СОБОРНЕ ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ УКРАЇНСЬКИХ КАТОЛИЦЬКИХ ЄПИСКОПІВ

Всечеснішим Отцям, Преподобним Ченцям і Черницям, Дорогим Вірним Помісної Української Католицької Церкви

Мир у Господі і Благословення!

Гряде час торжественного святкування пам’яті великої історичної події, Христового Воскресення. Рікрічно зачерпує з нього уся Церква нове світло, свіжу силу і високу духовну радість. Празник Христового Воскресення став осередком життя і діяння усієї Вселенської Церкви. Тому то він повторюється кожної неділі, коли вірні християни сходяться на ломання хліба, коли на вівтарі повторюється хресна жертва, «якою був пожертвований Христос, наша Пасха» (1 Кор. 5,7).

Український нарід рік річно глибоко переживає таїнство Воскресення скарбами своєї духовости в богослуженнях і мистецькій творчості, своїми народніми звичаями, свяченням пасок і страв, спільним «свяченим», воскресними піснями і святочною ношею, гагілками, словом, виявом великодньої радости, цілим своїм єством, душею і тілом, в церкві, в родині, громаді, при столі і на май данах. У празник Пасхи нема нашого вірного, хіба недужий, щоби не пішов на Воскресну Утреню і Службу Божу до церкви. І так воно вже тисячі літ. Воскресший Христос був є і буде його Господом, Спасителем, його Силою, зокрема у часах народнього горя, терпінь і переслідування.

Воскресший Христос живе і діє у своїй Церкві

«Ідіть, навчайте всі народи... навчаючи їх зберігати те все, що я заповідав вам. І ось я з вами єсьм по всі дні до скінчення віку» (Мт. 28, 19-20). Це є заповіт воскресшого Христа своїм апостолам та їхнім наслідникам — єпископам. Якраз «коли Ісус, перетерпівши за людей хресну смерть — учить II Ватиканський Собор — воскрес, тоді Він виявився, що Він Господь, Христос, та Священик поставлений на віки» (Конституція про Церкву, ч. 5). І тепер Він перебуває постійно у Своїй Церкві, в ній діє і з’єднює всіх людей. «Коли я буду піднесений від землі, усіх притягну до себе» (Йо. 12,32). До цього з’єднання з Христом у Його Церкві — продовжує II Ватиканський Собор — є покликані усі люди, бо Він є світло для світу, від Нього походимо, до Нього прямуємо» (тамже ч. 3).

Діянням Святого Духа, що Його Христос зіслав на Свою Церкву, Він Її безнастанно освячує, оживлює Її членів Божим життям і постійно відновлює. Таким чином, ціла Христова Церква являється як люд зібраний у єдності з Отцем, Сином і Святим Духом (Конст. про Церкву ч. 4). З того слідує також, що дія Ісуса Христа, всемогучого і всюдиприсутнього Бога, являється в поодиноких помісних Церквах усіх народів, бо з них складається Вселенська Церква.

Воскресший Христос перебуває і діє в поодиноких єпархіях, де в Його імені і заступництві співдіють як знаряддя Христа єпископи, наслідники апостолів. Він перебуває і діє у кожній парохії, в якій служить отець душпастир як заступник єпископа і учасник Христового священства. І скільки разів — коли на вівтарі приноситься хресна жертва, якою був пожертвований Христос, наша Пасха (1 Кор. 5,7), стільки разів відбувається діло нашого відкуплений. Одночасно в таїнстві Евхаристійного Хліба представляється і довершується єдність вірних, які творять о дно містичне тіло з Христом (Конст. про Церкву, ч. 3.41-42).

Дія Воскресшого Христа в Українській Церкві

У Христовому містичному тілі, яким є Церква, розвивається впродовж століть Христове життя у віруючих так, що вже «не я живу, але Христос живе у мені» — казав св. Павло (Гал. 2,20). Вірні з’єднюються з перетерпівшим і воскресшим Христом через св. Тайни, передусім святим Хрещенням, яке своїм священним обрядом представляє і здійснює сполуку зі смертю і воскресенням Христа: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть Його хрестилися? Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою Його смерти, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 3-5). І так, роздаючи кожному членові Христового тіла, а з тим і поодиноким помісним Церквам, Божі дари — харизми, потрібні для життя Церкви, Святий Дух оживлює і освячує нашу Помісну Церкву харизмою мучеництва за єдність Христового Стада, і в такий спосіб вона в особливий спосіб уподібнюється до страдаючого Христа і кров’ю своїх пастирів і вірних змиває гріхи роз’єднання у Христовій Церкві, «щоб усі були одно» (Йо. 17,21).

