РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ, ІСНУВАННЯ, ЧИСЛО І СУТЬ ТАЙН

1-а теза: В Христовій Церкві завжди було сім тайн, це є сім видимих знаків, що уділяють Божу ласку. Догма віри.

І. ПОЯСНЕННЯ - 1-а теза

1. Філологічне значення й історичний розвій слова «Тайна». Слово тайна відповідає грецькому μυστήριον (походить від μύω — замикати очі або уста, μύστης — втаємничений в скриту річ), яке означало щось тайне — невідоме, або тайне, але об’явлене, передше невідоме. Латинське sacramentum, (від sacrare) мало дещо відмінне значення. Воно означало святу річ, що стояла в якомусь відношенні до божества і, загалом, знак святости. В класичній латинській літературі sacramentum називали застав, який складали спірні сторони в святині. Хто програв, платив суперникові одну половину заставу, святині другу. Також військова присяга, зложена перед ідолами божків або їх символами, зветься в Ціцерона (De offic. I, c. 11, n. 36) і Тацита (Histor. I, c. 5) Sacramentum.

В св. Письмі значення грецького й латинського слова злилися, бо μυστήριον перекладали через Sacramentum. Одне й друге означає майже виключно (з виїмком Тов. 12, 7.11, Юдит 2, 2 — світські тайни, а Прип. 14, 15.23 — поганські обряди) тайни віри або релігійні обряди: «Не знали Божих тайн» (Прип. 2,22). Воплочення Христа зветься мистеріон (Еф. 1,9; Кол. 1,26-27): «Вам є дано знати тайни Божого царства» (Мт. 13,11). Рівнож в нас в святій і тайній речі, установленій Богом, є мистеріон (Дан. 2,18 — різнометалева статуя в сні Навуходоносора; подружжя — знак святої злуки Христа з Церквою — Еф. 5,32).

В грецькій патристиці μυστήριον називається Пр. Євхаристія, також правди й обряди тайної науки, укриваної перед нехрещеними (disciplina arcani… sacramentis, quae norunt illi, quos nosse fas est (Origen, Tom. pro Icyca Nav. 4, MSG 12,843; Кирило Гр., Катих. 6,22,29, MSG 33,575.590 і катих. 20-23, також 10,5-1128).

Останній описує тайни Хрещення, Миропомазання і Євхаристії як знаки уділяючі ласку. Св. Григорій Ніссійський зве Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Священство і другі тайни знаками, які ведуть до спасіння: Εὐεργέται γὰρ μάλατον μὲν ἀποδεικνύς, τὸ τῆς παλιγγενεσίας μυστήριον; Περὶ προνοηθέντας ὁ Βρ Ϲινὰ β ταῖη περαδανη Ποι Θεὸς τοῦ Τοῦ ἐν τῇ παραδόσει τοῦ μυστηρίου χριόμεται. (MSG 945,877 CD) Попередник укритих Тайн μυστήριον, λυχθέντων μυσταγωγός. (Проти Євном. 11, MSG 45,877CD сл.; Про Хрещення Христа, MSG 46,581D).

Це значення задержалося в пізніших східніх Отців. Св. Іван Христозотом називає mysterion знак, що веде до пізнання надприродних і невидимих речей. Ἄρα μυστήριον τοῦτο μέλλει ἐστίν, ὁ πανταχοῦ μὲν κηρύττεται, οὐ γινώσκεται δὲ παρὰ τῶν οὐχ ὀρθῶς ἐχόντων γνώμην. Καὶ ἄλλως, δὲ μυστήριον καλεῖται, ὅτι οὐχ ὁρῶ βλεπόμεν, ἀλλὰ ἕτερα ὁρῶμεν καὶ ἕτερα πιστεύομεν. (MSG 61,55-55,56B). Так само св. Епіфаній: Τὴν τε τῶν μυστηρίων μετοχὴν (communionem) καὶ ἁγιότητα ἀλετούστων, ὡς ἀλλοτρίαν οὖσαν. (Adv. haer. MSG 41,680D).

Псевдо-Діонісій вичисляє в «Церковній Ієрархії» різні чинності єпископства, між ними Хрещення, Миропомазання, Євхаристію і Священство та зове їх містерія: τὴν τελετήν τῆς ἱεραρχικῆς μυστηρίων καὶ παραδόσεων τελεσμένων. (41, 372 A) qui ex hierarchicis mysteriis traditionibusque sacro sunt hoc munere initiati (I, 1, MSG 3,372), видимі знаки небесних речей (1,5, теж. 376; 11,1, теж. 392). Притім не розрізнює він тайн від благословень (вітряри, монахи, охорону мира, оливи і т.д.).

Латинські церковні письменники і Отці під sacramentum розуміють присягу або цілу науку віри і її обряди або священні знаки. Тертуліян говорить про «iudicium sacramentum» (Apol. c. 19. MSL 1, 444) і «christianum sacramentum» (Adv. Prax. c. 30, MSL 2, 220), про «eucharistiae sacramentum» (De corona 3, теж., 99), про Хрещення як «felix sacramentum» (De bapt. 1. MSL 1, 1305). Подібно Кипріян, Єронім, Амврозій і др.

В св. Августина sacramentum має також вужче і стисліше значення, а саме значення святого знаку: Sacramentum est sacrum signum (De civ. Dei 1. X. c. 5. MSL 41, 282). Ecclesiae sacramenta… rerum occultarum sacrata et evidential signa. (De gratia Christi et de pec. orig. II, 40 n. 45. MSL 44,408). Signum ad res divinas pertinens (Ep. 138, 1, 7. MSL 33, 528) видима форма невидимої ласки — invisibilis gratiae visibilis forma (Ep. 105, 3, 12. MSL 33, 400), signacula rerum divinarum visibilia (De cat. rud. 26. MSL 40, 344). В св. Ісидора з Севілії (+639) sacramentum є знаком діючої Божої сили. Ob id sacramenta dicuntur, quia sub tegumento rerum corporalium virtus divina secretius salutem eorundem sacramentorum operatur, unde et a secretis virtutibus vel a sacris sacramenta dicuntur (Etym. 1. VI. c. 19. n. 40. MSL 82, 255). Що сам знак має діючу силу, цього Ісидор ясно не говорить.

Схолястика надала термінові остаточне значення, в якім приходить він і в рішеннях соборів. Гуґо від св. Віктора (†1141) в своїм творі «De sacramentis» дав ось таку дефініцію: Sacramentum est corporale vel materiale elementum foris sensibiliter propositum, ex similitudine repraesentans et ex institutione significans et ex sanctificatione continens aliquam invisibilem et spiritualem gratiam. (De sacr. 1, 9,2. MSL 76, 317). Тому, що тайна в Гуґона є матеріяльний знак, не обіймає ця дефініція тайни Сповіді і Подружжя. Гуґона справив Петро Ломбард (†1160) та назвав тайну видимим знаком: Sacramentum proprie dicitur, quod ita signum est gratiae Dei et invisibilis gratiae visibilis forma, ut ipsius imaginem gerat et causa existat (Sent. 4. d. 1. n. 2). В цих словах підкреслив Ломбард також причиновий зв’язок знаку з ласкою. Св. Тома з’ясовує тайну в цей спосіб, що не кожний знак святої речі називає sacramentum, лише той, що освячує людей перед приходом і по приході Христа: Sacramentum est signum rei sacrae, in quantum est sanctificans homines. (S. Th. 3. q. 60, a. 2). На цій дефініції оперлися пізніші теологи і рішення Церкви. Тридентський Собор означує sacramentum як символum rei sacrae et invisibilis gratiae forma visibilis sanctificandi vim habens. (Sess. XIII, c. 3. Denz. B. 876). Загалом прийнялася нині дефініція римського катихизму: Sacramentum est res sensibilis subjecta, quae institutione sanctitatis et justitiae tum significandae tum efficiendae vim habet. (P. 2. c. 1. q. 6).

В нез’єдинених наука про тайни стояла під помітним впливом схолястиків. Щоб відкинути протестантські єресі, вони послуговувалися аргументацією католицьких богословів і тому суттєво від них не різняться. Згідно з наукою нез’єдинених, тайни: «суть священнодейства, котріє под видимим каким-либо образом дєйствительно, сообщають вєрующим невидимую благодать Божію», — суть «орудія, которыя необходимо дєйствуют благодатію на приступающих к оным». (Посп. восточ. патр. о прав. вере, тит. 15. Макарій, II, 505).

В українській термінології слід уживати слова таїнство в ширшім значенні, річ або тайної науки, а слово тайна в вужчім — на означення семи новозавітних знаків ласки.

2. Філософічна термінологія слова «тайна».

Зі сказаного слідує, що тайна є знак, значиться щось зовнішнє, що підпадає під змисли. Sacramentum est in genere signi, каже св. Тома (S. Th. 3. q. 60, a. 1). Що ж отже в знак? Знак (μυστήριον, μυστήριον, signum) є те, що веде до пізнання якоїсь речі.

а) Він може бути або 1) природний (s. naturale), якщо зв’язок між знаком і річчю випливає із самої природи (вогонь — дим, сміх — радість, кров — вбивство, грізне лице — гнів, тощо), або 2) довільний (s. arbitrarium, datum), якщо той зв’язок випливає із людської установи (білий стяг — радість, чорний — смуток, лавровий вінок — побіда, однострій, герби і ін.).

