I. ПОНЯТТЯ, УСТАНОВЛЕННЯ, МАТЕРІЯ І ФОРМА ТАЙНИ МИРОПОМАЗАННЯ

1-а теза: Миропомазання є дійсною тайною, окремою від Хрещення, установленою Ісусом Христом. Догма віри.

І. ПОЯСНЕННЯ

В тезі стверджуємо, що в миропомазуванні здійснюються всі вимоги новозавітньої тайни. А саме, вона є видимим зовнішнім знаком, постійно установленим Христом, що уділює Божу благодать та освячує вірних. В різних Церквах різно воно називалося. По-грецькому носить Миропомазання назву βεβαίωσις — закріплення, по-латинському — confirmatio, або τελείωσις — consummatio — завершення. Рівно ж називано цю тайну, подібно як Хрещення печать — signaculum, sigillum. Від частини матерії утворилася назва — ἐπίθεσις χειρῶν, χειροτησία, impositio manus, положення рук, або χρίσμα, chrismatio — chrismatis unctio — помазання миром, sacramentum chrismatis. Нині залишилися загально дві назви: τὸ μύρον, (τὸ μυστήριον τοῦ μύρου) в грецьцькій, і confirmatio в латинській Церкві. Під теологічним оглядом богослови цій тайні довший час не присвячували належної уваги і не робили глибших дослідів. Проф. Umberg каже: «Leider hat es allzulange gedauert, ehe die katholische Theologie sich dieser Aufgabe bewusst, und noch länger, ehe sie ihr gerecht wurde » (Op. c. 13).

Загально богослови опреділюють Миропомазання як тайну, що через положення рук, помазання миром і молитву єпископа, згл. священика, уділює охрещеному силу Св. Духа до визнавання і оборони віри.

ІІ. ПРОТИВНИКИ

Новаціяни легковажили собі Миропомазання, як неконечне до спасення, але як тайну не перечили. (Пор. Theodoret. — Haer. fab. III, 5, MSG 83, 408). Альбіґензи і мабуть вальдензи перечили установлення її Христом. Тайну Миропомазання заперечив Лютер і загалом протестанти. Зокрема Кальвін виступав з наругами (abortivam sacramenti larvam, baptismi contumeliam, falsam diaboli pollicitationem, oleum diaboli mendacio pollutum, oleum putidum... і т.д. Inst. IV, 19, 8) проти цієї тайни. Протестанти вважають її тільки церковним обрядом. Так само думав і А. Гарнак, що Миропомазання належало до обряду Хрещення і щойно пізніше витворилося як окрема тайна.

Модерністи заперечують установлення через Христа.

ІІІ. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Тридентський Собор опреділив спершу установлення тайни Миропомазання Ісусом Христом. (Denz. 844, гл. ст. 10). Дальше, що вона не є лишнім обрядом, але окремою тайною: Si q.d. confirmationem baptizatorum otiosum caeremoniam esse, et non potius verum et proprium sacramentum: aut olim nihil aliud fuisse quam catechesin quandam, qua adolescentiae proximi fidei suae rationem coram ecclesia exponebant, a.s. (Denz. 87). Науку модерністів осудив папа Пій Х: « Nihil probat ritum sacramenti confirmationis usurpatum fuisse ab Apostolis: Formalis autem distinctio duorum sacramentorum, baptismi scilicet et confirmationis, haud spectat ad historiam christianismi primitivi » (Denz. 2044).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. В Старім Завіті пророк Йоїл предсказав зіслання Св. Духа в мессіянських часах: « ...На кожного зіллю мого Духа і будуть сини ваші і дочки ваші пророкувати... І на рабів і на рабині зіллю в тім часі мого Духа (Йоїл 2, 28. 29). Подібне пророцтво було Ісаії: І будете в радості черпати воду з джерел спасіння (12, 3). Аж поки Господь не зіллє на вас Духа з висоти (32, 15). Бо я виллю води на жаждуче, пущу потоки на те, що висохло, виллю Духа мойого на твоє насіння і благословення моє на твоє потомство (44, 3).

Про Св. Духа пророкував також Єзикиїл: Я виллю серце моє на дім Ізраїля (39, 29. Пор. 11, 36. 47, 9. 12).

До цих текстів нав’язував опісля Христос, коли говорив про живучу воду, обіцюючи перед своєю смертю і перед своїм вознесенням прислати Св. Духа: « А в останій великий день празника стояв Ісус і кликав, кажучи: Коли хто спрагнений, нехай прийде до мене і п’є. Хто вірить в мене, як говорить св. Письмо: З його нутра течуть ріки живої води. Це ж говорив про Духа, котрого мали прийняти віруючі в нього; бо ще не було Духа Святого, так як Ісус не був ще прославлений » (Ів. 7, 37). Старозавітній символ вод, яким послуговується Христос, представляє Св. Духа. Так автентично пояснює ці слова єванг. Йоан. Прийняти Св. Духа можуть тільки ті, що вже увірили (πιστεύσαντες εἰς αὐτόν — не neutr. αὐτό) в нього (в Христа), як вказує форма аористу, отже християнин і то всі без обмеження. Бо auton відноситься до Христа, а не до τό πνεῦμα αὐτό, хоч і constructio ad sensum не ослаблювало б аргументу. Рівно ж в передсмертній архиєрейській молитві приобіцяв Христос зіслати Св. Духа ще окремо для апостолів: « І іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами по віки » (Йо. 145, 16). Цю обіцянку повторив Ісус ще по свойому воскресенні: « І це я посилаю обітницю мого Вітця на вас — ви ж сидіть в місті, поки не одягнетеся силою з висоти » (Лук. 24, 49).

а) Зіслання Св. Духа наступило по скінченні П’ятдесятниці в виді вогненних язиків: « А коли кінчилися дні П’ятдесятниці, були всі разом на тім самім місці... І наповнилися всі Духом Святим » (Дії. 2, 1. 4). Всі — πάντες, зн. апостоли « з жінками і Марією, матір’ю Ісусовою і з Його братьми » (Дії 1, 14). Отже Св. Духа одержали апостоли й інші вірні.

Це слідує також з пояснення св. Петра, яке він дав зібраному народові, по зісланні Св. Духа, на запит: « Що ж нам робити, мужі брати? А Петро до них: « Покайтеся (каже) і нехай охреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів і приймете дар Духа Святого. Бо для вас обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко, котрих покличе Господь Бог наш » (Дії 2. 37-39).

З наведених текстів слідує ось такий висновок:

1. Одержання дару Св. Духа є віддільним актом від тайни Хрещення — (охреститься кожний на відпущення гріхів і приймете дар Духа Святого).

2. Св. Духа можуть одержати тільки ті, що увірили в Христа (pisteusantes eis auton).

3. Його уділення не обмежується лиш до апостолів, але може одержати кожний віруючий християнин.

Це випливає з дійсного зіслання Св. Духа на Зелені Свята на апостолів і інші особи і зі слів св. Петра, що обітниця є дана для всіх. Нема тут мови про харизми, але про внутрішнє освячення, бо не всі вірні одержували харизми, одначе всі мають прийняти дар Св. Духа.

б) Виринає тепер питання, як уділяли апостоли іншим вірним Св. Духа, бо в виді вогненних язиків одержала Св. Духа тільки невеличка громада. Про це дальше говорять Апост. Діяня. 1. Коли апостоли довідались, що Самарія прийняла Христову віру, яку проповідував диякон Филип, післали вони туди Петра і Йоана. « Ці прийшли і молились за них, щоб прийняли Духа Святого, бо ще ні на кого з них не був зійшов, тільки охрещені були в ім’я Господа Ісуса. Тоді клали на них руки і приймали Духа Святого. Коли ж Симон побачив, що через положення рук апостолів дається Дух Св., приніс їм гроші (Діян. 8, 14-18).

Цей текст є доказом на те, що а) молитва і положення рук є видимий знак, б) що через нього діставав кожний вірний Св. Духа, згл. благодать, і то ex opere operato. На це вказує прийменник διά (Діян 8, 18), через, в) що цей знак установив Христос, бо людина своїми силами і знаками не може зсилати Св. Духа, г) що цей знак (молитва і положення рук) є різний від Хрещення, бо ті, що одержували Св. Духа від апостолів, вже були передше охрещені, д) що довершувати уділення Св. Духа через молитву і положення рук, могли тільки апостоли, які в тій цілі прийшли з Єрусалиму до Самарії, хоч там проповідував і діяв диякон Филип. Отже служителями є апостоли. Це подтверджує і Симон τῶν χειρῶν τῶν ἀποστόλων. Знак уділення Св. Духа доповняв благодать тайни Хрещення як окремий діючий знак, який робив охрещених повними християнами. Ця тайна є різна і від Священства, бо годі подумати, щоб апостоли святили всіх навернених самарян, між якими були без сумніву і жінки, на священиків.

2) Другим класичним текстом, що подає подібну історію, є уділення Миропомазання св. Павлом в Ефезі. Там він по свойому приході застав дванадцятьох учеників та спитав їх, чи вони прийняли Св. Духа. Учні відповіли, що навіть нічого не знають про Св. Духа, бо вони були охрещені тільки Івановим хрещенням. І сказав Павло: « Іван хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям: Щоб увірили в того, що має прийти після нього, це є в Ісуса. Почувши це, охрестилися в ім’я Господа Ісуса. І як положив на них Павло руки, зійшов на них Дух Св. і говорили мовами і пророкували » (Дії 19, 4-7). Таксамо і з цього тексту виходить, що 1) Положення рук Павла є окремим актом, бо уділення Хрещення не вистачало. Акт положення рук був довершений по уділенні Хрещення. 2) Положення рук було причиною уділення Св. Духа, і 3) тайну уділював апостол. Що цю тайну установив Христос, слідує з тексту Євр. 6, 1-4, в якім св. Павло називає положення рук і уділення Св. Духа побіч Покаяння і Хрещення, підвалиною — θεμέλιον Христової віри, про які викладається для початкуючих у вірі. Положення рук вичислене окремо від Хрещення: «Длятого полишивши початки Христової науки (роз. вступні правди) звернімся до звершеннішого, не закладаючи наново підвалин покаяння від мертвих діл і віри в Бога, від науки Хрещення і положення рук і воскресення мертвих і вічного суду... Бо неможливо тих, що раз просвічені і покушали небесного дару і стали учасниками Св. Духа... ». Якщо ця тайна належить до підвалин і основ Христової віри, то її установив Христос. Апостоли є тільки служителями тайн (1 Кор. 2, 7).

