I. ІСНУВАННЯ І СУТЬ ТАЙНИ ХРЕЩЕННЯ

1-а теза: Хрещення є тайною Нового Завіту, установленою Христом. Догма віри.

І. ПОЯСНЕННЯ

Хрещення (хрестити — робити хрест це є благословити хрестом, грецьке βάπτισμα і βαπτισμός — baptismus), означає в книгах Старого і Нового Завітів купіль звичайну, або приписану обрядом (Мк. 7,4. Лук. 11,38. Євр. 9,10). В переносному, метафоричнім значенні хрещення є зношенням терпінь ("хрещенням же маю хреститися і як мені тяжко, доки не скінчиться". Лук. 12,50; пор. Мк. 10,38) або одержанням надприродних дарів ("бо Йоан хрестить водою, а ви будете хрещені Духом Св.". Дія. 1,5). Одначе, звичайно βαπτίζω означає відродження через водну купіль. В тім значенні уживається також слів: купіль — λουτρὸν τοῦ ὕδατος (2 Кор. 1,22), просвічення — φώτισμα (2 Кор. 4,4.6. Євр. 6,4), печать σφραγίς (Єф. 1,13.4,30). В грецьких письменників приходять ще, крім згаданих термінів, χάρισма, θέλειου πηγή, λουτρόν, φώτισμα, παλιγγενεσία (Клим. Олекс. Педаг. І, 6. MSG 8,281А, Григорій Наз. Проп. 40,4,7 MSG 36, 361D і ін.)

В латинській мові уживали грецького слова baptismus, або lavacrum (купіль, Тит. 3,5) і tinctio (обмиття). У давнині т. Миропомазання уділювали зараз по хрещенні, тим то baptisma означало деколи й обі тайні. В тезі доказується, що хрещення є тайною, зн. видимим знаком і установленою Христом. Що цей знак уділює освячуючу благодать, буде докладніше переведений доказ на те в 14 тезі.

ІІ. ПРОТИВНИКИ

Тайну Хрещення перечили гностики і маніхеї, бо уважали, що вода походить від початку зла. Соцініяни (унітарії) учили, що хрещення є тільки зовнішньою формою. Головними противниками є протестанти. Вони заперечують Пр. Тройцю. А. Гарнак писав: "Dass Jesus die Taufe eingesetzt habe, lässt sich nicht direkt erweisen, denn Mt. 28, 19 ist kein herrnwort". (Lehrb. der Dogmengesch. 1, 68). До противників треба зачислити ще й модерністів. Вони навчали, що Церква сама впровадила хрещення і долучила до того обряду визнання віри.

ІІІ. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Собор ІІ в Мілєве (416 р.) рішив, що хрещення є конечне до відпущення первородного гріху: Item placuit, ut quicunque parvulos recentes ab uteris matrum baptizandos negat, aut dicit in remissionem quidem peccatorum eos baptizari, sed nihil ex Adam trahere originalis peccati, quod lavacro regenerationis expietur, unde sit consequens, ut in eis forma baptismatis "in remissionem peccatorum" non vera, sed falsa intelligatur. A.S. (Denz. 102).

Дефініція Тридентського Собору (Denz. 844) подана на 10 стор. Рівнож у І кан. є дефінітивно відділене хрещення Христа від хрещення св. Йоана: Si quis dixerit baptismum Ioannis habuisse eandem vim cum baptismo Christi: A.S. (Denz. 857). 3 канон дефініює правдивість науки римської Церкви про хрещення: Si quis dixerit in Ecclesia Romana (quae omnium ecclesiarum mater est et magistra) non esse veram de baptismi sacramento doctrinam: A.S. (Denz. 859). Науку модерністів осудив папа Пій Х декретом: "Lamentabili sine exitu". "Communitas christiana necessitatem baptismi induxit, adoptans illum tanquam ritum necessarium eique professionis christianae obligationes annectens." (Denz. B.U. 2042) — одне із осуджених речень модерністів.