3) Символічний знак (символ, σύμβολον) ще також довільний знак, який одначе має переносне аналогічне відношення до означуваної речі. Він не є отже ні чисто умовний ні природний, але посередній між обома. Символічний знак має схожість з відносною річчю, але вона є замала, щоб бути природним знаком. Тому вимагає позитивного означення через Бога або людей. (Орел — символ державної влади, пастир овець і пастир душ і т.д.). Такі символічні знаки є в першу чергу релігійні обряди.

Подібно як природний, так також і довільний і символічний знаки не є переминаючі, але означають якусь річ стало.

б) Дальше, знак може вказувати або 1) на минулу річ (s. remonstrativum) образи битв, медалі на спомин, або 2) сучасну (s. demonstrativum, розвитий стяг — знак влади) і 3) майбутню (s. prognosticum — хмара, дощ).

в) Крім цього знак може бути або 1) теоретичний (s. speculativum), коли тільки щось означує, або 2) діючий, практичний (s. practicum), якщо не лише вказує на річ, але спонукує до діяння (проповідь, грамота, письмовий приказ).

Коли йде про сім новозавітних тайн, то вони є 1) зовнішні, видимі знаки, що підпадають під змисли і вказують якраз, що уділяється ласка. Є вони отже в першу чергу вказні знаки (s. demonstrativa). Одначе рівночасно пригадують також терпіння Христа, який заслужив силу тайн, і вказують на вічне спасення, до якого провадить уділена ласка. 2) Найважніша прикмета новозавітних тайн є та, що вони не лише вказують на ласку, але є причиною її уділення. Тим то є вони діючі знаки ласки (s. efficax gratiae). 3) Тайни є довільні знаки, бо між природною річчю а надприродною ласкою нема зв’язку. Лише Бог як джерело всього надприродного може установити знаки чогось надприродного. З цього не виходить, що в тайнах виключається загалом всяка подібність знаку з надприродною річчю, бо тоді не були б знаками тайн. Si enim sacramenta quamdam similitudinem earum rerum, quarum sacramenta sunt, non haberent, omnino sacramenta non essent. (August. ep. 98, 9. MSL 33, 363/4). Обмиття душі з первородного гріха в Хрещенні має схожість з природним обмиттям водою; насичення хлібом і вином зі скріпленням душі ласкою і т.д. Отже тайни є радше символічні знаки. І такими виразно назвав їх Тридентський Собор: «Commune est quidem SS. Eucharistiae cum ceteris sacramentis, symbolum esse rei sacrae et invisibilis gratiae formam visibilem» (Denz. B. 876).

Христос надав новозавітнім тайнам, як знакам, тривкого означення, а не переходового і тимчасового, і тому вони мають об’єднювати містичне тіло Христа на віки. Всі тайни, як такі, є призначені до освячення душ, а не щоб віддавати честь Богові. Ці два останні моменти містять відповідь, чому не є тайнами: Поява Св. Духа в виді голуба при хрещенні Христа, уділення Св. Духа через подих, умиття ніг апостолам, перехід через Червоне Море в Старім Завіті, мідяний вуж, манна, жертви тощо. Вони або не освячували людей, або були переходовими знаками. Благословення осіб і речей є вправді тривкої установи, одначе не Божої, але церковної. На тій основі можна вже з’ясувати тайну: Це зовнішній видимий знак, напослідньо установленний Богом — Христом, що означає і спричинює освячення душі божою благодаттю. На поняття новозавітної тайни складаються отже чотири елементи: 1) знак, що підпадає під людські змисли, 2) Божа ласка, 3) причиновий зв’язок між знаком і ласкою, 4) тривка установа Христа. Таких видимих, зовнішніх знаків установив Христос сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Оливопомазання, Священство і Подружжя.

II. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Теза є здефініована догма віри. Папа Інокент III (1198–1216) в визнанні віри, приписанім для вальдензів, вичисляє всі сім тайн: Approbamus ergo baptismum infantium… confirmationem… eucharistiam… Peccatoribus vere paenitentibus veniam concedi a Deo… Unctionem infirmorum… Coniugia carnalia esse contrahenda… (Denz. B. 424).

Папа Климент IV предложив 1267 р. ісповідь віри Михайлові Палеологові, який визнав її на II Ліонськім Соборі 1274 р. перед папою Григорієм X: Tenet etiam et docet eadem sancta Romana Ecclesia septem esse ecclesiastica sacramenta, unum scilicet baptisma, de quo dictum est supra; aliud est sacramentum confirmationis, quod per manuum impositionem episcopi conferunt, chrismando renatos; aliud est paenitentia, aliud Eucharistia, aliud sacramentum ordinis, aliud est matrimonium, aliud extrema unctio, quae doctrinam beati Jacobi infirmantibus adhibetur (Denz. B. 465).

Найкінці Тридентський Собор здефініовав проти протестантів існування семи тайн: Si quis dixerit, sacramenta Novae Legis non fuisse omnia a Jesu Christo Domino nostro instituta, aut esse plura vel pauciora, quam septem, videlicet baptismum, confirmationem, Eucharistiam, paenitentiam, extremam unctionem, ordinem et matrimonium, aut etiam aliquod horum septem non esse vere et proprie sacramentum: anathema sit (Sess. VII. Denz. B.U. 844).

III. ПРОТИВНИКИ

До виступу новаторів XVI ст., крім деяких дрібних сект, що відкидали або всі тайни, або одну з них, не було замітніших противників, що не приймали б семи тайн. Щойно перший Лютер став їх оспорювати. Хоч зразу приймав він усі тайни, пізніше однак, задержав лише три: Principio neganda mihi sunt septem sacramenta et tantum tria pro tempore ponenda: baptismus, paenitentia, panis. (De captiv. babylonica). Відтак усунув Покаяння і признав тільки дві. Подібної думки був Мелянхтон (Loci theolog. 1522). Опис і в Apologia confessionis Augustanae (1530) додав Покаяння і Священство. Цвінґлі приймав Хрещення і Євхаристію, а Кальвін три, бо додав ще Священство. Тридентський Собор опрокинув їх науку як єретичну. Слушно завітив протестантський історик догм А. Гарнак, що 13 догм Тридентського Собору становлять протест проти протестантизму: Diese in 13 Anathematismen formulierten Dogmen sind der eigentliche Protest gegen den Protestantismus (Dogmengesch. III, 851).

Модерністи (Loisy, Leroy) перечать божу установу тайн і уважають їх висловом релігійних почувань і внутрішньої, душевної потреби вірних. Соцініяни і арміяни твердять, що тайни не зовнішні знаки, які відрізняють християн від невірних. Анабаптисти кажуть, що це алегоричні знаки духовного життя; сведенборґіяни, що це символи взаємного з’єдинення між Богом і людьми; квакери і духовці відкидають видиму сторону тайн, а уважають їх лише внутрішніми, духовими діяннями небесного світу. Можна зачислити тут і всіх раціоналістів, які загалом заперечують усе надприродне.

Деякі сучасні нез’єдинені богослови, нав’язуючи до Псевдо-Діонісія Ареопагіта, називають тайнами не лише сім прийнятих Церквою, але і благословення та церковні обряди. (Єромон. Тарасій, Богосл. Вет. і Малорос. XVI–XVII ст.; Митр. Антін Храповицький — Опыт христ. правосл. катих.; Карловці 1924). Ось як говорить згаданий Єромонах Тарас: «Св. Отцы придавали гораздо большее значение внутренней психологической стороне священнодействия, чем его внешней, совершительной форме и, во-вторых, что св. Отцам было совершенно чуждо выделение каких-либо священнодействий из ряда других с усвоением им особого значения неизменного достояния Церкви; даже о важнейших священнодействиях — крещении и евхаристии — говорится наравне с почитанием св. иконы и с чтением Библии, ибо все, содержимое Церковью, имеет величую силу для верующих, а учение о седмеричном числе таинств св. отцам чуждо». «…Некоторые священнодействия, напр., великое освящение воды, пострижение в монашество и отпевание усопших имеют силу и значение не меньшую, чем большинство таинств… Большой Катихизис и „Православное Исповедание“ признали таїнством, т. е. релігіозним священнодійством, «брак», явленіє, не имеющее к религии никакого определенного отношения, существующее помимо религии в обществах нерелигиозных». (Ієромонах Тарасій, Перелом в древнерусском богословии. Варшава, Синодальная типографія 1927). Издание Редакции «Воскресного Чтения», с предисловием Высокопреосвященнейшаго Митрополита Антония (Храповицкого), ст. 169, 181, 184).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо вчить, що існують обряди Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Покаяння, Оливопомазання, Священства і Подружжя. Вони є знаками, що підпадають під змисли, уділюють Божу благодать і установлені Христом, доки буде існувати Церква на землі. А тому, що ці обряди відповідають понятті новозавітної тайни, треба заключити, що св. Письмо вчить про існування семи тайн. Менша передпосилка наглядна, більшу доказують отці тексти.

1) Через облиття водою в ім’я Отця і Сина і Св. Духа довершується народження до надприродного життя і відпускаються гріхи: «Покайтеся і нехай охреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів і приймете дар Св. Духа» (Діян. 2,38). «Істинно, істинно кажу тобі, коли хто не родиться з води і Духа, не може увійти в царство Боже» (Ів. 3,5).

2) По Хрещенні через положення рук уділювали апостоли тайну Миропомазання. Коли вопці охрестилися, що Самарія прийняла Св. Духа, післали Петра і Івана: «Ці прийшли і молилися за них, щоби прийняли Духа Святого, бо ще ні на кого з них не був зійшов, тільки охрещені були в ім’я Господа Ісуса. Тоді клали на них руки і приймали Духа Святого» (Діян. 8,15–17).