Вправді в св. Письмі виразно не кажеться, коли Христос установив тайну Миропомазання, одначе факт, що саме Христос його установив, слідує з обітниці уділення Св. Духа (Ів. 7, 38 сл.) всім вірним. Це слідне і з практики апостолів і Церкви уділювати цю тайну від перших початків проповідування християнства.

Що ця тайна є установлена Христом на постійно і не лише для сучасників апостолів, слідує з того, що 1) Ісус Христос обіцяв зіслання Св. Духа для всіх вірних; 2) Скріплення у вірі є потрібне для всіх християн, не тільки для сучасників апостолів, передусім, коли взяти під увагу жорстокі переслідування, що повторюються продовж цілої історії Церкви. Впрочім постійне установлення подтверджують передання і практики Церкви. Положення рук довершували відразу по вознесенні Христа, апостоли Петро, Іван, Павло, єпископи і їх наслідники.

Для закінчення скриптуристичного доказу треба сказати, що — « уділення Св. Духа » означає в св. Письмі прийняття Св. Духа і уділення освячуючої благодати, яке мусить попередити саме поселення Св. Духа в душі. Вправді уділення Св. Духа супроводжало в апостольській Церкві уділення харизмів напр. дарів говорення чужими мовами, роблення чудес, уздоровлення недужих, біснуватих, пророкування і т.д. Одначе це були додаткові дари, які в порівнянні до любови і злученої з нею Божої благодати є нічим (1 Кор. 12, 8, 13, і сл.). Основним було завжди освячення душі через Св. Духа освячуючою благодаттю, дарами Св. Духа і чеснотами (Ів. 7, 37-39. Рим. 5,5. 1 Кор. 2, 12, 3, 16. Гал. 5, 22. 1 Сол. 4, 8) для скріплення і одобрення в вірі (Єзик. 36, 25 сл., Дії 2, 38; 5, 32; 8, 17 сл.; 10. 44 сл.). Св. Павло питав в Ефезі, чи одержали Св. Духа, а не чи одержали харизми. Св. Петро і Іван ішли уділити Самарянам Св. Духа і молилися, щоби « одержали Св. Духа ».

Уділення Св. Духа мало за завдання більше і вище освячення душі (Ів. 7, 37-39; 14, 16; 15, 26; 16, 7. Дії 17, 38) і належало з Хрещенням до християнської віри (Євр. 6, 1-2), а не до харизматичних середників. До одержання Св. Духа вимагає св. Петро (Дії 2, 38) покаяння й відпущення гріхів, що до одержання харизмів не є конечно потрібне. Звідсіля загальний висновок є такий: Ця тайна є 1) видимим знаком: молитва і положення рук, 2) уділяє Божу благодать і Св. Духа, 3) установлена Христом для освячення всіх вірних до кінця світу.

2. Передання. Описаний в св. Письмі обряд уділяти Св. Духа був прийнятий від апостолів і практикований в Церкві. Звичайно уділювано три тайни водночас, Хрещення, Миропомазання і Євхаристію. Звідсіля деякі неясності в перших церковних письменників і апостольських Отців, що, саме з матерії, належало до кожної тайни зокрема. Цілий обряд обіймав відречення диявола, визнання віри, потрійне погруження в воді, помазання цілого тіла, прийняття молока і меду, знак св. хреста на чолі, положення рук, врешті св. Причастя. Це все називали тайною або просто Хрещенням. І такий натяк подибуємо в св. Климентія, папи, який каже, що коринтська Церква одержала повне вилляття Св. Духа (S. Clem. 1 Cor. II, 2, Funk 1, 100), в св. Теофіля Антіохійського (ок. 180 р.), який пише: « Певно, що не задля чогось іншого називаємося християнами, як тільки тому, що ми є помазані оливою » (Ad Autolyc. 1, 12. MSG 6, 1041). Рівно ж Теодот згадує про положення рук у гностиків (Клим. Ал. Excerpta ex Theodoto 22, MSG 9, 669), а св. Іриней знову оповідає про помазання бальзамом у гностиків. Цей обряд перейняли перші єретики безсумніву від катол. Церкви (Ad. haer. 1, 21, 3-4. SMG 7, 664/5). Климентій Ол. оповідає, що св. євангелист Іван уділив одному молодцеві Хрещення і σφραγῖδα Κυρίου. Він говорить про μακαρία σφραγίς (Quis dives 42. MSG 9, 648 і Strom. II, 3. MSG 8, 941). Так свідчать ці тексти і практики, що помазання і положення рук не виринають щойно в ІІ сторіччі, але сягають до апостольських часів. Перше виразне свідоцтво дав св. Іполіт. Він відрізняє Хрещення від Миропомазання: τὸ λουτρὸν τῆς παλιγγενεσίας — і πνεῦμα τὸ ἀπ' οὐранῶν, δι' οὗ σφραγίζονται οἱ πιστεύоντες τῷ θεῷ. (De Christo et antichr. 11, 59. MSG X, 780). В Apostolike paradosis (ed. Achelis, 98 сл. і Canones Hippoliti 19, 34 сл.) містяться літургічні обряди другого згл. третього сторіччя, що називались передше єгипетським уставом. Між іншим про Миропомазання говориться таке: Хрещенець по охрещені і помазанні цілого тіла через священика, входить до церкви, де єпископ в часі молитви на уділення Св. Духа клав руки і знаменував його на чолі, помазуючи оливою. Отож Хрещення було окремою тайною від Миропомазання, яке уділяв сам єпископ.

Теж і Тертуліян говорить про Хрещення, помазання цілого тіла і положення рук: «Egressi de lavacro perungimur benedicta unctione… Carnaliter currit unctio, sed spiritualiter proficit: quomodo et ipsius baptismi carnalis actus quod in aqua mergimur, spiritualis effectus quod delictis liberamur. Dehinc manus imponitur per benedictionem advocans et invitans Spiritum S. » (De bapt. 7-8 MSL 1, 1316).

Це свідоцтво доповнює другий текст про signatio — назнаменування: Caro abluitur, ut anima emaculetur; caro ungitur, ut anima consecretur; caro signatur, ut et anima muniatur; caro manus impositione adumbratur, ut et anima Spiritu illuminetur » (De resurr. 8. MSL 2, 852). Він водночас вичисляє разом з Хрещенням, Миропомазанням, і Пр. Євхаристією (fidem) aqua signat, Sancto Spiritu vestit, Eucharistia pascit. (De praescript. 36, 40. MSL 2, 60). При тім згадує, що при почитанні Мітраса було три обряди обливання, знаменування чола (гарячим залізом) і подання хліба, які правдоподібно були наслідуванням християнських обрядів (De praescr. 40. MSL 2, 66).

Св. Киприян пояснює Дії 38, 14 сл. так: « Qui (Samaritani) legitimum et ecclesiasticum baptismum consecuti fuerant, baptizari eos ulta non oportebat; sed tantummodo quod deerat, id a Petro et Joanne factum est, ut oratione pro eis habita et manu imposita invocaretur et infunderetur super eos Spiritus S. Quod nunc quoque apud nos geritur, ut, qui in ecclesia baptizantur, praepositis ecclesiae offerantur, et per nostram orationem et manus impositionem Spiritum S. consequantur ac signaculo dominico consummentur. (Ep. 73, 9. MSL 3, 1160. Пор. Ep. 74, 5, 7. MSL 3, 1177/9. Ad Dem. 22. MSL 4, 580).

Св. Амвросій: « Ascendisti (post baptismum) ad sacerdotem; considera quid secutum sit. Nonne illud quod ait David: Sicut unguentum in capite, quod descendit in barbam, barbam Aaron... Accepisti signaculum spirituale, spiritum sapientiae et intellectus, spiritum consilii atque virtutis, spiritum cognitionis atque pietatis, spiritum s. timoris: et serva quod accepisti. Signavit te Deus Pater, confirmavit te Christus Dominus, et dedit pignus Spiritus in cordibus tuis » (De myst. 6, 29 i 7, 42. MSL 16, 415, 419. Пор. De rebapt. 4, MSL 3, 1836/7). Дуже замітне є свідоцтво св. Єроніма (†420). Знана є річ, як він заступався за гідність пресвітерів. А все ж таки він виразно говорить, що Миропомазання уділяли єпископи. В тій цілі вони відбували подорожі до віддалених міст і осель: « Non quidem abnuo hanc esse ecclesiarum consuetudinem, ut ad eos, qui longe a maioribus urbibus per presbyteros et diaconos baptizati sunt, episcopus ad invocationem Sancti Spiritus manum impositurus excurrat. (Dial. adv. Lucif. n. 9. MSL 23, 172). Своє твердження спирає на Традиції і св. Письмі: Exigis, ubi scriptum sit? In actibus Apostolorum. Etiamsi Scripturae auctoritas non subesset, totius orbis in hanc partem consensus instar praecepti obtineret (ibid. n. 8). Відтак пояснює, чому стали уділяти Миропомазання і священики, а саме ad honorem sacerdotii potius, quam ad legis necessitatem. Впрочім, якщо не уділяли б священики, то багато померло б без Миропомазання (тамже).

Св. Августин так пише: « Sacramentum Chrismatis..., quod quidem in genere visibilium signaculorum sacrosanctum est, sicut ipse baptismus... Discerne ergo visibile sanctum sacramentum, quod esse et in bonis et in malis potest... ab invisibili unctione caritatisque propria bonorum est » (C. litt. Petil. II, 104, 239. MSL 43, 342/3). Походження тайни є від Христа, бо Він зіслав Св. Духа. Апостоли молилися « orabant quippe, ut veniret in eos ,quibus manum imponebant... Quem morem in suis praepositis etiam nunc servat ecclesia » (De Trinit. XV, 26, 46. MSL 42, 1093).