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. а) В Старім Завіті пророк Езикиїл передсказав хрещення: "І виллю на вас чисту воду й очиститеся від усіх ваших нечистот" (Езк. 36,25, пор. Зах. 13,1). Прототипами хрещення були: перехід через Червоне Море, вода із скали, вогняний стовп-облак, що посувався перед Ізраїлем на пустині (І Кор. 10,1 сл.), корабель Ноя (І Петр. 3,20), обрізання (Рим. 2,25.29, Кол. 2,11) і обмиття сирійця Наамана від прокази в Йордані (4 Цар. 5,14, "овеча купіль" в Єрусалимі, в якій купалися недужі (Йо. 5,2). Рівнож хрещення св. Йоана було прообразом і приготуванням до хрещення Христа (1 Йо. 1,25): "Я хрещу вас водою на покаяння, а той, що прийде після мене... охрестить вас Духом Святим і вогнем" (Мт. 3,11 сл.). Йоанове хрещення побуджувало до покаяння і віри в Месію та діяло як благословення ex opere operantis. Це потверджує і св. Павло: "Йоан хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям: Щоб увірили в того, що має прийти після нього, це є в Ісуса" (Дія. 19,4). Св. Тома пояснює і теологічно обосновує це ось так: "Baptismus Ioannis gratiam non conferebat, sed solum ad gratiam praeparabat tripliciter: uno quidem modo per doctrinam Ioannis inducentem homines ad fidem Christi; alio modo assuefaciendo homines ad ritum baptismi Christi; tertio modo per paenitentiam praeparando homines ad suscipiendum effectum baptismi Christi." (S. th. 3. q. 38. a. 3). Іншими словами, хрещення св. Йоана було лише sacramentale, як старозавітні обмивання: "Baptismus Ioannis non erat per se sacramentum, sed quasi quoddam sacramentale disponens ad baptismum Christi." (S. th. 3. q. 38. a. 1).

б) Сам Христос прийняв хрещення від св. Йоана (Мт. 3,13) і велів учням хрестити (Йо. 3,26.4,2). Клясичними текстами установлення тайни хрещення є Йо. 3,5.10 і Мт. 28,19. В розмові з Нікодимом Христос вказує, що конечною умовою увійти до неба є народження з висоти, значить, надприродне відродження: "Істинно, істинно кажу тобі, коли хто не родиться з води і Духа, не може увійти в царство Боже. Що зродилося з тіла є тілом, а що зродилося з Духа, є духом" (Йо. 3,5). Щодо автентичности самого тексту, то ніхто не підносить жадних поважних сумнівів. Христос розрізнює подвійне родження, тілесне і духове, "з води і Духа". Тому, що Нікодим не міг зрозуміти цього надприродного діяння Божої сили, Христос відсилав його до старозавітніх пророцтв про хрещення (Іс. 55,1. Зах. 13,1. Ез. 47,1. 36,25): "Ти є учителем в Ізраїлі і цього не знаєш" (Йо. 3,10)? Отож до спасення є конечне народження з води і Духа, саме тілесне походження від Авраама не вистачає. Цю конечність підкреслив Христос ще раз по воскресенню: "Хто увірить і охреститься, спасений буде, а хто не увірить, буде осуджений" (Мк. 16,16).

Щоб усунути всякий сумнів, Христос поручив апостолам хрестити всі народи по цілому світі: "Дана мені всяка власть на небі і на землі. Ідіть отже, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Вітця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх заховувати все, що я заповівдав вам" (Мт. 38, 18,19). Цей текст передискутували основно екзегети, тому то щодо його автентичности немає потреби над ним довше спинюватися. Він находиться у всіх старовинних рукописах Євангелія Матея.

Апостоли виконували доручення Христа і хрестили та проповідували Євангеліє. Павлові слова: "Христос не післав мене хрестити, а проповідати Євангеліє" (Кор. 1,17) сказані на те, щоб його похресники не думали, що вони охрещені в ім’я Павла. "Дякую (Богу), що я нікого з вас не охрестив, крім Криспа і Ґая, щоб хто не казав, що ви в моє ім’я охрещені" (1 Кор. 1,14.15). Також і другі апостоли полишали хрещення своїм учням і помічникам (Дія. 6,2.10,48.19,5-6). Βάπτω, Βαπτίζω — означає погрузити в воду, дальше: обмити. εἰς τὸ ὄνομα — означає в ім’я, силою авторитету Пресв. Тройці, яка дає моральну і фізичну силу довершити погруження. Правдоподібніша одначе є та думка, що "в ім’я Отця..." є тісно злучене з попереднім словом βαπτίζετε. Тоді весь смисл є такий: Ідіть і навчайте всі народи і погружуйте їх в воді, щоб через те посвятити їх особам Отця і Сина і Св. Духа. Отже хрещені є посвячені і віддані Пресв. Тройці. Щойно у дальшому виходить, що моральна і фізична сила, якою довершується хрещення, значить надприродне народження (Йо. 3,5) і прийняття до небесного царства, може статися виключно через силу Божих осіб. Загалом і εἰς τὸ ὄνομα означає, що хрещення (погруження чи обмиття) стоїть у зв’язку з Божими особами.

