ШКОЛА МОВЧАННЯ

Одною з найліпших доріг, що ведуть до запановання над самим собою є без сумніву — школа мовчання. Як велике значіннє мало мовчанє вже в старинї, як середник для скріплення людського духа свідчать правила Питаґорейцїв, що наказували їх ученикам цілі літа треваючого пробу мовчання. А причиною було не лиш то, що мовчане сприяє спокійному думаню, але також і се, що є найважнішою і найуспішнішою вправою в запанованню над собою і панованню духа над зовнішніми побудами і перепонами. Першим середником, при помочі якого реагує чоловік на всякі зачіпки і напасти є голосові знаряди. Ними обявляє ся найперше заворушений і подразнений орґанізм. Тому то мовчане є найсильнішою поділю духа над природними пристрастями — початком рішучого визволення від всесильности зовнішнього світа. Чоловік вчить ся через зробити свою бесіду незалежною від всяких зовнішніх подразнень і віддати її виключно на услуги своїй внутрішній холодній розвазі. Той виховуючої і успокоючий чинник мовчання мав рівно ж Тома з Кемис на гадці, коли казав: Мовчане уст є могучим середником для осягненя спокою серця.

Треба зачинати від того, щоби старати ся вислухати противну гадку спокійно і ввічливо, в неї глубше вдумати ся, в її історію і виводи — а не сейчас нападати на неї і опрокидувати. Не значіть се однак, щоби о ній на все замовчати, але щоби виступити проти неї доперва по зрілім передуманю — і то так виступити, щоби перемовити і переконати. Та чи се можливе без попередної вправи в холоднім вислухуваню противника? Можем переконати лиш того, чиє розумованє ми передумали справді безсторонно. А може противник й нас переконає? Хто не вміє слухати так, щоби сейчас не відрукути, той на все остане короткозорим і органіченим. Через мовчане приходимо також нераз до пересвідчення, що маєм до діла з людьми, яким недостає під деякими зглядами житєвого досвіду, без якого і найбільше переконуючі слова не принесуть хісна. А часто знов признаєм, що розходить ся о квестії, в яких не розумовий доказ — але примір взятий з життя, повалить опір противника. Вкінці ж часто подивуєм крикунів, яких поважна відповідь ще більше роззухвалює, а яких противно тільки через жалісне і чемне мовчане можна допровадити до належної самооцінки — коли взагалі є єще на стільки спосібні, щоби далі ся повчити.

А вже передовсім треба вправляти ся в тім, що звемо дискрецією — в безгляднім замовчуваню повірених нам тайн або подій, про котрі ми довідали ся на основі особливого довіря до нас, бо їх виявленє могло би иншим справити клопіт а навіть зашкодити і кинути на них ложне світло.

Зовсім отже зрозуміле, що до люди дійсно дискретних самотепно чуєм безграничне довірє, бо вони дають нам перевасні докази правдивої внутрішної карности. Проста балакливість, охота стати забавним і дотепним склонює нас на жаль аж надто легко до відношеня справ, які в ніякій спосіб не належать до нас. Ради веселої розривки крадуть люди чуже серце і нищуть його долю. Недивно тому, що опісля говорять о таких: їм нічого не варто повірити. То правда! Воно має ще той грубший зміст, що через се переконуєм ся, що такий чоловік не має взагалі поважного почуття внутрішної відповідальности ані не є в силі запанувати над самим собою і оперти ся принадному зовнішним впливам. Ми все заключаєм з малого о великім, бо знаєм як дуже передовсім в етиці усе велике поляга на сильнім загартованю в малім. Щоб стати “мужем гідним довіря”, треба зачаті від мовчанки!

Таку вправу можна улекшити і приспішити через те, що не будем доперва чекати на сприяючу нагоду, коли нам хтось повірить якусь тайну, але час від часу старати ся спокійно проковтнути якусь відомість, ізза якої свербить нас язик. Передовсім бути повздержливим в осудах особистих справ людей з нашого окруженя! Ледви чи є яке суспільне чи средство до вироблюваня в собі правдивої мужеської гідности понад завзяту боротьбу з пустомельством і ледви чи є яка конечніша і відповідніша сила навіть для найніжнішої жіночости, як гармонійне злучене мови з розвагою і любовию!

Впрочім много не лиш зовнішних, але й внутрішних сильних покус до необережного говореня, що заразом є знаменитою нагодою для самовихованя. Се замиловане до дотепу і гумору, яке є — випливом вигідного і держуречного життя, злоби, посміху або даруючої уяви. Вони спонукують нас нераз сказати щось такого, що відтак осуджує ліпша часть нашої особистости. Проби в промовчуваню жартобливих помислів і смішних вражінь є дуже трудною, але зате й дуже корисною гімнастикою волі, тим більше спасеною для нашого характеру, чим ліпше з’ужиєм тяжко набуту мовчаливість на то, щоби увагою прилинути ся нашому дотепови. Тоді бачим, скільки уважи вивисити себе а понизити другого, скільки облесности і легкодушности криє ся на жаль в кожнім жарті. А як дуже притуплює ся через то і в собі і в других ніжне почутє любови ближного! Вкінці яку застрашаючу гузливість і брутальність показує рейт слухачів — так що чоловік нагло отямившись, з великим жалем кличе: Ох чому ж не змучав — тричі щасливі замкнені уста!

Спасенна школа мовчаня! Як сильна нагода для образованя волі і любови і основного приготовленя до справді життєтворних слів і діл!