В східній Церкві крім згаданого вже свідоцтва Теофіля Олександрійського свідчить також Евхологіон Серапіона з Тмуіс, з IV ст. (ч. 25, 2). В ньому міститься молитва на освячення мира εἰς τὸ χρῖσμα, щоб новоохрещені через помазання миром одержали Св. Духа і скріпившись печаттю, були утверджені і ненарушні, очевидно в вірі. Св. Василій згадує про Миропомазання так: Ми освячуємо воду до хрещення і оливу до помазання — на основі яких письм? — Чи не на основі тихого і тайного Передання? (De Spiritu So. 27, 66, MSG 32, 188). Головне свідоцтво є у св. Кирила Єрусалимського. Протестанти навіть називають Миропомазання sacramentum cyryllianum. « Коли ви вийшли з ставу св. вод, уділено вам Миропомазання... Пам’ятай, щоб не вважав ти це за чисте і звичайне помазання. Бо як Євхаристійний хліб по призванні Св. Духа не є звичайним хлібом, але тілом Христа, так і це миро по призванні не є лише звичайним миром, як хто хотів би сказати, але миром Христа і Св. Духа, що через присутність Його божества стається діючим і ним символічно помазується чоло й інші твої змисли. І в тому часі коли помазується видимим миром тіло, освячується душа Святим і життєдайним Духом » (Cat. 21, Myst. 3, n. 1, 3. MSG 33, 1089/91).

Дальше ч. 4-7 пояснює символіку помазання поодиноких змислів.

Фірміліян Кесар., вичислюючи власть ієрархії каже: «Omnis potestas et gratia in ecclesia constituta est, ubi praesident majores natu, qui et baptizandi et manum imponendi et ordinandi possident potestatem». (В листі Кипріяна. Ер. 75, 7. MSL 3, 12, 1209). Накінець прочитаймо ще з Отців св. Івана Золотоустого: « Филип був одним з сімох, другим по Степані. І так, коли він хрестив, не уділяв охрещеним Св. Духа, бо не мав до цього власти. Той дар був даний тільки дванадцятьом... Отже то було управненням апостолів; звідси і ми також (ще тепер) видимо, що це роблять корифеї (єпископи) і ніхто інший ». Ὅθεν μοι δοκεῖ οὗτος ὁ Φίλιππος τῷ ἑπτὰ εἶναι ὁ Στεφάνου δεύτερος. Διὸ καὶ βαпτίζων Πνεῦμα τοῖς βαπτιζομένοις οὐκ ἐδίδου. (Гом. 18 до Дії. ч. 3. MSG 60,144).

3. Наука римських папів і Соборів. Папа Сильвестер (†335) розділив уділення подвійного помазання так, що охрещеному аж пізніше уділювано Миропомазання. Одне помазання залишив при хрещенні, яке довершували священики (олива оглашених), а друге (помазання чола) довершував єпископ при миропомазанні (Liber pontific.).

Папа Корнелій (251-253) докоряв Новаціянові, що він, охрещений в недузі, занедбав прийняття Миропомазання від єпископа: « Neque postquam liberatus est a morbo reliqua percepit, quae iuxta ecclesiasticam regulam percipi debent, neque ab episcopo consignatus est; hoc autem signaculo minime percepto quo tandem modo Spiritum S. potuit accipere? » (Euseb. Hist. haer. VI, 43, MSG 20, 624).

Папа Іннокентій І (401-417) подає вже точну науку про Миропомазання, якого служителем є єпископ: « De consignandis vero infantibus manifestum est, non ab alio quam ab episcopo fieri licere... Nam presbyteris sive extra episcopum, sive praesente episcopo, cum baptizant, chrismate baptizatos ungere licet; sed quod ab episcopo fuerit consecratum, non tamen frontem ex eodem oleo signare, quod solis debetur episcopis, cum tradunt Spiritum Paracletum. Verba vero dicere non possum, sic magis prodere videar, quam ad consultationem respondere » (Denz. 68).

Собор в Ельвірі (300 р.) постановляє, щоб недужий, якого охрестив священик, по виздоровленні удався до єпископа з метою одержати від нього Миропомазання: « Щоб він був через положення рук довершений » (Can. 38, пор. 77).

Аравзиканський Собор (441) уживає вже слова Confirmatio (Harduin, Conc. I, 1783).

Собор Лаодикійський (прибл. 300 р.) перевів таку постанову: « Треба тих, що просвічуються, по Хрещенні помазати наднебесним миром і вчинити їх учасниками Христа (Can. 48).

Перший Собор в Толедо (400 р.) заборонив дияконам вділяти Миропомазання, священикам дозволив в неприсутності єпископа, та коли це було їм доручене єпископом: Quamvis paene ubique custodiatur, ut absque episcopo charisma nemo conficiat, tamen quia in aliquibus locis vel provinciis presbyteri dicuntur charisma conficere et per dioeceses destinare... Episcopum sane certum est, omni tempore licere charisma conficere, sine conscientia autem episcopi nihil penitus faciendum; statutum vero est, diaconum non chrismare, sed presbyterum absente episcopo, praesente vero, si ab ipso fuerit praeceptum (Kirch Ench. 712).

Другий Еспанський Собор (619 р.) заборонив священикам освячувати миро і помазувати охрещених: « charisma conficere nec chrismate baptizatorum frontem signare ». (Mansi, Concilia, X, 559). Подібно IV Собор в Толедо (633 р.) і Собор в Мо (Meaux, Conc. Meldense 345 р.) заборонили, щоб хорєпископи уділяли Миропомазання (Can. 44, Mansi, Conc. XIV, 829).

На 2 Ліонськім Соборі (1274) цісар Михайло Палеолог визнав тайну Миропомазання « quod per manum impositionem episcopi conferunt, chrismando renatos » (Denz. 465.)

4. Для доповнення доказу з патристичних часів треба згадати про каплиці миропомазання chrismaria, consignatoria, що були в Римі, Неаполі й інших містах. Дальше про написи і образи, фрески, мозаїки, які представляють уділювання тайни Миропомазання.

5. В схоластичних часах теологи згідно вчать про існування тайни Миропомазання. Св. Бонавентура, подібно як Абеляр, заступає погляд, що Св. Дух установив обі тайни Миропомазання і Оливопомазання через апостолів. Неправдивий є погляд теологів, що й Олександер з Гельс (S. theol. q. 24, membr. 1), учив, неначе б тайну Миропомазання установив Собор в Мо: « Sine praeiudicio dicendum, quod Dominus neque hoc sacramentum ut est sacramentum instituit neque dispensavit... neque apostoli. Sacramentum confirmationis in Concilio Meldensi institutum fuit, Spiritu So instigante et virtutem sanctificandi praestante ». Це є лиш наведена думка деяких інших. Він сам виразно вчив: Christus confirmationem et in specie instituit; insinuavit et mediante per Ecclesiam promulgavit.

Св. Тома опрокидує згаданий хибний погляд і вчить, що Миропомазання установив Христос: « Christus instituit hoc sacramentum non exhibendo, sed promittendo sec. illud Io, 16, 7: Si non abiero, Paraclitus non veniet ad vos; si autem abiero, mittam eum ad vos. Et hoc ideo, quia in hoc sacramento datur plenitudo Spiritus Si, quae non erat danda ante Christi resurrectionem et ascensionem » (S. th. 3. q. 72. a. 1 ad. 1).

6. Традиційний доказ подтверджує однозгідність нез’єдинених і єретиків, з патристичних часів, які вважають Миропомазання тайною.

4. Розумова рація. Де є окреме уділення ласки, там мусить бути і відповідний причиновий знак. А що Миропомазання (положення рук) дає окрему ласку, отже воно є окремою тайною. Більша преміса є ясна, бо спирається на дефініції тайни. Тайни Нового Завіту є призначені до уділення окремих ласк. Менша преміса: Спирається на аналогії духового надприродного і природного життя. Як в природнім житті людина розвивається і доходить до повноти сил, так теж і в надприроднім житті. По народженні через Хрещення, вірний приходить до зрілого віку в духовім житті. Відродження довершується через тайну Хрещення, а духова дозрілість через т. Миропомазання. Отже є окреме діяння ласки, а тим самим потрібна і окрема тайна. (Пор S. th. 3. q. 72. a. 1).

V. ЗАМІТИ

1. Хрещення уділює Божу благодать і Св. Духа: Хто не родиться з води і Духа... що зродилося з тіла є тілом... а Духа є духом (Ів. 3, 5); спас нас купіллю відродження і відновлення Св. Духа, котрого вилив на нас щедро через Ісуса Христа (Тит. 3, 5). А що друге уділення Св. Духа через Миропомазання є зайве, отже і зайве є Миропомазання. Відповідь: Обі передусилки треба розрізнити: І. Хрещення уділює Божу благодать і Св. Духа з всіма його діяннями — неправдиве. З деякими діяннями — правдиве. ІІ. Друге уділення Св. Духа було б зайве, якщо Миропомазання уділювало би ті самі дари, що Хрещення — правдиве. Якщо уділює інші дари, а саме обіцяну для мессіянських часів повноту Св. Духа — преміса є ложна.

2. Проти західного Передання свідчить св. Августин. Він твердить, що апостоли не уділяли Св. Духа через положення рук: « Orabant quippe, ut veniret in eos, quibus manum imponebant, non ipsi eum dabant » (De Trin. 1,15,26,46. MSL 42,1093). А що тайна дає ласку, отже положення рук не було тайною. Відповідь: І. По словам Августина, апостоли не давали Св. Духа, як головна причина, якою є Христос — є правдива. Не давали, як орудна причина — є неправдива преміса. ІІ. передпос. Тайна дає ласку як головна причина — є неправдива. Тайна дає ласку як орудна причина, — є правдива. Тому висновок є ложний. Що св. Августин є свідком на існування т. Миропомазання, слідує з наведених в тезі текстів. На цьому місці хоче він лише підкреслити, що Христос зіслав Св. Духа, і з того робить висновок, що Він є Богом: Quomodo ergo Deus non est, qui dat Spiritum Sanctum? » В тім змислі отже апостоли не давали Св. Духа. Бо інакше протирічив би собі, коли продовжуючи речення про положення рук каже: « Quem morem in suis praepositis etiam nunc servat ecclesia ». Христос як чоловік одержав Св. Духа « non utique oleo visibili, sed dono gratiae, quod visibili significatur unguento, quo baptizatos ungit ecclesia ». Дальше одержав Св. Духа як чоловік, а зіслав як Бог. Люди приймають Св. Духа, але зіслати і уділити не можуть: « sed ut hoc fiat, Deum super eos, a quo efficitur, invocamus ». (Ibid. стр. 1094). Іншими словами, призвання і уділення Св. Духа на людей може наступити через уділення тайни.

