УСТАВ І ПРАВИЛА ГРОМАДИ СВЯТОГО ДУХА

ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННИМ МИТРОПОЛИТАМ,
АРХИЄПИСКОПАМ, ЄПИСКОПАМ,
ДУХОВЕНСТВУ І ВІРНИМ
МИР І БЛАГОДАТЬ СВЯТОГО ДУХА

Великі подвиги довершила наша Церква і виявила надлюдську зусилля своїми єрархами, чинами і Згромадженнями та всіма поодинокими вірними у всіх ділянках християнського життя. Та все таки їх важкий стан і нинішнє положення, турбота за нашу християнську культуру, науку і мистецтво, загроза щораз то більшого занепаду і гаряче бажання не тільки спинити його, але, навпаки, пхнути духове наукове життя на нові шляхи розвою в дусі II-го Ватиканського Собору спонукує нас до успішнішого протидіяння всяким розкладовим чинникам і зібрання всіх природних і надприродних сил та засобів до праці на трохи занедбаному і приспаному, науковому відтинкові, на майбутнє.

Очевидно, в першу чергу такими засобами є молитва про просвітління і поміч Святого Духа, а дальше шукання людей посвяти і матеріяльних засобів. Правда, відповідні поодинокі святі й розумні одиниці можуть уже дуже багато вчинити впродовж історії вчиняли в цьому напрямі, та одначе залучені в громаду, вони можуть подвоїти свої сили і зусилля та добитися далеко кращих досягнень та успіхів. Уже в самій молитві, а через молитву і працю зате́внена Ісусом Христом далеко більша сила, коли вона спільно ведеться і коли працює двох або трьох разом.

Так само і в науці, і мистецтві, і в усіх дослідах «viribus unitis» дана запорука не лише улегшення щодо поділу праці, але і більші здобутки щодо інтенсивности і екстенсивности сили.

Тому після покірної молитви і довгої надуми, свідомі великих перепон, ми рішили оснувати Громаду, якої завданням було б у сучасних невідрадних умовинах стреміти до піднесення і удосконалення духового, окрема наукового життя серед нашого світського духовенства і народу, і посередньо та сконцентрованою працею на полі богословія, науки, культури і мистецтва, всебічними і всесторонніми основними і соснівними дослідами оберігати християнський характер творчости нашого духа, її дальше плекати і розвивати новими здобутками й доказами.

З тією метою основуємо церковну чернечу Громаду з наступною Конституцією:

I. Назва, мета і характер Згромадження

1. Вселенське-католицьке церковне Згромадження носить назву: «Громада Святого Духа».

2. Найпершою і найголовнішою метою, а з тим і завданням Згромадження є дбати про спасіння своїх членів, про їх досконалішу святість і вище образування, своє і свого народу: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний є досконалий» (Мт. 5,48), утверджуючи при тому передусім переконання в існування Бога.

3. Основу для цього євангельського подвижництва становлять євангельські ради чистоти, послуху й убожества і зберігання своїх правил та постанов.

4. Покидаючи світ, його примани і мирську славу, чернець усією силою заглиблює свій духовий і тілесний зір в євангельську досконалість Христа, яка є водночас і вершиною всякої розумової мудрости.

5. Тому дальшою головною метою Згромадження є живим, особистим прикладом запалу і посвяти та всіми праведними зусиллями і засобами плекати науку і культуру, якими є в першу чергу совісні, глибокі досліди в християнсько-католицькому дусі.

6. До осягнення цієї мети Згромадження збуджує покликання і виховує кандидатів до духовного стану в Духовних Семінаріях по єпархіях, основує і веде університети, наукові установи, інститути, факультети, музеї, дослідні лабораторії, бібліотеки. Водночас воно опікується молоддю з середньою і вищою освітою і самітними науковцями, помагає їм під науковим і моральним оглядом в часі студій і осамітнення, головно управляючи житловими домами, зведеними для них по всіх осередках поселення українського народу.

7. Згромадження зберігає і плекає у всьому своєму внутрішньому і зовнішньому діянні прив’язання і послух для св. Отця Папи Римського, як наслідника св. Петра, і вселенського учителя, Верховного Архиєпископа, згідно Патріярха, як Глави Помісної Церкви, для Митрополитів, Архиєпископів, Єпископів по всіх єпархіях, в яких діє і співпрацює. Очевидно, в першу чергу обов’язує членів Згромадження послух для своєї безпосередньої влади.