3) Христос обіцяв, що дасть своє тіло і свою кров на поживу: «Бо моє тіло це правдивий корм, а моя кров це правдивий напій. Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, в мені перебуває, а я в нім» (Ів. 6,55–56). На тайній вечері сповнив Христос свою обіцянку і дав своє тіло і кров під видами хліба і вина: «Коли ж вони їли, взяв Ісус хліб і поблагословив і переломив і дав своїм ученикам і сказав: Прийміть і їжте, це тіло моє. І взяв чашу, віддав хвалу і подав їм, кажучи: Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту, що за многих проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26,26–28. Пор. Мк. 14,22 сл., Лк. 22,19 сл., 1 Кор. 11,23 сл.). Маючи на увазі практику св. Причастя серед вірних, питає св. Павло: «Чаша благословення, що її благословимо, чи це не причастя крови Христової? Хліб, що його ломимо, чи це не причастя тіла Господнього?» (1 Кор. 10,16).

4) Апостоли дістали власть відпускати грішникам гріхи: «Прийміть Духа Святого; кому відпустите гріхи, відпустяться їм, а кому задержите, задержаться» (Ів. 20,23).

5) Для покріплення душі і тіла в смертній недузі, є Оливопомазання і молитва священика: «Недужає хто між вами? Нехай покличе пресвітерів церковних і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє, а молитва віри оздоровить недужого і підніме його Господь. А коли буде в гріхах, відпустяться йому. Сповідайте отже один одному гріхи і моліться один за одного, щоби ви спаслися; бо много може молитва праведника» (Як. 5,14-16).

6) Апостоли поставляли в єпископи і диякони положенням рук і молитвою: «З цеї причини нагадую тобі, щоби ти розгрівав ласку Божу, що є в тобі положенням моїх рук» (2 Тим. 1,6. Пор. І. Тим. 4,14; 5,22). Обряд рукоположення описує св. Лука: «Сих (7 дияконів) поставили перед очима апостолів і після молитви вложили на них руки» (Ді. 6,6).

7) Подружжя, що існувало як природна інституція, є установи Христа є знак Божої ласки: «Тому покине чоловік батька й свою матір і приляжеться до своєї жінки і будуть двоє в одно тіло. Се тайна велика, а я говорю про Христа і Церкву» (Єф. 5,31,32). Подружжя означає злуку Христа з Церквою, яка довершується Божою благодаттю.

Докладніше виложення текстів буде переведене при науці про поодинокі тайни. Вистачить лише загально сказати, що св. Письмо приписує сімом зовнішнім знакам уділення Божої благодаті як вічного життя, відпущення гріхів, нового народження, покріплення і злуки з Христом. Ці сім знаків містять в собі всі складові частини дефініції тайн, а саме вони є зовнішні, видимі знаки, стало установлені Христом до осв’ячення людського роду.

2. Передання.

а) Свідоцтво св. Отців і церковних письменників. Церковні письменники і св. Отці принагідно згадують про всі тайни. Вони приписують їм за св. Письмом ту саму силу і діяння, як і вічне життя, відпущення гріхів, духове відродження і т.д. При поодиноких тайнах наведемо численніші свідоцтва; тут вистачить процитувати лиш кілька. Тертуліян написав працю про Хрещення (около 200 р.). В ній згадує рівночасно і про Миропомазання, як давній звичай Церкви: «Exinde egressi de lavacro, perungimur benedicta unctione de pristina disciplina… Dehinc manus imponitur per benedictionem advocans et invitans Spiritum Sanctum». (De bapt. c. 7 і 8. MSL 1, 1315 сл.).

В тім творі говориться і про єпископів, презвітерів і дияконів (с. 17, MSL 1, 1326 сл.). Євхаристія є пожива душі: «Caro (християн) corpore et sanguine Christi vescitur, ut et anima de Deo saginetur». (De resur. c. 8. MSL 2, 852). Тертуліян написав також окремий твір про покаяння: De paenitentia, але виступає проти відпущення гріхів ідолопоклонства, чужоложства і вбивства. Про подружжя так пише: «Unde sufficiamus ad enarrandam felicitatem eius matrimonii, quod ecclesia conciliat et confirmat oblatio et obsignat benedictio». (Ad uxor. II, 9. MSL 1, 1415 сл.).

Св. Августин порівнює Хрещення і Священство: «Utrumque enim sacramentum est et quadam consecratione datur, illud, cum baptizatur, istud cum ordinatur: ideoque in catholica utrumque non licet iterari». (Contra epist. Parm. II, 13, n. 28. MSL 43, 70). Гріхи відпускаються неохрещеному через хрещення, а вірному охрещеному через покаяння: «Si a catechumeno factum (проступок) baptizate abluitur; et si a baptizato, paenitentia et reconciliatione sanatur». (De coniug. adult. II, 16, n. 16. MSL 40, 482). Подружжя порівнює до Священства: «Bonum igitur nuptiarum per omnes gentes atque omnes homines in causa generandi est, et in fide castitatis: quod autem ad populum Dei pertinet, etiam in sanctitate sacramenti… Quemadmodum si fiat ordinatio cleri ad plebem congregandam, etiamsi plebis congregatio non subsequatur, manet tamen in illis ordinatis sacramentum ordinationis». (De bono coniug. 24, 32. MSL 40, 394). Про Оливопомазання почує папа Інокентій І; він наводить текст св. Якова і додає: «Quod non est dubium de fidelibus aegrotantibus accipi vel intelligi debere, qui sancto oleo chrismatis perungi possunt, quod ab episcopo confectum, non solum sacerdotibus, sed et omnibus uti christianis licet in sua aut in suorum necessitate ungendum». (MSL 20, 559. Denz. B. 99).

ТЕКСТИ з грецьких Отців подані в третій тезі, щоб оминути повторювання.

6. Літургічний доказ. Церква водно приймала сім тайн; про це свідчить згідна з католицькою Церквою наука єретиків. І так монофізити, несторіяни, якобіти, копти і др., які вже в V ст. відпали від катол. Церкви, задержали в своїх літургічних книгах ті самі тайни, що їх має вселенська Церква. (Denzinger, Ritus Orientalium, 2 том. Wiceburgi 1863 сл.; Assemani, Bibliotheca orient. II і III). Тим самим седмичність тайн треба віднести до апостольських часів. Нема ніяких свідоцтв на те, щоб катол. Церква і єретичні секти впровадили пізніше сім тайн, а ще менше годі припустити, щоб єретики, по відділенні від Церкви, прийняли її науку про св. Тайни.

в) Однозгідність Східної і Західної Церкви. Рівнож від IX ст., в часі великого церковного роздору між Сходом і Заходом, не видвигає ні один, ні другий незгідности щодо семи тайн. Нез’єдинена Церква визнавала завжди сім Тайн, як свідчить евхологіон і ісповідання віри. Візантійський цісар, Михаїло Палеолог зложив (1274 р.) визнання віри, предложене папою Григорієм X, у якому ясно приймає сім тайн (гл. вище). На соборах в Ліоні 1274 р. і в Фльоренції 1439 р. не було в справі седмічного числа тайн різниці. Тому Аркудій, порівнюючи науку Східної й Західної Церкви, робить такий висновок: «Sacra mysteria seu sacramenta tot esse numero apud Graecos quot apud Latinos, nimirum septem, nemo unquam in dubium revocavit» (De concordia, 5).

Замітне свідоцтво становлять відповіді царгородських патріярхів протестантам, що бажали здути з нез’єдиненими православними. Перший, що старався нав’язати зв’язки з східними нез’єдиненими, був Мелянхтон в 1559 р. Одначе царгородський патріярх Йосиф II на предложене протестантське визнання віри не відповів нічого. В 1573 р. звернулися тюбінгенські протест. теологи — Мартин Крузій (Crusius), Яків Андрея (Andrea) і др. з тою самою справою до царг. патр. Єремії, вказуючи «спорідненість обох ісповідь». Та патріярх, щоправда, ввічливо виказав їм їх новаторства. Щодо Тайн, то так відповів: «Кажемо, що св. Отці ясно передали нам… існування семи божих тайн, а саме хрещення, помазання св. миром, св. Причастя, священство, подружжя, покаяння і оливопомазання… не більше і не менше… І отці всі середники нашого спасіння передав сам Ісус Христос, Бог і Господь наш та Його святі апостоли». Коли протестанти звернулися другий і третій раз до патріярха, він відповів: «З тайн деякі приймаєте, але з будучом, тому що перевертаєте і змінюєте в них також вислови давної і нової науки по вашому станові, а деякі навіть не уважаєте тайнами… і смієте називати себе теологами». При кінці додав: «Отож просимо вас, щоб не завдавали ви нам у майбутньому труду, не писали про це і не посилали писем. Бо до богословів, які були світлами Церкви, до різних розно відноситеся є словами вірячи їх шануєте і виносите, на ділі ж відкидаєте… Вступивши отже на свою дорогу, не пишіть більше про догми, але, коли хочете, по принятії» — (Arnauld, Perpetuité de la foi, tom. V, lib. 1, 3, — Schelstrate, Acta Orient. Ecclesiae contra Lutheri haeresim, Romae 1739, 1, 151. 202. 216 сл.) У відповідях східній спільній вплив дефініцій Тридентського Собору.