3. Проти Східної Традиції промовляє текст св. Хризостома, що самаритани вже одержали Св. Духа через Хрещення, лише не отримали харизмів: « Яким робом (самаритани, охрещені Филипом) не одержали Св. Духа? Одержали Духа відпущення, але не одержали були Духа знаків (харизмів) » Пῶς οὖν, φησί, Πνεῦμα οὐκ ἔλαβον οὗτοι; Пνεῦμα ἔλαβον τὸ τῆς ἀφέσεως, τὸ δὲ τῶν σημείων οὔπω ἦσαν λάβοντες. (Гом. 18 до Дії. ч. 2. MSG 60, 143B). А що одержання харизмів не є тайною, отже одержання Св. Духа через положення рук апостолів не було тайною. Відповідь: В І. передпосилці треба розрізнити змисл: Не одержали Духа, укріплення в вірі разом з харисмами — є правдиве. Не одержали тільки самих харисмів — неправдиве. ІІ. передпосилка: Одержання харисмів не є тайною без укріплення Св. Духа — є правдиве; одержання харизмів з силою Святого Духа — не є тайною — є ложне. Харисми були знаками тільки мессіянського часу. Хризостом не виключає в наведенім тексті уділення Св. Духа в дарах харизмів, але його супонує, бо додає опісля, що єпископи через положення рук уділюють Св. Духа, але харисмів тоді, в його сторіччі вже не давали.

2-а теза: Матерією тайни Миропомазання є помазання миром, освяченим єпископом, разом з назнаменуванням і положенням рук, а формою відповідні слова духовного назнаменування. Загальна думка богословів.

І. ПОЯСНЕННЯ

В тезі говориться про дальшу і ближчу матерію. Дальшою матерією (materia remota) є миро, посвячене єпископом. Є це змішання оливкової оливи і бальзаму, вина та інших пахучих складників, яких число доходить від 13 до 39 (Евхол. Ґоара). Суттєвим складником є олива з оливок, а не з насінь, бо оливкову оливу саме має на увазі св. Письмо. Що бальзам належить правдоподібно до важности матерії, приймає більшість теологів. На означення цієї матерії уживається назва chrisma, myron або elaion, по-латинськи chrisma або oleum.

Миро має прегарну символіку, а саме олива означає силу Св. Духа в життєвій боротьбі, подібно, як колись помазували своє тіло силачі перед виступом до змагань. Дальше означає її блиск, прозорість, світло, плинність і товстість чисте сумління, милосердя і багатство ласк Св. Духа. Як олива всикає в тіло і зміцнює його, так і ласка вникає в душу, скріпляє її і робить її спосібною до боротьби за віру. Масність означає повноту ласк Св. Духа. Помазання оливою означає радість — олива радости, олива втіхи (Пс. 44, 8. Іс. 61, 3) і символізує здобуту перемогу над ворогом. Полиск оливи уділюється тілу, благодать дає блиск душі. Олива є джерелом світла — ласка освічує душу. Бальзам символізує незнищимість і запах, миле враження християнських чеснот.

Посвячення мира єпископом, по думці більшості теологів, теж і нез’єднаних, належить до важности матерії. Передусім у Східній Церкві посвячення відбувається дуже святочно у Великий Четвер. В давнині, на основі рішень Картаґінського Собору, і в Візантії кожний єпископ у своїй єпархії посвячував миро. Згодом це посвячення стало виключним правом царгородського патріярха, який роздавав миро для підчинених єпархій. Московський нез’єдинений Синод в 1675 р. застеріг посвячування мира московському патріярхові і київському митрополитові. Загалом у новіших часах кожний патріярх, згл. митрополит нез’єднаних автокефальних Церков старається про право, як символ незалежности, посвячувати миро для своєї Церкви.

Ближчою матерією (m. proxima) є положення рук, помазання миром і назнаменування. Всі три чинності містяться в помазанні миром чола й інших змислів. Така є думка загалу теологів. Положення рук символізує поселення Св. Духа в душі. Що помазання і назнаменування належать до суті і важности тайни, на це нема виразного опреділення Церкви, хоча в авторитетних письмах зачислюється їх до матерії. Це відбувалося через положення знаку хреста на чолі і на інших змислах при помочі мира. У латинській Церкві є тепер звичай помазання і назнаменування чола і, як несуттєве, окреме положення руки єпископа над приємцем в часі молитви « Omnipotens, sempiterne Deus ». Помазання і назнаменування символізує неустрашимість у визнаванні віри.

У зв’язку з потрійним законом матерії теологи ставлять чотири теорії:

1) Згідно з першою думкою, матерією є початкове положення рук в часі молитви єпископа « Omnipotens, sempiterne Deus ». Цей погляд заступають Авреоль (In 4. d. 7. q. 1). Петавій (Curs. theol. compl. 21, 769) Sirmond, Habert і ін. Свою думку спирають вони на св. Письмі, яке згадує тільки про положення рук. Все ж таки, як нижче буде доказане, в св. Павла є натяки на помазання (2 Кор. 1, 21, 22). Так само щодо Отців (Єронім), то вправді деякі не згадують про помазання, але його і не виключають. Більшість із них говорить виразно про помазання. Якщо б матерією було тільки перше положення рук єпископа, тоді в східній Церкві не було б миропомазання. Не диво, що папа Бенедикт XIV мусив заявити: Nemini fas est asserere in ecclesia graeca non adesse sacramentum confirmationis (Constit. Ex quo primum).

2) Естій, Мальдонат і ін. приймають як матерію тільки помазання миром. З нез’єднаних єп. Сильвестер (IV, 455) уважає, що апостоли спочатку уділяли тайну через положення рук, а потім змінили на помазання. Доказом мала б бути практика східних Церков, які мають тільки помазання. Одначе в помазанні міститься і положення руки. Свідоцтво з декрету для Вірмен — materia est chrisma confectum ex oleo et balsamo (Denz. 697) не є непомильним опреділенням Церкви, хоч декрет згадує і про положення рук єпископа. Теж не є непомильним речення Римського катехизму про миро, як матерію. До того він спирався на свідоцтві Діонісія Ареопагіта і папи Фабіяна (236-250), які є неавтентичні. Дефініція Тридентського Собору про силу мира не виключає положення рук.Накінець годі зрозуміти, як могла наступити така нагла зміна, а саме, що апостоли уділяли Св. Духа положенням рук, а по них постає практика через помазання миром.

3) З тої самої причини треба відкинути погляд Морена (Morin), Таппера (Tapper) і ін., що матерією т. Миропомазання може бути або саме положення рук або саме помазання миром. Свій погляд спирають на тому, що прийняття Пресв. Євхаристії під одним або другим видом є важне. Поминаючи недостаточність аналогії, ця думка не має за собою жодного аргументу. І нині, якщо так, могла б Церква уділювати цю тайну або при допомозі одної або другої матерії. А все ж Церква заявляє, що не має права зміняти матерії і форми, і жаден теолог не боронив би нині, що Церква може дозволити уділяти тайну Миропомазання або через положення рук або через помазання. Ця думка спирається дещо на погляді тих, що заступають установу тайни Христом тільки в загальнім виді (in genere), а докладніше з’ясування полишив Він Церкві. Тому Бійо каже, що апостоли спочатку уділяли т. Миропомазання через положення рук, а пізніше через миропомазання. « Unde nihil absurdi est, si quis diceret apostolos prius confirmasse cum simplici impositione manus, per quam significatur derivatio virtutis a Christo; postmodum vero ordinasse, ut manus impositio fieret unctione chrismatis in fronte, quae expressius sacramentalem effectum significat » (De ecclesiae sacr. 300/1). Все ж таки повищий заміт остає в силі; що нині Церква не вважала б себе до такої зміни компетентною. — Що спочатку матерією було положення рук, а відтак його місце зайняло помазання миром, учить Філарет Дроздов (Катехизм, Confessio orthodoxa 1, 104, Kimmel, 176/7).

4) Накінець найправдоподібнішою є четверта думка, яку заступаємо в тезі, що положення рукопомазання і назнаменування миром становлять ближчу матерію тайни. Цю думку боронять св. Тома, Белярмин, Пеш, Дікамп, Полє, ван Ноорт і ін. Тої самої думки є і нез’єдинені — Філарет (Гумилевський ІІ, 149-150). Єпископ згл. священик, помазуючи пальцем чоло, тим самим дотикається приємця, зн. кладе руку водночас і знаменує його.

Формою є молитва за віслання Св. Духа. Загально вживаною на Сході є σφραγὶς δωρεᾶς τοῦ ἁγίου Πνεύματος (δίδοται) — « печать дара Св. Духа » (дається). Вона постала на основі текстів 2 Кор. 1, 21 і Еф. 1, 13 та походить мабуть з IV ст. Латинська форма словами відмінна, але теж означає назнаменування: Signo te signo crucis et confirmo te chrismate salutis in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti. Суттєвими є слова « signo te, confirmo te ». Молитва про Св. Духа і Його дари є супровідною молитвою і не належить до суті. Лат. форма є пізнішого походження і появляється в ІХ ст. Нинішнє Pontificale Romanum так описує обряд миропомазання: « Episcopus extensis versus confirmandos manibus » говорить молитву «Omnipotens Deus», а відтак «summitate pollicis dextrae manus, chrismate intincta, dicit: N. signo te signo crucis, quod dum dicit producit pollice signum crucis in frontem illius, deinde prosequitur: Et confirmo te chrismate salutis in nomine Patris...». В Appendix є ще додане «dum hoc dicit, imposita manu dextra super caput confirmandi, producit pollice signum crucis» (Pontif. Rom. Ed. typica (1888), 1, 3. Appen. 63).