8. Згромадження буде завжди шукати помочі, потіхи і скріплення в почитанні Пресвятої Тройці, зокрема Святого Духа, як джерела всього існування, освячення і просвічення, вісланого Ісусом Христом — Божим Сином і Божою Премудрістю. Воно поручає себе під покров Пресв. Богородиці, Престолу Мудрости, св. Івана Хрестителя, зразка прямування дорогою Правди, постійности віри і характеру, св. Йосафата, опікуна домобудування, апостолів, як носіїв і сіячів правди, св. Отців, передусім Сходу, і мудреців — як покровителів науки, і всіх святих, наглядного образу спонуки і посвят для здобуття знання і святости.

9. З усіх тих точок слідує, що Громада вповні працює для помочі світському духовенству і скріплення його діяльности та праці на полі душпастирства, науки і плекання героїських чеснот, утвердження вселенського католицького духа і, як східне Згромадження, традицій Сходу, обряду і дисципліни, науки східних св. Отців, яких серед душпастирських занять не дасться втримати на належній висоті і направити недостачі, які в нашій історії так дошкульно і болюче давалися відчувати.

10. Тому Громада вповні пристосовується до потреб світського духовенства і старається йти назустріч у всій його праці, одначе саме Згромадження не веде парохій і душпастирства в звичайному розумінні цього слова, хіба що воно тісно зв’язане з установою, якою провадить Згромадження. Одначе, крім університетів, семінарій, лабораторій, викладів, писання наукових праць, монахи Святого Духа радо проповідують, сповідають, організують молодь, проводять духовними вправами, передусім для освічених і інтелігенції.

II. Прийняття до Згромадження і його творення

11. Згромадження в засаді приймає до своєї спільноти священиків, одначе і кандидатів духовного стану та світських, щонайменше з середнім образуванням, які бажають посвятитися науці, культурі і мистецтву та праведному життю і плекати їх, або бажають бути прийнятими помічниками в тій праці, якщо самі не мають потрібних здібностей і образування.

12. Згоду на прийняття до Згромадження дає о. архимандрит на предложення о. протоігумена, очевидно, якщо є природні здібності, нема канонічних перепон, важких фізичних і умових недуг. Новик повинен мати духа покори, повздержности, терпеливости і пошани для інших.

13. В міжчасі о. учитель через о. ігумена і протоігумена засягає відомостей про минуле кандидата-новика. Треба завжди мати на увазі походження, життя батьків, хрещення, освячення, студії, характер, зокрема здібність, причини вступлення, загальну чесність, стан здоров’я, умові спосібності і релігійність, чистий намір.

14. Перепоною до прийняття на уєдинення є канонічні перепони, передусім недуги, каліцтво, велика нервовість і неврастенія, залість і злість, нахил до удавання, нещирости і фарисейства, нахил до тяжких гріхів і проступків.

15. Кандидат має внести подання на письмі і залучити точну автобіографію і всі свідоцтва, посвідки про життя і поведення від пароха і єпископа, на яких території жив і працював.

16. Після прийняття кандидат відбуває однорічне уєдинення, щоб провірити стійкість свого наміру, глибше вдуматись у духовне життя, практикувати умертвлення, вправлятись в аскетичному життю, плекати чесноти-праці чистоти, послуху і убожества, покори, справедливости і інших чеснот. Одночасно кандидат має познайомитися з наукою виховання, викладання, повторити гомілетику і познайомитись з способом ведення наукових установ, житлових домів від учителя новиків і учителів спеціялістів.

17. Уєдинення вимагає окремого приміщення, учителя новиків і потрібних житлових умов.

18. В часі уєдинення новик робить правильно розважання, іспити совісти, вправи або бере участь у відправі Служби Божої, читає аскетичні педагогічні книжки, займається у свобіднім від духовних практик і занять часі — наукою, музикою, співом. Має пізнати добре Типікон, правила і Требник.

19. Чесноти мають бути основані на розумовім переконанні і твердій волі та постанові, а не на сентименті і симпатії чи уподобанні.

20. Всі повинні мати повне довір’я до учителя новиків, а учитель з свого боку буде шанувати їх довір’я і поступатиме лагідно й терпеливо але ніколи, хороні Боже, нагально.

21. Новик, який вступив і перервав уєдинення, а опісля хоче знову вступити, мусить зачинати уєдинення від початку.