Рівнож не вдалися спроби, коли в підступний спосіб став царгородським патріярхом кальвініст Кирило Люкаріс. Він почав ширити протестантську науку про Тайни. Одначе його осудили на соборі в Царгороді 1638 і в Ясах 1642 р. та вирішили в Єрусалимі 1672 р. на соборі під проводом єрус. патріярха Доситея. Рішення звучить: «Кирилові, котрий творить нові догми і вірить, що нема семи тайн, а саме хрещення, миропомазання, покаяння, Євхаристії, священства, оливопомазання і подружжя, по установі Христа, переданій апостолів і прийнятій Церквою, але котрий точно говорить, що Христос передав в євангелію лише дві тайни, Хрещення і Євхаристію, як виходить з Його 15 глави: Анатема» (Harduin, Concilia, Venetiis 1733, t. 21, 1713.). На соборі в Ясах 1642 р. прийняли і підписали чотири східні патріярхи і багато єпископів ісповідання віри Петра Могили. Підмітити належить науку про суть і діяння Тайн, яка загально беручи, відповідає католицькій і якої придержуються нез’єдинені за малими виїмками по нинішні часи.

Подібно закінчилися наради нез’єдинених росіян, старо-католиків і протестантів в Бонні 1874 р. Іменем нез’єдинених православних загадав признання семи тайн ректор петроградської Дух. Академії Янишев. На замітку старокатолика проф. Деллінґера, що це не міститься в рішеннях перших семи соборів, Янишев відповів: «Ця наука міститься і в давній літургічній практиці обох Церков і в творах Отців, затверджених Соборами, які щоправда виразно не вичислюють тайн, але кожну з них без сумніву признають». (H. Reusch, Bericht über die am 14, 15 u 16. September zu Bonn gehaltenen Unionskonferenzen. Hefele, Versuche zur Protestantisierung der griech. Kirche Beiträge I, 444. Theol. Quart. 1843, 51. Lahousse, De sacramentis, Brugis 1900, 65). Митрополит Макарій називає навіть заперечування протестантами седмичного числа святотатством: «Протестанство простерло святотатственну руку и на то число сократило число таинств». (Прав. догм. богосл., 315). Згідність католицької науки зі східними нез’єдиненими ствердив і о. Мальцев, нез’єд. правосл. парох Берліна: «Während die römische und sämtliche heterodoxen orientalischen Kirchen mit der orthodox-katholischen Kirche des Morgenlandes bezüglich der Lehre von der Siebenzahl der Sakramente vollkommen übereinstimmen, ist dieselbe von allen auf der Basis der Reformation stehenden Konfessionen verworfen, indem dieselben nur zwei Sakramente und auch diese in einem von der orthodoxen Lehre abweichenden Sinne anerkennen». (Die Sakramente der orthodox-katholischen Kirche des Morgenlandes, Berlin 1898, 100).

Однозгідність, потверджують передусім літургічні книги. (Пор. Goar, Euchologium sive Rituale Graecorum, Parisiis 1647). Це можна пояснити лише спільним джерелом, а саме установленням тайн через Христа і поширюванням їх через апостолів.

г) Наука західних схолястів. На заході в XII ст. виразно наводили богослови число семи тайн. Свідчать про це Sententiae divinitatis (1145) невідомого автора, де вичислені всі сім тайн. Також ясно говорить про це Петро Ломбард (1150 р.): Jam ad sacramenta N.L. accedamus, quae sunt: baptismus, confirmatio, panis benedictio i.e. Eucharistia, paenitentia, unctio extrema, ordo, coniugium (Sent. IV. d. 2. n. 2). Майже сучасник Ломбарда, магістер Симон у творі «De sacramentis» (одинокий рукопис згорів 1914 р. в Львові) рівнож вичисляє сім тайн.

Важним свідоцтвом є також з того часу (1159) катихиза св. Оттона, бамберського єпископа і пруського апостола, яку подає і мабуть сам свобідно уложив Герфорд. Вона починається звичайним тоді вступом: «Discessurus a vobis trado vobis, quae tradita sunt nobis a Domino, arrham (завдаток) fidei sanctae inter vos et Deum, septem videlicet sacramenta ecclesiae, quasi septem significativa dona Spiritus Sancti. Videte ergo et tenete, ut sciatis diligenter enumerare, quae tradimus vobis discedentes a vobis. Primum ergo sacramentum est, quo iam imbuti estis, sacrosanctus baptismus… Secundum sacramentum est confirmatio… Tertium sacramentum est unctio infirmorum… Quartum sacramentum est eucharistia… Quintum sacramentum est per paenitentiam reconciliatio lapsorum… Sextum sacramentum est coniugium… Septimum sacramentum est ordinatio sive consecratio clericorum. (MSL 173, 1358 сл.).

Замітне підкреслення, що сім тайн, про які говорить, є установи Божі. Так з’ясована наука була прийнята не лише в богословських школах (Тома і Бонавентура), але і в катехитичних поученнях.

д) Доказ задавнення. Передання свідчить, що Церква від найдавніших часів аж дотепер приймала сім тайн і не можна ніяк вказати, що вони кимсь і колись були впроваджені. Прескрипційний закон говорить, що наука віри походить від апостолів і Христа, якщо нема доказу, що її впроваджено пізніше. Quod universa tenet ecclesia nec conciliis institutum, sed semper retentum est, nonnisi auctoritate apostolica traditum rectissime creditur. (Aug. De bapt. c. Don. IV, 24, 31. MSL 43, 174); Quod apud multos unum inventum, non est erratum, sed traditum. (De praescr. 28. MSL 2, 47) каже Тертуліян. А тому, що нема такого доказу, щоб науку про сім тайн хтось впровадив пізніше в поапостольських часах, отже тайни походять від апостолів і Христа.

На основі цього традиційного доказу можна робити певний висновок: через довгі сторіччя Церква вчила й уділювала сім тайн, як установлених Христом. Тому що Церква є непомильна в зберіганні і викладанні Христової науки, тим то вона є непомильна і в тім, що Христос установив сім тайн. Ба що більше, годі припускати, щоб св. Отці, які життям і кров’ю берегли ненарушимості Христової віри, допускали своєвільні зміни і нововведення. Наука Лютера, Кальвіна і Цвінґлі не має тому в переданні жодної оперти.

V. ЗАКИДИ

1. Ні в св. Письмі, ні в Переданні не кажеться, що є сім тайн. Навпаки, деякі церковні письменники і св. Отці згадують про дві, три або більше тайн і то не все про ті, які вичислені в тезі. Отже ні св. Письмо, ні Передання не дає певного доказу. — Відповідь: Правдою є закіде те, що св. Письмо і Передання виразно не називають седмичного числа тайн, одначе вони містять в собі свідоцтва на існування поодиноких тайн. Причиною цього, чому не називають виразно сім тайн є:

1) Термін μυστήριον і sacramentum не були відразу з’ясовані і тому побіч таїнственних знаків, згадані й другі таїнства віри. 2) Крім цього не слідно, щоб котрийнебудь із свідків Передання поставив собі виразно за завдання говорити про сім тайн, але лиш принагідно згадує про одну або другу. 3) Врешті задержувала їх від цього також т.зв. disciplina arcani. Вона наказувала скривати повну науку і тайни перед нехрещеними. Св. Кирило Єрусалим. упоминає катехитів, щоб не виявляли прав і обрядів віри нехристиянам: «Подай ті катехизи просвічених вірою до читання тим, котрі приступають до хрещення, і вірним, які вже прийняли купіль; не давай їх катехуменам і іншим комунебудь, що не є християнами, інакше віддаси рахунок Господеві; а якщо переписав би ти примірник цього, завзиваю на Господа, щоб поставив на вступі це упімнення». (Procatechesis, MSG 33, 365).

Папа Інокентій І не пише слів миропомазання, щоб не дізнались про них неопокликані: Verba vero dicere non possum, ne magis prodere videar quam ad consultationem respondere. (Denz. B. 98. пор. Schelstrate, De disciplina arcani. Romae 1685. F.X. Funk, Theol. Qu. Tub., 1903, 69 сл.). А вже тайни спіло заховати тайну не було можна і тому в переданні маємо вистачаючі свідоцтва.