Легке діткнення лиця рукою служителя т.зв. alapa, при миропомазанні в лат. обряді дається ствердити щойно в ХІІ ст., у зв'язку з іменуванням лицаря. Воно нагадує теж биття Христа (Мкн. 14, 65) і терпіння задля Христа (Діян. 5, 41). Деякі теологи (Dölger) кажуть, що цей обряд розвинувся із звичаю давати поцілунок миру, про який згадує дехто з Отців.

ІІ. ПРОТИВНИКИ

Протестанти заперечують матерію і форму та загалом т. Миропомазання. Проти них звернені дефініції Тридентського Собору, які нижче наведені. З нез'єдинених треба назвати тут Теофіля Папафіля, що уважав за допускальне в конечності, задля недостачі мира, вживати воду і до миропомазання, і до оливопомазання, та сповіді вмираючого — Tameion orthodoxias, Атени, 1908, 26. При тім покликається він на Const. Apost. (VII, 22. MSG 1, 1012) якщо нема оливи і мира при уділюванні Хрещення і Миропомазання, то вистачить вода. Очевидно, тоді могло б бути уділене тільки Хрещення. Надужиттям треба назвати уживання мира св. Димитрія, солунського Мироточця і інших святих замість освяченого мира.

Незгідний теж з тезою є погляд Гавриїла Севера, немов би освячене єпископом миро було вже тайною як Пр. Євхаристія (Ed. Venetiis 1691, 70. Аргументи проти гл. Аркудій, нав. тв. 11, 6, ст. 80-82). Подібний погляд заступав каноніст Гугуччо (Huguccio 1210), спираючись на деяких грецьких теологах, що форма при самім помазанні є злишня, якщо вже важно є освячене миро.

ІІІ. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

В справі матерії і форми нема непомильних дефініцій Церкви. Тридентський Собор заторкує тільки побічно справу матерії. З цього одначе не можна робити певного висновку, що тільки миро є матерією: Si quis dixerit, iniurios esse Spiritui So eos, qui sacro confirmationis chrismati virtutem aliquam tribuunt: A.S. (Denz. 872). Отже Собор осуджує тих, що говорять немов би була кривда Св. Духові, приписувати якусь силу мирові до миропомазання. Глибше в саме питання Собор не входить.

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. В Діяннях апостольських (8, 14 сл.) говориться, що апостоли уділяли Св. Духа через положення рук і молитву: «Молилися за них, щоб прийняли Духа Св. ...Тоді клали на них руки і приймали Духа Св.». Це потверджує і Симон Маґ, що апостоли уділяли Св. Духа через положення рук — (8. 18). Отже положення рук є матерією, а молитва, слова — формою тайни. В цей спосіб уділяв Св. Духа і св. Павло: «І як положив на них Павло руки, зійшов на них Дух Св. (Діян. 12. 6).

Про помазання оливою, згл. миром, св. Письмо виразно не згадує, але й не виключає його. Навпаки, з того, що положення рук і помазання оливою становлять в св. Письмі один символічний знак, та що св. Письмо згадуючи про один, часом не згадує про другий, можна робити висновок, що, говорячи про положення рук, супонує помазання. Це припущення потверджують виразні натяки паралельних текстів про помазання. І так 2 Кор. 1, 21, 22 — «що помазав нас, Бог, що й назнаменував нас» — χρίσας ἡμᾶς θεός, ὁ καὶ σφραγισάμενος ἡμᾶς. Підкреслює і помазання і назнаменування. Подібно і 1 Ів. 2, 20. 27. — Але ви маєте помазання від Святого (Христа) — а помазання, котре ви від нього прийняли, остав в вас. Вправді в першу чергу апостоли мають на увазі духове помазання благодаттю, одначе його унагляднює у св. Письмі помазання оливою. Кирило Єрус. наводить текст св. Івана на початку своєї III містагог. катихизи про миро (MSG 33, 1087) а Теодорит з Мопс. наводить 2 Кор. 1, 21. 22 як свідоцтво на т. Миропомазання. Таке припущення потверджують інші тексти Стар. Завіту. І так згадується про посвячення Аарона і Левітів помазанням оливою, хоч при тім було і положення рук. (Вих. 30, 30. Числ. 8, 10 сл.). В Нов. Завіті Христос довершив уздоровлення сліпця положенням рук і помазанням болотом (Мк. 8, 23). Загалом уздоровлення недужих відбувалося будьто через положення рук (Мк. 6, 5. 16, 18. Дії 9. 12. 17, 28. 8), будьто через помазання оливою (Мк. 6, 13. Як. 5, 14).

В Стар. Завіті положення рук означало благословення (Яків благословив через положення рук синів Йосифа, Манассію і Єфрема — Бит. 48, 14), передання уряду (священичого — Левітам, Числ. 8, 10, положенням рук передавав Мойсей владу Ісусові Навинові, Числ. 27, 18), принесення жертви (Вих. 29, 10 і і.) і засвідчення вини (Лев. 24, 14, Дан. 13, 34).

Помазання оливою служило до плекання тіла (Рут. 3, 3. 2, Сам. 12, 20), означало ще почесть для гостей (2 Пар. 28, 15), вислів радости (Прип. 27, 9, Амос 6, 6, Пс. 103, 15), передання Божих дібр, здоров'я, ласки, благословення (Пс. 22, 5, 44, 8. 88, 21), передання влади (Лев. 8, 12, Пс. 132, 2, Сир. 45, 18. 1 Сам. 16, 13 і ін.). Теж в Новому Завіті положення рук означало благословення (Мт. 19, 15. Мк. 10, 16). Христос благословив дітей, кладучи на них руки, уздоровлення (Мт. 9, 18. Мк. 5, 23, 6, 5 і т.д.), передання уряду (поставлення 7 дияконів Дії. 6, 6), посвячення Варнави і Павла, (Діян. 13, 3). Тимотея на єпископа (Тим. 45, 14. 5, 22. 2 Тим. 1, 6).

Помазання оливою символізувало теж, як у Старому Завіті, почесть для гостей (Лук. 7, 46. Ів. 12, 3), радість (Євр. 1, 9, Мт. 6, 17), лікувальний засіб (Лук. 10, 34 — мил. самарянин), чудесне уздоровлення (Мк. 6, 13. Як. 5, 14) і накінець уділення Св. Духа (Лук. 4, 18. Дії. 4, 27, 10, 38. Євр. 1, 9. 2 Кор. 1, 21 сл.).

Формою, як сказано вище, є молитва за призивання Св. Духа. Ближче св. Письмо її не означує. σφραγὶς δωρεᾶς Πνεύματος ἁγίου — є, як сказано, відгомоном текстів 2 Кор. 1, 21, 22 і Єф. 1, 13. Отже св. Письмо виразно говорить тільки про положення рук і молитву, а натякає на помазання, назнаменування і на слова форми.

2. Передання. Ясніше є з'ясовані поодинокі часті матерії і форми в традиції. Про них свідчать св. Отці і церковні письменники, місцеві собори і вселенські архиєреї, і на кожну зокрема є ось такі свідоцтва:

А) Положення рук. Першим відомим свідоцтвом по апостолах є згадка Теодота про положення рук у гностиків, яке вони безсумніву перейняли від катол. Церкви. (Клим. Ол., Excerpta ex Theodoto 22. MSG 9, 669). Опісля св. Іполит (220 р.) в (᾿Αποστολικὴ παράδοσις) (ed. Achelis, Canones Hippolyti 19, 34 сл.) оповідає докладно, що єпископ, в часі молитви на уділення Св. Духа, клав охрещеному руки, знаменував на чолі і помазував оливою. Et fundit (episc.) oleum gratiarum actionis in manum suam et ponit manum in capite eius, sic dicens: Ungo te oleo sancto per Deum Patrem omnipotentem et Jesum Christum et Spiritum Sum. Et signet super frontem eius, in os eum osculans et dicat: Dominus tecum. (Parad. apost. c. 16, 19).

Між письмами св. Кипріяна заховався лист Фірміліяна Каппадок, який теж свідчить, що Миропомазування довершувано положенням рук. Ієрархія має владу «baptizandi et manum imponendi et ordinandi». (Листи Кипріяна 75, 7. MSL 3, 1209).

Про положення рук при Миропомазанні свідчить св. Кирило Єр.: «За Мойсея уділювали Духа положенням рук: і Петро дає Духа положенням рук. І на тебе, що прийняв Хрещення, сходить ласка. В який спосіб, не кажу, бо й не трачу часу». Ἐπὶ Μωϋσέως διὰ χειроθεσίας ἐδίδοτο τὸ Πνεῦμα· καὶ Πέτρος διὰ χειроθεσίας ἐδίδοτο τὸ Πνεῦμα· μέλλει δὲ καὶ ἐπὶ σὲ τὸν βαπτιζόμενον φθάνειν ἡ χάρις· τὸ δὲ πῶς, οὐ λέγω· οὐ γὰρ προλαμβάνω τὸ καιρόν. (Кат. 16, 26. MSG 33, 956BC).

В «Апостольських постановах» читаємо: Що ж, коли хтось говорить що проти єпископа? Через якого Господь дав вам Духа Св. в положенні рук; через якого навчилися ви святих догм, пізнали ви Бога і увірили в Христа; через якого пізнав вас Бог, через якого ви назначені оливою радости й миром розуму τί ἄν τις κατ᾽ ἐπισκόπου εἴπῃ; δι᾽ οὗ τὸ ἅγιον Πνεῦμα ὁ Κύριος ἐν ὑμῖν ἔδοκεν ἐν τῇ χειроθεσίᾳ, δι᾽ οὗ ἅγια δόγματα μεμαθήκατε, καὶ Θεὸν ἐγνώκαте καὶ εἰς Χριστόν πεπιστεύκατε, δι᾽ οὗ ἐγνώσθητε ὑπὸ Θεοῦ, δι᾽ οὗ ἐσφραγίσθητε ἐλαίῳ ἀγαλλιάσεως καὶ μύρῳ συνέσεως. (Const. Ap. II, 22. MSG 1, 680A).