22. Новик і монах може бути видаленим, згідно не одержати продовження на спільне життя і часові обіти, за вчинені проступки, як незгідливість, непослух, різні надужиття, очорнювання, неробство, некатолицькі погляди і ін., але ніколи за недугу, яку набув у монастирі. Проступки мусять бути основно провірені і доведені. Видалення затверджує о. архимандрит за згодою капітули, на предложення о. протоігумена, о. ігумена або о. магістра. Передусім треба відпустити ненормального.

23. Учитель новиків веде точно книгу прийняття, побуту і поведення та евентуального відходу.

24. Для успішної помочі світському духовенству, зокрема для своєї мети і сповнення так високого завдання, члени Громади складають обіти на три роки, які опісля дальше відновлюють, хіба що хтось не бажав залишитися в Згромадженні або нема згоди о. архимандрита на дальше продовження монашого стану, або о. ігумен чи о. протоігумен радять йому залишити Згромадження.

25. Переписка з настоятелями не підлягає провірці. Після зложення три рази трьохрічних обітів, монах може складати вічні, якщо цього виразно бажає і о. архимандрит вважає за вказане.

26. Допускаються, де є потребують за допущенням до або проти обітів, всі в монастирському домі, які ближче знають кандидата, одначе рішає магістер і ігумен, зглядно протоігумен, а у випадку сумнівів архимандрит.

27. Допущений новик складає обіти на три роки на руки магістра, зглядно ігумена або протоігумена. Він робить тестамент свого майна, інакше воно переходить на власність Згромадження. Коли виступає, забирає тільки всі ужиткові предмети.

28. Монах повинен винести з уєдинення головне життєве правило, а саме, щоб не розпещувати себе в щоденному житті, в їді, вигодах і приємностях, але гартуватись фізично і духовно, сталити волю терпеливістю і несенням невигод та бути, скільки можна, самовистачальним в обслузі, за винятком недуги і старости.

Ігумен нехай не встряває в справи новиків, але якщо є яка потреба, то робить це через о. магістра.

29. Коли хтось добровільно виступає із Громади, чи то після трирічного обіту, чи в часі його тривання, повинен виповісти рік наперед о. архимандритові, якщо займає якийсь уряд, напр. професора, настоятеля, бібліотекаря, музейника і ін., щоб можна завздалегідь підшукати наступника.

30. Хто відходить, забирає речі, які приніс з собою, а якщо їх уже не має, то бере ті, які одержав в Згромадженні до вжитку.

31. Кандидати, які зголошуються, мають виказатися, що вони вільні від канонічних перепон.

III. Влада в Громаді

32. Згромадження ділиться на протоігуменати, а протоігуменати на ігуменати. На їх чолі стоїть о. архимандрит з архимандритною прибічною радою.

33. На чолі Згромадження в поодиноких провінціях, краях і державах стоїть о. протоігумен також із своєю радою.

34. Протоігуменат ділиться на ігуменати.

35. До утворення окремого протоігуменату є вимагане число 24 членів.

36. До створення ігуменату потрібно 6 монахів з обітами.

37. Щоп’ять літ відбувається Головна Капітула Згромадження, в якій право беруть участь о. архимандрит з 4 дорадниками, економом і секретарем, протоігумени з собою радою, ігумени і відпоручники, вибрані від груп (лучені доми), що 10 членів. При початковому малому числі — участь беруть усі члени.

38. Головна Капітула є найвищою інстанцією в Громаді.

39. Голосування при всіх виборах є тайне картками, в інших випадках явне, хіба що 1/3 учасників вважає тайного голосування. Картки після голосування треба знищити.

40. Всі голосуючі є в совісті обов’язані віддати голос на гідного і спосібного до уряду. Недужий і правно перешкоджений може переслати свій голос на письмі. Нікому не можна здержуватись від голосування.

41. До нарад і рішень Головної Капітули належать також справи загальної натури, усунення надужить, проєкти поправ і санації занедбань, впровадження улучшень в монастирському і науковому житті.

42. Головну Капітулу скликає о. архимандрит щоп’ять літ. Вона може бути скликана і в надзвичайній потребі задля якихсь дуже важних справ, які виринули в Згромадженні, або коли собі того бажає більшість членів Згромадження.

43. Вибирати належить праведних, розумних і досвідчених, що мають Божий дар рядити і управляти спільнотою, що не глядять на свою користь і особисту приязнь, але добро Боже, Церкви і Згромадження. Ніхто не сміє агітувати ні за собою, ні за іншими.

