I. ПРО ЄВХАРИСТІЙНУ ПРИСУТНІСТЬ ХРИСТА

Цей розділ обіймає науку про саму присутність, про пересуществлення, себто переміну субстанції хліба і вина в тіло і кров Христа, і наконець про спосіб присутности. Всі три догми є органічно зв’язані та творять заокруглену цілість.

Теза: Христос є правдиво, дійсно і сущно присутній в Євхаристії. Догма віри.

І. ПОЯСНЕННЯ

В тезі твердиться, що Христос є присутній в Пр. Євхаристії як Богочоловік, з тілом, душею і божеством, як друга особа Бога. Три прислівники, що ми їх помістили в тезі, є взяті з дефініції Тридентського Собору. Хоч здавалося б, що вони звучать однозначно і синонімно, наділі ж Церква протиставить їх трьом єресям. « Правдиво » (vere) є звернене проти всіх, що вважають Євхаристію тільки самим знаком Христа (typos, signum, figura, symbolum). « Дійсно » (realiter) означає, що Христос є присутній незалежно від нашого подумання, значить, не поняттєво або ідеально, оскільки ми Його собі представляємо вірою під видами хліба і вина, але об’єктивно. Ми отже сповідаємо правдиво Христа, об’єктивно присутнього, незалежно від думання нашого розуму. « Сущно » (substantialiter), себто як субстанційна річ, а не як акцидентальна сила, що діє в тих, що приймають Євхаристію.

ІІ. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Євхаристійну присутність здефінювала Церква на кількох Соборах, про що згадується нижче при поодиноких єресях. Остаточно Тридентський Собор так опреділив ще раз цю догму: Si quis negaverit, in SS. Eucharistiae sacramento contineri vere, realiter et substantialiter corpus et sanguinem una cum anima et divinitate D.N.J. Christi, ac proinde totum Christum, sed dixerit tantummodo esse in eo ut in signo figura aut virtute, anathema sit. (Denz. 883).

ІІІ. ПРОТИВНИКИ

В патристичних часах не було засадничих противників Пр. Євхаристії.

1. Перші, що не признавали її, були, як говорить св. Ігнатій (Смирн. 7, 1), докети. Вони заперечували дійсне тіло Христа при воплоченні, а приймали тільки здогадне. Послідовно відкидали й євхаристійну присутність. Гностики і маніхеї (Епіфан. Haer. 26, 4. 37, 5 MSG 41, 337. 648) залишали слово Євхаристія, але вживали інших матерій до тайни, і тому в дійсності не було в них Євхаристії. Установлення Євхаристії і реальну присутність Христа перечили споріднені з маніхеями павлікіяни.

2. Єретичне поняття про Євхаристію мали несторіяни і монофізити. Як у воплоченім Христі існують поруч себе рівнорядно божество і чоловіцтво, так в Пресв. Євхаристії хліб і вино поруч тіла і крови Христа. Так ось вони навчали про т.зв. вхліблення (impanatio), неначе б у хлібі існував і був присутній Христос. Несторіяни і монофізити не признавали пересуществлення.

3. Справжня боротьба проти цієї тайни починається аж в середніх сторіччях. Викликав її бенедиктинський опат св. Пасхазій Радберт з Корбей († коло 860 р.) своїм твором « De corpore et sanguine Domini » (831 р. MSL 120, 1267). Він твердив, що тіло Христа в Євхаристії є те саме, яке Син Божий прийняв від Марії і яке відтак терпіло і було розп’яте. Проти цієї думки виступили Ратрамн († около 870), Рабан Мавр († коло 884) і опат Герінгер. Властиво кажучи, нема суттєвої різниці між тілом в Євхаристії і тілом за життя Христа на землі, є тільки різниця щодо способу присутности. Радберт учив дальше, що тіло являється в хлібі і вині, його можна бачити і дотикати. Він пособляв натуралістичному (кафарнаїстичному) способові понимання Пресв. Євхаристії, що відповідна частина хліба і вина, відповідна частина тіла і крови Христа. Подібну науку голосив на Сході в XII ст. Михайло Глікас. По стороні Пасхазія станув Лянфранк з Бек, що пішов ще дальше і підчинив тіло Христа в Євхаристії фізичним законам. Це дало притоку до виступу Беренгара, провідника школи в Турі (Tours, †1088). Поборюючи цей пересадний реалістичний напрям, Беренгар дійшов до єресі, що Євхаристія є тільки символом (symbolum, figura) присутности Христа. Осуджений на Соборах в Верчеллі (Vercelli 1050 р.), Парижі (1050) і Римі (1059), остаточно відкликав свою єресь завдяки інтервенції папи Григорія VII на Соборі в Римі (1079 р. Denz. 255).

4. Валдензи, катари, Петробрусіян, Альбіґензи заперечували священство, а з ним і євхаристійну жертву. Проти них здефінював IV Лятеранський Собор (1215 р.) догму пересуществлення — транссубстанціяції.

5. Віклеф (†1384 р.) приймав мабуть символічну присутність Христа, яка приводить нам Його на пам’ять. Перечив транссубстанціяції Гусу (†1416) та домагався конечно причастя вірних під двома видами. Їх науку осудив Собор в Констанції (1418 р.).

6. Окремий період євхаристійних єресей творять протестанти. Лютер не заперечував присутности, тільки перечину субстанції хліба і вина в тіло і кров Христа. Христос є скрізь присутній, отже і в хлібі (in, cum et sub pane, impanatio). Великі ласки має вірний в хвилині причастя.

Цвінґлі, Карльштад (Andr. Bodenstein) і Еколямпадій (Zwingli, Karlstadt, Oekolampadus, Hüszgen) заперечували дійсну присутність Христа в Євхаристії і вчили, що вона є лише знаком Христа (signum vel figura).

Кальвін приймав в Євхаристії тільки силу Христа, яку одержують предестиновані до спасення, а не відкинені і осуджені Богом. Про науку протестантів говорить з глузуванням і сам Лютер: « Карльштадт у цім святім тексті мучить слово це (hoc), Цвінґлі мучить слово єсть (est), Еколямпадій мучить слово тіло (corpus). Одні мучать цілий текст, інші мучать половину тексту… А одно тільки пояснення мусить бути правдиве. Таку нужденну гру грає з нами диявол. (Das dise Wort Christi) Das ist mein Leib etc. (noch fest stehen wyder die Schwermgeister. Nürnberg 1527). В листі до « Християнина Штрасбургу » (1524 р.) Лютер пише, що радо прийняв би інше пояснення, бо хотів би і тим вбити « папізм », але не може, бо текст такий ясний. « Я полонений, не можу вийти; текст є надто сильний і не дозволяє позбавити свого змісту слів » (v. Wette — Luthers Briefe II, 577).

7. Сучасні протестанти і модерністи перечать реальну присутність. Гарнак уважав, що Тайна Вечеря була звичайним благословенням хліба і вина. Модерністи приймають, що це була тільки пращальна вечеря (Denz. 2045). Агпе, не знак єдности, і щойно пізніше вона прийняла літургічний характер. Ліберальні письменники (W. Heitmüller — Taufe und Abendmahl bei Paulus 1903) кажуть, що Євхаристія розвинулася з елевзинських містерій і культу Мітри. Інші (Percy Gardner — The origin of the Lord’s Supper, London 1893, M. Goguel — L’eucharistie des Origines à St. Justin martyr, Paris 1910, F. Cumont — Les mystères de Mithra. Paris 1902) заперечують Євхаристію зовсім і щонайбільше признають тільки зовнішню подібність.

На нез’єдиненим Сході треба назвати ще богомілів або массаліянів (фундаріятів), яких осудив Царгородський Синод (1092 р.). Вони перечили дійсну присутність Христа.

Ще в VI ст. виступав царгородський патріярх Євтихій проти того, щоб на Великим Вході віддавати поклін предложеним дарам. Одначе це не є виявом почитання ще неприсутного Христа, але пошани для символу Христа, що в’їздить до Єрусалиму і для благословенних дарів предложення, що мають небаром перемінитися в тіло і кров Христа. (Симсон Сол., про Божий храм, 77 MSG 150, 420).

IV. ДОКАЗ

Св. Письмо.

1) Євхаристійна проповідь (Ів. 6). Христос обіцяв дати своє тіло і кров на поживу і напиток, якими є Євхаристія. А що ці слова треба брати в буквальному значенні, себто як дійсну присутність Христа в Євхаристії, отже Христос є дійсно присутній в Євхаристії.

Текст. Христос обіцяв дати себе як поживу і напиток в Капарнаумі, в Євхаристійній проповіді, яку передає св. Іван в 6 гл., доповнюючи цим цілий огляд синоптиків. На початку (стих 1-25) згадали близький час до пасхи, оповідає євангелист, про помноження хлібів недалеко Ветсаїди Юлія. Насичений нарід думав, що саме Христос буде тепер царем і положить край їх поневоленню. Щоб оминути це, Ісус убезвтєв в недалекі гори, а ученикам приказав переїхати на західний берег озера. Пізніше і сам Він пішов по озері за ними, всів до човна і від’їхав до Капернауму. Христос як Бог може помножити творчою силою той сам хліб і, ступаючи по воді, своє тіло усунути з-під впливу фізичних законів. Тим то тіснеться на думку відповідь, можливе є, щоб Христос в чудесний спосіб дав своє тіло і свою кров на корм і напиток. Обидва отже чуда облегчують зрозуміння наступної проповіді в капарнаумській синагозі, куди прийшла насичена в чудесний спосіб і одушевлена товпа, думаючи таки проголосити Христа своїм царем і освободитися від римського ярма. Що хвилину пізнішло Христос і, щоб звернути їх увагу на духовне царство, зачинає свою довгу промову (6, 26-69).

26. Істинно, істинно, говорю вам: шукаєте мене не тому, що бачили чудеса, але що їли хліб і наситилися. 27. Дбайте не про страву, що минається, але про страву, що перебуває в життя вічне, котру Син Чоловічий вам дасть, бо цього назнаменував Отець Бог. 28. І сказали до нього: Що нам робити, щоби чинити діла Божі? 29. Ісус відповів і сказав їм: Це є діло Боже, щоб ви вірили в того, котрого він післав. 30. І сказали йому: Що ти отже за знак робиш, щоб ми побачили і увірили тобі? Що ділаш? 31. Наші батьки їли манну в пустині, як написано: Хліб з неба дав їм їсти. 32. Сказав їм отже Ісус: Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав вам хліб з неба, а мій Отець дав вам хліб правдивий з неба. 33. Бо хліб Божий є той, що сходить з неба і дає життя світові. 34. Сказали отже до нього: Господи, все давай нам того хліба. 35. Сказав же їм Ісус: Я хліб життя; хто до мене приходить, не буде голодувати, а хто вірить в мене, не буде прагнути ніколи. 36. Та я сказав вам, що ви й бачили мене і не вірите. 37. Все, що дає мені Отець, до мене прийде, а того, хто приходить до мене, не вижену геть; 38. бо я зійшов з неба, не щоб чинити волю мою, а волю того, що післав мене. 39. Се ж є воля того, що післав мене, щоби з усього, що дав мені, не погубив нічого, а воскресив те в послідний день. 40. Се є воля мого Отця, щоби кожний, хто бачить Сина і вірить в нього, мав життя вічне, а я воскрешу його в послідній день. 41. Негодували отже Юдеї на нього, що сказав: 42. Я хліб, що зійшов з неба, і говорили: Чи це не Ісус, син Йосифа, котрого батька і матір ми знаємо? Як отже він говорить: Я зійшов з неба? 43. Ісус відповів і сказав їм: 44. Не ропочіть між собою. Ніхто не може прийти до мене, коли Отець, що післав мене, не притягне його, а я воскрешу його в послідній день. 45. Написано у пророків: І будуть всі научені Богом. Кожний, хто чув від Вітця і навчився, приходить до мене. 46. Бо ніхто Вітця не бачив; тільки той, хто від Бога, той бачив Вітця. 47. Істинно, істинно говорю вам: Хто вірить, має життя вічне. 48. Я хліб життя. 49. Ваші вітці їли манну в пустині і померли. 50. Це хліб, що сходить з неба; щоб і не вмер той, хто його їсть. 51. Я хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їсть цей хліб, житиме по віки, а хліб, що я дам, це моє тіло за життя світу. 52. І сперечалися між собою жиди, кажучи: Як може він дати нам тіло їсти? 53. І сказав їм Ісус: Істинно, істинно говорю вам: Коли ви не будете їсти тіла Сина Чоловічого, не будете пити його крови, життя не будете мати в собі. 54. Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, має життя вічне, і я воскрешу його в послідній день. 55. Бо моє тіло це правдивий корм, а моя кров це правдивий напій. 56. Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, в мені перебуває, а я в нім. 57. Як післав мене живий Отець, і я живу Вітцем, а хто їсть мене, і той житиме мною. 58. Це хліб, що зійшов з неба. Не як ваші вітці їли і померли; хто їсть цей хліб, житиме по віки. 59. Це говорив навчаючи в божниці, в Капернаумі. 60. Многі отже з його учеників слухаючи, говорили: Тверде це слово і хто може його слухати? 61. А Ісус, знаючи сам в собі, що негодують на те його ученики, сказав їм: Це вас соблазняє? 62. Коли отже побачите Сина Чоловічого, як входить, де був перщ? 63. Це дух, що оживляє, тіло не помагає нічого. Слова, що я їх вам говорив, це дух і життя. 64. Та є між вами деякі, що не вірять; бо Ісус знав з початку, хто ті, що не вірять, і хто той, що мав його видати. І сказав: 65. Для того сказав я вам: Ніхто не може прийти до мене, коли не буде йому дано від мого Вітця. 66. Від тепер многі з його учеників відступили і вже не ходили з ним. 67. Ісус же сказав дванадцятьом: Чи й ви хочете відійти? 68. А Симон Петро відповів йому: Господи, до кого підемо? Ти маш слова життя вічного. 69. і ми увірили і пізнали, що ти є святий Божий.