2. Псевдо-Діонисій в розправі про тайни вичисляє Хрещення, Миропомазання, Євхаристію, Священство, відвідання вівтаря, благословення черців, похоронний відправу й т.д.: ἱεραρχικὴ εὐχή ὑπὲρ τοῦ κεκοιμημένου πολίτου … εἰσόδιον θεοῖς ἀνίγματα. (Про церк. ієрархію, гл. 1–7, MSG 3,372 сл.). Так само св. Теодор Студит: Τὸ ἐν μοναχοῖς σχῆμα ταύτης ἐστὶν ἐπάγγελμα καὶ μυστήριόν ἐστι. (листи II, 165, MSG 99, 1524A), черці: Йов Вітт. (XIII ст.), Дамаскин Солунський (†1577) і др. Якщо воно так, то на Сході сім тайн не були загально прийняті. — Відповідь: Псевдо-Діонисій не говорить про сім знаків, що уділяють ласку, але про єрархічні ступні і посвячення. Теодор Студит не зачислив між тайнами Оливопомазання, Покаяння і Подружжя. Одначе прийняв тайну Оливопомазання перед смертю (Гл. життєпис ч. 1,67 MSG 99,325. 1845 і і.), згадує про тайне визнання гріхів (тже, Листи II, 162, ст. 1504–1516), а Подружжя мало вже тоді свої молитви і обряди в візантійських требниках, з яких можна виснувати, що уважали його тайною. Зачислював він обряд наложення монашої ряси до тайн, бо хотів, опираючись на Псевдо-Діонисію, випровадити початок чернецтва з апостольських часів. Підмітити треба, що від Пс.-Діонисія прийнялося на Сході число сім тайн, хоч зачислювали до них і не тайни. Тому чернець Йов (XIII ст.), вставляючи обряд наложення монашої ряси, стягнув Покаяння і Оливопомазання в одну, але їх точно від себе відріжнив. Йоасаф Ефеський зачислив до тайн посвячення храму і похоронний обряд. Чернець Дамаскин Солунський (XVI ст.) викинув зовсім покаяння, щоб зберегти число сім. Несторіянець Бедед Еау (†1318) усунув Оливопомазання і Подружжя, а вставив знак св. хреста і св. квас (sacrum fermentum) що треба вже уважати за богословське невнання. Тим більше треба дивуватися, що деякі новіші нез’єдинені богослови звертають під впливом протестантів до цих свідоцтв. Справедливо завважив митр. Макарій, що з огляду на недостаточне з’ясування терміну μυστήριον «не удивительно, если некоторые изъ нихъ весьма впроцемъ немногіе, иногда называютъ таинствами чинъ постриженія монашескаго, молитвы, возносимыя за умершихъ и под. Но, въ строгомъ смыслѣ и по означенной чинъ, ни молитвы за умершихъ никогда въ Церкви не признавались таинствами, въ какомъ принимала она только седмь таинствъ» (II, 512).

3. Проти західної традиції свідчать св. Амвросій і св. Бернард, які вважають вмивання ніг тайною (Йо. 13,14), прийнятою нині методистами. — В.: Христос поручив умивання ніг як акт покори і любови ближнього, негодував на св. Петра за непослух і хотів, щоб ученики очищувалися з щоденних незвершенности (хто чистий, той потребує вмити лише ноги). «Non ergo ad sacramentum tanquam mundationis pertinebat, quod lavit iis pedes, sed ad exemplum humilitatis» (S. August. In Ps. 92, n. 3. MSL 37, 1184). Такий є зміст слів Христа. Навіть коли б ці оба святі уважали, що Христос установив вмивання як тайну до відпущення легких гріхів, то це не ослаблювало б свідоцтва цілої передання… Та тексти Амвросія і Бернарда не є ясні. В Медіолянській Церкві був звичай, що єпископ обмивав ноги охрещеному. Цей звичай старається пояснити св. Амвросій так: Mundus erat Petrus, sed plantam (стопу) lavare debebat; habebat enim primi hominis de successione peccatum, quando eum suplantavit serpens et persuasit errorem. Ideo planta eius abluitur, ut hereditaria peccata tollantur; nostra enim propria per baptismum relaxantur. (Liber de myst. VI, 32. MSL 16, 416. R.G. 1331). Під hereditaria peccata розуміє Амвросій, очевидно, яка походить з гріха і поборюється покорою при умитті ніг. В поясненні Пс. 48,9 він говорить: «Unde reor iniquitatem calcanei magis lubricum (слизь, їз) delinquenti, quam reatum aliquem nostri esse delicti. Mitoque Dominus… Lavemus, inquit, et pedes, ut calcanei lubricum (= concupiscentia) possimus auferre, quo fidi statio possit esse virtutum.» (MSL 14, 1215).

Ще натягненіше видно це з твору De sacramentis libri sex, який є найправдоподібніше лише іншою редакцією Амвросієвих проповідей: «Qui lavit, non necesse habet iterum lavare, nisi ut soles pedes lavet. Quare hoc? Quia in baptismate omnis culpa diluitur. Recedit ergo culpa, sed quia Adam supplantatus a diabolo est et venenum (розпадливість) ei effusum est supra pedes, ideo lavas pedes, ut in ea parte, in qua insidiatus est serpens, maius subsidium sanctificationis accedat, quo postea te supplantare non possit. Lavas ergo pedes, ut laves venena serpentis». (III, 1, 7. MSL 16, 452/3. R.G. 1336). Отже їдь вужа, якою Адам збрудив свої ноги, змивається при обмитті ніг, через це твердіше стоїть людина в чеснотах, що їх ослаблює і утруднює пожадливість. Отже св. Амвросій поручає обряд вмивання ніг, бо ним виповнюється Божу поміч проти наслідків первородного гріху. Сам автор De sacramentis подає, що обряду вмивання ніг в Римі не заховують, отже тим самим не може він бути тайною, але місцевим звичаєм.

Св. Бернард з Клєрво (†1153) уважає знов умиття ніг середником відпущення легких гріхів: «Ut de remissione quotidianorum minime dubitemus, habemus eius sacramentum, pedum ablutionem… Et unde scimus, quia ad diluenda peccata, quae non sunt ad mortem (гріхи легкі) et a quibus plane cavere non possumus ante mortem, ablutio ista pertineat? Ex eo plane, quod offerenti manus et caput pariter ad abluendum responsum est: Qui lotus…» (Sermo in Coena Domini n. 4. MSL 183, 273). Годі припустити, щоб св. Бернард уважав умиття ніг тайною, яку приймається раз в рік, бо наука про тайни саме на Заході була в тім часі вже ясна. Зміст тексту буде зрозумілий, якщо приймемо тут обмиття ніг як тайну в ширшім значінні, як благословення і обряд (sacramentale), що спонукує нас до дбайливости про відпущення легких гріхів, не лише як приклад до наслідування, але як обряд злучений з Божим благословенням.

4. Вистачить стілько знаків, скільки є Божих ласк. Благодать Божа є одна. Отже вистачить один знак, а не сім. — В. Вистачив би один знак, якщо тайни уділяли б лише освячуючу ласку. Кожна тайна уділює ще й різні діючі ласки, бо є призначена до семи різних духових потреб.

5. Раціоналісти закидають: Містерії мали погани, Христос лиш з ними заразом. Правдоподібне, що вони перейняли тайни від поган, які були в їх релігіях притягаючим засобом, і тому вони не є Христовою установою. — В. а) Вправді в поган були подібні обряди, які вони зберігали в своїх релігіях, як ось обмивання, споживання хлібів, помазування оливою тощо. Передусім вказують тут на криваву купіль. Одначе заходить між ними велика різниця. Поганські містерії були зовнішні обряди, які не ставили моральних вимог до учасників. Христові тайни вимагають приготування і співдіяння приймальника. (Ді. 2,38). І так св. Григорій Ніський називає по зміненій природі, в охрещених, змінити також упосіблення і поступування: «Бо хто став чимсь сином, той є зовсім тої самої природи, що його родитель. Коли ти отже прийняв Бога і став дитином Бога, то покажи через (свій свобідний) вибір, що Бог є в тобі. Покажи в собі родителя. З того, що пізнаємо Бога, з того рівно буде слідне спірівняння того, що став сином Бога… А якщо ти поліпшишся в проявах зла, надармо будеш чванитися народженням з висоти».

Εἰ οὖν ἔλαβες τὸν Θεὸν καὶ τέκνον γένους Θεοῦ διὰ τῆς παλιγγενεσίας καὶ τὸν ἐν σοὶ εἶχον Θεόν. Δείξον ἐν σεαυτῷ τὸν γεννήσαντα. Ἐξ ὧν τὸν Θεὸν γινρίζομεν, δ’ ἐκείνων προσῆκε δειχθῆναι τοῦ γενομένου υἱοῦ Θεοῦ τὴν πρὸς τὸν Θεὸν οἰκειότητα… Εἰ δὲ τοῖς τῆς κακίας ἐπιμένεις γνωρίσμασι, μάτην ἐπιφυλλεῖς σεαυτῷ τὴν ἄνωθεν γέννησιν. (Велика Катех. бесіда, гл. 40 MSG 45,104BC).

Подібну вимогу ставить св. папа Лев Вел.: «Sapientes itaque animae, quae unum timere, unum diligere, et in unum Dominum sperare didicerunt, mortificatis cupiditatibus et crucifixis corporis sensibus, ad nullum hostium metum, ad nullum inclinantur obsequium. Voluntatem enim Dei etiam sibi praeferunt, et tanto amplius se amant quanto amplius pro Dei amore se non amant. Cumque audiunt sibi divinitus dici: Post concupiscentias suas non eas, et a voluntate tua avertere. (Eccl. 18, 30): dividunt affectus suos et legem mentis a corporis lege discernunt; ut ex quadam se parte sibi denegent, perdentes se in iis, quae carnaliter cupiunt, et invenientes se in iis quae spiritualiter concupiscunt.» (Serm. 70, 5. MSL 54, 384 B).

б) Ніщо не стоїть на перепоні, щоб і Христос підніс до надприродного стану знаки, які в природі мають своє питоме значення.

в) Дальше, тайни являються в Церкві від самого її початку, отже їх не впровадили під поганським впливом. Культ Мітри, на який покликуються противники, був відомий в Палестині щойно в III ст. Навпаки є докази, що поганські містерії постали під впливом християнських тайн (Лист св. Павла до Колосян і культ Ісіди).