44. Закони під ухвалу, всякі зміни і улучшення, повинні бути совісно передумані і підготовлені, і раз вони ухвалені, остаточно в силі, хіба що наступна Головна Капітула бажає нових змін.

45. Капітула зачинається торжественною Службою Божою про призвання Святого Духа, опісля святочним відкриттям і звітом, затвердженим о. архимандритом і його радою, та полагоджуванням предложених справ. Вона закінчується торжественною благодарственною Службою Божою з піснею «Тебе Бога хвалим» або «Слава во вишніх Богу».

46. До вибору архимандрита Головною Капітулою проводить Верховний Архиєпископ або його відпоручник. Після вибору провід переймає нововибраний о. архимандрит. Голосують згадані члени з уряду і представники — відпоручники.

47. Порядок Головної Капітули і всіх нарад повинен бути уложений звичайно місяць наперед з тим, що кожний учасник має право ставити від себе внески і видвигати справи на наради, які, очевидно, можуть бути прийняті або відкинені.

48. Провірку заряду майна, це є книг рахунків і прилог, переводять три вибрані більшістю голосів на Головній Капітулі контрольори і ставлять внесок на прийняття.

49. З перебігу всіх нарад належить берегти тайну, хіба що ухвали відносяться до приклонного життя або предсідник вважав за вказане дещо подати до відома.

IV. Отець архимандрит і архимандритна рада

50. На чолі Згромадження стоїть о. архимандрит.

51. Ним може бути вибраний священик монах, що має 40 літ життя, 10 літ священства і 10 літ чернецтва, на п’ять літ. Вимагана є більшість 2/3 голосів виборців. На випадок браку 2/3 голосів, третє голосування відбувається між двома кандидатами, що одержали найбільше голосів. Тоді обидва кандидати не голосують. Якщо була б рівність голосів, то рішає Верховний Архиєпископ, зглядно його відпоручник своїм голосом після ствердження правного вибору. Не може бути вибраним караний за провини.

52. На випадок смерти або невилічимої недуги заступає о. архимандрита його заступник, яким з правила є перший дорадник з обов’язком скликати Головну Капітулу до року.

53. Уступаючий після 5 літ або, за дозволом Верховного Архиєпископа, резигнуючий о. архимандрит має два місяці наперед повідомити й оголосити монахам, щоб могли приготовитися до виборів. На випадок смерти або невилічимої недуги, проводить приготовлення заступник.

54. О. архимандрит перекладає звіт Верховному Архиєпископові, зглядно Патріярхові щотри роки і сам відбуває канонічну візитацію домів також щотри роки.

55. До помочі в заряді о. архимандритові є додана архимандритна рада. Вона складається з 4 дорадників. Вони мають рішальний голос, а на випадок рівности рішає о. архимандрит своїм голосом.

56. Матеріяльними справами завідує економ, який бере участь і голосує на засіданнях у матеріяльних справах. До нього належить здавати звіт з управи, яку веде під проводом о. архимандрита і його ради. Продаж і купно нерухомостей і високих цінностей можна переводити тільки за згодою о. архимандрита і його ради.

57. Радники й економ є вибрані Головною Капітулою більшістю голосів.

58. Кожночасний о. архимандрит назначує собі секретаря, який бере участь в засіданнях, без права голосу, і списує протоколи. Його обов’язком є вірно, точно і чесно вести записи і протоколи та завідувати архівом.

59. В потребі о. архимандрит може запросити на засідання о. протоігумена, ігумена, експерта з дорадчим голосом, а при обвинуваченнях переслухати обвинуваченого.

60. Після проголошеного вибору, вибраний перебирає печать і книги.

61. Кожний вибраний нехай пам’ятає на слова Христа, «якщо хто хоче у вас бути більший, нехай буде вам слуга, а якщо хто хоче у вас бути старший, нехай буде всім раб» (Марк. 10,44 сл.).

62. Два рази вибраний архимандрит, що бездоганно виконував свій уряд, дістає титул почесного архимандрита й одержує посвящення від Верховного Архиєпископа. Він має право носити мітру, жезл, нагрудний хрест і набедренник та відправляти святочні богослуження. У дуже вимкових випадках він може бути вибраний третій раз, але ніколи четвертий.

