СПІЛЬНЕ ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ІЄРАРХІЇ З ПРИВОДУ СВЯТОГО ЮВІЛЕЙНОГО РОКУ 1975

Всесвітлішому Духовенству, Преподобному Монашеству

і Боголюбивим Вірним

Мир у Господі і Архиєрейське Благословення!

Ціла Христова Церква вже від минулого року дуже активно приготовляється до врочистого відзначення в наступному, 1975 році, Святого ювілейного року у Вічному місті Римі.

В тому часі всі помісні Церкви, так християнського Сходу, як і християнського Заходу, будуть благословити своїх прочан на подорож до видимого центру християнського світу, до Риму, щоб вони, обновлені духом і поєднані з Богом і зі своїм ближнім, відбули туди в дусі покути ювілейну прощу, поклонились там святим мощам Верховних апостолів Петра й Павла, закріпили свою віру в одну, святу, соборну й апостольську Церкву, вискали ювілейний відпуст та повернулись додому із глибшою християнською вірою і більшою святістю душі.

Очевидно, на ювілейну прощу вибираються до Риму теж і вірні нашої мученичої Української католицької Церкви, що на Рідних Землях геройськими терпіннями своїх ісповідників св. віри та кров’ю своїх мучеників уже понад 350 років засвідчує перед світом свою невідкличну вірність Христові і Його Намісникові на землі, а сьогодні у вільному світі шукає для себе признання своїх прав.

І. ЩО ТАКЕ СВЯТИЙ РІК?

Назва «Ювілейний святий рік» походить зі святого Письма Старого завіту, де в третій книзі Мойсея Господь каже Мойсеєві, що в обіцяній землі ізраїльтяни повинні врочисто відзначувати кожний 50-ий рік: «Бо це ювілейний рік, святим він мусить бути у вас» (Лев. 25,12). А сам день урочистого проголошення такого ювілейного року називається «днем перемирення» (Левіт 25,9).

Ювілейний святий рік у Старому завіті був часом окремих торжеств і направ, що проявлялися головно в залишенні землі без засіву, у звороті земельної власности її первісним власникам, у звільненні з неволі всіх невільників в Ізраїлі та в даруванні довгів (Левіт 25,10-13). Словом, це був святий час замирення і загального прощення.

Христова Церква примінила цю старозавітню ідею ювілейного прощення і замирення до обновлення християнського життя у своїх вірних через уділення їм повного ювілейного відпусту, тобто, через прощення їм усієї дочасної кари за їхні вже прощені у святій сповіді, але ще не спокутувані, гріхи, після прийняття св. Причастя та виконання деяких приписаних умов. І так у 1300 році папа Боніфатій III встановив, що на переломі кожного сотого року Церква буде врочисто відзначувати такий «Святий рік».

Але віддаль 100 років — це довгий час. Тому папа Климент VI у 1350 році змінив постанову Боніфатія III і звелів святкувати Святий рік кожного 50-го року. Цей папа у своїй славній буллі «Єдинородний Божий Син», що стала неначе Великою Хартією (конституцією) Ювілею, вперше впровадив у християнську термінологію назву «ювілей» (з єврейського «йовель»), тобто «баранячий ріг», тому що в Старому Завіті таким рогом офіційно проголошувано Святий ювілейний рік.

Пізніше, щоб примінити цей час до короткого людського життя, слідуючі папи скоротили його: папа Урбан VI скоротив його до 30-ти років, а папа Павло II в 1470 р. до 25 років. Ця остання постанова залишилась у практиці Церкви по сьогоднішній день за вийнятком років 1800, 1850 і 1875, що не були проголошені Святими роками з огляду на тяжкі політичні потрясення, спричинені тоді в Европі різними національними революціями й війнами. Папа Лев XII відновив у 1900 році святкування Святого року. Останній ювілей українські поселенці відбули скромно під проводом ВПреосв. Владики Івана Бучка в 1950 році в тяжких умовинах повоєнних років. А теперішній, 27-ий з ряду Святий рік, проголошений Святішим Отцем папою Павлом VI, є заповіджений на 1975 рік.

II. ПРОГОЛОШЕННЯ СВЯТОГО — 1975 — РОКУ

Цей Святий ювілейний рік був проголошений папою Павлом VI 9.V.1973 р. до прочан: «Сьогодні ми хотіли б вам щось сказати — говорив Святіший Отець — щось такого, що, на нашу думку, є важне для духовного життя Церкви, а саме: після молитви й застанови ми рішили святкувати в 1975 році Святий рік».