г) Коли взяти під увагу почуття вірности і рвучности в християн і відразу до поганського культу, то такий закид лишений всякої основи. Св. Юстин обурюється на поган, що закидають християнам «немов робимо те саме (Кроносові [Сатурнові] містерії), що у вас діється з почитанням ідолом, якого скроплюється кров’ю не лише нерозумних звірят, але людською, при чім кажете найзнатнішому і найвизначнішому мужеві приносити йому кров убитих людей… Але тому, що ми радимо від таких наук і справників-наслідувачів утікати, як і ми в одних словах обстоювали, тому нас всіма способами поборюють» (Аполог. 41,12).

Подібно говорить про поганські обряди Тертуліян: «Sed enim nationes extraneae ab omni intellectu spiritualium potestatem eandem efficacia idolis suis subministrant, sed viduis aquis sibi mentiuntur. Nam et sacris quibusdam per lavacrum initiantur, Isidis alicuius, aut Mithrae, ipsi etiam deos suos lavationibus efferunt. Idque se in regenerationem et impunitatem periuriorum suorum agere praesumunt». (De bapt. c. 5. MSL 1, 1312/3).

VI. ДОПОВНЕННЯ

1. Чому є установлені саме сім тайн? По переведених доказах із св. Письма і Передання, св. Тома (S. th. 3. q. 65. a. 1 і C. Gent. IV, 58), а за ним і другі теологи, відповідають на це питання ось так: Між надприродним і природним життям заходить велика подібність. На людину можна глядіти як на одиницю і як на члена громади. Як одиниця, людина приходить на світ, досягає повного ступня сили і росту, відживляється, усуває перепони в житті і лікується. Подібно також і в надприроднім житті він відроджується через Хрещення, розвивається і скріпляється через Миропомазання, відживляється Євхаристією, усуває поповнені гріхи тайною Покаяння і в недузі скріплюється Оливопомазанням. Як член збірноти, людина творить громаду з владою і допоміжується. Так само в надприроднім стані Христос установив Священство і пізніше Подружжя до гідности тайни. В цім міститься теж і рація порядку вичислювання тайн. Перші п’ять відносяться до одиничного життя, дві останні до громадського. Нез’єдинені уважають, що вони є тайною, чому тільки сім є тайн (Андрутос, 313 ст.) відоме лише Богові (Малиновський, 21 ст.) та подають ті самі рації, що схолястики.

Теперішній, загально прийнятий порядок у вичислюванні тайн являється перший раз у декреті папи Євгена IV до Вірмен. Він саме спирається у виводах на св. Тому Аквіната.

Св. Бонавентура порівнює тайни з поняттям Христового війська: Baptismus est ingredientium, confirmatio pugnantium, Eucharistia vires resumientium, paenitentia resurgentium, extrema unctio exeuntium, ordo novos milites introducentium, matrimonium novos milites praeparantium. (Breviloquium VI, 3). Другі, також і нез’єдинені богослови (пор. Гавриїл Северос, ст. 98 сл.) порівнюють сім тайн із семи головними гріхами і семи Дарами Св. Духа, із семи богословськими і моральними чеснотами (віра — Хрещення, надія — Покаяння, любов — Євхаристія, второпність — Священство, справедливість — Миропомазання, уміреність — Подружжя, кріпость — Оливопомазання); з семи звіздами, які бачив св. Іван кругом Христа (Об. 1.12.13); з семи печатями, про які бесіда в Апокаліпсі (Об. 5,1) і ін.

2. Гідність і конечність тайн. Не всі тайни мають однакову гідність. Тридентський собор рівняє: S.q.d. haec septem sacramenta ita esse inter se paria, ut nulla ratione aliud sit alio dignius, a.s. (Denz. B.U. 846).

В літерації спосіб, каже св. Тома (In 4. d. 7. a. q. 3) одна тайна є цінніша від другої. Якщо йде про діяння, то найбільша є Хрещення, бо відпускає всі гріхи і цілу кару дочасну і вічну. Якщо мається на увазі зміст, то найзвершенніша є Євхаристія, бо скриває в собі самого Христа. Щодо гідности, то найбільшу уділяє Священство і Миропомазання, бо їх уділення належить до єпископа. Найвищу річ, злуку природи Христа означає Подружжя. Вже з попередніх уваг слідує, що установа тайн не була абсолютно конечна, бо Бог міг уділити ласку і без видимих знаків. Та прийнявши їх установу, треба сказати, що не всі сім тайн є однаково конечні до спасіння. Найконечніша є тайна Хрещення, а по думці багатьох богословів, і Пр. Євхаристія. Вони є абсолютно конечні для всіх in re (на ділі) або бодай in voto (в бажанні). Так само конечна для грішників по Хрещенні є т. Покаяння. Тайни Миропомазання і Оливопомазання є умовно конечні, якщо без них не міг би вірний спастися. Священство і Подружжя не є конечні для поодиноких людей, як таких, але для Церкви, бо без них не могла би вона існувати. Тридентський Собор рішив: S. q. d. sacramenta N.L. non esse ad salutem necessaria sed superflua, et sine eis aut eorum voto, per solam fidem homines a Deo gratiam iustificationis adipisci, licet omnia singulis necessaria non sint, a.s. (Denz. 847). Отже жодна тайна не є злишна, але всі є корисні або й конечні будь абсолютно будь гіпотетично. Основніше буде бесіда про це при окремих тайнах. Нез’єдинені ділять теж тайни на конечні і неконечні (Митрофан Критопул, Гавриїл Северос, Дамаск і і.). Деякі (Месорора, Дивкович) уважають, що всі тайни є конечні, а єром. Тарасій відкидає загалом такий поділ.

2-а теза: Перед приходом Христа були також тайни установлені Богом для освячення людей. Загальна думка богословів.

І. ПОЯСНЕННЯ - 2-а теза

Рації установлення новозавітніх тайн відносяться і до часу перед Христом, від сотворення людини до Нового Завіту. Зложеність людської природи з душі і тіла, залежність від матеріяльного світу і подібність зовнішнього видимого знаку при уділенні надприродної благодаті промовляють за установленням тайн в передхристиянськім часі. Загально ділять його на три періоди.

а) Райський період тривав коротко і обнімав стан людини перед упадком в гріх. Правдоподібно тоді не було тайн, бо не заходила потреба очищуватися від гріху, ні теж не можна було помножувати стану ласки — так думає св. Тома (S. Th. 3. q. 61. a. 2). Та все ж деякі богослови (Belleti, Berti) покликуються на св. Августина (De Genesi ad lit. VII, 6, VIII 4, 5 і XI, 40. MSL 34, 358/9, 375/6. 451/2) і вказують на дерево життя і подружжя як тайни. Перше, arbor vitae, давало безсмертність тіла і було знаком невидимої мудрости: corpus hominis sanitate stabili firmaretur, — (Arbor vitae, visibile sacramentum, invisibilis sapientiae). Щодо подружжя, то св. Августин бачив у ньому прообраз злуки Христа з Церквою. (*De gen. c. Man. II, 13, 19. MSL 34, 206). Це признає і св. Тома, хоч заперечує, наче б воно в раї було тайною. Воно було лиш природною чинністю: Matrimonium fuit institutum in statu innocentiae non secundum quod est sacramentum, sed secundum quod est in officium naturae. Ex consequenti tamen aliquid significabat futurum circa Christum et Ecclesiam, sicut et omnia alia in figura Christi praecesserunt. (3. q. 61. q. 2. ad 3). Та все ж таки треба заперечити існування тайн в первиннім стані людської природи, бо слово sacramentum в св. Августина ще далеко не має нинішнього значення, як середник освячення душі. На таке діяння ніяк не вказує гіппонський єпископ.

б) Другий період зветься станом природного закону (status legis naturae). Очевидно, його треба відрізняти від стану чистої природи (status naturae purae). Стан природного закону тривав від вигнання з раю до Мойсеєвого Закону для жидів, а для других народів до Христа. На назва від того, що крім заповідей, які пливуть з самої людської природи і призначення до надприродної цілі (акти віри, надії і любови), не було інших божих заповідей. В тім стані була установлена Богом надприродна тайна, яку теологи називають тайною природи (sacramentum naturae).

в) Старий Завіт, це третій період передхристового часу. Він починається від Мойсея, згл. від Авраама і кінчиться з появою Христа. Прийняттям його прикметою є позитивний, божий закон, який був даний лиш для жидів. В тезі говориться про існування тайн впродовж цілого часу перед появою Христа.

II. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Церква на Тридентськім Соборі відноситься виразно до діяння старозавітних тайн, яке було незвершене в порівнанні з новозавітними тайнами. Водночас імпліцитно стверджує існування тайн в Старому Завіті.

Si quis dixerit ea ipsa Novae Legis sacramenta a sacramentis Antiquae Legis non differre nisi quia ceremoniae sunt aliae et alii ritus externi, anathema sit. (Denz. B. 845).

III. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. «Бог хоче, щоби всі люди спаслися» (Тим. 2,4). А що немовлята в часі до Христа вмирали б без забезпечення спасіння, якщо б не було установленої Богом тайни, отже Бог установив для спасіння немовлят в часі перед Христом тайну.

Середником спасіння був зовнішній знак, бо Бог, як слідно в Новім Завіті, не освячує людей без їхнього співдіяння. Конечне домагання є вияв віри в майбутнього Спасителя: «Без віри не можливо подобатися Богу. Бо мусить вірити той, хто приступає до Бога, що Він є і що нагороджує тих, котрі Його шукають» (Євр. 11,6). Це відноситься до всіх людей, отже і до часу перед Христом.