63. Закладати нові доми і приймати семінарії та установи може о. архимандрит з своєю радою тільки за згодою або на запрошення єпархіяльного єпископа, з яким не можна зачинати спорів і непорозуміння. Радше треба уступати, ніж викликувати неполадки і зрішення. О. архимандрит і рада мають основно застановитися, чи основувати новий дім і чи є сили приймати нові обов’язки, згідно з словами Христа: «Хто з вас, коли схоче будувати вежу, не сяде перше і не порахує видатків, чи мав би чим закінчити, щоб часом, як положить підвалину, та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього, що цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити» (Лк. 14,28–30).

V. Отець протоігумен і отець ігумен

64. О. Протоігумен є настоятелем частини Згромадження в якійсь провінції, краю або державі, якщо там є принайменше 24 монахи.

65. У відносних державах протоігуменат придержується умов конкордату на 7 літ, якщо не вирине якась причина, щоб його змінити.

66. О. архимандрит назначує на протоігумена одного з трьох вибраних протоігуменатом кандидатів і устрій протоігуменату є подібний до архимандритного.

67. До помочі о. протоігуменові є дана рада. Вона складається з 4 радників, вибраних членами протоігуменату більшістю голосів, економа і секретаря назначеного о. протоігуменом.

68. Назначений о. архимандритом о. протоігумен скликує до місяця оо. ігуменів і по двох вибраних більшістю голосів по домах відпоручників. Протоігуменська капітуля рада вибирає дорадників, розглядає справи протоігуменату і їх рішає з увзглядненням прав о. архимандрита.

69. О. протоігумен мусить мати бодай 35 літ віку і 7 літ священства.

70. Капітуля збирається бодай раз на місяць.

71. О. протоігумен проводить візитацію домів що року і складає щорічний звіт о. архимандритові.

72. На чолі дому, що має 6 монахів, стоїть о. ігумен, який є канонічно- і правно особою, веде дім, дає дозволи і покути членам.

73. У важних потребах дому о. ігумен скликує раду дому, всіх монахів, і засягає їх ради.

74. Всі монахи зберігають тайну із нарад і повірених їм тайн. Вони оминають всяких поговорок, спліток, очорнень, щоб не тратити довір’я в нікого, а що вказане, об’явить о. ігумен, чи о. протоігумен, чи о. ректор семінарії.

VI. Порядок дня

75. В манастирях обов’язує загальний порядок дня, який у поодиноких випадках, з розумних причин, може улагіднити о. протоігумен або о. ігумен:

6 — Вставання.

6½ — Розважання.

7 — Получання, Царю небесний на колінах.

7¼ — Служба Божа, Благодарення щонайменше 15 минут від Св. Причастя. Снідання. Праця.

12.00 — Іспит совісти і 9 час, обід, посищення, відпочинок, молитвослов.

16.00 — Підвечірок.

19.30 — Духовне читання.

20.00 — Вечеря, посищення з співом короткої пісні.

21.00 — Повечеріє, іспит совісти і точки до розважання.

22.00 — Відпочинок.

В свята і в суботи вечірня велика спільна, а в неділю свята Утреня. Диякони і священики мають відмовляти невідправлені части правила окремо. Інший час призначений на студії і виклади.

VII. Права і обов’язки ченців

76. Крім вгаданих повище прав і обов’язків поодиноких монахів, кожний член має право до того, щоб йому була уможливлена праця над своїм осягненням, над добуттям знання для себе і для інших. Кожному належиться удержання, харч, одежа, помешкання — без вблагливости, щоб можна було сповнити свої обов’язки. При тому монах має виробляти індиферентність до майна і почестей, а все підчинити волі Божій.

77. Член Згромадження завідує тільки своїми речами, які віддані йому до вжитку і науки на довиття.

78. Богослужебні намірення і жертви треба віддавати о. Ігуменові.

79. Наукові подорожі можна відбувати за дозволом о. архимандрита.

80. Почесті і відзначення можна приймати тільки за згодою о. архимандрита.

81. Навіть, коли член-монах є назначений єпископом, остає членом Згромадження з активним і пасивним правом вибору, якщо чини можна погодити з єпископським чи іншим урядом.

82. Кандидат, що вступає до Згромадження, носить свою світську одежу, а по двох місяцях одержує рясу. Одначе світські можуть носити світську одежу, хіба у святочних хвилинах можуть надівати рясу.

83. Наложену настоятелями (о. архимандритом, о. протоігуменом або о. ігуменом) покуту, належить з покорою прийняти і виповнити.