Аналіза. Ту цілу промову Христа можна поділити на три частини. В першій частині (26-51) Христос, нав’язуючи до старань слухачів про матеріяльний хліб, звертає їхню увагу на поживу, що перебуває в життя вічне і яку дасть (δώσει — ст. 27) Син Чоловічий. В Нього треба вірити. Коли ж народ домагався, щоб Христос зробив якесь більше чудо, як Мойсей, що дав манну в пустині і тим засвідчив своє Боже післанництво, то це стало притокою для Христа до твердження, що Він сам є живим хлібом, який зійшов з неба. Хто буде їсти цей хліб, не вмре по віки. Воля небесного Вітця є, щоб кожний, хто бачить Христа, вірив у Нього і через це мав вічне життя. Жиди їли манну в пустині і померли, а « хто їсть цей хліб, житиме по віки, а хліб, що я дам, це моє тіло за життя світу » (ст. 52). Христос проповідує себе, як « хліб Бога » (ст. 33), « хліб життя » (ст. 35). « Прийти » до Христа і вірити в Нього не є це саме, що їсти Його тіло і Його кров. Воно є радше умовиною, що попереджує причастя.

В другій частині (53-58) Христос виразно називає своє тіло і свою кров хлібом і напитком життя. І хто буде їсти Його тіло і пити Його кров, буде мати життя вічне і воскресне в останній день. « Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, в мені перебуває і я в нім ». Рація, чому тіло і кров дають життя, є те, що Христос живе, бо має життя від Отця. Так і той, хто їсть Христа, житиме буде через Христа і то на віки (58).

Третя частина (59-72) — це пояснення до сказаних слів. На заміт слухачів, що Його слова є тверді, бо як можна їсти чиєсь тіло, Христос відповів натяком на вознесення, підсуваючи думку, що Його тіло буде прославлене, одуховлене і в такий спосіб подане на корм. « Це дух, що оживляє, тіло не помагає нічого. Слова, що я їх вам говорив, це дух і життя » (ст. 63). Вони містять в собі таїнство, глибше від того, що собою представляє зовнішня матерія тіла, і тому не можна слів Христа мірити законами, яким підлягає звичайне тіло. При вознесенні стане наглядне те, що прославлене тіло Христа не підлягає законам матерії. Тоді вже не будуть грішитися і думати про їдження кусня м’яса. Слово « дух » означає людину скріплену надприродною поміччю, а « тіло » людину полишену природним силам і тому підчинену розкладові. Животну силу Христового тіла треба приписати духові, Божій силі Христа, яка діє через особову сполуку з другою особою Пресв. Тройці. Словом. І в такий спосіб дає тіло Христа вічне життя. Тому каже св. Августин, що капарнаумці « acceperunt illud stulte, carnaliter illud cogitaverunt et putaverunt, quod praecisurus esset Dominus particulas quasdam de corpore suo et daturus illis. Si durum non essent, dicerent sibi: Non sine causa dicit hoc, nisi quia ibi aliquod sacramentum latens. Spiritualiter intelligite, quod locutus sum: non hoc corpus, quod videtis, manducaturi estis et bibituri illum sanguinem, quem fusuri sunt, qui me crucifigent. Sacramentum aliquod vobis commendavi, spiritualiter intellectum vivificabit vos. Etsi necesse est, illud visibiliter celebrari, oportet tamen invisibiliter intelligi » (In Io. 98, 9 MSL 37, 1265).

Христос не дає себе на поживу в смертнім стані, що підпадає під знищили, але в таїнственній способі. Тайна є видимим знаком невидимого Христа, і коли віримо в цю тайну, вона нас оживляє. Такий є хід думок проповіді.

Коли йде про пояснення, то протестанти уважають, що Христос говорив в проповіді тільки про поживу віри. Віра — це духова пожива, якою є Христос. Той самий думки були католицькі теологи Ніколяй з Кузи, Каєтан і ін. з огляду на полеміку з гуситами, які покликувалися на 6 гл. Івана і жадали причастя крови для вірних. Одначе така екзегеза про Христа як хліб і предмет віри, непотрібна, щоб опрокинути гуситів, бо саме в 6, 59 Христос приписує це саме діяння причастю тіла і крови, що й самому причастю тіла, і тому не є конечне причастя під двома видами.

Інші богослови (вірцбурська школа, св. Белярмін, Мальдонат, Кнабенбавер, Францелін, ван Ноорт, Танкерей і протестанти Дейч, Кайль, Кестлін, Дітріх (Delitsch, Keil, Köstlin, Dietrich) і ін. ділять проповідь на дві частини. В першій до ст. 47 говорить Христос про хліб віри, яким Він є сам. В другій пониже докладніше, що пожива є тіло і кров Христа.

Третій гурт богословів (Корнетій а Ляпіде, Білю, Пеш, Йос. Міллер, Ціркер, Дікамп, з нез’єдинених митрополит Макарій, єп. Сильвестер і ін.), заступають погляд, що ціла проповідь відноситься до Євхаристії, бо нема в св. Письмі тексту, в якім хліб життя був би взятий в переноснім значенні, як метафора. Промовляє за цим і та обставина, що по помноженні хлібів Христос мав на цілі унагляднити і пояснити правду, що дасть своє тіло і свою кров на поживу. Це слідне від початку промови — постійна пожива на життя вічне — є тіло і кров Христа. При тім і в першій і другій частині говорить Христос про майбутній хліб, який дасть (ст. 27). Якби Він мав на увазі тільки корм віри, то ним був би вже в теперішности, а не щойно в майбутности. Твердження скріпляє паралельність тез у першій і другій частинах (ст. 33 і 58). При цім треба звернути увагу, що Христос водночас жадає віри в себе і її підкреслює відповідяючи противні аж до кінця — « є між вами деякі, що не вірять » (ст. 64), « ми увірили і пізнали » св. Петро скріпляє твердженням додатнього висліду проповіді (ст. 69). Пресв. Євхаристія є сконкретизованим предметом віри в Христа. Звідси то зачинає Христос говорити спочатку про хліб, не ясуючи його ближче як своє тіло і кров.

Таксамо і патристична екзегеза полонює текст про дійсне тіло і кров Христа, бодай коли йде мова про другу частину (св. Ігнатій Антіох., Наука дванадцяти апостолів, Юстин, Іриней, Григорій Нисс., Кирило Єрус. і інші). Лише Климент Олекс. і Ориген схильні до алегоризування, не кладуть натиску на буквальний зміст тексту. Втім для догматичного доказу екзегетичні різниці цих двох частей не мають значення, бо всі згідні, що в другій частині говорить Христос про корм і напиток своїм тілом і кров’ю.

Висновки. а) Слова Христа виразно говорять, що Він дасть своє тіло і свою кров за поживу: « Хліб який я дам, є моє тіло за життя світу; моє тіло є правдивим кормом, моя кров правдивим напитком; хто їсть моє тіло і п’є мою кров, має життя вічне і я воскрешу його в останній день » і т.д. Мова йде про те саме тіло, що буде розп’яте за життя світу (Ст. 52).

б) Це потверджує досадність грецької лексики: жути моє м’ясо — хліб, пити кров — ὁ τρώγων μου τὴν σάρκα, τὸ αἷμα, prien to haima, parodia ponsiva — aletes brosis і т.д. Вони висловлюють дійсне їдження і пиття правдивого тіла і крови. Не диво тому, що ці слова приймали жахом слухачів.

в) Якщо б слова Христа мали метафоричне значення, а не означали дійсного тіла і крови Христа, а тим самим Його присутности, то не було б рації, чому Христос так ділив і підреслював окремішність чинностей їдження тіла і пиття крови. На означення переносного змісту вистачило б « їдження тіла », бо воно вистачало б до утворення метафоричного поняття — вірити у Христа.

г) Буквального змісту проповіді домагається цілий контекст. « Їсти тіло » і « пити кров » не може мати переносного значення, бо інакше виходило б це на недоречність. Їсти тіло і пити кров у переноснім змісті означає ненавидіти когось, карати, мучити, дошкулювати і через те нищити його здоров’я. (Пс. 26, 2. Йов 19, 22. Іс. 49, 26. Мих. 3, 3. Гал. 5, 15. Як. 5, 3. Ап. 16, 6). Тоді отже подумати, що за те, що хтось буде ненавидіти Христа, Його переслідувати, мав життя вічне, жив найсердечніше і перебував у Христі. Вправді в Стар. Завіті приходять звороти, « хто їсть мене (мудрість), буде ще голодний, а хто п’є мене, буде ще спрагнений » (Еккл. 24, 29), або « прийдіть, їжте мій хліб (мудрість), і пийте вино, яке вам замішала » (Прип. 9, 5), але вони самі в собі ясні, і зі зв’язку з попереднім наглядно виходить, що мова йде про набуття і присвоєння собі мудрости. Навпаки, їсти тіло і пити кров Христа, в метафорі, ненавидіти, дошкулювати, нищити Христа і за це мати як наслідок — життя вічне, безпосереднє співжиття з Христом і т.д., стають нісенітницею. Отже контекст допускає тільки буквальний змісл.

д) Жиди, що слухали проповіді, розуміли її в буквальнім зміслі про дійсне тіло і дійсну кров Христа. Вони негодували за « тверде слово », бо як « може дати нам своє тіло їсти » (53 ст.). Та Христос не відкликав ані не поправив своїх слів, але навпаки кілька разів повторив, що хто не буде їсти Його тіла і пити Його крови, не буде мати життя вічного, що тіло Його є правдивим кормом і кров правдивим напитком. Бувало одначе нераз, що Христос пояснював свої слова, коли чув і бачив, що Його зле зрозуміли. (Мт. 16, 6-12; Мр. 8, 15-21 про фарисейський квас; Ів. 3, 3-8 в розмові з Нікодимом про відродження; Ів. 4, 32-34 про страву, якою є воля Отця; Ів. 11, 11-14 Лазар спить — умер і т.д.). Ба, що більше, Христос волів стратити багато з своїх учнів, ніж відкликати свої слова. А навіть звернувся до апостолів з запитом, чи й вони хочуть відійти. Якщо б не було тут мови про дійсне тіло і кров Христа, а тільки про віру в Христа, то це не викликало б було такого заворушення і не скінчилося б таким розчаруванням і покиненням Христа серед одушевлених на початку промови слухачів.