З обох головних текстів маємо ось такі висновки: 1. Христос установив зовнішній, видимий знак: "Істинно кажу тобі, коли хто не народиться з води і Духа..." і остаточно поручив: "Ідіть і хрестіть...". 2. Ця установа є постійна, бо вона відноситься до всіх народів, аж по кінець світу. ("Навчайте всі народи, хрестячи їх..., І це я з вами по всі дні, до кінця віків"). Отже право і обов’язок хрестити перейшли від апостолів на Вселенську Церкву. 3. Цим зовнішнім обрядом є погруження в воді і посвячення та передання хрещення Отцю і Синові і Св. Духові. 4. Цей знак відроджує духово, впроваджує до небесного царства і робить Божою дитиною. Це може статися тільки через освячуючу благодать. Отже хрещення уділює Божу благодать. 5. Діяння зовнішнього знаку є орудне і ex opere operato. На це вказує прийменник ἐξ ὕдаτος καὶ πνεύματος і поставлення води поруч Св. Духа. Отже їх причиновість є поставлена на рівні. А що Св. Дух є без сумніву причиною Божої ласки, отже причиною є і вода. Св. Дух діє своєю силою, вода може одержати силу освячення тільки як орудна причина.

в) Науку Христа перейняли і переводили в життя апостоли. По проповіді св. Петра в день Зіслання Св. Духа в Єрусалимі, жиди питалися Петра і апостолів, що їм робити. Св. Петро відповів їм: "Покайтеся і нехай охреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів і приймете дар Духа Святого" (Дія. 2,38).

Рівнож охрестив він поган, на яких уже був зійшов Св. Дух (Дія. 10,47). Хрещення порівнює Петро до корабля Ноя (1 Петр. 3,21). "...Вісім душ вирятувалося від води. Як тепер і вас спасає подібне тому образу хрещення" (1 Петр. 3,20.21). Диякон Филип хрестив у Самарії мужів і жінок (Дія. 8,12) та евнуха етіопійця, вельможу цариці Кандаки (Дія. 8,36). Св. Павло прийняв сам хрещення (Дія. 9,18) і охрестив Йоанових учнів (Дія. 19,5). Хрещення зве він купіллю води в слові життя. Христос любив Церкву і віддав себе на смерть за неї, "щоб її освятити, очистивши купіллю води через слово, щоб самому собі виставити славну Церкву, що не має скази або морщини (Єф. 5,26). Таїнственний знак складається з водної купелі і слова. Він робить членів Церкви святими. Ще виразніше розвиває св. Павло науку про хрещення в листі до Римлян (6,3-4): "Чи не знаєте, що ми всі, котрі охрестилися в Христа Ісуса, в смерть його охрестилися? Бо ми погреблися з ним через хрещення у смерть, щоб як устав Христос із мертвих славою Отця, так і ми ходили в обновленні життя".

З наведених текстів виходить, що хрещення є зовнішнім знаком, водною купіллю, злученою з словами. Воно освячує душу і відпускає гріхи. Кожний має прийняти хрещення з поручення Христа. Отже Христос установив його, самі ж апостоли хрестять єдино з Його наказу. Хрещення св. Йоана не вистачало, тому і його учнів ще раз хрестили апостоли. Хрещення є символом смерти і воскресення Христа, завдяки чому ми одержали ласку.

2. Передання. а) Численні свідоцтва про тайну хрещення надибуємо в св. Отців і в церковних письменників. Вони вважають хрещення вступленням і прийняттям до Церкви. Хто хрестився, зміняв своє дотеперішнє життя під оглядом моральним, покидав лихі товариства. Словом, починав жити по-християнськи.

Пастор Герми говорить про хрещення: "Було їм (камінням до будови вежі згл. грішникам) конечне вийти через воду, щоб осягнути життя. Бо інакше не могли ввійти до Божого царства, якщо не позбулися смертности попереднього свого життя. А одержали і ті, що упокоїлись, печать Сина Божого і ввійшли до Божого царства, бо заки людина стала носити ім’я Божого Сина, є смертна; а коли одержала печать позбувається смертности і набуває життя" (Sim. IX, 16, 2. 3. Funk I, 608).

Св. Юстин, покликуючись на апостолів, пише, що катихуменів провадили, "де є вода й вони відроджуються тим самим способом, що відродилися і ми. Бо в ім’я Отця всіх і Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа і Св. Духа одержують тоді купіль" (Апол. 1 гл. 61. MSG 6,420).