Згідно з віковою традицією, кожний Святий рік починався в Римі, а щойно після Ювілею поширювався на місцеві Церкви християнського світу. Тим разом, згідно з духом II Ватиканського Собору, Ювілейний рік мав початися вже 10 червня 1973 року, на Зелені свята, за григоріанським календарем, у помісних Церквах, а щойно в 1975 році він мав завершитися в осередку християнського світу, в Римі. Ця нова візія Христової Церкви дуже виразно підкреслює значення помісних Церков, які, об’єднані однією вірою і під проводом наслідника св. апостола Петра, Римського Архиєрея, становлять одну Христову Церкву. Таким чином усі помісні Церкви, а в тому й наша українська, могли розпочати святкування Святого року вже в минулому, 1973, році.

III. ЦІЛЬ І ЗАВДАННЯ ЦЬОГО СВЯТОГО РОКУ

Головною ціллю цього Ювілейного святого року, пише Святіший Отець 31 травня м.р., це «обновлення людини і її примирення з Богом, що відбувається головно в глибині душевної святині, де совість взиває до навернення або каяття через віру й покуту» (Мк. 1,15). Отже духовне обновлення людини і її примирення з Богом є тим великим духовним добром, що його Христова Церква хоче дати своїм дітям через святкування цього Святого року — щоб здобули й закріпили вони його при помочі Святого Духа.

а) Духовне обновлення людини

В часі проголошення цього Ювілею, Христовий намісник назвав таке духовне обновлення «процесом духовного самовідродження», що його може довершити людина через оживлення святої віри, надії і любови до Бога й свого ближнього. Тут ідеться «про загальне провірення нашої постави до двох основних речей, а саме: до релігії, яку визнаємо, і до світу, в якому живемо». Іншими словами, ми маємо рішитися, чи хочемо бути правдивими християнами, з Богом і Христом Спасителем в осередку всього нашого особистого, родинного, громадського й національного життя, чи радше хочемо залишитися християнами з імени, перейняті справами цього світу та кермовані ними в усіх формах нашого думання і практичної дії. Те загальне провірення життєвої постави до всіх цих проблем зводиться до того, чи нам бути християнами, чи нам ними не бути? Чи жити нам нашою вірою і засадами, чи жити духом цього світа?

Дорогі в Христі! Ця точка програми, що її дав Христовий намісник для цілого християнського світу, є для нас українців надзвичайно важна. За ці правди наші брати й сестри на Рідних Землях зложили в минулому й сьогодні надальше складають надлюдські жертви, самовідречення, терпіння, а то й пролиття крови. Сьогодні в Україні бути українцем католиком — це геройство. Цей скарб там не має ціни. За нього наші брати й сестри готові віддати все, що мають, включно зі своїм власним життям…

А у вільному світі, на жаль, багато старших наших вірних під впливом різних чужих підшептів, матеріяльних користей чи особистої амбіції, або й через власне недбальство, залишило свою рідну Церкву, свій український обряд, а навіть свій рідний український нарід, та розбрились по чужих Церквах, середовищах і громадах, де вони для свого народу й своєї Церкви пропали. Цей злий приклад старших, неохота плисти проти хвиль часу та матеріалістичне виховання різних шкіл затроюють уми нашої молоді і вбивають Христову віру в її душі.

Таким чином ми не тільки втратили вже багато наших членів, але передовсім духовно дуже послабили наше християнське життя, його розвиток і поступ. А вже найболючішим виявом цього послаблення християнського життя в нашому народі є прямо застрашаючий брак священичих і монаших покликань. Бо ж воно тяжко повірити, щоб вірні, які дійсно люблять Христа й Його святу Церкву, так жаліли Христові й Його Церкві, а через неї і своєму народові, своїх синів і дочок. Добре каже св. апостол Йоан: «Дітоньки мої, любім не словом, ані язиком, а ділом і правдою» (1 Йо. 3,18). Тож використаймо, дорогі Браття і Сестри, цей час святого ювілею, щоб основно обновити в собі наше християнське життя і з новим запалом взятися до поширення і розбудови Божого Царства серед нашого народу.

б) Примирення і поєднання з Богом

Зовнішнім і практичним виявом тієї духовної обнови людини є її примирення, тобто поєднання, з Господом Богом, Творцем всесвіту й усього правопорядку, та зі своїм ближнім. Поєднання з Богом виявляється через оживлення віри в Його об’явлену правду, розбудження надії на Його обітниці і відновлення дитячої любови до Небесного Вітця. Практично, ця велика духовна переміна, що своїм значенням перевищає всі фізичні заворушення і потрясення вселенної, відбувається в людині через добру сповідь у св. Тайні покаяння та через прийняття Ісуса Христа у Пресвятій Тайні Євхаристії, з повного готовістю нести світові разом із Христом Його благовісти у любові до всіх, враз із домаганням справедливости для кожного. «Бо коли ми примирились із Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям» (Рим. 5,10).