Промовець відкинув тільки реалістичне понимання своїх слів. Вони не мають основи до згрішення, бо грішник не будуть грішитися, коли побачать, як зноситься « де був перше » (62 ст.), вказуючи на своє божественне походження. В Бога все можливе, отже може виповнити свою обіцянку. Питання заходить тільки, в який вид дасть їсти своє тіло і свою кров. На це міститься відповідь у відкиненні реалістичного понимання « м’яса », бо « м’ясо » нічого не помагає. « Слова, що я їх вам говорив, це дух і життя » (63 ст.). Не каже Христос, що Його слова треба брати в переноснім значенні, але те, що вони містять у собі, є духом і життям. Природа м’яса, коли б його краяв на кусні і давав їсти, не може робити живими і дати життя вічне, але тіло одуховлене задля божества Слова, невидиме для змислів, але певне з віри, стане кормом для душі. Отже остає зміст дійсного тіла і дійсної крови. Якщо б Христос цим поясненням хотів би надати своїй проповіді метафоричне значення, тоді не було б причини до дезерції, яка все ж наступила з рядів Христа. Так отже Христос виключив грубо матеріялістичне м’ясо, а піддав можливість чудесного способу тіла в духовій присутності. Св. Августин каже тому: « Non prodest quidquam, sed quomodo illi intellexerunt; carnem quippe sic intellexerunt, quomodo in cadavere dilaniatur aut in macello venditur, non quomodo spiritu vegetatur… Spiritus ergo est, qui vivificat, caro autem non prodest quidquam: sicut illi intellexerunt carnem, non sic ego do ad manducandum carnem meam. (Tract. in Jo. 27, 5. MSL 35, 1617/8).

Дещо інакше пояснює це місце св. Іван Хризостом: Як отже сказав він: Моє тіло не помагає нічого? Не думає так про своє тіло, але про тих, що брали б сказані слова тілесно… Бачиш отже, не про тіло тут мова, але про тілесний спосіб слухання. “Ἡ σὰρξ οὐκ ὠφελεῖ οὐδέν· οὐ περὶ τῆς ἑαυτοῦ σαρκός λέγειν μὴ γένοιτο· ἀλλὰ περὶ τῶν σαρκικῶς ἐκλαμβανόντων τὰ λεγόμενα. Τί δέ ἐστι τὸ σαρκικῶς νοῆσαι… Ὁρᾶς ὅτι τὸ ἡ σὰρξ οὐκ ὠφελεῖ οὐδέν οὐ περὶ τῆς σαρκός αὐτοῦ εἴρηται, ἀλλὰ περὶ τῆς σαρκικῆς ἀκροάσεως. (Hom. in Jo. 47, 2. MSG 59, 265C).

До такого пояснення схлонюється екзегет Мальдонат, а саме, що Христос мав на увазі, тілесне успосіблення слухачів у противенстві до просвіченого вірою пізнання. Він говорить в тім стиху про змислову, земську людину, яка не може його без світла віри зрозуміти.

Обидва пояснення є допущені і сходяться в одному, а саме, в духовості дійсного тіла Христа. Св. Дух створює спосіб існування тіла, незнаний для людського досвіду, і в такий спосіб став воно поживою. Конечним отже є перенестися вірою в позазмислові можливості, щоб зрозуміти Христові слова. Не всі слухачі це зробили і не всі вірили, що Христос має власть над природними законами і над своїм тілом, та що є в силі перемінити його і подати в виді поживи і напитку. Коли людина ставить себе як мірило того, що Бог може, а що ні, то мусить заломитися при цім таїнстві. Для людини слова Христа є неможливі, але для Бога можливі.

Коли глянути в минуле, то в патристичних часах Отці брали проповідь Христа в буквальнім змислі. Свідчать про це вже наведені тексти св. Августина і св. Івана Хризостома. Св. Августин підкреслює також духове споживання Христа вірою: Ut quid paras dentes et ventrem? Crede et manducasti. (In Jo tract. 25, 12 MSL 35, 1602). Так само на іншім місці говорить: Qui non manet in Christo et in quo non manet Christus, procul dubio nec manducat (spiritualiter) carnem eius, nec bibit eius sanguinem (literaliter et visibiliter premat dentibus Sacramentum corporis et sanguinem Christi), sed magis tantae rei sacramentum ad iudicium sibi manducat et bibit, quia immundus praesumpsit ad Christi accedere Sacramenta, quae aliquis non digne sumit, nisi qui mundus est » (In Jo tract. 26, 18. MSL 35, 1614). Все ж таки приймав він і буквальний зміст. « Sicut audivimus, cum sanctum evangelium legeretur, Dominus Jesus Christus exhortatus est promissione vitae aeternae ad manducandam carnem suam et bibendum sanguinem suum. Qui audistis haec, nondum omnes intellexistis. Qui enim baptizati et fideles estis, quid dixerit nostis. Qui autem inter vos adhuc catechumeni vel audientes vocantur, potuerunt esse cum legeretur audientes, numquid et intelligentes? Ergo sermo noster ad utrosque dirigitur. Qui iam manducant carnem Domini et bibunt sanguinem eius, cogitent, quid manducent et quid bibant: Ne sicut dicit apostolus, iudicium sibi manducent et bibant (1 Cor. 11, 29). Qui autem nondum manducant et nondum bibunt, ad tales epulas invitari festinent… Quid causae est, o audientes, ut mensam videatis et ad epulas non accedatis? Et forte modo cum evangelium legeretur, dixistis in cordibus vestris: Putamus quid est quod dicit: Caro mea vere est cibus… Quomodo manducatur caro Domini et bibitur sanguis Domini?… Ecce pascha est, da nomen ad baptismum. Si non te excitat festivitas, ducat ipsa curiositas, ut scias, quid dictum sit: Qui manducat carnem meam… » (Serm. 132, de verbis Ev. Joan. n. 1. MSL 38, 73415, cf. De civ. 21, 25. MSL 41, 741/2. Quaest. in Pentat. III Lev. q. 57, 4. MSL 34, 704. De pecc. mer. et remiss. 1, 26. MSL 44, 123. De Consensu Evang. III, 1, 2. MSL 34, 1158). « Johannes autem de corpore et sanguine Domini hoc loco nihil dixit (говорячи про тайну вечері), sed plane alibi multo uberius hinc Dominum locutum esse testatur. » Значить, проповідь в Капернаумі уважає Августин євхаристійною, коли в’яже її з тайною вечерею.

Так само Ефеський Синод (431 р.) потвердив письмо Кирила Олекс. до Несторія, в якім він підчерслює дійсність Євхаристії задля злуки Христового тіла з Логосом, покликуючись при тім на Ів. 6, 55. (Hardouin, Coll. Concil. 1, 1290). За правдивість тіла Христа в Євхаристійній проповіді стоїть і II. Нікейський Собор (787) проти іконокластів, що приймали тільки Євхаристію як правдивий образ Христа (ten alethe tu Christi eikona), він каже, що « ніколи ні Господь ні апостоли ні Отці не називали жертовну жертву принесену священиком, але самим тілом і самою кров’ю ». При тім покликується Собор теж на Ів. 6, 54 (Hardouin IV, 370).

Накінець виринає одна трудність:

В кн. Йов 31, 31 читаємо: « Сказали мужі з мого шатра: Хто дасть нам його кости, щоб ми наситилися ». А що їсти когось означає пристрасно когось любити, отже і в євхаристійній проповіді Христові слова можуть мати таке саме значення. Відповідь: Екзегети пояснюють цей текст так: Йов говорить про ненависть своїх слуг до ворогів або про гостинність Йова для своїх друзів. Деякі Отці пояснюють це як сильну любов до Йова, уважаючи його типом Христа і тоді згаданий текст мав би бути пророчим текстом. (Knabenbauer In libr. Job. I. Parisiis 1886). Так отже не можна наводити цього тексту на ослаблення буквального змісту євхаристійної проповіді Христа.

2. Слова установи.

Христос, святкуючи Пасху на останній вечері перед своєю смертю, взяв хліб і сказав: Іжте, це є моє тіло, і подав чашу, кажучи: пийте, це є моя кров. А ці Христові слова треба брати в буквальнім змісті про його дійсну євхаристійну присутність тіла і крови, отже Христос є дійсно присутній під видами хліба і вина.

І. Перша передпосилка.

Три синоптики і св. Павло говорять про установу Євхаристії на Тайній вечері.

a) Тексти.

Мт. 26, 26-28.

26. Коли ж вони їли, взяв Ісус хліб і поблагословив і переломив і дав ученикам і сказав: Прийміть, їжте, це є тіло моє. 27. І взяв чашу, віддав хвалу і подав їм, кажучи: 28. Пийте з неї всі, бо це є кров моя завіта, що за многих проливається на відпущення гріхів.

Мк. 14, 22-24.

22. І коли вони їли, взяв хліб поблагословивши, переломив і дав їм і сказав: Прийміть, це є тіло моє. 23. І взявши чашу хвалу віддавши, дав їм, і пили з неї всі. 24. І сказав їм: Це є кров моя завіта, що за многих проливається.

Лук. 22, 19-20.

19. І взявши хліба, переломив, віддавши хвалу і дав їм, кажучи: це є моє тіло, що за вас дається. Робіть це на мій спомин. 20. Таксамо і чашу по вечері, кажучи: Це є чаша, новий завіт у крові моїй, що за вас проливається.

І. Кор. 11, 23-26.

23. Бо я прийняв від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус тої ночі, котрої був виданий, взяв хліб 24. і віддавши хвалу переломив і сказав: це є моє тіло, що за вас. Це чиніть на мою пам’ятку. 25. Таксамо і чашу по вечері кажучи: Ця чаша новий завіт в моїй крові, це чиніть, скільки разів питимете, на мою пам’ятку. 26. Бо скільки разів їсте цей хліб і п’єте чашу, смерть Господню звіщаєте, аж він прийде.

b) Пояснення.

Всі синоптики і св. Павло, що найправдоподібніше довідався про Тайну вечерю від Ананії, а може і від апостолів в Єрусалимі (Діян. 9, 6, 10. 26 сл.), однозгідно подають слова установи щодо тіла. Щодо крови, то заходить зовнішня різниця у вислові, яка для доказу на євхаристійну жертву має меншу вагу. Матей і Марко, що був учнем Петра, говорять про кров, яка є в чаші, а Лука і його учитель Павло називають чашу, яка містить у собі Христову кров.

Екзегети підкреслюють однозгідність Матея і Марка з одного боку, Павла як і Луки з другого. При цім впадає більша різниця між Павлом і його учнем Лукою, ніж між Матеєм і Марком. В порівнання текстів виходить, що в Матея і Марка не має « що за вас дається ». Коли Матей і Марко по установі тіла говорять безпосередньо про подання крови, то Павло заважує, що Христос дав чашу крови аж при кінці вечері. Різниця походить звідсіля, що два перші синоптики не звертають уваги на старозавітній пасхальний обряд вечері, який приписував в міжчасі подавання інших страв, тільки оповідають про установу тіла і крови.

Глибша аналіза виказує, що слова записані в Марка є первісніші за слова в Матея, який їх доповнює і пояснює. Марко подає: labete прийміть, Матей labete, phagete — прийміть, їжте. При чаші Марко згадує спершу пиття, а щойно пізніше слова Христа — « це є кров моя » — та не повторює вже слова « прийміть ». Матей, навпаки, додає: piete ex hu pantes — пийте з неї всі ». Ця одна різниця звертає на себе увагу. Марко пише, що кров завіту пролита hyper pollon — за многих, Матей знов peri pollon — від многих », значить многих, в користь многих. (Пор. Іс. 53, 10-12) і доповнює eis aphesin hamartion — на відпущення гріхів. Коли взяти тексти Павла і Марка, стає наглядне, що це два самотійні схоплення Христової дії на Тайній вечері. У Павла при словах про тіло сказано « to hyper hymon », а при чаші не kaine — новий (завіт). (Пор. Єрем. 31, 31), які то слова не додаткові в Марка.

Слова « не питиму від нині із цього плоду виноградного до того дня, коли його питиму з вами із нового в царстві мого Вітця » поставлені в Матея (26, 29) і Марка (14, 26) по установі Євхаристії. Лука подає їх перед тим, і це правдоподібніше та відповідає історичній дійсності. Згадані слова відносяться до трапези в Царстві небеснім. Ті, що приймають за Матеєм і Марком слова, сказані вже по установі Євхаристії, пояснюють в той спосіб, що Христос називає кров ще вином, хоч воно вже перемінилося, а тіло хлібом. (Ів. 16, 52). І св. Павло називає тіло Христа — цим хлібом. Інші екзегети кажуть, що Христос говорив загально про вино, що вже не буде ні їсти ні пити з апостолами, вказуючи на небесну трапезу. Павло зовсім не згадує про їдження і пиття в Божім царстві.