84. Кожний чернець після обітів одержує мантію.

85. Кожний чернець може вибирати собі сповідника із своїх отців, а о. ігумен, зглядно настоятель може запрошувати до слухання сповідей і інших отців з-поза манастиря, до якого має довір’я, одначе не зміняти часто і не ходити від одного до іншого.

86. Скритність є залежне від священства, зглядно вступлення (покликання) до монастиря.

87. Переписку одержує і якщо потреба переглядає о. ігумен. Монахи мають відповідати на письма розумно і чемно, бо «скріпта манент».

VIII. Управа дому

88. Кожним домом управляє о. ігумен, зглядно настоятель дому, в якому ще нема 6 монахів.

89. В семінарії або єпархіяльній установі о. ректор є одночасно ігуменом. В них єпархіяльні справи рішає єпископ, а домашні Згромадження — о. протоігумен, зглядно о. архимандрит. Особу на о. ректора назначує о. архимандрит на бажання єпископа, який іменує його ректором семінарії чи якоїсь іншої установи. Тоді дім є на удержанні єпископа або єпархії.

90. В часі обіду і вечері є читання Св. Письма, аскетичних книжок, мартирологіона і поминання усопших. В неділю, вівторок, четвер і суботу може бути половина читання, половина розмови. В неділю і свята о. ігумен дає дозвіл на розмову. В пости цілі читання. Читанням завідує священик, призначений о. ігуменом. Очевидно о. ігумен може зарядити інакше у поодиноких випадках, коли є якісь розумні рації, гість, надзвичайна подія і ін.

91. В Богослуженнях обов’язує церковний устав.

92. Церковною в рамені о. ігумена завідує о. церковник — еклезіярх. До нього належить захристія. Порядком Служб Божих завідує о. ігумен.

93. Дім має відділену частину для недужих. Тим інфірмарем завідує також в рамені о. ігумена священик, що дбає про лікаря, ліки і все потрібне для недужого.

94. Гостями опікується в рамені о. ігумена гостеприємець.

95. Окремою дбайливістю треба берегти бібліотеку, музей, лабораторії, архіви і ін.

96. Відносний секретар дому і Чину веде хроніку дому.

97. В домі мусить втримуватися зразкова чистота, а в кімнатах свіже повітря.

98. В манастирі обов’язує клявзура. Не можна вводити до середини жінки, хіба матері і сестру, відвідати недужного сина чи брата.

99. Дверником має бути розумна людина, второпна, не легкодушна, чемна, яка вміє поводитися з відвідувачами, а передусім бути обережною в розмовах телефоном. Може ним бути священик або брат. Вводити гостей треба до вітальні і повідомити бажану особу про прихід.

IX. Співжиття в Згромадженні

100. Членів Згромадження лучить в одно і проникає християнська священича любов, добра і сильна воля співпрацювати разом, як для свої досконалости, так і для піднесення світського духовенства, науки, культури і загалом католицького духа серед світських вірних вироблюванням релігійного теїстичного світогляду.

101. Живий добрий приклад має завжди більше значення і ваги, ніж самі і найкращі слова і чисто теоретичне знання. Чернець повинен бути завжди задоволеним, не малоконтентом, лагідним і терпеливим, веселим і усміхненим і не мегаломаном.

102. Члени Згромадження будуть передусім оминати розголосу, хвальби і шукатимуть популярности в словах і чинах, багатства, критиканства і мегаломанії. Найкращою славою є вкладена праця і духовне життя, що самі за себе промовляють і прославляють Згромадження.

103. Христові-євангельські засади і приклади святих є мірилом для Згромадження у всьому житті, в способі думання, судження, поведінки, розговору і зовнішніх виявів. Вони мусять бути пронизані ніжністю і добрим вихованням, далеким від брутальности і жорстокости, розпаношених у воєнних часах. «Священик (кожний член Згромадження) повинен прикрашувати себе всіма чеснотами і іншим давати приклад праведного життя. Він має поводитися не по-простацьки і гордим звичаєм людським, але приставати з ангелами в небі або з праведними мужами на землі» (Наслідування Христа IV, 5). Словом, поведінка мусить бути безумовно висококультурна і високоблагородна.