в) Примирення і поєднання із ближнім

Поєднання з Богом може наступити тільки тоді, як ми наперд поєднались із нашим ближнім. Під цим оглядом воля нашого Небесного Вітця є дуже ясна. В Господній молитві, що її навчив нас сам Божественний Спаситель, Христос каже нам просити в нашого Небесного Вітця прощення наших провин тими словами: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мат. 9,12). Значить, ми самі назначуємо спосіб як просимо в Бога прощення наших провин. А тією нормою, тобто мірою, має бути якраз міра прощення з нашої сторони тим, що провинилися супроти нас.

А те саме рівно ж є правдою, коли ми провинилися супроти нашого брата: ми маємо перше з ним примиритися, поки поєднаємося з Богом. І під тим оглядом навчання нашого Божественного Спасителя є виразне: «Коли приносиш до вівтаря свій дар — каже Христос — і там пригадаєш собі, що твій брат має щось проти тебе, лиши там дар твій перед вівтарем, а піди й помирися перше зі своїм братом, та аж тоді прийди і жертвуй свій дар» (Мат. 5,23-24). Значить, наше поєднання з нашим ближнім, тобто відновлення з ним зв’язі братньої любови, є важною умовиною нашого примирення з Богом.

Таке поєднання, тобто примирення з Богом і нашим ближнім, як практичний вияв нашого духовного обновлення, є другою головною ціллю цього Святого ювілейного року. Такого християнського примирення одиниць, родин, спільнот і народів надзвичайно потребує сьогоднішній світ, бо ненависть, ворожнеча й боротьба між одиницями, родинами й народами, дикі знущання над політичними в’язнями, холоднокровне вбивання невинних дітей і жорстове переслідування Христової Церкви, враз із численними другими видами ломання закону любови Бога й ближнього витворюють у сьогоднішньому світі такий несамовитий буревій духовної і матеріяльної руїни, що Христовий намісник хоче посвятити цілий цей Святий рік для духовного опам’ятання людини і привернення їй найбільшого її скарбу — любови Бога й ближнього.

Дорогі Браття і Сестри! Ми українці є теж жертвою того настрою ненависти, ворожнечі й взаємного поборювання, що опанували сьогоднішній світ. І в нас, на превеликий жаль, не бракує нині незгоди, підозрівання, оскаржування, злобного осуджування і взаємного поборювання в родинах, громадах, а то — і це вже найболючіше — в нашому церковному житті. Доказом такого глибокого порушення серед деяких кругів наших вірних цього основного закону християнства, а саме, любови Бога і ближнього, є ті численні напади несправедливої критики, безпідставних оскаржувань і беззастережних осуджувань. Останніми роками таке порушування братньої любови почало ще більше затроювати духове життя нашої Церкви.

Тому ми повинні вповні використати цей час Святого ювілейного року, щоб ту рану, завдану нашій Церкві браком християнського братолюбія, чимскорше загоїти. Конкретно, ми повинні в дусі цього Ювілейного року шукати поєднання, тобто примирення з нашими братами, як зовнішнього й практичного вияву нашого духовного обновлення. Бо таке примирення з нашими братами є конечною умовою до нашого поєднання з Богом. Без поєднання з нашим ближнім, немає для нас поєднання з Богом.

Але, щоб поєднатися з нашим ближнім, ми мусимо найперше признати самі перед собою і Богом, що ми зробили Йому кривду. Далі, ми мусимо мати силу волі, щоб заподіяну нами кривду належно направити. Вкінці, мусимо постановити собі на майбутнє цей закон любови Бога й ближнього вірно зберігати. Бо щойно тоді таке наше духовне обновлення, практично виявлене в об’єднанні з Богом і нашим ближнім, переведене у св. Тайні Сповіді і вкріплене св. Причастям, буде нашим належним приготуванням до повного ювілейного відпусту в часі прощі до Риму.

IV. ЮВІЛЕЙНА ПРОЩА СВЯТОГО РОКУ ДО РИМУ

Зовнішнім виявом такого обновлення і поєднання з Богом і ближнім, завершеного у Пресв. Євхаристії, «може бути — каже Святіший Отець — проща, що, згідно з правдивою традицією християнської побожности, завжди відбувалась у богобійності й у дусі покаяння. Але, попри молитву й покуту, до прощі належить теж — додає Христовий намісник — добрі діла милосердя, що є ясним доказом любови Бога, і їх повинні виконувати вірні особисто, через свої організації, церковні громади й інституції...».