Віддати тіло і пролити кров, значить, жертвувати життям, понести смерть за другого. (Гал. 2, 20. Рим. 7, 4. Євр. 9, 22. Єфез. 1, 7). Крім різниці про згадку небесної трапези в Луки і Павла, треба додати те, що Павло говорить виразно про завіт Христа, щоб пити чашу. Лука опускає це. Дальше, Лука додає до слів про тіло « to hyper hymon didomenon — що за вас дається ». Обидва тексти є отже від себе незалежні і вказують на третє джерело, з якого вони черпали. Деяка схожість є між Лукою і Марком при установі чаші, на що вказує: ekchynnomenon, мимо того, що це слово являється в Луки в іншій граматичній і складовій конструкції і що в Луки є « hyper hymon », а в Марка « hyper pollon ». Крім мовних різниць і згадки про дрібні діяння, в сущності в оповіданнях всіх чотирьох агіографів є повна однозгідність.

« Це чиніть на мою пам’ятку » — записане тільки в Павла (1 Кор. 11, 24), якого свідоцтво щодо часу є найстарше, бо писане яких 27 років по Тайній Вечері. Лука записав їх тільки при установі тіла (22, 19). Євангелисти Матей і Марко не згадують про це, бо коли писали свої євангелії, то вже була загальна практика приносити євхаристійну жертву (Діи 2, 42) замість святкування старозавітного пасхального агнця. З тої причини протестанти кажуть, що ці слова в Павла і Луки неавтентичні. Та навіть, якщо б так, що очевидно є неправдою, як свідчать найстарші рукописи, то цілий контекст говорить про правдивість і автентичність Христових слів. Кров Христа називається кров’ю Завіту. А завіт і угода не робиться на короткий час. Старий Завіт тривав довго і був часто відновлюваний. Подібно отже і в Новому Завіті — кров є пролита за многих, отже не тільки за апостолів. Установа Євхаристії є виповненням обіцянки, даної в євхаристійній проповіді, про хліб життя для всіх. Св. Павло заважує, що він перейняв установу від Христа (1 Кор. 11, 23).

Є ще одна трудність. А саме, Лука згадує про дві чергові чаші, які Христос давав пити апостолам. Це дається пояснити щойно, узгляднюючи цілий обряд пасхальної вечері, який менш-більш, поминаючи всі екзегетичні спори, так відбувався:

І. В приготовленій Петром і Іваном світлиці на Сионі по обмитті рук прилягли апостоли до стола. Кожний на свойому місці, і Христос, як Голова родини, відмовив благословну молитву. При тім сказав Він прощальні слова, що дуже бажав сісти цю пасху з ними. Опісля поблагословив замішане червоне вино (Іс. 63, 2), але налито кожному до його чаші і окремо кожному води до вина. Може пили і з одної чаші всі. І так випили першу приписану чарку (Лук. 22, 17 сл.), яка звалась кадуш, чаша свята. Після цього внесено стіл з пасхальними потравами. Христос поблагословив, взяв гіркі зела завбільшки оливки, вмочив в харосет або оцет, подякував Отцю небесному за пільні овочі, спожив їх і дав апостолам, щоб і їли.

ІІ. Замішано другу чашу вина і слідувало слово про свято Пасхи, себто вихід Ізраїля з Єгипту та величання Бога за могутність і опіку над Ізраїлем. Та чаша звалася гаґґаґ, оповідання про вихід з Єгипту (Theodor Innitzer — Kurzgefasster Kommentar zur Leidensgeschichte und Verklärungsgeschichte Jesu Christi — Graz 1925). При цім сказав Христос, що не буде вже більше їсти пасхи з апостолами аж по скінченні, в царстві небеснім. Ця згадка викликала спір між апостолами, хто з них буде старший у тому царстві: « Хто більший між вами, нехай буде як менший », казав Христос, « а хто перший — як слуга » (Лук. 22, 26). Тоді встав Спаситель від трапези і обмив усім апостолам ноги. Після цього продовжувано вечерю і споживано гірку ярину, омочену в оцті. В тім часі Христос згадав про зраду Юди, з яким опісля намочив хліб в харосет. Повстав неспокій між апостолами. Деякі екзегети кажуть, що обмити ніг відбулося по їдженні ягня. З черги випили другу чашу вина. При цьому Христос як голова родини, пояснив пам’ятку свята, а може прочитано не відповідний уступ з Св. Письма. Решті Христос додав, що то починається новий час, бо кінчиться старий завіт. Відмовлення частини малого Галлєль (Пс. 113 і 114) закінчило приготовування до самої вечері.

Тепер, за звичаєм, голова родини ломив прісний хліб (маццот), клав на нього гіркі зела і замочував в овочеву (дактилі і цинамон), солодку, цегляної краски приправу (харосет) і давав кожному членові рідні. Тоді то Христос взяв хліб, переломив, дав апостолам і сказав: Це є моє тіло.

ІІІ. Знову всі обмили руки і з черги наступало споживання однорічного пасх. агнця, який був приготовлений на це свято (Лук. 22, 8) як жертвове пасх. радости і молитви за закон, жертви і пасх. агнця. Пиття третьої чаші, званої чашою подяки, при якій дякувано Богові за спожиття пасхальної вечері і прошено за скорий прихід Месії, становило четверту часть вечері. І тоді також Христос поблагословив чашу і подякував небесному Отцю, подав апостолам, кажучи: Пийте, це є моя кров. Матей і Марко пропускають згадку про споживання пасхального агнця, а безпосередньо по хлібі говорять про чашу Христової крови, Лука і Павло подають вірніше, що це було по вечері. Потім спрятувано остатки страв із стола і наливано четверту чашу. Друга частина малого Галлєль (Пс. 115-118) закінчувала пасхальну вечерю, яка мала жертовний характер.

Вернім ще до самих слів установи. Займенник « τοῦτο — це » може мати двояке значення: означуюче (sensus significativus) і вказівне (s. demonstrativus). Означуюче значення має « це » тоді, коли заступає ближче неозначену присутню річ. Те, що є в руках (ця річ, цей хліб), є моє тіло. В теоретичних логічних судах, які є чисто означуючими, річ остає на кінці суду такою, яка була на початку, себто не зміняється: Це (ця річ) є дерево, (це, що маю) є письмо, це є вода, це є книжка і т.д. Навпаки в практичних логічних судах означена річ зміняється по скінченні речення. Напр. коли Христос в Кані сказав, це є вино, коли єпископ, вказуючи на священика, каже, це є парох, вождь на вояка — це є старшина і т.д. Священик стає з того хвилиною парохом, вояк старшиною і т.д. Таке значення мають і слова Христа: Це є моє тіло, цей хліб стається тепер моїм тілом. Це є моя кров — це вино стається тепер моєю кров’ю. Коли взяти на увагу вказівне значення займенника це, то тоді воно нічого не говорить про переміну, але висловлює, що ця річ є присутня. Воно є рівнозначне з словом « оце » — це перо, це мій брат, оце перо, оцей мій брат. Це є тіло моє беручи вказівно, означає присутність тіла Христа. Був хліб, тепер є тіло і має акциденси хліба.

Можна дальше питати, чи « це » має значення іменника чи прикметника? Коли це стоїть в означуючим змислі (sensus significativio), тоді воно є іменником і займенник є взятий в неозначенім роді (in genere neutro). Якщо це має вказівне значення (sensus demonstrativus), тоді заступає прикметник і висловлює спочатку логічного суду тотожність вказаного підмету з присудком. При читанні схолястичних текстів треба мати ще на увазі. І так Тома (S. th. 3. q. 78. a. 5), а за ним Каєтан, Белярмін, Суарез і інші, говорять про вказівне значення слова « tuто » — substantia in communi — ні хліб, ні тіло, але загально неозначена річ. Бонавентура (In IV d. 8. p. 2. a. 1. q. 1) має на увазі чи на початку практичного суду, хліб, що має перемінитися в тіло, а наконець Скот (In IV. d. 8. q. 2) річ при кінці суду, хліб, що перемінився в тіло.

В логічнім суді стверджується тотожність між підметом і присудком. Тому « то » (це) як означальний займенник стверджує тотожність між це і тіло моє, як вказівний вислов, чим річ є при кінці речення. Чи отже « це » стоїть в першім чи другим значенні, то все стверджує присутність якоїсь речі, зокрема в словах Христа, присутність тіла.

Слово завіт — διαθήκη — testamentum означає зарядження волі на випадок смерти або саме письмо чи інший знак, що містить в собі завіщання. В такім змислі говорить св. Павло: « Бо де є завіт, мусить прийти смерть завітуючого. Бо завіт через смерть доступає сили, інакше не має значення, доки живе той, що дав завіт. (Євр. 9, 16, 17). Бог зробив завіщання наслідство (відпущення гріхів і кар, вічне життя) від крови Христа. Вона є отже відкупною кров’ю і причиною завіту. Це є кров, через пролиття якої є заключений Новий Завіт з людьми, і саме через смерть Христа зобов’язався Бог дати надприродні добра в насліддя. Такий є зміст слів у Матея і Марка — « це є кров моя завіту ». Божа воля є спасти людей, а потвердженням цієї волі є кров Христа.

Також сама кров Христа є завітом, себто оруддям завіту, подібно, як писаний тестамент, який мають люди в руках, щоб на його основі одержати спадщину. Кров у чаші є завітом, бо стверджує смерть Христа, яка стерла гріх людей. В дальшім значенні і чаша є завітом, бо містить в собі кров, що освячує і затверджує Новий Завіт. В цім змислі треба розуміти слова Луки і Павла: « Ця чаша новий завіт в моїй крові ». Іншими словами, ця чаша є завітом, себто оруддям завіту, на якого основі належаться нам надприродні добра, бо ця чаша свідчить про Божу волю відкупити світ і про смерть Христа, що заслужив надприродний спадок.

Тому св. Тома каже: « Sanguis seorsum consecratus expresse passionem Christi repraesentat, ideo potius in consecratione sanguinis fit mentio de effectu passionis, quam in consecratione corporis, quod est passioni subiectum: quod etiam designatur in hoc, quod Dominus dicit: Quod pro vobis tradetur, quasi diceret «quod pro vobis passioni subiicietur» » (S. th. 3. q. 78. a. 3. ad 2).

Слова Христа нагадують старозавітнє свідоцтво про заключення Старого Завіту, що почався вже в Єгипті. З поручення Бога його довершив Мойсей. При цім взяв він половину крови з принесених в жертву тельців і вилляв на жертовник, а другою частиною покропив нарід і сказав: Це є кров завіту, який заключив Господь з вами — idu to haima tes diathekes (Вих. 24, 8). Новий Завіт є також заключений кров’ю (Євр. 9, 11 сл.) і був предсказаний Єремією (31, 31). Отже є повна аналогія між заключенням двох завітів. Як отже кров старозавітньої угоди була правдивою кров’ю жертовних звірят так і новозавітня кров є правдивою, жертвенною кров’ю Христа. Дві крови є собі протиставлені і було б чимсь нічим від Старого Завіту, якби б Христос тільки знаком своєї крови заключував завіт, який є без порівнання пицший від Старого Завіту.

II. Друга передпосилка.

1. Слова Христа ясні і природне значення їх є: Це tuto, що держу в руках, є підметом, а то soma mu, to haima mu — моє тіло, моя кров — присудком. Це, що я вам даю, є мої тілом і моєю кров’ю, і то не якимсь неозначеним, але означеним: Що за вас дається на відпущення гріхів, і кров, що за вас проливається. Якщо б Христос мав на думці тільки знак своєї присутности, то мусів би ужити інших слів.