Св. Іриней ставить хрещеника в ось таке відношення до Пр. Тройці: "При нашім відродженні довершується купіль через тих трьох, бо Отець удостоїв нас відродження через Сина в Св. Дусі. Бо ті, що одержують Св. Духа і носять його в собі, є допроваджені до Слова, це є до Сина. А Син провадить до Отця, і Отець робить їх учасниками непроминаємости. Отже не можна видіти без Духа Слово Бога, а без Сина не можна прийти до Отця. Бо знанням Отця є Син. До знання про Божого Сина доходимо через Св. Духа. А Духа дає по уподобанні Отця Син, як датель тим, яким Отець хоче і як Він це хоче" (Bibl. der Kirchenväter II, том Kempten 589 — Іриней: "На доказ апостольського проповідування" І. 1. (Kempten 1912),

Св. Кирило Єрусал. і св. Василій, як і Тертуліян та св. Августин написали окремі книги про хрещення. Деякі з тих текстів наведені в І тезі. Св. Амвросій називає хрещення новим народженням: "per baptismi gratiam renovamur spiritu et occidua senectutis in redivivas reparantur aetates". (Com. in Luc. 8, 56. MSL 15, 1873). Христос дав очищуючу силу воді через своє хрещення. "Baptizatus est ergo Dominus non mundari volens, sed mundare aquas, ut ablutae per carnem Christi, quae peccatum non cognovit, baptismatis ius haberent. (In Luc. II, n. 83. MSL 15, 1665).

Спірне питання вже від патристичних часів є, коли саме Христос установив Тайну Хрещення. Одні (в. Бернард з Клерво, Естій, In 4. d. 5. § 11) заступають погляд, що Христос установив хрещення в часі розмови з Нікодимом. Одначе годі це припустити, бо розмова мала радше характер приватного поучення. Прихильники другого погляду (Григорій Наз., Августин, Амвросій) уважають часом установлення — Христове хрещення в Йордані. Цей погляд з нез’єдинених заступають Симеон Солунський, Дроздов, Антоній Амфітеатров і Сильвестер Лебединський. Цієї думки був і св. Тома: "Tunc videtur aliquod sacramentum institui, quando accipit virtutem producendi suum effectum. Hanc autem virtutem accepit baptismus, quando Christus est baptizatus. Unde tunc vere baptismus institutus fuit, quantum ad ipsum sacramentum" (S. th. 3. q. 66. q. a. 2). Суарез розвинув цю теорію ширше (De sacr. disp. 19, sect. 2, n. 3). Він вказує, що Христос в Йордані назначив матерію і форму тайни. Доповнив це окремою установою, даючи учням поручення хрестити (Йо. 3,22. 26.4,2). Це хрещення було різне від прозелітського в жидів і від Йоанового, покаянного хрещення. Так думав і Скот: Discipuli Christi ante passionem Christi baptizabant. Convincitur ergo tempus institutionis fuisse ante illud tempus, quo discipuli Christi baptizabant, licet praecise hora institutionis non legatur in Evangelio. (In 4. d. 3. q. 4). За давнім переданням Христос сам мав охрестити св. Петра, а Петро Андрея і Заведеїв. Вони хрестили прочих. Прихильники цієї гіпотези покликуються ще на факт, що апостоли одержали були священство і Пр. Євхаристію перед смертю Христа. Годилося, щоб вони були вже охрещені. Та ці арґументи не зовсім переконливі. Хрещення Христових учнів могло бути родом покаянного хрещення, що приготовляло до мессіянського царства, бо ще тоді хрестив також Йоан. Рівнож щодо священства апостолів, то воно не було уділене через сакраментальний знак. Отже могло і хрещення бути заступлене через покликання до апостольства. Найправдоподібніший одначе третій погляд, саме, Христос установив тайну хрещення по воскресенню. Так учили Тертуліян (De bapt. c. 11. MSL 1, 1321), Олександер з Гелс (In 4. d. 4. q. 12. m. 3, a. 1) Мельхіор Канус (De loc. Theol. VIII, 5). З нез’єдинених — патріярх Дозитей, Платон Левкин, Філярет Гумилевський, Макарій, Андрутсос, Диовуніотіс і ін. Рація така, установлення тайни є правним актом, чого не можна сказати про хрещення в Йордані, ні про розмову з Нікодимом, ні накінець про хрещення учеників. З хвилиною даного апостолам післанництва, хрещення стало обов’язуючим для всіх. Остаточне проголошення хрещення Христом завершило установу тайни. Св. Бонавентура погоджує всі три думки ось так: Quando institutus est baptismus? Dicendum, quod materialiter, cum baptizatus fuit Christus; formaliter, cum resurrexit et formam dedit. (Mt. 28, 19), effective, cum passus fuit, quia inde habuit virtutem; sed finaliter cum eius necessitatem praedixit et utilitatem, ut hic (Jo. 3, 5): Nisi quis renatus fuerit". (Comm. in Jo. c. n. 19).