Іван Хризостом, пояснюючи текст Діїв Апост., що Петро і Іван, а не Филип, уділяли Св. Духа через положення рук, додає, що це саме роблять тепер єпископи. (Гл. цитат в попер. тезі).

Теодорет з Киру в поясненні листа до Євреїв, каже, що вірні приступають до Божого Хрещення і положенням священичої руки одержують благодать Духа. Βαπτισμῶν, ἐπιθέσεώς τε χειρῶν, ἀναστάσεώς τε νεκρῶν καὶ κρίματος αἰωνίου... διὰ ἱεраτικῆς χειρός ὑποδέχονται τὴν χάριν τοῦ Πνεύματος. (Ad Hebr. VI, 2. MSG 82, 716B).

Дальшим свідоцтвом є Заповіт Господа нашого І. Христа, Testamentum D.N. Jesu Christi, виданий патріярхом Рахманім (Mainz 1899, 129 сл.). В цім творі з V ст., сирійського монофізитського походження, тайну Миропомазання уділяється положенням рук і помазанням миром: «Similiter oleum infundens et manum super caput eius (новоохрещеного) imponens dicat: Ugendo ungo in Deo omnipotenti, in Christo J. et in Spiritu So., ut sis operarius habens fidem perfectam et vos ipsi gratum. Et signans illum in fronte, det ipsi pacem dicens: Deus humilium sit tecum» (с. 9). Кирило Олександрійський пояснює, що положення рук Аарона на ізраїльський нарід, як знак благословення, було символом зіслання Св. Духа на нас Καὶ θέα δὴ πάλιν ὡς ἐν πρώτῃ χειρῶν ἐπιθέσει ἐπὶ λαοῖς διὰ τοῦ ᾿Ααρών· καὶ σημεῖον ἂν γένοιτο σαφὲς ἡ χειρὸς ἐπίθεσις τῆς τοῦ Παναγίου Πνεύματος εἰς ἡμᾶς καταβολῆς. (De ador. Spir. XI. MSG 68, 772).

Ясніші є свідоцтва латинської Церкви. По Хрещенні, каже Тертуліян, положенням рук взивали і запрошували Св. Духа: «Dehinc manus imponitur per benedictionem advocans et invitans Spiritum S. (De bapt. 8 MSL 1, 1316). На іншім місці caro manus impositione adumbratur. З попередньої тези знане є теж свідоцтво св. Кипріяна, Єроніма і Августина. — Св. Тома завважує коротко: Manus impositio fit in sacramento confirmationis, in quo confertur plenitudo Spiritus Sancti(S. th. 3. q. 84. a. 4). Теж Собор в Ельвірі (300 р.) і другий Ліонський Собор (1274 р.) називають при Миропомазанні положення рук. (гл. вище ст. 244). Вже раніше папа Інокентій III (1198-1216) пояснив, що положення рук відбувається через помазання чола, — per frontis chrismationem manus impositio designatur, quae alio nomine dicitur confirmatio (Denz. 419).

Б) Помазання миром. Найдавнішим свідоцтвом було б помазання у гностиків, про яке згадує Іриней (гл. ст. 241). Вони перейняли від катол. Церкви Хрещення і Євхаристію, отже також і т. Миропомазання та становлять поміст від Тертуліяна (200 р.) й Іполита (220 р.) до апостольської практики. Іполит говорить про назнаменування, як різне від Хрещення.

Отож віра і любов приготовлюють оливу і (пахучі) масті тим, що умиваються. Які ж масті (пахучі), як не поручення Слова? Яку ж оливу, як не силу Св. Духа? Якими по купелі, як миром є помазані вірні: Ἐνέγκατε δή μοι ἔλαιον. Ὡς πίστις καὶ ἀγάπη τὸ ἔλαιον καὶ τὰ σμήγματα τοῖς λουομένοις ἑτοιμάζουσι. Τίνα δὲ τὰ σμήγματα ἀλλ᾽ ἢ τοῦ ἁγίου Λόγου ἐντολαί· τί δὲ τὸ ἔλαιον, ἀλλ᾽ ἡ τοῦ ἁγίου Пνεύματος δύναμις; αἷς μετὰ τὸ λουτρὸν ὡς μύρον χρίονται οἱ πιστεύοντες. (Frag. in Dan. 16. MSG 10, 692D/3A). Він розрізнює два помазання. Одне довершував священик, помазуючи тім'я охрещеного, друге єпископ, помазуючи чоло, кажучи: Ungo te sancto oleo in Domino patre omnipotente et Christo Jesu et Spiritu So. (Fragm. Veronesia lat. ed. Hauler 1900, 111). Виходило б отже з його свідоцтв, що єпископ помазував миром чоло, кладучи руки.

В Оріґена unctio chrismatis означає «поселення Св. Духа в нас». Навернений очищується не тільки від гріхів, але наповнюється Св. Духом: «Unctio chrismatis et gratia in te baptismi incontaminata in te duraverit». (In Lev. hom. 6, 5. MSG 12, 472). «Donum autem gratiae spiritus, per olei imaginem designatur, ut non solum purgationem consequi possit is, qui convertitur a peccato, sed et Spiritu So. repleri». Теж 8, 11, ст. 508.

Свідоцтва св. Василія і Кирила Єрус. і постанова Лаодик. Собору (300 р.) наведені в попередній тезі. В Constitutiones Apostolicae є злучені обидві тайни, Хрещення і Миропомазання разом, і цілий обряд так описаний: Спершу помажеш св. оливою, опісля будеш хрестити водою, і накінець назнаменуєш миром; щоб олива була участю Св. Духа, а вода символом смерти, а миро печаттю умови. А якщо нема ні оливи, ні мира, вистачить вода і до помазання і до печаті і до поєднання умираючого: Χρίσεις δὲ πρῶτον ἐλαίῳ· ἔπειτα βαπτίσεις ὕδατι καὶ τελευταῖον σφραγίσεις μύρῳ· ἵνα τὸ μὲν χρίσμα μετοχὴ ᾖ τοῦ ἁγίου Πνεύματος, τὸ δὲ ὕδωρ σύμβολον τοῦ θανάτου, τὸ δὲ μύρον σφραγὶς τῶν συνθηκῶν. Εἰ δὲ μήτε ἔλαιον ᾖ, μήτε μύρον, ἀρκεῖ ὕδωρ καὶ πρὸς χρίσιν, καὶ πρὸς σφραγῖδα καὶ πρὸς ὁμολογίαν τοῦ ἀποθανόντες. (VII, 22. MSG 1, 1012C).

Саму символіку помазання пояснює св. Кирило Єр. в ось такий спосіб: «І коли помазується тіло видимим миром, освячується душа святим і животворним духом. І найперше ви є помазані на чолі, щоб ви увільнилися від ганьби, яку наніс всюди перший чоловік, як преступник, щоб ви з відслоненим лицем гляділи на славу Господа, як у дзеркалі. Відтак на ухах, щоб ви одержали послух Божих таїнств, про яку говорив Ісая: «І дав мені Господь уші, щоб чути» і Господь Ісус в Євангеліях: хто має уші до слухання, хай чує. Відтак на ніздрях, щоб ви сказали по одержанні Божого мира: Ми є для Бога милий запах Христа між спасеними. А опісля були ви помазані на грудях, щоб здягнувши панцир справедливости, остоялися проти наступів диявола. Бо як Христос, вийшовши по Хрещенні і приході Св. Духа, поконав ворога, так і ви по святім Хрещенні і містичнім помазанні, уружені в повну зброю Св. Духа проти ворожої сили, побороли її, кажучи: Все можу в тім, що скріплює мене Христос » Καὶ τῷ μὲν φαινομένῳ μύρῳ τὸ σῶμα χρίεται, τῷ δὲ ἁγίῳ καὶ ζωοποιῷ Πνεύματι ἁγιάζεται. Καὶ πρῶτον ἐχρίεσθε ἐπὶ τὸ μέτωπον... Ὥσπερ γὰρ ὁ Χριστός μετὰ τὸ βάπτισμα καὶ τὴν τοῦ ἁγίου Пνεύματος ἐπιφοίτησιν... οὕτω καὶ ὑμεῖς μετὰ τὸ ἱερὸν βάπτισμα καὶ τὸ μυστικόν χρίσμα ἐνδεδυμένοι τὴν πανοπλίαν τοῦ ἁγίου Πνεύματος ἵστατε. Пάντα ἰσχύω ἐν τῷ ἐνδυναμοῦντί με Χριστῷ. (21 Кат. 3 мист. 4. MSG 33, 1092B).

З латинського Передання знана є вже наука Тертуліяна. І положенні рук і помазанні оливою приписуються надприродні діяння — caro ungitur, ut anima consecretur, manus imponitur per benedictionem, advocans et invitans Spiritum S... — Св. Оптат з Мілеве, пояснюючи хрещення Христа, каже, що також Св. Дух був уділений через містичне положення рук і помазання. З того підкреслення слід вносити, що оба чинники належать до матерії миропомазання: Descendit (Christus) in aquam, non quia erat, quod in Deo mundaretur, sed superventurum oleum aqua debuit antecedere ad mysteria initianda et ordinanda... Apertum est coelum Deo Patre ungente spirituale oleum statim in imagine columbae descendit, et insedit capiti eius, et perfudit oleo, unde coepit dici Christus, quando unctus et a Deo Patre; cui ne manus impositio defuisse videretur, vox audita est Dei de nube dicentis: Hic est Filius meus » (De schism. donatist. IV, 7. MSL 11, 1040).

До наведеного тексту св. Кипріяна про положення рук слід додати і наступний про помазання миром: Ungi necesse est eum, qui baptizatus est, ut accepto chrismate i.e. unctione, esse unctus Dei et habere in se gratiam Christi possit » (бр. 70, 2 MSL 3, 1078).