2. Переносне значення тут не є допустне, бо метафора хліба на означення тіла не є прийнята ні в загальнім говоренні, ні з самої природи речі, ні з попереднього або пізнішого пояснення і для нікого не є зрозуміла. Коли вказуючи на портрет єпископа, каже хтось, що це єпископ, то це є зрозуміле. Але повазуючи на хліб, казати, що це моє тіло, то для нікого не є зрозуміле. Христос мусів би хіба був пояснити спершу, що уважає хліб знаком свого тіла. Та такого доповнення ні Він, ні євангелисти, ні св. Павло не зробили. А первинь нераз Христос уживав притчі, і коли були незрозумілі для слухачів, пояснював їх, хоч були це речі меншої ваги (сіяч — це Син Божий, нива це світ, Мт. 13, 38), членою був Христос — І Кор. 10, 4, Храм — тіло Христа, Ів. 3, 19-22 і т.д.).

З другого боку переносне значення, що чаша є моя кров завіту, є зрозуміле, бо в буденній бесіді нераз кажеться — дай склянку (води), випий чарку (вина) і т.д. Навпаки, щоби хліб означав тіло, це не виходить ні з самої природи, ні з прийнятого звичаю. Тайна Вечеря для Христа була чимсь надзвичайним, бо дуже бажав epithymia epethymesa її разом з апостолами перед смертю. Якщо б не було на ній установлення Євхаристії з дійсним тілом і кров’ю, то тоді пояснити собі тут Христа і чому вона мала би бути чимсь надзвичайним і більшим від інших пасхальних вечер.

3. В буквальнім змісті зрозуміли Христа апостоли. Бачачи стільки чудес, які робив Христос, не віддавалося їм чимсь неможливим, коли Христос дає їм своє тіло. При тім були вони, поденниці, прості люди, які слова Христа брали в буквальнім змісті, так що Христос деколи мусів справляти їх розуміння (пояснень слова про квас, притчі і т.д.). Впрочім загадковий спосіб говорення виключала повага хвилини, час перед смертю і пращання. Христос установляє тайну і поручає її творити аж до кінця світу на Його пам’ятку. Це є завіт і завіщання Христа і тому воля мусить бути ясно висловлена. Інакше це заховалося б на іграшку.

4. Буквальний змисл, про реальну присутність тіла і крови Христа мали на думці всі чотири агіографи. Всі є під тим оглядом однозгідні і передають так само слова Христа, хоч писали окремо і в різних часах. А первинь, якщо б не була мова на Тайній Вечері про правдиве тіло Христа, то бодай один дав би був якесь пояснення або зробив би натяк на метафору, тим більше, що тут іде про основну річ християнської віри. Тимчасом про це нема у всіх чотирьох найменшого сліду. Св. Іван, що доповнює синоптиків, не подає жодного вияснення, тільки переповідає євхаристійну проповідь, як обіцянку сповнену перед смертю. Від часу написання синоптичних Євангелій минуло вже було кількадесять років і неправдиве і зле зрозуміле християнами слід було б справити.

III. Наука св. Павла.

Св. Павло зокрема потверджує буквальний змисл.

а) І Кор. 10, 16, 17.

16. Чаша благословення, котру благословимо, чи це не причастя крови Христової? І хліб, котрий ломимо, чи це не причастя тіла Христа? 17. Бо ми многі є одним хлібом, одним тілом. Бо всі причащаємося від одного хліба.

Апостол народів реторичними питаннями дає вислів переконанню про дійсність Христового тіла. Хліб стає тілом Христа, а чаша з вином, кров’ю Христа. І саме причастя тіла спричинює єдність всіх християн, бо перетворює їх в одне містичне тіло. Якщо б це був звичайний хліб, то не мав би такої творчої сили.

б) Що св. Павло приймає дійсну присутність тіла, виходить ще з того, що негідне причастя уважає великим гріхом, злочином на тілі і крові. А якщо б у Пр. Євхаристії не було дійсного тіла, але тільки знак Христа, то його зневага, себто їдження в стані гріха, не була би таким страшним проступком. Отже в євхаристійнім причасті є дійсно правдиве тіло і правдиво присутній Христос.

в) І Кор. 11, 27-29.

27. Длятого, хто їстиме цей хліб, або питиме чашу Господню недостойно, буде винен тіла й крови Господньої. 28. Нехай же досвідчує себе самого чоловік і так нехай їсть з цього хліба і п’є з цієї чаші. 29. Бо хто їсть і п’є, суд собі їсть і п’є, не розрізняючи тіла…

« Буде винен тіла і крови Господньої » це є буде обов’язаний здати справу з негідного трактування і за зневаження тіла і крови Христа. Бо хто їсть і п’є, не здаючи собі з цього справи, що це іншого є хліб, а що іншого святе тіло Христа, до якого відноситься зневажливо, той стягає на себе осудження.

г) Накінець із скриптуристичного доказу слідує ще такий апологетичний висновок. Христос як Бог передвидів, що Його слова зрозуміє Церква, як правдиву присутність в Євхаристії і буде віддавати Йому поклін богопочитання та що Євхаристія стане осередком цілого життя християн. А що тоді було б погодити з Божою мудрістю, всевідоцтвом і святістю Христа спричинене ним понижуюче людину ідолопоклонство і мерзенне обманство вірних, отже Христос є дійсно присутній в Євхаристії. Інакше неможлива була б віра в Христа, як Бога і валився б ціла християнська релігія, що за обман проливали би були мученики кров і віддавали своє життя, де тоді подумати. Найбільші святі і учителі Церкви оборонювали цю правду і жертвували на це ціле своє життя.

IV. Закиди.

1. Христос уживав на Тайній Вечері в своїй бесіді метафор: Ця чаша є Новий Завіт в моїй крові, вже не питиму із цього плоду виноградного до того дня, коли його питиму із нового в царстві Божім. (Мк. 14, 25 або в Лук. 22, 18: Не питиму з плоду виноградного, поки царство Боже не прийде). А якщо так, то і слова установи міг сказати Христос в переноснім значенні. Отже з слів установи не слідує дійсна присутність Христа. Відповідь: Христос уживав на Тайній Вечері зрозумілих метафор — це неправдиве, незрозумілих образових висловів — неправдиве. Менша преміса: Слова установи є зрозумілі метафори — неправдиве, є незрозумілі і неуживані — правдиве. Тому є неправдивий висновок. Що чаша — це кров Христа, кожному було ясно. Таксамо, що не буде вже більше пити, аж в небеснім царстві. Пр. Євхаристія називається хліб і вино, як матерія ex qua, бо вони перемінені в тіло і кров.

2. В арамайській мові, якою говорив Христос, нема слова є — estin, тільки « означає ». А якщо так, то тоді хліб « означає » тіло, а не є тілом, отже слова установи не доказують дійсної присутности в Пресв. Євхаристії. Відповідь коротка — nego suppositum — хибне є припущення. Догматичний аргумент є збудований на грецькім тексті. Євангелисти і св. Павло були б певно переклали « означає » грецьким semainei, а не estin. По друге кард. Вайзмен (Wiseman): Horae syriacae. Romae, 1828, 3-73) виказав, що є аж 40 арамайських слів, які відповідають термінові « означає ».

3. Євхаристія є установлена на пам’ятку Христа. А що пам’ятка означає неприсутню річ, отже Христос в Євхаристії не є присутній.

Відповідь: 1. преміса: Євхаристія є пам’яткою невидимого Христа — правдиве, видимого — неправдиве. Менша преміса: Пам’ятка означає неприсутню річ і невидиму — правдиве, тільки неприсутню річ — неправдиве. Хоч Бог є всюди присутній, то церкви поставлені на Його пам’ятку, щоб не забувати про Нього, тому що Він є невидимий. Таксамо і Пр. Євхаристія, яка властиво не є пам’яткою тіла і крови Христа, але муки і смерти Христа (1 Кор. 11, 26).

4. В Св. Письмі уживається слова « єсть » замість « означає » (Бит. 41, 26). Сім товстих коров є сім урожаїв хіт, Мт. 13, 38 в притчі про сіяча, нива є світ, Ів. 10, 7 — я є двері, І Кор. 10, 4 — скалою є Христос, ті (Сара і Агар) є два завіти (Гал. 4, 24). А якщо так, то і в словах установи може « єсть » стояти замість « означає » і тоді не є це доказ на реальну присутність Христа. Відповідь: Переносне значення в наведених текстах є кожному зрозуміле. Йде в них про символи: Христос — двері, скала, нива і т.д. Таксамо текст « Бо це є перехід (фазе) Господа » (Вих. 12, 11) немов би « є » рівнялося « означає ». Одначе є відноситься тут до цілого пасхального обряду, який є святом, що називається фазе, або пасха. Другий текст (Бит. 17, 10) Це є мій завіт… обрізати кожне хлоп’я. Обрізання не є тут в першу чергу символом завіту, але предметом Божої заповіді і знаком завіту, так, що входить в обсяг завіту. Отже є має своє властиве значення, бо йде про обрізи, а не про фізичну субстанцію: « І коли спитають у вас ваші діти: Яка є оця релігія? Ви казатимете: Жертва є переході Господа, коли проходив понад хатами синів Ізраїля в Єгипті » (Вих. 12, 26, 27). « Будете обрізувати верхню шкіру вашого тіла і це буде ознакою завіту між мною і вами » (Бит. 17, 11).

Б) Передання.

Найдавнішим свідоцтвом з традиції є тексти св. Павла і Діянь, з яких слідно, що Церква була переконана про дійсну присутність Христа і що вірні віддавали собі справу з цього. В листі до Коринтян св. Павло почває їх, щоб не брали участи в поганських трапезах на честь божків, бо це як є віддавання чести демонам, а християни беруть участь у тілі і крові Христа, чого ніяк не можна погодити з ідолопоклонством.

Дальше з Апостольських Діянь виходить, що християни брали участь в ломані хліба, себто в релігійнім обряді, на якім сповнялась Євхаристія. (Діи 2, 42. 20, 7-11).

Ця ідея позначається впродовж цілої історії Церкви. Її творять поодинокі тексти Отців, розвійні про Пресв. Євхаристію, проповіді, літургічні книги, однозгідність єретиків, написи з первісних часів християнства, малюнки і мозаїки.

a) Свідоцтва трьох перших сторіч.

В Дідахе (наука 12 апостолів) читаємо (гл. 9, 1-3): « Щодо Євхаристії, то так дякуйте, найперше за чашу: Дякуємо тобі, наш Отче, за святу вістку твого слуги Давида, яку вказав Ти нам через Ісуса, Твого хлопця. Слава Тобі на віки. А за переломлений хліб: Дякуємо Тобі, наш Отче, за життя і знання, яке показав Ти нам через Ісуса, Твого хлопця, слава Тобі на віки, ст. 5. Нехай ніхто не їсть ні п’є з вашої Євхаристії, тільки охрещені в ім’я Господнє. Бо про це сказав Господь: Не давайте Святого псам (9, 1-3. 5). Дальше в наступній главі: « Ти, Господи, всемогучий, сотворив все задля імені Твого, корм і напиток дав Ти людям на поживу, щоб Тобі дякували, а нам дарував си духовий корм і напиток і життя вічне через Твого хлопця » (10, 3).

Як можна ці слова розуміти, якщо б не спиралися вони на вірі в дійсну присутність Христа? Йде про кров, яка походить від Давида. В наступних главах є взиви до участи в справуванні Св. Євхаристії і до гідного її прийняття через визнання гріхів і полагодження спорів з ближніми.

Св. Ігнатій Антіох., мученик (†107) в листі до Ефесян пише, що вони всі є одно задля одної віри в одного Ісуса Христа, який тілом походить від Давида. Ефесяни мають підчинитись єпископові і презвітерам, « ламаючи один хліб, що є ліком безсмертности, протиотруєнням, щоб ми не вмерли, але завжди жили в Ісусі Христі » (20, 2). Отже ліком безсмертности не може бути тільки якась тінь, але справжнє тіло. Дальше, в листі до Смирни каже св. Ігнатій, що докети не приступали до Євхаристії, бо не узнавали дійсного тіла в Христа, але якесь здогадне і єретичне. Послідовно не може воно бути дійсно присутним під видами хліба і вина: « Здержуються від Євхаристії і молитви (літургічної), тому що невизнають Євхаристії за тіло нашого Спасителя Ісуса Христа, яке терпіло за наші гріхи і яке воскресив своєю ласкавістю Отець » (7, 1 пор. Филадельфіян 4).