104. Посвячуючись науці, монахи будуть вистерігатися і тіні гріха гордости — «відстрашаючою перед Богом і людьми є гордість» (Сирах, 10,7), — всяких виявів її назовні, чванькуватости і зарозумілости, високопарности, щоб нічим не нагадувати легендарного осла, що прийняв вид надтости і гордости, піднісши вуха, тому що ніс золотий пісок через Анди. «Бог гордим противиться, а покірним дає благодать» (Яків 4,6; 1 Петр. 5,5).

105. Для осягнення цього ідеалу монахи, всі члени, відбувають щорічні 8-денні реколекції і щомісячні одноденні духовні вправи, щоденні іспити совісти, ввечір загальні, в полудне часні, відвідини Найсв. Тайн — так дбайливо задана плекані на Сході.

106. Високі і геройські приклади Святих мають просвічувати життєвий шлях монахам. Вони бережуться перед духовою недбалістю, що є завжди великою небезпекою для тих, що упливають в Божих благодатях.

107. Монахи жертвують молитви, Служби Божі, намірення за потреби народу, світського духовенства, єпископів, архиєпископів, митрополитів, Верховного Архиєпископа (згл. Патріярха), Святого Отця і усієї нашої Церкви, а передусім за розвиток Згромадження і його успішної праці, за добродіїв, за добрих настоятелів і ревні покликання, за успіх наукових заведень, крім своїх особистих потреб — здоровля, успіхів і ін.

108. Молитви і відправи (Парастаси і Панахиди) за усопших є приписані Типіконом і Требником і їх належить відправляти в поминальні дні. Кожний священик має відправити одну Службу Божу за померлого співбрата, а є-священик жертвувати Св. Причастя.

109. У відправі богослужень обов’язує церковний Устав, прийнятий Верховним Архиєпископом і всіма митрополитами, архиєпископами і єпископами. Щоденна Служба Божа, часте св. Причастя, розважання, молитва і піст повинні супроводити наукову працю.

110. В розговорах належить вистерігатися обмов, в осудах бути лагідними і вистерігатися безоглядности, несправедливости, необ’єктивности та оминати надто особистих приязней.

111. У вихованні і зустрічах з молоддю і старшими треба керуватися щирою, неудваною любов’ю і покорою та готовістю помочі і потіхи, бо це найкращий спосіб виховання і придбювання людей та впливу їм помочі. «Раз добром налите серце ввік не прохолоне».

112. Монахи кличуть себе «отче», якщо хто є священиком, або „брате” у відношенню до несвященика, та оминають всякої м’якості, здрібнілости, а передусім пихатва.

Всі мають відноситися до себе і головно до настоятелів з пошаною і любов’ю, бо інакше життя в манастирі стане невиносимою мукою. Кожний монах має вистерігатися образ, грубих слів, шемрання, обмов, а якщо заходить яка нерівність і шорсткість, сказати в чотири очі. Навіть поміч потребуючим повинна бути виявлена в чемний спосіб. Зокрема треба бути вирозумілим для нервових, задирливих, незгідливих, а до недужих відноситись з увагою. Добрий, загальнолюдський тон мусить нормувати життя і співжиття. Тоді витвориться в Громаді добрий дух, який є найкращою запорукою розвою Згромадження.

113. Предметом побідніх і повечірних розмов і гутірок, що тривають 3/4 години, мають бути будуючі справи, церковні потреби, справи Згромадження, наукові питання, організація, а ніколи пусті балачки і непристойні жарти.

114. В кожну неділю о. ігумен, або о. протоігумен, або о. архимандрит, або котрийсь священик виголошує — перед вечерею півгодинну конференцію.

115. Місячний іспит совісти триває півгодини, а перед тим читає священик частинку Правил Згромадження.

116. Поздоровлення відбуваються схиленням голови.

117. Усе подвижництво Згромадження має носити характер зрівноваження і повної посвяти для Христа і Церкви, позбавлене цікавости, поспіху і пересадної ревности. Щоб духове життя не стало привичкою, не зблідніло, споражніло і не забаналіло, треба його підкріплювати новим глибшим змістом науки Христа, читанням нових солідних книжок. Побожність і ціле життя має опиратися на вірі в Христа і на Його науці: «Кожний, хто слухає ці мої слова і виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Полила злива, розлилися потоки, подули вітри й натиснули на дім, та він не повалився, бо він збудований на скелі» (Мт. 7,24-25).

118. Оцей устав і правила можуть бути легко примінені, в інших обрядах і для потреб інших народів і не обмежуються тільки до візантійсько-українського.