Св. Таціян (IV ст.) в промові про Хрещення підкреслює і т. Миропомазання, якою уділяється Св. Духа: Божими синами можна стати тільки — nisi lavacri et chrismatis et antistitis sacramento. Lavacro enim peccata purgantur, chrismate sanctus Spiritus superfunditur, utraque vero ista, manu et ore antistitis impetramus » (Sermo de bapt. 6. MSL 13, 1093).

Крім згаданих уже висловів св. Августина, треба згадати про бесіду, в якій говорить про т. Миропомазання. « Quid ergo significat ignis? Hoc est chrisma. Oleum etenim ignis nostri, Spiritus Si est sacramentum. (Sermo 227. MSL 39, 1100). Про сина, який віджив завдяки матернім молитвам до св. Стефана, оповідає св. Августин: « Continuo tullit illum ad presbyteros, baptizatus est, sanctificatus est, unctus est, imposita est ei manus » (Sermo 324. MSL 38, 1447). В поясненні листа св. Івана каже також: « Unctio spiritualis ipse Spiritus S. est, cuius sacramentum est in unctione visibili » (In. Epist. 10, tr. 3, 5. MSL 35, 2000).

Інокентій I (401-417) поучує єпископа Декентія, що помазання чола, себто уділення Миропомазання, належить до єпископа — frontem ex eodem oleo signare... solis debetur episcopis. (Denz. 98). Папа Лев Вел. (440-461) взиває до постійности вірних, тому що охрещені прийняли миро спасення — in qua renati per aquam et Spiritum S. accepistis chrisma salutis » (IV Sermo de nativ. Domin. 6. MSL 54, 207). Папа св. Григорій III (590-604) в листі до архиєп. Боніфатія пише, щоб охрещеному уділити Миропомазання положенням рук і помазанням хрисми — oportet eos per manus inpositionem et sacri chrismatis unctionem confirmari (Ep. VII. MSL 89, 584). I. Аравзиканський Собор (441 р.) постановляє, що Миропомазання уділюється тільки раз — inter nos placuit semel chrismari. (Mansi VI, 435). — На Ліонськім Соборі (1274) цісар Михайло Палеолог визнає, що і положенням рук і помазанням уділюється тайна Миропомазання.

В) Назнаменування було положеннях хреста на чолі приємця тайни. Тертуліян говорить про signatio, як вже слідно з наведених текстів. В письмі проти Маркіона описує докладніше положення хреста, як букви Т: Ipse est enim littera Graecorum Tau, nostra autem T, species crucis, quam portendebat futurum in frontibus nostris apud veram et catholicam Hierusalem » (Contr. Marc. III, 22. MSL 2, 381). Таксамо Іполит, Кипріян (signaculum dominicum ep. 70) і ін. Антипапа Новатіян (†258?) не був назнаменований.

Руфін перекладає Євсевія ...τοῦ τε σφραγισθῆναι ὑπὸ τοῦ ἐπισκόπου. Τούτου δὲ μὴ τυχῶν, πῶς ἂν τοῦ ἁγίου Πνεύματος ἔτυχε (IV, 43, 15. MSG 20, 624A) — signaculo minime percepto. Св. Августин каже навіть, що коли при миропомазуванні не є зроблений хрест, то неналежно є уділене Миропомазання: « Quod signum (crux Christi) nisi adhibeatur sive frontibus credentium, sive ipsi aquae ex qua regenerantur, sive oleo, quo chrismate unguntur, sive sacrificio, quo aluntur, nihil eorum rite perficitur » (In Jo. tr. 118, 5. MSL 35, 1950).

Папа Сильвестер застерігає єпископові назнаменування — consignare. (Liber pontif. ed. Duchesne, 49), а) Папа Григорій Вел. описує обряд Миропомазання: Pontifex tincto pollice in chrismate, facit crucem in fronte unius, similiter per omnes singillatim ». (Lib. sacramentorum MSL 78, 90). З грецьких Отців вистачить навести Кирила Єрус.: Твою голову помазав на чолі, знаком, що маєш від Бога, щоб ти став ділом печаті, освяченням Бога — Ἐλαίῳ ἐλίπανέ σου τὴν κεφαλὴν ἐπὶ μετώπου, διὰ τὴν σφραγῖδα, ἣν ἔχεις τοῦ Θεοῦ· ἵνα γένῃ ἐκτύπωμα σφραγῖδος, ἁγίασμα Θεοῦ. (Cat. myst. IV, 7. MSG 33, 1101B).

Накінець латинський CIC приписує до уділення Миропомазання всі три частини матерії. Sacramentum confirmationis conferri debet per manus impositionem cum unctione chrismatis in fronte. (Can. 780).

Г) Миро. Про складові частини мира перші свідоцтва не згадують. Chrisma, elaion, oleum і chrisma вживають однозначно. Оптат з Мілеве (De schism. don. VII, 4) каже: « Oleum nominat, illum scil. liquorem, qui ex nomine Christi conditur; quod chrisma, postquam conditum est nominatur. Antequam fiat, adhuc oleum natura simplex, fiet suave, dum de nomine Christi conditur. (De schism. Donant. VII, 4. MSL 11, 1089) неосвячене миро називає oleum, освячене chrisma. Все ж таки годі з певністю твердити, що миро до V ст. становила тільки олива. Підкреслювання терміну chrisma myron радше вказує, що в склад входив пахучий складник — бальзам. Гностики вживали опобальзаму, що теж промовляло б за домішкою бальзаму згл. пахучих складників до оливи. Ясне також є свідоцтво про smegmata (пахучі масті) в св. Іполита, які називає побіч оливи. Перший, що виразно згадує про пахучі складники в panagom myron є Псевдо-Діонисій Ареоп. (500 р.): Кажемо отже, що склад мира є зложений з пахучих матерій, якого запахом покріплюються ті, що приймають, відповідно до участи. Зложене миро зображує Христа — Λέγομεν τοίνυν, ὡς ἡ τοῦ μύρου σύνθεσις ἐξ ὑλῶν εὐωδεστάτων συνάγεται, ἧς οἱ μετασχόντες εὐωδιάζονται κατὰ τὸ ποσόν τῆς μεθέξεως. (De eccl. hier. IV, 4. MSG 3, 493AB). Про бальзам, як додаток до мира, говорить Беда (†735): « Namque in vineis Engaddi, ut praefati sumus, balsamum gignitur, quod in chrismatis confectione, liquori olivae admisceri, ac pontificali benedictione solet consecrari, quatenus fideles omnes cum impositione manus sacerdotalis, quia Spiritus S. accipitur, hac unctione signentur » (In Cantica Cant. II, 1, 4. MSL, 91, 1097/8). Св. Тома пояснює символіку мира так: В Миропомазанні дається повнота ласки Св. Духа, яка відповідає повному вікові. Олива означає благодать Св. Духа. Доданий бальзам задля запаху, « бо ми є запахом Христовим для Бога » (2 Кор. 2, 15) і то задля сили і незнищимости « наче бальзам, незмішаний мій запах » (Еклі. 24, 20). Апостоли одержали Св. Духа в виді вогнених язиків, олива містить в собі вогонь. Як язик є середником порозуміння в Христовій науці апостолів, так бальзам через запах унагляднює збудування вірних праведністю миропомазаних. Олива з оливок є тому матерією, що оливка все зелена, означає милосердя і живучість Св. Духа. Вона є властивою оливою, а всі інші роди олив є заступники і незвершеними середниками. (S. th. 3. q. 72. a. 2). За Томою викладає декрет для Вірмен: Materia est chrisma confectum ex oleo, quod nitorem significat conscientiae et balsamo, quod odorem significat bonae famae. (Denz. 697). Загалом томісти вважають, що до важности є потрібний бальзам. Скотисти кажуть, що конечний тільки до дозволеного справування тайни (ad liceitatem). Остаточного рішення в цій справі Церква не дала. Тому і папа Інокентій ІІІ не признав за неважне Миропомазання, довершене чистою оливою.

Дуже правдоподібною є теж думка, що до важности матерії мира є конечне освячення єпископом. Про освячення мира свідчать Оптат з Мілеве. Він каже, що донатисти зневажили миро освячене немилим їм єпископом, викидаючи через вікно « ampulla chrismatis » (De schism. donat. II, 19. MSL 11, 972). Таксамо і Пр. Євхаристію Іполит називає миро elaion eucharistias. Подібно говорять Кипріян (Єр. 70, 2), Августин (In Joh. tract. 118, 5). Про рішення папи Сильвестра (†335) говорить Liber pontificalis (ст. 49), що єпископи посвячують миро і знаменують охрещених: Constituit chrisma ab episcopis confici et privilegium episcopis, ut baptizatum consignent. Серапіон з Тмуіс (†362 р.) (Euchol. 25), Кирило Єрус. (Cat. myst. 3, 5), Василій Вел. (De Spir. So. 27, 66). Лев Вел. в наведених вгорі текстах. « Testamentum D.N.J.Ch. » каже, що над миром відбулося благодарення (super quod gratiarum actio recitata fuit. Ed. Rahmani 129). Відомим є рішення папи Сильвестра (313-335) про права єпископа при Миропомазанні. На тім становищі станули собори в Картаґіні (390, can. 3 і 397 р. can. 36), в Толедо (400 р. can. 20) і в Браґа (561 р. can. 19). Папа Інокентій І відповідає на запит єп. Декентія: « Presbyteris sive extra episcopum sive praesente episcopo, cum baptizant, chrismate baptizatos ungere licet, sed quod episcopo fuerit consecratum (помазання оглашених при хрещенні), non tamen frontem ex eodem oleo signare, quod solis debetur episcopis, cum tradunt Spiritum Paracletum. (Миропомазання). (Denz. 98).