Вправді, як закид, противники підносять текст листа до Траліян, одначе безпідставно: « Відродіться в вірі, що є тіло Христа і в любові, що є кров Христа » (18, 1). Св. Ігнатій говорить на тім місці лише про діяння тіла і крови, а не, що віра є тілом, а любов кров’ю. Відношення в вірі і любові є вислідом причастя.

Св. Юстин Мученик (†163), так висловлюється про освячений хліб і вино: « Цей корм називається у нас Євхаристією, в якій недозволяється нікому участвувати, хіба віруючому в правдивість того, що вчимо і хто обмивався купіллю на відпущення гріхів і на відродження та так жив, як передав Христос. Бо не споживаємо їх ні як звичайний хліб, ні як звичайний напиток; але як через Слово Бога Ісус Христос воплотився, наш Спаситель і прийняв тіло і кров задля нашого спасення, так також ми поучені, що оцей корм, над яким зложено подяку молитвою: « о Слово, що від Нього походить, і яким (кормом) живляться через переміну кров і тіла наші, є тілом і кров’ю воплоченого Ісуса. Бо апостоли передали в своїх поясненнях, які називаються Євангеліями, що їм так поручив Ісус: Він взявши отже хліб, коли зложив подяку, сказав: Це робіть на мій спомин, це є тіло моє. І взявши таксамо чашу, зложив подяку і сказав: Це є моя кров. — і це передав тільки самим їм » Οἱ γὰρ ἀπόστολοι ἐν τοῖς γενομένοις ὑπ’ αὐτῶν ἀπομνημονεύμασιν, ἃ καλεῖται Εὐαγγέλια, οὕτω παραδεδωκέναι ἐνετείλαντο αὐτοῖς τὸν Ἰησοῦν, λαβόντα ἄρτον, εὐχαριστήσαντα εἰπεῖν· Τοῦτο ποιεῖτε εἰς τὴν ἀνάμνησίν μου· Τοῦτέ ἐστι τὸ σῶμά μου· καὶ τὸ ποτήριον ὁμοίως λαβόντα καὶ εὐχαριστήσαντα εἰπεῖν· Τοῦτό ἐστι αἷμά μου· καὶ μόνοις αὐτοῖς μεταδοῦναι. (Apol. I, 66. MSG 6, 428/9A).

Як св. мученик Юстин протиставить Євхаристію культові Мітри, при якім уживано хліба і води, так св. Іриней (†202) обороняє її проти гностиків, що перечили сотворення світу від Отця і воскресення з мертвих. Його текст зберігся в латинськім перекладі і в небагатьох грецьких уривках: Quomodo autem constabit eis eum panem in quo gratiae actae sint, corpus esse Domini sui, et calicem sanguinis eius, si non ipsum fabricatoris mundi Filium dicent, id est Verbum eius, per quod lignum fructificat et defluunt fontes, et terra dat primum quidem fenum, post deinde spicam, deinde plenum triticum in spica? Quomodo autem rursus dicunt carnem in corruptionem devenire, et non percipere vitam, quae corpore Domini et sanguine alitur? Ergo aut sententiam mutent, aut abstineant afferendo, quae praedicta sunt. Nostra autem consonans est sententia eucharistiae, et eucharistia rursus confirmat sententiam nostram. Offerimus enim ei, quae sunt congruenter communicationem et unitatem praedicantes carnis et spiritus. Quemadmodum enim, qui est a terra panis, percipiens invocationem Dei, iam non communis panis est, sed eucharistia, ex duabus rebus constans, terrena et coelesti; sic et corpora nostra, percipientia eucharistiam, iam non sunt corruptibilia, spem resurrectionis habentia: « Ὡς γὰρ ἀπὸ τῆς ἄρτος προσλαμβανόμενος τὴν ἐκκλησιν τοῦ Θεοῦ, οὐκέτι κοινὸς ἄρτος ἐστὶν, εὐχαριστία, ἐκ δύο πραγμάτων τῶν συνεστηκότων, ἐπείων τε καὶ οὐρανίων· οὕτω καὶ τὰ σώματα ἡμῶν μεταλαμβάνοντα τῆς εὐχαριστίας, μηκέτι εἶναι φθαρτά, τὴν ἐλπίδα τῆς εἰς αἰῶνας ἀναστάσεως ἔχοντα; » (Contr. Haer. IV, 18, 4, 5. MSG 7, 1027/9).

Теж Климент Олександрійський († окол. 216) стверджує віру Церкви в Пресв. Євхаристію, хоч своїми алегоріями нераз затемнює зміст своїх слів: Їжте, каже (Слово) моє тіло і пийте мою кров. Оцю відповідну поживу дає нам Господь і тіло дає і кров проливає; і вже нічого не бракує дітям до росту. О преглибина тайн! Φάγεσθέ μου, φησί, τὴν σάρκα, καὶ πίεσθέ μου τὸ αἷμα. Ταύτας ἡμῖν οἰκείας τροφάς, ὁ Κύριος χορηγεῖ, καὶ σάρκα ὀρέγει, καὶ αἷμα ἐκχέει· καὶ οὐδὲν εἰς αὔξησιν τοῖς παιδίοις ἐνδεῖ. Ὦ τοῦ παραδόξου μυστηρίου. (Paed. I, 6. MSG 8, 301A).

Учнем Климента був Оріген (†254). Мимо свого алегоризування він наводить Христові слова: « In aenigmate erat manna cibus, nunc autem in specie caro Verbi Dei est verus cibus, sicut et ipse dicit: Caro mea vere est cibus, et sanguis meus vere est potus » (In Num. hom. 7, 2. MSG 12, 613C).

В Гомілії до кн. Чисел навчає вірних: Nostris, qui divinis mysteriis interesse consuevistis, quomodo, cum suscipitis corpus Domini, cum omni cautela et veneratione servatis, ne ex eo parum quid decidat, ne consecrati muneris aliquid dilabatur. (In Exod. hom. 13, 3. MSG 12, 391). В творі проти Кельзія знову так пише: Кельзій… не знаючи Бога, складає подяку демонам; ми, що дякуємо Творцеві цього світу, їмо з молитвою і подякою хліб, що саме через молитву стається тілом святим, яке тим, що їдять в добрім намірі, уділяє святость. Κέλσος μὲν, ὡς ἀγνοῶν θεὸν τὰ χαριστήρια δαίμοσιν ἀποδίδοσιν· ἡμεῖς δὲ τῷ παντὸς Δημιουργῷ εὐχαριστοῦντες, μετ’ εὐχῆς τὸν εὐχαριστίας κατ’ εὐχῆς τῆς ἐπ’ αὐτοῖς δεδομένους προσφερομένους ἄρτους ἐσθίομεν, σῶμα γεγονομένους διὰ τὴν εὐχὴν ἁγιάζον καὶ ἁγιάζον τοὺς μετ’ ὑγιοῦς προθέσεως αὐτῷ χρωμένους. (Contr. Cels. VIII, 33 MSG 11, 1565C).

Із західних Отців, крім наведеного вже Іринея в Ліоні, є важливі свідоцтва Тертуліяна і Кипріяна (†258). Тертуліян (†222), пишучи про воскресення не міг не згадати про Євхаристію: « Тіло християн живиться тілом і кров’ю Христа, щоб і душа скріпилася Богом — (christianorum) caro corpore et sanguine Christi vescitur, ut et anima de Deo saginetur » (De resurr. c. 8. MSL 2, 852). З великим обуренням робить докори християнам, що роблять ідоли, а пізніше простягають руку, щоб дістати на неї св. Причастя: Zelus fidei perfergabit ingemens: christianum ab idolis in ecclesiam venire… eas manus admovēre Domini, quae daemoniis corpora contulerunt… Parum sit, si ab aliis manibus accipiant, quod contaminant… Alleguntur in ordinem ecclesiasticum artifices idolorum. Pro scelus! Semel Iudaei Christo manus intulerunt, isti quotidie corpus eius lacerant. O manus praecidendae » (Руки, які треба відтяти — щоб неюповидладали).

Якщо б отже це не було дійсне тіло Христа, чому воно такий проступок, за який треба аж відтяти руки. Дальше згадує, з якою обережністю уважають християни, щоб найменша навіть кришинка євхаристійного хліба або капля вина не впала на землю, а навіть і звичайного хліба задля пошани: « Calicis aut panis etiam nostri (не тільки Dominici) aliquid decidit in terram anxie patimur » (De corona 3. MSL 2, 99).

Вправді в творі проти Маркіона Тертуліян говорить про « figura corporis mei » — « образ тіла Христа », одначе ця неясність не могла б ніяк заперечити попередніх текстів Тертуліяна. Навіть і сам текст проти Маркіона, коли приглянутись йому ближче, не перечить реальній присутності тіла Христа: « Hoc est corpus meum, dicendo id est figura corporis mei. Figura autem non fuisset, nisi veritatis esset corpus. Ceterum vacua res, quod est phantasma, figuram capere non posset. (Adv. Marc. IV, 40. MSL 2, 491). Тертуліян аргументує зовсім правильно, Христос мав реальне тіло, не якесь здогадне, як учив Маркіон, отже і в Євхаристії є правдивим тілом. Як розуміти figura — образ? Філософія Тертуліяна, хоч сам він виступав проти Плятона, є плятонівська, знатить, є ідея — первовзір, невидима річ, що має найповніше буття, а його відбитою є існуючий на землі предмет. Такасамо і з Христовим тілом. Veritatis corpus — то є прославлене тіло Христа в небі, figura цього тіла — значить також дійсне тіло, є в Євхаристії. Figura — образ не значить, що не є дійсне тіло, але як є ідея людини — то її відбиткою є існуюча людина на землі. Вона зветься теж figura в порівнянні до свого первовзору і є реальною річчю.

З цього ясно, як розуміти Тертуліянові слова в кн. III, 19: Христос « тароб з дерева » (Пс. 109, 10). « Hoc lignum et Hieremias (Jerem. XI, 9). tibi insinuat, dicturis praedicans Judaeis: Venite mittamus lignum in panem eius, utique in corpus. Sic enim Deus in Evangelio quoque vestro revelavit panem corpus suum appellans, ut et hinc iam eum intelligas corporis sui figuram pani dedisse, cuius retro corpus in panem Propheta figuravit ipso Domino hoc sacramentum postea interpretaturo » (MSL 2, 376). Тертуліян так пояснює слова Єремії: Деревом уб’ють пророка. Хліб алегорично є тіло Христа, а дерево хрестом, іншими словами: Розпнім Христа. За натхненням Св. Духа — каже Тертуліян — Єремія назвав тіло Христа хлібом, тому що Христос взяв хліб і перемінив у своє тіло. Хліб, про який говорить Єремія є: « figura corporis ». Христос, кажучи: це є тіло моє, себто, правдиве тіло (figura), сповнив тим давній прообраз і давнє пророцтво, що протиставив хлібові своє тіло, але не так, як Маркіон і докети пояснюють, мовляв Христос, не маючи правдивого тіла, дав хліб.

Св. Кипріян негодував, що апостатів в часі переслідувань без покути допускано до Причастя, бо негідне Причастя є обидою і насиллям над тілом і кров’ю Христа: « Ante offensam placatam indignantis Domini et minantis vis infertur corpori eius et sanguini et plus modo in Dominum manus atque ore delinquunt, quam quum Dominum negarent » (De lapsis c. 16 MSL 4, 493).

Якщо не було б дійсного тіла, не було б delictum — проступку. Навпаки, в часі переслідування казав св. Кипріян давати Євхаристію для покріплення душі: Communicatio a nobis danda est, ut quos excitamus et hortamur ad proelium, non inermes et nudos relinquamus, sed protectione sanguinis et corporis Christi muniamus… Nam quomodo docemus aut provocamus eos in confessione nominis sanguinem suum fundere, si eis militaris Christi sanguinem denegamus? Aut quomodo ad martyrii poculum idoneos facimus, si non eos prius ad bibendum in Ecclesia poculum Domini iure communicationis admittimus? (Ep. 57, 2 MSL 3, 883).