б) Доказ на існування хрещення від апостольських часів потверджують написи на гробах, саркофагах і катакомбах, що численно збереглися по нинішній день. Популярне було представлення в катакомбах ставку з одною більшою рибою і малими рибками. До цього образу Тертуліян дав таке пояснення: "Nos discipuli (pisciculi) secundum ἰχθῦν nostrum Iesum Christum in aqua nascimur, nec aliter quam in aqua permanendo salvi sumus (De bapt. c. 1. MSL 1, 1306/7). Слово ichtys мало для християн символічне значення, бо містило перші букви Христа. Таке пояснення дає також і св. Августин: "Horum autem graecorum quinque verborum, quae sunt: Ἰησοῦς Χριστὸς Θεοῦ υἱὸς Σωτήρ..., si primas litteras iungas, erit ἰχθύς i.e. piscis; in quo nomine mystice intelligitur Christus, eo quod in huius mortalitatis abysso, velut in aquarum profunditate, vivus i.e. sine peccato esse potuerit". (De civ. 18, 23. MSL 41, 580).

Свідками є також баптистерії коло храмів, в яких довершували хрещення. Залежність Христового хрещення від купелів поганських культів зовсім неправдоподібна. Воно було предсказане в Старім Завіті і мало свої прообрази в ізраїльській історії. Хрещення мандаїв, на які вказує R. Reitzenstein (Die Vorgeschichte der Christlichen Taufe. Leipzig 1929) є пізнішого походження і зраджує християнські впливи.

2-а теза: Тайна хрещення довершується погруженням або обмиттям у воді і призванням Пресв. Тройці. Догма віри.

І. ПОЯСНЕННЯ

В тезі говориться про матерію і форму тайни. Теологи загально розрізнюють дальшу і ближчу матерію. Дальшою є природна вода, а ближчою саме погруження в воді, згл. обмиття чи покроплення водою. Догмою віри є, що вода (Н2 О) є чинником хрещення. Що ближчою матерією є погруження чи пак обмиття, це є загальна думка теологів. До важности належить, щоб вода спливала по тілі, інакше не може бути ні погруження ні обмиття. Христос вибрав саме воду як матерію, тому що до найконечнішої тайни треба якраз найдоступнішого середника. Вода і в природнім стані є найважливішим чинником при поставанні життя. Годиться отже, щоб вона була і матерією при надприроднім відродженні через уділення Божої благодати. Вона очищує тілесну нечистоту, тому й є відповідним символом очищення від гріхів. Дальше вода гасить спрагу, хрещення — грішні пристрасті. Вода є прозора для природного світла — хрещення для світла віри. Вода гасить вогонь, хрещення — вічне пекло.

Форма має висловлювати акт хрещення в ім’я Пресв. Тройці з названням поодиноких осіб. Що це належить до важности тайни, є певною думкою теологів. Церковнослов’янська форма є перекладом грецької: Крещается раб Божій (...) в имя Отца и Сына и Святаго Духа. Латинська форма є: Ego te baptizo in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti.

Повна грецька форма хрещення записана перший раз у Теодора з Мопсвестії (†428) в його поученнях для катихуменів: Baptidzetai N. eis to ónoma tu patrós kai tu hiù kai tu hagiu pnéumatos. Аріянську форму хрещення подав Теодор Анагност: Βαπτίζεται Βάρδα εἰς τὸ ὄνομα τοῦ Πατρός, δι’ Υἱοῦ ἐν ἁγίῳ Πνεύματι. (Hist. eccles. ІІ, 25, MSG 86, 196B/7A).

До того часу, з огляду на disciplina arcani, щоб не зраджуватися перед поганами, задержували форму в тайні. Водночас Теодор пояснює, чому не говориться "я хрещу тебе" — βαπτίζω σέ, але βαπτίζεται — хрещається, бо жадна людина не може дати так великого дару. Він є виключною благодаттю Бога (пор. Августин, Sermo 99, 8. 9. MSL 38, 599/60). Незважаючи на це, ввійшла в життя латинська форма, ego te baptizo.

ІІ. ПРОТИВНИКИ

Лютер твердив, що не лише вода, але й інші плини, в яких можна купатися, можуть бути матерією хрещення. Знову Кальвін учив, що вода в текстах св. Письма про хрещення є взята переносно і означає Св. Духа. Квакери признають лише духове хрещення, яке полягає на свідоцтві доброї совісті. В нез’єдинених є важним хрещення звершене через потрійне погруження згл. полиття.

