питання «чому терпіння?». Але коли воно є частиною нашого життя, воно в Божих плянах має своє значення а навіть користи. Єдиний Бог знає всі подробиці нашого життя тепер і в майбутності. Як добрий наш небесний Отець, Він вчить нас, провадить нас і для нашого добра дає нам терпіння, хоч і дає нам здійнятися деякими терпіннями боротись і другим у терпінні помагати. Не все є добром, що нам видається і не все весь всесвіт може достосуватися до поодиноких бажань людини.

Терпіння стає для нас корисним, коли ми його приймаємо на доказ нашої любови до Бога, на доказ того, що приймаємо Його святу волю — «нехай буде воля Твоя», як задосучинення за наші власні гріхи і навіть за гріхи других. Нам треба молитися, щоб Господь стеріг нас від терпінь, наскільки це мало б відійти на Його славу і для нашого більшого духовного добра. Христос просив свого Небесного Отця в оливнім городі: «Отче мій, якщо б можливо, нехай минойде від мене чаша ця, одначе, не як я хочу, але Ти» (Мат. 26,39). І потім в часі своїх страстей Христос був у повному спокою, рівновазі, погідності в душі, бо знав, що своїми терпіннями він дає світові спасення і відкуплення.

Слуга Божий Митрополит Андрей дає глибокі повчення про те, як приймати терпіння, як годитися на всі хрести, недуги і навіть на саму смерть у тих обставинах, в яких Боже Провидіння схоче нам їх подати. Писав цей великий Святець: «Великого значіння перед Господом Богом є прийняти терпіння з Божих рук і з любові до Бога, найліпшого Отця, що тільки з любови до нас і для нашого спасення дає нам ці терпіння» (Твори, ст. 96).

В часі свого життя і діяльности Христос бачив людські терпіння, жив серед них і сам їх зазнавав серед не легких своїх буднів. Бачив різні соціальні несправедливості, бачив поневолення свого народу, бачив кривди, що їх чинили окупаційні власти і казав своїм слухачам: «Шукайте перше Царства Божого і його справедливости, а те все додасться вам» (Мат. 6,33). То значить, нам треба будувати ціле наше життя, з його терпіннями включно, на заповідях Божих, де першою й найбільшою заповіддю є любов Бога, а другою подібною до неї є любов ближнього: «На цих двох заповідях, — каже Христос, — висять увесь Закон і Пророки» (Мат. 22,37-40).

Молитвою, сповнюванням своїх обов’язків, любов’ю, домаганнями, щоб Боже право і Божа правда була шанована і визнана, боротьбою за Богом дані людські права і людську гідність, закликами до засадної оцінки вільного християнського світу, — є всі тим ми шукаємо Божого Царства. Ми хочемо, працюємо і змагаємося, щоб те Боже Царство відновилось в нашій Україні. В часі Великодня ми будемо бачити той нерівний змаг правди про Христове Воскресення із силами тьми, що буде цю правду висміювати, перечити, що буде ставити перешкоди зложити поклін Воскреслому Спасителеві. З вірою пригадуймо в часі Великодня Христові слова — «держайте, бо я побідив світ» (Йо. 16,33) — і це потвердив Христос своїм Воскресенням, бо своєю смертю подолав навіть смерть і дав нам найвищу річ в людському бутті — життя вічне. Молімося гаряче і трудімся, щоб знов на наших землях свобідно зазвучав наш великодній гимн: Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував…

Тою самою любов’ю Бога й ближнього повинні бути оживлені всі наші старання про завершення організаційної структури нашої Церкви нашим власним українським Патріярхатом. Прийшов час, щоб ми покінчили зі всіми тими поділами, боротьбою і ненавистю, що запанували, у зв’язку з цими стараннями, по наших родинах, парафіях, громадах, єпархіях, екзархатах. Тому що є брак єдности і християнської любови в цих наших змаганнях, не можемо мати бажаної перемоги в Христі-Переможці, брак єдности тільки ослаблює нашу Церкву і приносить велику шкоду цілому українському народові. Бо Воскреслий Христос дасть свою перемогу тільки тим нашим змаганням, що будуть оживлені Його першою й найважнішою заповіддю, а саме заповіддю: любови Бога й любови ближнього.

І саме радісний празник Христового Воскресення, це Богом дана нам нагода, щоби ми оживили все наше життя: родинне, церковне, громадське, політичне й культурне, зі всіма його терпіннями і радощами, тою любов’ю Бога й ближнього, що є основою Божого Царства на землі й запевнює Христову перемогу всім тим, що живуть і діють згідно з її вимогами. Тому, в цей радісний день Христового Воскресення, ми всі, як одна українська родина, відновімо себе в Божій любові, співаючи разом з нашою Церквою цю прекрасну пісню воскреслої перемоги любови Христа: «Воскресення день, і просвітімся торжеством, і друг друга обіймім. Промовмо, браття, і тим, що ненавидять нас; простім усе з воскресенням, і так заспіваймо: Христос Воскрес…» (Воскресна Утреня).

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами.

Дано в Римі при Патріяршому Соборі Св. Софії

в празник св. Григорія Богослова,

7-го лютого (25 січня) 1978 р. Б.