До цих свідоцтв Отців і письменників належить додати написи на гробах перших християн і малюнки, що представляють Євхаристію в катакомбах і мозаїках. В катакомбах, в келіях св. Люцини представлена пиливаюча риба (ichthys), а на її хребті кошик з хлібами і чаша червоного вина. З багатьох написів нехай вістить нагробний напис Аверкія (180 р.), який звучить: « Fides vero ubique mihi dux fuit praebuitque cibum ubique piscem e fonte ingentem, purum, quam prehendit Virgo casta deditque amicis perpetuo edendum vinum optimum habens, ministrans mixtum cum pane » (С. М. Kaufmann — Handbuch der altchrist. Epigraphik. Freiburg 1917, 169).

b) Понікейський період. Понікейський період виказує куди численніші і ясніші свідоцтва, не зважаючи на disciplina arcani — таємну науку. Перегляньмо, грецькі і латинські тексти.

Григорій Ниссенський вчить, що в Євхаристії лучимося не лише вірою, але і тілом з Христом: Вірою отже і тілом, що хліб освячений Словом Бога, переміняється в тіло Слова Бога… Цей хліб, як каже апостол, посвячується через Слово і молитву, не так вправді, щоб ставав тілом Слова за посередством корму і напитку, але що зараз перемінюється через Слово в тіло, як сказав Слово: Це є моє тіло… Тому то уділенням своєї ласки при допомозі тіла випільнотовує всім віруючим, злучившись з тілом віруючих… щоб з’єдинившись з тим, що є незнищиме, тілом Христа, тіє і людина стала учасником незнищимости. А це дає тіло благословення перемінюючи природу того, що являється (змислам): Καλῶς οὖν καὶ νῦν τὸν τῷ Λόγῳ τοῦ Θεοῦ ἁγιαζόμενον ἄρτον εἰς σῶμα τοῦ Θεοῦ Λόγου μεταστοιχειοῦσθαι λεγόμεθα. Καὶ γὰρ ἐκεῖνο τὸ σῶμα ἄρτος τῇ δυνάμει ἦν, … Τοῦτο δὲ δίδοται τῆς εὐλογίας δυνάμει πρὸς ἐκεῖνο μεταστοιχειῶσθαι τῶν φαινομένων τὴν φύσιν. (Orat. cat. 27. MSG 45, 96/7). Св. Григорій Ниссенський, як слідкує, займається не тільки питанням присутности, але теж і способом переміни хліба в тіло Христа.

Св. Василій (†379) відносно мало говорить про Пр. Євхаристію. Одначе один текст з його листа, в якім зазиввав він в одноденного св. Причастя, свідчить достатньо про його переконання: « Є добре і корисно причащатися кожного дня і стати учасником тіла і крови Христа, бо Він сам виразно каже: Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, має життя вічне » Καὶ τὸ κοινωνεῖν δὲ καθ’ ἑκάστην ἡμέραν καὶ μεταλαμβάνειν τοῦ ἁγίου σώματος καὶ αἵματος τοῦ Χριστοῦ καλὸν καὶ ἐπωφελές· αὐτὸς γὰρ λέγει· Ὁ τρώγων μου τὴν σάρκα καὶ πίνων μου τὸ αἷμα, ἔχει ζωὴν αἰώνιον. (Лист 93, MSG 32, 484B).

Св. Кирило Єрусалимський (†386) поучує в своїх катихизах так про тіло і кров Христа: « Причащаючись стаємо христоносцями, бо в наші члени розділені Його тіло і кров… Тому то не уважайте це як звичайний хліб і звичайне вино, бо вони є тілом і кров’ю Христа за запевненням Господа… Не суди речі з смаку, але з віри будь певний понад усякий сумнів, що ти удостоївся тіла і крови Христа… так навченій і перейнятий найпевнішою вірою, що те, що видається хлібом, не є хлібом, як в смаку здається б, але тіло Христа; і що видається вином, не є вином, як хотів би смак, але кров Христа. Ὥστε μετὰ πάσης πληροφορίας, ὡς σώματος καὶ αἵματος μεταλαμβάνομεν Χριστοῦ. Ἐν τύπῳ γὰρ ἄρτου δίδοταί σοι τὸ σῶμα… Εἰ γὰρ καὶ αἴσθησις σοι τοῦτο ὑποβάλλει, ἀλλ’ ἡ πίστις σε βεβαιούτω… σώματος καὶ αἵματος Χριστοῦ καταξιωθείς. (Orat. myst. IV, 3-8. MSG 33, 1100-1104).

Короткі і ясні слова є св. Івана Золотоустого (†407): Те, що є в чаші, є те саме, що виплило з ребер, і ним ми причащаємося. Це є те тіло, що було мучене і пролите списом, з якого виплили спасенні джерела для світу, одно крови, друге води… Це тіло дав нам, щоб ми його держали і їли, і було предметом гарячої любови. Τοῦτο ἐκεῖνο τὸ σῶμά ἐστι τὸ πεπλευμένον, τὸ λόγχῃ παγένγες καὶ τὰς στερείους πηγὰς ἀναβλύσαν τῷ τοῦ αἵματος, τὴν τοῦ ὕδατος τῇ οἰκουμένῃ πάσῃ. (Hom. 24 in 1 Cor. MSG 61, 200. 203. 204).

Що Євхаристія є лише самим знаком Христового тіла, виразно перечить цьому св. Макарій з Магнезії (IV ст.): Це є тіло моє і кров моя; отже Євхаристія не є знаком (typos) тіла і крови, як деякі нерозумно торочили, але направду (kat’aletheian) кров’ю і тілом Христа (Blondel. Makariu Magnetu Anakritikos e Monogenes, Parisiis 1878, 105, К, у 2166).

Св. Кирило Олекс. (†444), нав’язуючи до своїх попередників, каже: « А сказав (Христос) вказуючи: « Це є тіло моє » і « це є моя кров », щоб ти не думав, що те, що бачиться, є образом (роз. Христа), але всемогучий Бог якимсь тайним способом перемінив по правді принесені (роз. хліб і вино) в тіло і кров, яких ставши учасниками, приймаємо животну і освячуючу силу Христа ». Ἵνα μὴ νομίσῃς τύπον εἶναι τὰ φαινόμενα, ἀλλὰ διὰ τῆς ἀρρήτου τοῦ παντὸς ἰσχύος Θεοῦ μεταστοιχειοῦσθαι εἰς σάρκα καὶ αἷμα Χριστοῦ ἀληθές τὰ προκείμενα ὧν μετασχόντες. (In Matth. 26, 27 MSG 72, 452C).

Цілу науку грецьких Отців реасумує св. Іван Дамаскин: « Хліб предложення і вино і вода через призвання і прихід Св. Духа надприродньо перемінюються в тіло Христа і кров і не є два (тіла), але одно і те саме (тіло Христа). Хліб і вино не є образом тіла і крови Христа, рішучо ні, але самим тілом обдареним божеством ». Бо сам Господь не сказав: « це є образ мого тіла », але « це є тіло моє » οὐχ ὡς ὁ τύπος τοῦ ἁγίου σώματος, οἶνος τε καὶ ὕδωρ διὰ τῆς ἐπικλήσεως καὶ ἐπιφοιτήσεως τοῦ ἁγίου Πνεύματος ὑπερφυῶς μεταποιοῦνται εἰς τὸ σῶμα τοῦ Χριστοῦ καὶ τὸ αἷμα καὶ οὐκ εἰσὶ δύο, ἀλλ’ ἓν καὶ τὸ αὐτό. Οὐκ ἔστι τύπος ὁ ἄρτος καὶ ὁ οἶνος τοῦ σώματος καὶ αἵματος τοῦ Χριστοῦ (μὴ γένοιτο) ἀλλ’ αὐτὸ τὸ σῶμα τοῦ Κυρίου τεθεωμένον, αὐτοῦ τοῦ Κυρίου εἰπόντος· Τοῦτο μού ἐστι τὸ σῶμα. οὐχ ὡς τύπος τοῦ σώματος, ἀλλὰ τὸ σῶμα. (De Fide orth. IV, 13 MSG 94, 1145, 1148/9. R.J. 2371).

Однозгідна є наука латинських Отців. І так св. Іларій з Поатіє (†366) каже: (Christus) ipse sit: « Caro mea vere est esca et sanguis meus vere est potus; qui edit carnem meam et bibit sanguinem meum, in me manet et ego in eo » (Jo. 6, 56. 57). De veritate carnis et sanguinis non relictus est ambigendi locus. Nunc enim et ipsius Domini professione et fide nostra vere caro est et vere sanguis est: et haec accepta atque hausta id efficiunt, ut et nos in Christo et Christus in nobis sit. Anne hoc veritas non est. (De Trinit. VIII, 14. MSL 10, 247).

Св. Амвросій (†397) виказує вищість Євхаристії від її старозавітніх прообразів: « Potior est enim lux quam umbra, veritas quam figura, corpus auctoris quam manna de coelo. Forte dicas: Aliud video; quomodo tu mihi asseris, quod corpus Christi accipiam?… Probemus non hoc esse, quod natura formavit, sed quod benedictio consecravit; maioremque vim esse benedictionis quam naturae… Quodsi tantum valuit sermo Eliae, ut ignem de coelo deponeret, non valebit Christi sermo, ut species mutet elementorum? De totius mundi operibus legistis: « Qui ipse dixit, et facta sunt; ipse mandavit et creata sunt » (Ps. 148, 5). Sermo ergo Christi, qui potuit ex nihilo facere, quod non erat, non potest ea, quae sunt, in id mutare, quod non erant? » (De myst. VIII, 49. IX, 50. 52. MSL 16, 422, 424).

Теологічно обоснована наука про Євхаристію являється у св. Августина (†430). « Quod ergo videtis, panis est et calix, quod vobis etiam oculi vestri renuntiant; quod autem fides vestra postulat instruenda, panis est corpus Christi, calix sanguis Christi ». (Sermo 272 MSL 38, 1246). Св. Августин згадує дальше про піст перед прийняттям Євхаристії і про поклін і почитання: « Liquido apparet, quando primum acceperunt discipuli corpus et sanguinem Domini, non eos accepisse ieiunos. Numquid tamen propterea calumniandum est universae ecclesiae, quod a ieiunis semper accipitur? Ex hoc enim placuit Spiritui So., ut in honorem tanti sacramenti in os prius Dominicum corpus intraret, quam caeteri cibi; nam ideo per universum orbem mos iste servatur ». (Ep. 54, c. 6, 7 cl. MSL 33, 203). « Nemo autem illam carnem manducat, nisi prius adoraverit; invenimus est, quemadmodum adoretur tale scabellum pedum Domini, et non solum non peccamus adorando, sed peccemus non adorando » (In Ps. 98, 9 MSL 37, 1264).

Св. Августин на дійсну євхаристійну присутність наводить текст І Цар. 21, 13 (в грецьк. пер.) і пояснює так: « Et ferebatur in manibus suis ». Hoc vero fratres, quomodo posset fieri in homine quis intelligat? Quis enim portatur in manibus suis?… In Christo autem invenimus. Ferebatur enim Christus in manibus suis, quando commendans ipsum corpus suum sit: « Hoc est corpus meum ». Ferebat enim illud corpus in manibus suis. (In Ps. 33. Enarr. I, 10. MSL 36, 306).

З наведених текстів слідує, що Отці вірили в правдиве тіло Христа в Євхаристії, яке є те саме, що народилося з Преч. Діви, було розп’яте, воскресло і сидить праворуч Отця. Тому Євхаристія не є знаком тіла, тільки самим тілом, яке в Причастю лучиться з нашим тілом. Присутність в Євхаристії наступає через переміну хліба в тіло і кров Христа.

в) Наука Соборів і римських папів.

Папа св. Лев Вел. і св. Григорій Вел. стверджують науку про присутність Христа і виключають усякий сумнів. Папа Лев так учить: « Dicente Domino: “Nisi manducaveritis carnem Filii hominis et biberitis eius sanguinem, non habebitis vitam in vobis”, sic sacrae mensae communicare debetis, ut nihil prorsus de veritate corporis Christi et sanguinis ambigatis. Hoc enim ore sumitur, quod fide creditur, et frustra ab illis “Amen” respondetur, a quibus contra id, quod accipitur, disputatur ». (Sermo 91, 3 MSL 54, 452).

Св. Григорій В. каже, що вірні тим самим причащаються, що і мучили і проливали вороги Христа: « Corpus (Christi) sumitur, eius caro in populi salutem partitur, eius sanguis non iam in manus infidelium, sed in ore fidelium funditur » (Dial. IV, 58 MSL 77, 425).