ІІІ. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

ІV-ий Лятеранський Собор рішив проти Альбіґензів: Sacramentum vero baptismi (quod ad Dei invocationem et individuae Trinitatis videlicet Patris, et Filii et Spiritus Sancti, consecratur in aqua) tam parvulis quam adultis in forma Ecclesiae a quocunque rite collatum proficit ad salutem. (Denz. B.U. 430) Ясно опреділив Тридентський Собор справу матерії і форми хрещення: Si quis dixerit aquam veram et naturalem non esse de necessitate baptismi, atque ideo verba illa Domini nostri Iesu Christi: Nisi quis renatus fuerit ex aqua et Spiritu Sancto (Jo. 3, 5) ad metaphoram retorserit, A.S. (Denz. 858). В четвертім каноні, що дефініює важність хрещення єретиків, міститься дефініція і щодо форми хрещення. "S.q.d. baptismum, qui etiam datur ab haereticis in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti, cum intentione faciendi, quod facit Ecclesia, non esse verum baptismum, A.S. (Denz. 860).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. В згаданих уже передше текстах св. Письма вода є названа орудною причиною, отже є матерією тайни. В розмові з Нікодимом Христос виразно називає воду як матерію: "коли хто не родиться з води і Духа" (Йо. 5.3). Св. Павло окреслює таїнственний знак як "купіль води і слово" (Єф. 5.26). Вода названа матерією в описі хрещення кандакійського вельможі: "Це вода, що боронить мені охреститися?... і увійшли оба в воду (ап. Филип і вельможа)... і охрестив його. Коли ж вийшли з води" (Дія. 8,36-39). Св. Петро охрестив Корнелія і його дім та з емфазою вказує при тім на воду: "Чи може хто боронити води, щоб охрестилися..." (Дія. 10,47). З цього опису хрещення кандакійського етіопця і слів св. Павла "Бо ми погреблися з ним через хрещення у смерть" (Рим. 6,4), видно наглядно, що хрестили через погруження. Йоан хрестив також через погруження, бо хрестив в Еноні близько Єрусалиму, де Йордан був глибший, і виразно сказано, що Христос вийшов з води (Йо. 3,23. Мт. 3,16, Мк. 1,10).

Все ж таки з оповідання про хрещення трьох тисяч людей у Єрусалимі в однім дні, де нема ріки (Дія. 2,41) і про охрещення у в’язниці сторожа і його родини через св. Павла (Дія. 16,33), можна рівнож робити висновок, що тайна була довершувана і через поливання, або через покроплення.

Коли св. Йоан Хреститель предсказував, що Христос буде хрестити "Духом Св. і вогнем" (Мт. 3,11. Лук. 3,16), то мав на увазі не матерію, але діяння тайни, себто уділення Св. Духа і Страшний Суд, на якім Христос засудить грішників у вічний вогонь.

Форма тайни означує акт хрещення і вона міститься в поручені Христа: "Навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Св. Духа" (Мт. 28,19). Відповідно до того хреститель мусить сказати: Хрещається (раб Божий), чи я тебе хрещу в ім’я Отця і Сина і Св. Духа. Христос не без причини назвав три Божі Особи, кожну зокрема, отже й хреститель, що виконує поручення Христа, має виразно вимовити ім’я Пресв. Тройці. Це потверджує заввага св. Павла. Коли в Ефезі питав він Йоанових учнів, чи прийняли Св. Духа, одержав відповідь: "Та ми нічого не чули навіть, чи є Св. Дух". Зачудований апостол питає дальше: "У що ж ви хрестилися?" (Дія. 19,2,3). Значить, що про Св. Духа повинні були дізнатися бодай з форми хрещення. Отже хрещення довершували в ім’я Пресв. Тройці з виразним названням осіб.

Форма є конечна до означення погруження чи обмиття водою, бо воно може бути довершуване в різних цілях. Тому без форми не може бути звершена тайна.

2. Передання спирається на науці св. Письма і пояснює її теоретичним розвиненням і практичним приміненням. Загальне поучення про матерію і форму хрещення подає Дідахе з І ст.: "Охрестіть в ім’я Отця і Сина і Св. Духа. Якщо не маєш пливучої води, то охрести в іншій воді. Коли не можеш в зимній воді, то в теплій. Якщо не маєш ні одної ні другої, то полий три рази воду на голову в ім’я Отця і Сина і Св. Духа. (Дідахе 7,1-3. Funk I, 18). В листі Варнави (І ст.) читаємо: "Входимо до води, повні гріхів і брудів, а виринаємо з овочем страху в серці і маючи в дусі надію на Ісуса" (Funk I, 74).

Оріґен так аналізує текст св. Павла:

"Quod et sepulcrum novum fuerit in quo sepultus est Jesus et quod in sindone munda obvolutus sit: ut sciat omnis qui consepeliri vult Christo per baptismum, nihil vetustatis ad sepulcrum novum, nihil immunditiae a mundam sindonem deferendum... Mortem hanc, qua peccato morimur et Christo consepelimur enumerat (Paulus). Requires fortassis etiam hoc, quod cum ipse Dominus dixerit ad discipulos, ut baptizarent omnes gentes in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti... cum utique non habeatur legitimum baptisma, nisi sub nomine Trinitatis. (Origines, Comment. in Ep. ad Rom. V, 8. MSG, 14, 1039AC).