Ще виразніше є поставлене домагання віри в Христа в листі до Римлян: «А правда Божа через віру Ісуса Христа у всіх (і на всіх), що увірили; бо нема різниці. Бо всі згрішили і лишені є слави Божої. Оправдання дарма його ласкою, що є в Ісусі Христі» (3,22-25). Лише через віру в Христа можуть люди спастися. Дорослі спасалися своїми актами, а немовлята, на яких тяжів теж ще первородний гріх, могли спастися лише при помочі дорослих. Сама внутрішня віра не вистачала, бо не вистачає в Новім Завіті. Дитина мусіла бути прийнята до видимої збірноти вірних Месії. Це могло статися тільки через видимий знак чи обряд, виповнений дорослими, який саме виявляв віру в майбутнього Спасителя. Цей символ мусів бути установлений Богом, бодай в загальнім зарисі, бо Бог одинокий може робити видимий знак причиною надприродної ласки.

2. Передання. За тайною природи в дохристиянській добі свідчить факт, що Бог цілу людину зараз в раї до надприродного стану і хотів, щоб всі люди спаслися. Коли дорослі могли приготовитися до спасіння молитвою і жертвою, то для немовлят мусів бути установлений якийсь середник.

Таке є загальне переконання св. Отців і богословів. Св. Августин (Cont. Julian. V, 11, MSL 44, 809) вчить: Nec ideo tamen credendum est, et ante datam circumcisionem famulos Dei, quandoquidem eis inerant mediatoris fides in carne venturi, nullo sacramento eius opitulatos fuisse parvulis suis, quamvis quid illud esset, aliqua necessaria causa Scriptura latere voluerit. Цієї гадки держалися і середньовічні теологи.

Суарез (De sacr. disp. 10 sect. 1) уважає безбожним перечити тайну перед приходом Христа: «Tam in lege naturae quam Moysis omnes infantes fuisse relictos sine remedio peccati originalis atque adeo omnes, qui mortui sunt ante usum rationis, damnatos fuisse, impium est sentire et contra communem Ecclesiae traditionem et sensum». Рівнож каже Суарез, що це загальне переконання богословів: «Omnino affirmandum est, in ea lege fuisse aliquod remedium ad infantium salutem a Deo institutum. Ita docent omnes theologi absque ulla controversia aut opinionum varietate, quod est signum, dogma hoc certum ac indubitatum apud illos fuisse.» (De sacr. d. 4. s. 1. n. 5).

Який це був знак, один чи більше, годі твердити. Могла це бути молитва батьків, чи інших людей, або знак благодерення тощо, який вказував віру в Мессію. Бо кожний, хто спасався і перед Христом, спасався з огляду на Його заслуги. Бог вибрав знак, а ближче означення міг полишити людям. Probabile est, каже св. Тома (S. th. 3. p. q. 70. a. 4 ad 2) quod parentes fideles pro parvulis natis et maxime in periculo existentibus aliquas Deo preces funderent vel aliquam benedictionem eis adhiberent, quod erat aliquod signaculum fidei, sicut adulti pro seipsis preces et sacrificia offerebant.

3. В Старім Завіті установив Бог обрізання й інші знаки освячення, щоб ізраїльський нарід, засоблений в обільніші орудники, плекав у собі сильнішу віру в майбутнього Месію. Св. Тома (S. th. 1, 2. q. 102. a. 5) розрізнює чотири роди старозавітніх тайн: До першого зачислює обрізання, як прообраз Хрещення, до другого знаки, що зберігали і побільшували легальну святість, себто зверхню приналежність до Бога. Сюди належать прообрази Євхаристії, споживання пасхального ягняти (Вих. 12,26), хлібів предложення (Лев. 24,9) і євхаристійні жертви. Третю категорію становлять покути за гріхи й законну нечистоту, це є обмивання світських і стриження левітів (Лев. 12 сл.; Числ. 19 слл.). Вони ж є прообразом Покаяння. До четвертої належала посвята левітів. Тайнам Миропомазання й Оливопомазання не відповідав жодний старозавітній знак, бо перед Христом не було повноти ласки і небо було зачинене, до якого ввійшло уділення т. Оливопомазання. Подружжя і в Старому Завіті було лиш природною чинністю. Для ізраїльських немовлят-дитят була природна тайна, так як для всіх дітей в стані природного закону.

Вправді богослови не годяться щодо таїнственности всіх старозавітніх знаків, але як загально обрізання признають за тайну, що відпускала первородний гріх. На це є ось такі докази:

а) В Старім Завіті Бог постановив: «Хлопець восьмиденний буде обрізаний у вас, …і буде мій завіт на вашому тілі завітом вічним. Мужчина, якого крайнє тіло не буде обрізане, погубиться та душа зі свого роду, бо зірвав мій завіт» (Бит. 17,12-14). Необрізання потягало за собою безпосередню відплату від народу, що тому були обіцяні заслуги Христа. Посередньо було воно вічною загибіллю молодця. Бо як же і було б ламанням завіту, як навпаки, його заховання запевнювало спасіння. А що спастися можна було тільки по відпущенні первородного гріха, тим то обрізання відпускало первородний гріх. Був це знак видимий, постійно встановлений Богом і злучений з надприродною ласкою. Св. Павло вчить, що старозавітні знаки означали й уділяли легальну святість і були прообразами Христової ласки (1 Кор. 10; Євр. 9 і 10).

б) Св. Отці порівнюють обрізання з Хрещенням. І так св. Августин: Circumcisio quippe fuit illius temporis sacramentum, quod figurabat nostri temporis baptismum. (Augustinus, De anima II, 11, 15. MSL 44, 504). Ясно висказується папа Григорій: Quisquis generationis unda non solvitur, reatu primi vinculi ligatus tenetur. Quod vero apud nos valet aqua baptismatis, hoc egit apud veteres vel pro parvulis sola fides, vel pro maioribus virtus sacrificii, vel pro iis, qui ex Abrahae stirpe prodierant, mysterium circumcisionis (Moral. IV, 4, 3. MSL 75, 635).

в) З висловів середньовічних богословів вистане навести Петра Ломбарда і св. Тому. Magister sententiarum вчить: Fuit tamen inter illa sacramenta sacramentum quoddam, scilicet circumcisionis, idem conferens remedium contra peccatum, quod nunc baptismus praestat» (IV, d. 1). Аквінат уважає це загально прийнятою наукою: Ab omnibus communiter tenetur, quod in circumcisione peccatum originale remittebatur. (S. th. 3. q. 70. a. 4).

г) Римські Папи та Собори навчають, що існування і діяння новозавітніх тайн значно перевищує старозавітні тайни. Знаменна є думка папи Інокентія III: Absit, ut universi parvuli pereant, quorum cotidie tanta multitudo moritur, quin et ipsis misericors Deus, qui neminem vult perire, aliquod remedium procuraverit ad salutem (Denz. B. 4, 10). Діяння новозавітніх тайн. Папа Євген IV в декреті до Якобітів вчить: Sacrosancta Romana Ecclesia, Domini et Salvatoris nostri voce fundata… firmiter credit, profitetur et docet, legalia Veteris Testamenti, seu Mosaicae legis, quae dividuntur in caeremonias, sacra, sacrificia, sacramenta, quia significandi alicuius futuri gratia fuerant instituta, licet divino cultui illa aetate congruerent, significato per illa Domino nostro Jesu Christo adveniente cessasse et N. Testamenti sacramenta coepisse. (Denz. B. 712). Подібно говорить і в декреті до Вірмен: Novae legis sacramenta multum a sacramentis differunt Antiquae Legis. Illa enim non causabant gratiam, sed eam solum per passionem Christi dandam esse figurabant; haec vero nostra et continent gratiam et ipsam digne suscipientibus conferunt. (Denz. B. 695). В однім і другим поученні, хоч що правда вони не є непомильні дефініції Церкви, супонуються існування тайн перед Христом. Майже всі нез’єдинені богослови признають тайни Стар. Завіту і вчать, що вони суттєво різняться від новозавітніх. Як вповні рівні тайни обох завітів уважає Лебединський.

3-я теза: Таїнственні знаки Нового Завіту складаються з речі, як матерії, і слів, як форми. Твердження теологічно певне.

I. ПОЯСНЕННЯ - 3-я теза

В тезі говориться про фізичну, не метафізичну суть знаків. Метафізичну суть становить рід і різниця відмінні (genus i differentia specifica — сам знак і надприродне, Богом установлене значення). Суть фізичну творять сущі частини одиниці, напр., людина складається з душі й тіла.

Таїнственний знак становлять слова і річ, як повна моральна єдність, т. є. така, яка на основі загальної гадки уважається цілістю. Під річчю розуміємо не тільки саму матерію (оливу, воду, хліб, положення рук), але і зверхні діяння (заключування умови, визнання гріхів), а під словом — усне слово і рівнозначний вияв, підпис, притакнення і інше.

Згідно з наукою Арістотеля кожна річ складається з матерії і форми. Матерія є частина неозначена, потенціяльна. Форма означує її й надає їй вид. Цей поділ примінили середньовічні богослови в аналогічнім змислі до тайн. Частина неозначена є матерія, а означуюча — слова. Та все ж таки у тайні воно не дасться точно розмежувати, бо не лише матерія без слів є неозначена (погруження і обмиття водою є і з бруду, і при хрещенні, і при наслідуванні тайни і т.д.), але і слова самі без матерії не мають повного змислу. Через те, що в речі є більше неозначеного елементу, як у словах, і навпаки, в словах є більше означувального елементу, як у матерії, тим то назвали a parte potiore річ матерією, а слова — формою. Богослови розрізнюють ближчу (materia proxima) і дальшу (remota) матерію. Дальша матерія є вода, олива, хліб — отже речі, що їх уживають при тайнах. Само погруження і обмиття, помазування, тощо, є ближчою матерією. Богослови впровадили тут арістотелівські поняття, щоби краще уняти з’явлену правду.