Собори в Верчеллі (1050), Парижі (1050), Римі (1059, 1079), Лятерані (IV Соб. 1215), Констанції (1418) в свою чергу чітко спрямовували віру і науку про Євхаристію в належне русло і берегли від схилень, чітко підкреслювали і виразно стверджували догму про присутність. Їх завершенням являється дефініція Тридентського Собору.

г) Літургічний доказ. Незвичайно важний є літургічний доказ. Літургії, що їх відправляли в цілій Церкві, кожна з них висловлювала глибоку віру християн в євхаристійну присутність. Це слідно вже в молитвах Євхологіона Серапіона з Тмуїс, єгипетської літургії папірусу Дер Бализег, Климентової літургії. В літургічній молитві Климента Римського так кажеться: Poscimus te, ut… super hoc sacrificium mittas tuum Spiritum… ut exhibeat panem hunc corpus Christi tui et calicem hunc sanguinem Christi tui. Подібно і в Апостольських постановах: Καὶ καταπέμψῃ τὸ ἅγιόν σου Πνεῦμα ἐπὶ τὴν θυσίαν ταύτην τὴν μάρτυρα, τῶν παθημάτων τοῦ Κυρίου Ἰησοῦ, ὅπως ἀποφήνῃ τὸν ἄρτον τοῦτον σῶμα τοῦ Χριστοῦ σου, καὶ τὸ ποτήριον τοῦτο αἷμα τοῦ Χριστοῦ σου, ἵνα οἱ μεταλαβόντες αὐτοῦ, βεβαιωθῶσι πρὸς εὐσέβειαν, ἄφεσιν ἁμαρτημάτων τύχωσι, τοῦ διαβόλου καὶ τῆς πλάνης αὐτοῦ ῥυσθῶσι, Πνεύματος ἁγίου πληρωθῶσιν, ἄξιοι τοῦ Χριστοῦ σου γενώνται, ζωῆς αἰωνίου τύχωσι σου καταλλαγέντες αὐτῷ Δέσποτα παντοκράτορ. (Апост. постанови VIII, 12, MSG 1, 1104CD). Знані є молитви в літургіях св. Василія Вел., Івана Золотоустого, римській і західніх Службах Божих.

д) Однозгідність. Накінець однозгідність єретиків і нез’єдинених з вселенською Церквою про євхаристійну присутність є традиційним доказом на потвердження тези. Єретики, як відомо, відпали в V ст., та все ж зберегли віру в дійсне тіло і кров Христа під видами хліба і вина. Монофізит Кесиляс з Мабуг (VI ст.) визнає це так: « Визнаємо, що приймаємо живе тіло живого Бога і незвичайне тіло смертного чоловіка, подібно живу кров живого у всіх св. Причастях приймаємо… Бо сказав Христос над кожним зокрема, що це його тіло і кров » (Assemani. Bibl. Orient. II, 39).

Несторіянин, Іля Дамаскин, каже, що всі східні християни годяться з собою « в приношенні Євхаристії, яку визнаємо, що це тіло і кров Христа ». (Assemani o.c. III, p. 2, 291).

Нез’єдинений патріярх Єремія зокрема звертається проти протестантів, проти науки Цвінглія: Хліб і вино рішуче не є знаком (typos) тіла і крови Христа, тільки самим тілом Господа обожественим, бо сам Господь каже: Це є моє, що? не знак (typos) тіла, але тіло, не знак крови, але кров (Schelstrate, Acta eccl. 1, 200).

V. Заміти.

Є багато неясних місць про Євхаристію в письмах східніх і західніх Отців. Передусім часто називають вони Євхаристію образом, знаком, figura, typos, antitypos тіла і крови Христа. А що такі вислови ослаблюють переконання Отців у дійсну присутність, отже вони не можуть становити морально певного свідоцтва. Відповідь: 1. На це треба спершу загально тільки відповісти, що неясні вислови лучаються навіть у тих Отців, які на інших місцях недвозначно висловлюють віру в дійсну присутність. Такі неясності є або стилеві, або річеві, і їх треба вияснити з контексту.

2. Теж треба мати на увазі зміну термінології і філософії впродовж патристичних часів. На це вже передше був натяк. Одні Отці і письменники послуговуються філософією Плятона, інші, передусім від V ст., аристотелевською. Звідсіля деякі кажуть, що Євхаристія є figura — typos — знак, образ тіла, другі, що це є ложне. Це слідно з наведених текстів. В плятонській філософії typos — означає дійсне тіло. Як eidos — це первовзір людини, так typos є відбитка, кожна людина існуюча на землі. Вона не є умовою поняттям чи уявним образом, але дійсною річчю. В Арістотеля навпаки, figura, typos не є тою самою реальною річчю, але її знаком. Доказом на це є наведені тексти Тертуліяна і Івана Дамаскина. Щойно впродовж віків термінологія устійнилася, таксамо як в тринітарній науці.

3. Зокрема коли Євхаристія називається antitypos — то це в першу чергу означає сповнений старозавітній прообраз. Всі старозавітні прообрази називаються typos, тіло Христове є antitypos. Часом одначе антитипом називаються види хліба і вина, під якими є укрите тіло і кров Христа, або й неосвячені хліб і вино, які мають перемінитися в тіло і кров Христа. І так напр. Кирило Єр. каже: Під знаком (видом, образом) хліба дається тобі тіло і під видом вина дається тобі кров. Ἐν τύπῳ γὰρ ἄρτου, δίδοταί σοι τὸ σῶμα· καὶ ἐν τύπῳ οἴνου δίδοταί σοι τὸ αἷμα. (Cat. myst. IV, 3 MSG 33, 1100A). В черговій катехізі висловлюється теж подібно. « Не дозволяй тілесному горлові (згл. устам) на суд і думку про цю річ; ні, кажу, але вірі, позбувшись всякого сумніву. Тим, що споживають, то не кажеться їм споживати хліб і вино, але антитип (види) тіла і крови Христа ». Отже не знак неприсутнього тіла, а видимий розумінні, але правдиве тіло. Це слідує ще ясніше з грецького оригіналу. Μὴ τῷ λάρυγγι τῷ σωματικῷ ἐπιτρέψῃτε τὸ κριτικόν· οὐχὶ, ἀλλὰ τῇ ἀνενδοιάστῳ πίστει. Γευόμενοι γάρ, οὐκ ἄρτου καὶ οἴνου, λεγομένων γενοσθαί, ἀλλὰ ἀντιτύπου σώματος καὶ αἵματος τοῦ Χριστοῦ. (Cat. myst. V, 20 MSG 33, 1124BC). Св. Кирило не говорить antitypu tu somatos, але без родильника antitypu somatos. Тому латинський переклад звучить — antitypum corpus (тіло під знаком), а не antitypum corporis (знак тіла). Втім св. Григорій Наз. уживає і родильника і виразно при тім говорить про дійсну присутність Христа. τῶν ἀντιτύπων τοῦ τιμίου σώματος ἢ τοῦ αἵματος ἢ χεῖρ ἐσφαύρισεν, τοῦτο καταψήξας τοῖς δάκρυσιν. (Or. 8, 18. MSG 35, 809D). В зв’язку з тим Тридентський Собор називає Євхаристію « symbolum rei sacrae et invisibilis gratiae forma visibilis » (Denz. 876). На тій основі і II Нікейський Собор каже, що Отці перед освяченням називають хліб і вино антитипами. (Harduin IV, 370).

4. Євхаристія є знаком спасення (Григ. Наз. τοὺς τύπους τῆς ἐμῆς σωτηρίας. Or. 17, 12 MSG 35, 980B). Таксамо св. Іван Дамаскин пояснює: Антитипами майбутнього називаються, не немов би не були правдивим тілом і кров’ю Христа, але тому, що ми тепер саме є учасниками божества Христа, а колись будемо умовою через саме оглядання. Εἰ δὲ καὶ τινες ἀντίτυπα τοῦ σώματος καὶ αἵματος τοῦ Κυρίου τὸν ἄρτον καὶ τὸν οἶνον ἐκάλεσαν, ὡς ὁ θεοφόρος ἔφη Βασίλειος, οὐ μετὰ τὸ ἁγιασθῆναι αὐτὰ, ἀλλὰ πρὸ τοῦ ἁγιασθῆναι, αὐτὴν τὴν προσφορὰν οὕτω καλέσαντες. (Fid. orth. IV, 13. MSG 94, 1152C і 1153A).

Після періоду Івана Дамаскина, слова typos і antitypos на означення Пр. Євхаристії вживають. Проти цих термінів виступали Никифор Царгородський Ὥσπερ ἀνωτέρω ἔλεγεν ἀπαράλλακτος ὁ ὅρος, εἰκών καὶ πρωτότυπον εἰς μηδὲν ἀλλήλων διαφέρειν. (Adv. iconomachos antirrhet. MSG 100, 336A) і Теодор Студит Διεδόθη φησί, εἰκών εἶναι τοῦ Χριστοῦ, ἀλλ’ ὡς ἡ θεοπάροδοτος ἱεραλογία. (Adv. iconomach. 1, 10. MSG 99, 340A).

5. Накінець Євхаристія називається ще в Отців « Знаком єдности і злуки вірних ». Це відноситься в першу чергу до св. Августина, Хризостома і інших, яких поняття побудовані на плятонівській філософії. Одиниця є частиною якоїсь цілости, напр. дерево є деревом тому, що належить до того поняття, яке обіймає всі дерева, які були, є і будуть. Арістотель ставить навпаки одиницю як відрубну цілість. Плятонівський погляд має велике значення в теології, бо завдяки йому розвинувся символізм, який приписує річам крім звичайного значення, ще вищий, духовий зміст. Почуття реальної спільноти людства на основі плятонівської філософії легко пояснює догми про Церкву, про первородний гріх і відкуплення. Людина не стоїть одиницею, лиш є частиною одної великої цілости. Так теж в Пр. Євхаристії. Всі приймають її, всі стаються одним тілом Христа і творять реальну цілість. Євхаристія є отже єдністю Церкви, спільнотою, яка в плятонівськім змислі є тілом і кров’ю Христа. На такім тлі тексти св. Августина, Хризостома і інших про Пресв. Євхаристію, як одноцільну суть, набирають окремішньої рельєфности. « Quia passus est pro nobis, commendavit nobis in isto Sacramento corpus et sanguinem suum, quod etiam fecit et nos ipsos. Nam et nos corpus ipsius facti sumus, et per misericordiam ipsius, quod accipimus nos sumus » (Sermo 229. MSL 38, 1103). « Corpus ergo Christi si vis intelligere, Apostolum audi dicentem fidelibus. Vos autem estis corpus Christi et membra (Cor. 12, 27). Si ergo vos estis corpus Christi et membra, mysterium vestrum in mensa Dominica positum est: mysterium vestrum accipitis. Ad id, quod estis Amen respondetis » (Sermo 272, MSL 38, 1247). « Inde est, quod exponens nobis Apost. Paulus hunc panem, Unus panis, inquit, unum corpus multi sumus (Cor. 10, 17). O sacramentum pietatis, o signum unitatis, o vinculum caritatis. Qui vult vivere, habet ubi vivat, habet unde vivat… Hunc itaque cibum et potum societatem vult intelligi corporis et membrorum suorum, quod est sancta Ecclesia in praedestinatis et vocatis et justificatis et glorificatis et fidelibus eius » (August. In Jo. 26, 13 15 MSL 35, 16. 13/4). Пор. Хризост. Hom. 24 in 1 Cor. Він хліб зложений з багатьох зерен в один, так і взаїмно і з Христом лучимося. (MSG 61, 200).

На основі цієї науки зазивває Тридентський Собор до злуки вірних у Пресв. Євхаристії: Ut omnes et singuli, qui christiano nomine censentur, in hoc unitatis signo, in hoc vinculo caritatis, in hoc concordiae symbolo iam tandem aliquando conveniant et concordent. (Denz. 882).

Коли до того взяти ще на увагу discipliny arcani, яку заховували до V ст. на Сході, а до пол. VI ст. на Заході, то будемо мати образ науки про Євхаристію з її деякими неясностями в поодиноких авторів.