Проща як форма і засіб духовного обновлення, поєднання з Богом і зискання Божих благодатей і відпустів, були в Україні дуже знані й люблені. Наші вірні з глибоким душевним піднесенням дуже радо відбували колись такі прощі до Києва, до Жировицької Божої Матері, до Почаєва, Зарваниці, Милятина, Самбора, Гошева й других чудотворних ікон нашого Божественного Спасителя чи Його Пречистої Матері. Теж і ювілейні прощі до Риму з нагоди Святого року є знані в нашому народі, не зважаючи на великі труднощі й перепони.

Тому ми повинні й цим разом використати гарну нагоду Святого ювілейного року і зі всіх усюдів поселення разом відбути наступного 1975 року — може в літній порі, в липні — спільну прощу нашої помісної Церкви до Риму для завершення нашої духовної обнови й зискання великого ювілейного відпусту. Окремо точна дата й програма тієї прощі будуть проголошені в своєму часі.

Але, щоб ця наша спільна ювілейна проща до Риму мала своє повне значення і принесла нам і нашій Церкві правдиву користь, ця наша проща повинна бути належно підготована і повинна представляти цілу нашу Українську католицьку Церкву, об’єднану в Патріярхаті, так на Рідних Землях, як і у вільному світі. А в Римі — каже Христовий намісник — «ми будемо мати щастя прийняти представників помісних Церков з отверзими раменами та дати свідоцтво одности Церкви у вірі й любові».

Яка це буде для нас усіх радість, Дорогі Браття і Сестри, коли ми зможемо всі разом: владики, священики, монахи, монахині й миряни, об’єднані в братній любові довкруги Патріярха нашої Церкви, їх Блаженства Йосифа, відновлені в нашому житті, об’єднані в мирі й наше любові та скріплені Божою благодаттю до дальшої праці — виявити повне братолюбіє в повній готовості спільно працювати для добра нашої Церкви й цілого українського народу!

V. ПОЧАТОК НОВОЇ ДОБИ

У своїй промові до прочан на загальній авдієнції, 23 травня м.р., Святіший Отець казав, що вірні повинні уважати цей Святий рік «за початок нової доби в релігійному й духовному житті світа... за принцип, творчий факт, овоч Собору, що мав би назнаменувати внутрішнє моральне обновлення совісти людини».

Це знову голос Божого Провидіння звернений до нас, щоб і ми започаткували в себе новий шлях у нашому духовному й церковному житті. Ця новість повинна б у нас полягати передовсім на тому, щоб ми ясно зрозуміли й відважно прийняли засаду, що, так як з однієї сторони ми мусимо дбати про добро нашої Церкви й боротися за її права, так із другої сторони, ці наші зусилля мусять іти по лінії любови Бога й ближнього, з повного пошаною до правного авторитету Церкви. Немає найменшого сумніву, що Церква в нашому народі є найважливішим чинником життя її визнавців: особистого, громадського й національного.

Ми повинні жити життям Церкви, тобто працювати для її внутрішньої сили й росту, пізнавати її історію, її вплив на духовість і культуру народу, її духові скарби, її прекрасні обряди — словом, усе те, що вона плекає та чим збагачує нашого духа. Ми повинні також помагати їй до її росту й сили, до її завершення у власті Патріярха. Але до успіху наших змагань за патріярше завершення нашої Церкви, ідею, яку видвигнув наш Блаженніший Йосиф, треба перш за все єдности всіх визнавців: владик, духовенства й вірних-мирян. Наша єдність у тому як і в громадсько-політичному житті — це найважливіша передумова правдивого успіху, але й теж найважча тепер проблема наших змагань.

Таке духовне обновлення в нашому духовному житті залежить від нас самих. Божа ласка на нас чекає, а Христова Церква нас до цього кличе. Значить, сповнився час, прийшов відповідний момент, щоб ми зрозуміли знаки наших часів і відважно йшли за тим покликом. Боже Провидіння хоче помогти нашій Церкві через закріплення в ній любови Бога й нашого ближнього. А вірне збереження цього Божого закону в наших серцях видасть багаті овочі а нашому родинному, громадському, національному й церковному житті. Вийдім із цього Святого року з такою програмою і бодрістю духа, а Боже благословення і Божа поміч будуть з нами.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіми вами!

Дано в Римі при храмі Жировицької Матері Божої

і свв. мучч. Сергія і Вакха на Переображення Господнє

19 серпня (6 серпня ст.ст.) 1974 р.Б.