Що таїнственні знаки Нового Завіту складаються з речі і слова, те є майже правдою віри (fidei proxima). А те, що з матерії і форми, є певною богословською гадкою. Старозавітні тайни не складаються з слів і речі, лише із самої матерії.

Під впливом київської богословської школи прийнявся цей поділ ввесь XIX ст., в нез’єдинених. З новіших приймають його Месольорас, Андрутсос, Малиновський і ін., відкидають Діюнович і ін.

II. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. Св. Письмо виразно каже, що Хрещення довершується обмиттям і словами: «Очистивши купіллю води через слово» (Еф. 5,26). Так само сказано, що при Миропомазанні є положення рук і молитва (Ді. 8,15 сл.), Євхаристії — хліб і вино й слова освячення (Мат. 26,26), Оливопомазанню — помазання оливою і молитва, себто слова (Як. 5,14), та при Священстві — положення рук і молитва — слова (Ді. 14,2,6,6). Тому, що всі тайни є цілості природні, отже і тайни Покаяння і Подружжя складаються з матерії і слів.

Тайну Покаяння уділяється на спосіб суду. Обвинення і піддання під суд є частина неозначена — матерія, видання ж присуду є означуюча частина. Подружжя довершується заключенням умови, якою мужчина і жінка передають собі право над тілом для зродження дітей. Якщо глядимо на предложення угоди із сторони мужчини, то це предложення є чимсь неозначеним (матерією), а означує його щойно прийняття (форма) зі сторони жінки і навпаки.

2. Передання. а) Св. Отці, грецькі і латинські, згадують про річ і слова при уділюванні тайн. (Didache 7,1. Funk, Patres apost. 1, 18). Св. Юстин: «В ім’я Вітця всіх і Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа і Св. Духа беруть тоді купіль в воді». Ἐπ’ ὀνόματος γὰρ τοῦ Πατρὸς τῶν ὅλων καὶ Δεσπότου Θεοῦ, καὶ τοῦ Σωτῆρος ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ, καὶ Πνεύματος ἁγίου, τὸ ἐν τῷ ὕδατι τότε λουτρὸν ποιοῦνται. (Апол. 1,61. MSG 6,420; 428 про Євхар., пор. гл. 65 і 66). Тертуліян називає матерію і слова при Хрещенні, Миропомазанні й Євхаристії: Felix sacramentum aquae nostrae, qua abluti delictis pristinae caecitatis in vitam aeternam liberamur. (De bapt. c. 1. MSL 1, 1305). Dehinc manus imponitur per benedictionem advocans et invitans Spiritum S. (с. 8. ibid. 1316). Lex enim tingendi imposita est, et forma praescripta. Ite, inquit, docete nationes tingentes eas in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti. (с. 13. ibid. 1323,4). Теж і св. Кипріян пише: «…А Петро і Йоанн чинили так, що молитвою за них (Самарян) і положенням рук призивали і зливали на них Святого Духа». …A Petro et Joanne factum est, ut oratione pro eis (Samaritanis) habita et manu imposita invocaretur et infunderetur super eos Spiritus S. (Ep. 73, 9. MSL 3, 1160).

«Denique ubi post resurrectionem a Domino apostoli ad gentes mittuntur; in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti baptizare gentiles iubentur.» (ib. c. 18, p. 1166).

В св. Кирила Єрусалимського читаємо: «Бо як євхаристійний хліб по призванні Св. Духа не є звичайний хліб, але тіло Христа, так і це св. миро по призванні не є, як хто хотів би сказати, звичайне миро, але дар Христа і Св. Духа, що через присутність Його божества стається дійним і ним символічно помазується чоло й інші твої змисли; і підчас коли помазується видимим миром тіло, освячується душа святим і животворним Духом». Ὥσπερ γὰρ ὁ ἄρτος τῆς Εὐχαριστίας μετὰ τὴν ἐπίκλησιν τοῦ ἁγίου Πνεύματος, οὐκ ἔτι ἄρτος κοινός, ἀλλὰ σῶμα Χριστοῦ, οὕτω καὶ τὸ ἅγιον τοῦτο μύρον, οὐκ ἔτι ψιλὸν οὐδὲ ὡς ἄν εἴποι τις κοινὸν μετ’ ἐπικλήσεως, ἀλλὰ Χριστοῦ χάρισμα, καὶ Πνεύματος ἁγίου παρουσία τῆς αὐτοῦ θεότητος, ἐνεργητικὸν γινόμενον.

Ὥσπερ συμβολικῶς ἐπὶ μετώπου καὶ τῶν ἄλλων σου χρίεται αἰσθητηρίων. Καὶ τῷ μὲν φαινομένῳ μύρῳ τὸ σῶμα χρίεται, τῷ δὲ ἁγίῳ καὶ ζωοποιῷ Πνεύματι ἡ ψυχὴ ἁγιάζεται. (Міст. кат. 3,3. MSG 33,1089C/92A).

Теж Григорій Ніссейський розрізнює в тайні слова і матерію: «Хліб є спочатку звичайний; але коли освятило його тайна, зветься і стається тілом Христа. Так містичний єлей, так вино, коли перед благословенням є маловартісні, по освяченні, яке походить від Духа, одно і друге є незвичайної ціни. Та сама сила слова робить також священника гідним почитання і пошани, відділеним від народу через нове благословення»: ὁ ἄρτος πάλιν ἄρτος ἐστὶ τέως κοινός· ἀλλ’ ὅταν αὐτὸν τὸ μυστήριον ἱερουργήσῃ σῶμα Χριστοῦ λέγεται τε καὶ γίγνεται. Οὕτως δὲ μυστικὸν ἔλαιον, οὕτως ὁ οἶνος ὀλίγου τοῦδε ἄξια ὄντα πρὸ τῆς εὐλογίας, μετὰ τὸν ἁγιασμὸν τοῦ ἁγίου Πνεύματος, ἑκάτερον αὐτῶν ἐνεργεῖ διαφόρως.

Ἡ αὐτὴ δὲ τοῦ λόγου δύναμις καὶ τὸν ἱερέα σεμνὸν καὶ τίμιον, τῇ καινότητι τῆς εὐλογίας τῆς πρὸς τοὺς πολλοὺς καλλοντὸς χωριζόμενον. (Бесіда про Хрещення Христа).

хрещення Христа, MSG 46,581CD). Отже при тайні розрізнює матерію (звичайну оливу, вино, хліб) і слова, які звершують тайну.

Загально відоме є свідоцтво св. Августина: Detrahe verbum et quid est aqua nisi aqua? Accedit verbum ad elementum et fit sacramentum. (Tract. 80 in Jo. n. 3. MSL 35, 1840). Tolle aquam, non est baptismus; tolle verbum, non est baptismus. (Тже Tr. 15, 4 MSL 35, 1512).

б) Схолястики розвинули цю науку і впровадили термінологію матерії й форми. Перші вжили її Степан Лянґтон (Langton †1228) і Вільгельм з Оксер (Auxerre †1231). За ними пішов увесь загал богословів. Св. Тома твердить: Quodlibet sacramentum distinguitur in materiam et formam, sicut in partes essentiales. Unde supra dictum est, quod sacramenta consistunt in rebus et verbis. (S. th. 3. q. 90. a. 2). Слова є форма, а річ матерія: In sacramentis verba se habent per modum formae, res autem sensibilis per modum materiae. (S. th. III, q. 60, a. 7).

Так само Д. Скот: In quocumque sacramento distinguitur materia et forma; signum visibile dicitur esse materia, verba vero forma. (Ox. d. 8, q. 1, n. 7. Opera omnia, ed. Parisien., t. 17, 10b). Ex quibus aliquo modo fit unum sacramentum (тже 4. d. 3. q. 2. n. 3, t. 16, 283b). Вправді деякі теологи висували різницю між Томою і Скотом, але, як показується, без достаточної основи. (Пор. Minges, Compend. II, 89). Що ж торкається матерії і форми т. Покаяння, то це питання ще буде порушене основніше в трактаті про т. Покаяння.

в) Наука рим. пап і Соборів. Згаданого поділу придержується Decretum pro Armenis: Omnia sacramenta perficiuntur rebus tanquam materia, verbis tanquam forma. (Denz. B. 695). Тридентський Собор супонує його в своїх дефініціях: …Materia et forma, quibus sacramentum essentia perficitur… (sess. 14. c. 2. Denz. 895). Матерія і форма творять моральну одність тайн знані благодаті: Ex verbis et rebus fit quodam modo unum in sacramentis, sicut forma et materia, in quantum scilicet per verba perficitur significatio rerum. Нез’єдин. патріярх Єремія у відповідь тюбінгенським протестантам каже, що тайни мають означену матерію і форму.

Отже з свідоцтв Передання слідує, що матерія і форма становлять суть тайни і творять разом моральну одність таїнственного знаку.

3. Теологічна рація. Новозавітні тайни складаються з речей і слів. Річ і слова, які себе доповнюють в означуванні, мають таке відношення в таїнственнім знаку, як матерія до форми. Отже новозавітні тайни складаються з матерії і форми.