Глибше в суть матерії входить св. Кирило Єр.: "В купелі хрещення ти не повинен видіти звичайної води, радше гляди на духову благодать, яку дається з водою. Подібно як дари, які (погани) приносять на жертівниках, є звичайними природними речами і щойно є сплямлені через призвання божків, так навпаки одержує звичайна вода через призвання Св. Духа і Христа і Отця силу святости" Μὴ ὡς ὕδατι λιτῷ προσέχε τῷ λουτρῷ, ἀλλὰ τῇ μετὰ τοῦ ὕдаτος δεδομένῃ πνευματικῇ χάрити. Ὥσπερ γὰρ τὰ τοῖς βωμοῖς προσφεроμένα, τῇ φύσει ὄντα λιτά, μεμολυσμένα γίгνεται τῇ ἐπικλήσει τῶν εἰδώλων· οὕτως ἀπεναντίας, τὸ λιτὸν ὕδωρ Πνεύματος ἁγίου, καὶ Χριστοῦ καὶ Πατρὸς τὴν ἐπίκλησιν λαβὸν δύнаμιν ἁγιότητος ἐπικτᾶται. (Кат. 3,3. MSG 33,429A).

На другім місці він переводить символічне порівняння між смертю і хрещенням: "Вас (катихуменів) проваджено до св. керниці Божого хрещення, так як принесено Христа з хреста до недалеко положеного гробу. І кожного зокрема запитувано, чи він вірить в ім’я Отця і Сина і Св. Духа. Кожний складав спасительне визнання і тричі поринав і виринав з води; тимто ви унагляднювали тридневне перебування Христа в гробі... І в тій самій хвилині ви вмерли і народилися. І спасенна та вода була для вас і гробом і матір’ю... Щось незвичайне і чудесне! Ми на ділі не вмерли і в дійсності не були погребані і в дійсності не воскресли по розпятті, але наслідування довершується через образ (знак), а спасіння в дійсності. Христос був справді розп’ятий і справді похований і справді воскрес. Те все вміняється нам благодатно, щоб ми, коли беремо участь через наслідування в його страстях, одержали правдиво спасіння. Переливаюча любов до людей! Христос прийняв своїми непорочними руками і ногами гвозді і терпів біль, а мені дарує спасіння без мого болю і труду, через сполуку з своїми страстями" Μετὰ ταῦτα ἐπὶ τὴν ἁγίαν τοῦ θείου βαπτίσματος ἐχειραγωγεῖσθε κολυμβήθραν, ὡς ὁ Χριστὸς ἀπὸ τοῦ σταυροῦ... ...Χριστὸς ὄντως ἐσταυρώθη, καὶ ὄντως ἐτάφη, καὶ ἀληθῶς ἀνέστη καὶ πάντα ἡμῖν ταῦτα κεχάρισται. (Катих. 20 [містаг. ІІ], 4.5. MSG 33.1080B/1A).

Як рацію, чому не вистачає хрещення "в ім’я Господа" подає св. Василій: "Бо як ми віруємо в Отця і Сина і Св. Духа, так і є ми охрещені в ім’я Отця і Сина і Св. Духа". Ὡς γὰρ πιστεύоμεν εἰς Πατέρα καὶ Υἱὸν καὶ ἅγιον Πνεῦμα οὕτω καὶ βαπτιζόμεθα εἰς τὸ ὄνομα τοῦ Πατρὸς καὶ τοῦ Υἱοῦ καὶ ἁγίου Пνεύματος. (Про Св. Духа, гл. 12,28. MSG 32,117B).

Св. Хризостом пояснює слова св. Павла "очистивши купіллю води через слово" (Єф. 5,26): "В купелі обмиває свою нечистоту. В слові — каже він. В якім? В ім’я Отця і Сина і Св. Духа". Тῷ λουτρῷ λούει αὐτῆς τὴν ἀκαθαρσίαν. Ἐν ῥήματι, φησί, ποίῳ; Ἐν ὀνόματι τοῦ Πατρός... (Гом. 20, ІV, 9; про лист до Єфес. MSG 62,137 і пор. Гом. 30,2. MSG 61,608; і Дамаск. De fide. MSG 94,1117-1125).

Неокесарський Собор (314 р.) говорить про хрещення недужих (клініків — кліне — ліжко), яких певно не хрестили через погруження. Ὃς βοηθούμενος ὑπὸ τῶν ἐπορκιστῶν νόσῳ περιπεσὼν χαλεπῇ καὶ ἀποθανεῖσθαι ὅσον οὐδέπω νομιζόμενος, ἐν αὐτῇ τῇ κλίνῃ ᾗ ἔκειτο, περιχυθεὶς ἔλαβεν... διαφυγὼν τὴν νόσον... (Can. 12. Euseb., Histor. eccl. VІ, 43. MSG 20, 624A).