Цієї самої думки є св. Тома (S. th. 3. q. 72. a. 3), Suarez (De confir. disp. 33, sec. 2). Як рацію подає Аквинат, що сам Христос освятив матерії Хрещення і Євхаристії, через справування тих тайн, якщо їх тепер благословиться, то це для більшої святости. Unctionibus autem visibilibus Christus non est usus, ne fieret iniuria invisibili unctioni« qua est unctus prae consortibus suis (Ps. 44). Et ideo tam chrisma, quam oleum sanctum infirmorum prius benedicuntur, quam adhibeantur ad usum sacramenti » (S. th. 3. q. 72. a. 3). Дальше, миро уділює самого Св. Духа, вода хрещення ні. Тому так святочно освячується миро і вимагається для нього окремої пошани (Дефін. Трид. Собору про миро, Denz. 872). Накінець, коли служителем може бути тільки єпископ згл. священик, то й матерія повинна бути освячена, що одначе до Хрещення не відноситься, бо може кожний важно хрестити і воду освятив Христос своїм Хрещенням, як каже св. Іван Хризостом « nunquam aquae baptismi purgare peccata credentium possent, nisi tactu Dominici corporis sanctificatae fuissent. (Chromat. in fragm. vide cap. Nunquam de Consecrat. Dist. 4 в св. Томи 3, ст. 624). Папа Бенедикт ХІV в енцикліці « Ex quo primum » з 1756 р. стверджує: Quod itaque extra controversiam est, hoc dicatur: nimirum in Ecclesia latina confirmationis sacramentum conferri adhibito sacro chrismate seu oleo olivarum balsamo admixto et ab episcopo benedicto ductoque signo crucis per sacramenti ministrum in fronte suscipientis, dum idem minister formae verba pronuntiat (Bullarium Rom. Luxemburgi t. 19, 205). За папи Павла V (1611 р.) Конґреґація Св. Чину узнала думку, мовляв, важна є т. Оливопомазання, довершена оливою непосвяченою єпископом (в латинськім обряді) як temeraria і errori proxima — як нерозважну і близьку блуду. Консеквентно треба б сказати це саме і про миро. (Denz. 1628). З нез'єдинених деякі теологи як Симеон Сол. теж заступають погляд, що конечним є єпископське освячення мира. Надприродну силу одержує воно ἰδίᾳ γὰρ αὕτη, καὶ διὰ ἀρχιερωσύνης καὶ τῶν ἀρχιερατικῶν εὐχῶν χορηγεῖται. (Про тайни гл. 43 MSG 155, 1832). (Пор. Малиновський, Догмат. ІІ (1908) 350 і ін.).

Тому саме, що щодо матерії Миропомазання заходять такі різниці між теологами, треба якнайсовісніше придержуватися приписів Требника, щоб не наразити тайни на неважність.

В VI ст., як слідно з листа диякона Івана до Сенарія, була в африканській Церкві практика, що священики самі посвячували миро. Одначе спочатку признає, що святити миро належить до єпископа: « Cur sanctum chrisma soli pontifici liceat consecrare, quod presbytero non videtur esse concessum. Et merito, quia episcopus summi pontificis gradum obtinet... Sed nec illud tangat animum, quod sibi aliquando quaedam vis necessitatis assumit, veluti (quod nunc per Africam fieri dicitur), ut presbyteri sanctum chrisma conficiant: quod merito moveret, si istam pontificalis auctoritas licentiam non dedisset. Unde constat etiam nunc a pontificibus quodam modo fieri, quod in tanta rerum necessitate, ut a presbyteris effici possit, superior ordo constituit » (Ep. VII-VIII. MSL 59, 403/4).

Другий випадок, що миро може святити священик, знаний з часів папи Євгенія IV, що 1445 р. дав таке право священикам-місіонарям Індії.

На тих фактах спираються Каєтан, Сото, Освальд і ін., які кажуть, що єпископське освячення мира належить тільки до дозволеного уділення, а не до важного Миропомазання. Вони аргументують так. Якщо важно може священик миропомазувати, то й важно посвячувати миро. Бо більшою річчю є уділяти тайну, ніж посвятити її матерію. На це треба відповісти, що є виразні свідоцтва вселенських архиєреїв, які уважають єпископське посвячення мира за конечне. І так папа Климентій VI (1342-1352) питає вірменського патріярха Консолятора, чи вірить, що миро має посвячувати єпископ: Primo de consecratione chrismatis, si credis, quod per nullum sacerdotem, qui non est episcopus, chrisma potest rite et debite consecrari » (Denz. 571). Про посвячення мира єпископом говорить папа Євген IV. Папа Климентій VIII (1592-1605) зобов'язує італьо-грецьких священиків, щоби брали тільки миро від латинських своїх єпископів, бо воно має бути посвячене єпископом: « Chrisma autem, quod non nisi ab episcopo, etiam iuxta eorum ritum, benedici potest, cogantur accipere » (Denz. 1086).

Щодо рацій Каєтана і ін. то треба сказати, що саме освячення матерії є вже частиною тайни і священик може виконати помазання посвяченим миром, але ніколи посвячувати мира, як свідчить передання, бо це є акт єпископського чина. Посвячення мира священиком, про яке згадує диякон Іван, завважує Штравб (ІІ, 69), не було « chrisma » т. Миропомазання, але помазання оглашених. І воно правдоподібно, бо помазання оливою голови оглашеного належало до священика, а помазання миром чола до єпископа і це була тайна Миропомазання. І тому оливу оглашених (chrisma) міг освячувати священик, а не миро тайни Миропомазання. Про цю тайну окремо згадує диякон при кінці свого листа (n. 14. MSL 52, 406/7). Св. Тома уважає за умовищу важности Миропомазання — посвячення мира єпископом. (S. th. 3. q. 72. a. 3). Теж СІС ставить вимогу посвячення мира єпископом, навіть в тім випадку, коли священик має від Апост. Престолу право миропомазувати (ex iure vel apostolico indultu). (Bulla « Sacra religionis » з 29 січня 1445). На Сході освячення мира священиком є незнане.

Збираючи разом, треба сказати, що в одних свідоцтвах згадується про положення рук, в других про помазання і назнаменування. І коли деякі Отці говорять про одну частину матерії, не виключають другої. Впродовж перших сторіч усталилася практика, що помазання чола миром зосередило в собі всі три частини матерії.

ІІ. Про грецьку форму σφραγὶς δωρεᾶς мабуть перший раз згадується на Трулянськім Соборі (692 р. кан. 94), бо кан. 7 першого Царгородського Собору (381 р.), в якім є теж зазначена ця форма, є неавтентичний. (Пор. Hefele, Conzilg, ІІ . 26-28). Є це уривок царгородського листа до антіохійського єпископа Мартирія (459-471). Одначе вже передше натякає на цю форму Кирило Єрус. в Вступ. Кат. Καὶ ἁγίου Πνεύματος σφραγῖδα δώῃ ἀνεξάλειπτον εἰς τοὺς αἰῶνας. 17 (MSG 33, 365). По нім ще виразніше говорить Астерій, єп. Амазеї (около 400 р.): — як у відродженні через Хрещення і одежа і печать дару Св. Духа (дається), так і в відродженні через покаяння. Фотій Амфіл: Проповідь про блуд. сина єп. Астерія Στολή δ’ ἄν ἡ πρώτη εἴη οὐκ αὐτὸ τὸ βάπτισма οὐ γὰρ οἷόν τε τυχεῖν δευτέρου βαπτίσματος· ἀλλ’ ἡ πρώτη στολή καὶ χάρις ἥν ἀπ’ ἀρχῆς ἕκαστος τῶν πιστῶν ἐνδύεται διὰ τοῦ βαπτίσματος. Ἀντὶ γὰρ τῆς διὰ τοῦ λουτροῦ παλιγγενεσίας ἡ διὰ μετανοίας ἡμῖν παρὰ Θεοῦ ἐχαρίσθη ἀναγέννησις... δίδοται δὲ τῷ ἀσώτῳ μετὰ τὴν στολήν καὶ δακτύλιος σύμβολον τῆς νοητῆς σφραγῖδος τοῦ Πνεύματος... (MSG 104, 213AB). Цієї форми уживали й на Заході аж до Х ст. Нині уживана є латинська форма: signo te signo crucis..., що є пізнішого походження. Про форму загалом говорить Тертуліян (advocans et invitans Spiritum S. — De bapt. c. 8 MSL 1, 1316). Парадозіс апост. 16, 19, Канон Іполита (19, 136 сл.), Кипріян (per nostram orationem, Ep. 73, 9), Іполит, Парадозіс апост. і Testamentum D.N.I. подають виразно форму і то не як вимолюючу, але в індикативній формі. Августин (orabant quippe, ut venireet in eos, quibus manus imponitur, (De trin. XV, 26, 46. MSL 42, 1093, In 10 tr. 118, 5 MSL 35, 1950). Папа Інокентій опускає форму по причині disciplina arcani. В Sacramentum Gelasianum (VI ст.) є така форма: Postea (по Хрещенні) signet eos in fronte de chrismate dicens: Signum Christi in vitam aeternam. (Sacram. gelas. 1, 44 MSL 74, 1112). Св. Тома (S. th. 3. q. 72. a. 4), Бонавентура, Альберт Вел., Олександер з Гельс і ін. зазначують інші форми, нарівні з згаданою signo te signo crucis, і відтак поданою в декреті для Вірмен (Denz. 697).

Традиційний доказ слід було розвинути дещо ширше, тому що на нім в головній мірі спочиває правдивість тези.

V. ЗАМІТИ

1. Якщо помазання миром є суттєве, то годі припускати, щоб його не згадано було в Діях, коли говориться про уділення Св. Духа через положення рук. А що на ділі в Діях нема згадки про помазання миром — отже помазання миром не є суттєве. Відповідь: Св. Лука не поставив собі за завдання точно описати всі тайни. Навіть при Євхаристії не згадує про чашу. (Дії. 2, 42. 46. 20, 11), отже міг не згадувати і про помазування миром, а вдоволитися тільки названням положення руки як partis pro toto.

2. В декреті для Вірмен, каже папа Євген IV, що на місце положення рук, дається утвердження (помазання) — « Loco autem illius manus impositionis datur in Ecclesia confirmatio » (Denz. 697). В. Треба розрізнити думку декрету: Що зайшла зміна в матерії, передше положення рук, а тепер помазання миром — є неправдиве. Що передше називалася тайна « положення рук », а тепер Миропомазання, confirmatio — є правдиве. Так сказав уже був передше Іннокент ІІІ (1198-1216): Per frontis chrismationem, manus impositio designatur, quae alio nomine dicitur confirmatio ». (Denz. 419).