Другий Ватиканський Собор дуже вимовними словами говорить про покликання до мучеництва: «Мучеництво, яке уподібнює учня до Учителя, що добровільно прийняв смерть за спасіння світу, цього учня творить мучеництво рівнообразним Йому, Учителеві, у проливі крові. Це мучеництво уважає Церква знаменитим даром і найвищим доказом любови. І хоч воно дається небагатьом, однак треба, щоби усі були готовими ісповідувати Христа перед людьми та ступати слідом за Ним хресною дорогою серед переслідувань, яких ніколи Церкві не бракує» (Конст. про Церкву, ч. 42).

Майже дві тисячі літ, почавши від Апостола Андрея, Папи Климента, херсонських єпископів-мучеників і пізніше, обильно ллялася мученича кров на наших землях за Христа і Його Церкву. Мандрівка народів переривала поширення християнства у нас, та коли унормувалися умовний, та коли настало мирне державне життя, св. Велика Княгиня Ольга підготовила його утвердження, а її внук, великий Князь Володимир Великий, впровадив християнство як державну релігію. Відновлено почитання св. Климента Папи, а митрополити, Іларіон, Климент Смолятич, Петро Акерович в часі монгольського лихоліття, короновані Папою Ізяслав і його син Ярополк, Данило й інші — це світлі імена, з якими зв’язані славні епохи діяння Христа на Україні.

Відновлена єдність Церкви в Берестейській Унії, що її 375-ліття щойно ми святкували, вславилася новими ріками крови і горами трупів мучеників і ісповідників за правдиву Христову віру і єдність Христового стада, за царських і пізніших часів, аж по нинішній день.

Започаткований нашим Великим Митрополитом Слугою Божим Андреєм екуменізм, виніс нашу Церкву на II Ватиканському Соборі на світову арену Вселенської Церкви, на якій вона дальше, ширше і сильніше діє та підносить свої вікові церковні права. Читання євангелія у різних мовах на пасхальній Службі Божій, то відгомін її ролі в діяннях Вселенської Церкви.

Другий Ватиканський Собор привернув своїм декретом всім помісним східнім Церквам, патріярхам і верховним архиєпископам права, які вони мали в часі заключення єдности з Апостольським Престолом. На ньому видвигнено, як відомо, знову справу утворення українського патріярхату, яка стоїть і нині рубом, бо ще нуртують неґативні і відосередні свої і чужі сили. Наші п’ять Архиєпископських Синодів вже положили на цій основі сильні підвалини під дальший розвій нашої Помісної Церкви. Та справа не закінчена. Навпаки, вона ставить великі вимоги жертвенної праці і до ієрархії, і до духовенства світського та чернечого, і до всіх вірних, на майбутнє, і то так на землях страдаючої України, як і тут на поселеннях серед чужомовного обрядового і віроісповідного моря. Ми мусимо щераз всі глибоко усвідомити собі і переконатись про наш дійсний стан — і то в часі цьогорічного Воскресення, в якому наша сила, надія і побіда.

Останні відвідини наших митрополій, єпархій і церков на цілій земській кулі, переконали вже всіх Українців про єдність і свідомість одного великого Українського Народу. Український Католицький Університет, посвячення Собору св. Софії в Римі при участі Святішого Отця Папи Павла VI, відзискання храму Жировицької Матері Божої і свв. мучеників Сергія і Вакха враз із прилягаючим двором Верховного Архиєпископа і Митрополита, віднови ченців Студитів на поселенні, щораз то більші прояви об’єднання наших вірних на Україні і на поселеннях в одну Помісну Церкву в найтіснішій з луці з Апостольським Престолом і наслідником св. Петра — це небувалі дотепер події і досягнення в історії Українського Народу.

Святість Української Церкви

Та найважнішим завданням Церкви є освячення людських душ і їх приготування до вічного щастя. Бо в Христовій Церкві — вчить II Ватиканський Собор — усі члени є покликані до святости, яка є природою Церкви, її життям і її найбільшим багатством. З Другим Ватиканським Собором почалася загальна, як внутрішня, так і зовнішня обнова Христової Церкви новим подувом Святого Духа. Тому то, «Церква маючи в свойому лоні грішників світа, і одночасно завжди потребуюча очищення, постійно йде шляхом покаяння і обнови» (Конст. про Церкву, ч. 8). А найкращим і найповнішим засобом до цього є великодня свята Сповідь і св. Причастя. Тому то при всіх наших потребах, журбах, стараннях, жертвах і подвигах — святість особиста, і усієї нашої Помісної Церкви мусить бути найвищою і найблагороднішою спонукою у всіх наших змаганнях: «Будьте святі, бо я є святим» (І Петро 1,16).

І з тими високими думками і святими надхненнями святкуймо щасливо і весело Христову Пасху.

Благословенні Господнє на Вас!

Христос Воскрес!

Дано в Квітну Неділю 1972 р., у Фоґачча біля Риму, при Соборі Святої Софії.