З латинських свідоцтв вистачить навести лише кілька. Тертуліян каже: "Nec semel sed ter ad singula nomina in singulas personas tinguimur". (Adv. Prax. 26, MSL 1, 213). На іншім місці говорить: "Lex tinguendi imposita est et forma praescripta. Ite, inquit, docete nationes, tinguentes eas in nomine Patris..." (De bapt. c. 13. MSL 1, 132 3/4). Тим самим текст Мт. 28,19 містить в собі не лише поручення хрестити, але й форму хрещення. Це потверджують св. Кипріян і Амвросій: "Quando ipse Christus gentes baptizari iubeat in plena et adunata Trinitate". (Cypr. ep. 73, 18. MSL 3, 1166). Св. Амвросій уважає інакше хрещення неважним: "Nisi baptizatus fuerit in nomine Patris et Filii et Spiritus S-i, remisionem non potest accipere peccatorum nec spiritualis gratiae munus haurire". (De myst. C. 4, n. 20. MSL 16, 412).

Св. Кипріян згадує і про хрещення недужих — baptismus clinicorum: "Nec quemquam movere debet, quod aspergi vel perfundi videntur aegri, cum gratiam dominicam consequuntur, quando Scriptura sancta per Ezechielem prophetam (36, 25) loquatur et dicat: Et aspergam super vos aquam mundam... Unde apparet aspersionem quoque aquae instar salutaris lavacri obtinere". (Ep. 76, 12). (Ep. ad Magnum MSL 3, 1195/6). Проречисті є слова св. Августина: "Quid est baptismus Christi? Lavacrum aquae in verbo. Tolle aquam, non est baptismus". (In Ioan. tr. 15, 4. MSL 35, 1512). "Detrahe verbum, et quid est aqua nisi aqua?" (In Ioan. tr. 80, 3. MSL 35, 1840). Формою хрещення є євангельські слова: "Quis nesciat non esse baptismum Christi, si verba evangelica, quibus symbolum constat, illic defuerint". (De bapt. VI, 25. MSL 43, 214).

До письменських свідоцтв долучуються ще старовинні образи в катакомбах і пізніші фрески й мозаїки по церквах.

3. Постанови навчаючої Церкви. Папа Дамаз І (366-384), в дефініції про єдність Бога і троїчність осіб подає як одну з рацій: "Quia in Patre et Filio et Spiritu S-o solum baptizamur et non in archangelorum nominibus aut angelorum". (Denz. B.U., 82). Папа Пелагій І (556-561) осуджує думку, що хрещення, уділене в ім’я Христа, є важне, бо сам Спаситель поручив: "in nomine trinitatis trina etiam mersione sanctum baptisma unicuique tribuere". (Denz. B.U. 229). Отже важне є хрещення, уділене лише в ім’я Пр. Тройці, і через погруження. Папа Григорій Вел. І (590-604) уважає, що хрещення є також важне, якщо є довершене через одне погруження. Хрещення уділене єретиками в ім’я Пр. Тройці є важне. Коли ж не є уділене з троїчною формою, треба його повторити: "...qui apud haeresim in Trinitatis nomine baptizantur, cum ad sanctam Ecclesiam redeunt, ...sola professione fidei ad sinum matris Ecclesiae revocentur... Qui in Trinitatis nomine minime baptizantur, ...cum ad sanctam Ecclesiam veniunt, baptizantur". (Denz. B.U. 249). Таксамо Папа Іннокент ІІІ (1198-1216) вчить, що хрещення є важне, коли збережені є матерія і форма: "in baptismo duo semper, videlicet verbum et elementum, necessario requirantur". (Denz. B.U. 412). Крім обмиття і названня трьох осіб, каже папа Олександр ІІІ (1159-1181), мусить бути висловлена в формі й акція хрещення: "Si quis puerum ter in aqua immerserit in nomine Patris et Filii et Spiritus S-i. Amen, et non dixerit Ego baptizo te in nomine Patris et Filii et Spiritus S-i Amen, non est puer baptizatus". (Denz. 398). Обі форми і східну і латинську, папа Євген ІV, уважає важними. (Denz. 696). Папа Олександр VІІІ (1689-1691) осудив думку теолога Фарвака, немов би важною була колись форма з пропущенням слів "хрещається": "Valuit aliquando baptismus sub hac forma collatus: In nomine Patris etc., praetermissis illis: Ego te baptizo". (Denz. B.U. 1317).

V. ДОПОВНЕННЯ

1. Хрещення в ім’я Ісуса Христа. В св. Письмі говориться про хрещення в ім’я Ісуса: "Покайтеся і нехай охреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа" (Дія. 2,38), "тільки охрещені були в ім’я Господа Ісуса" (Дія. 8,16); "І звелів їм охреститися в ім’я Господа Ісуса Христа" (Дія. 10,48) і т.д. Заходить питання, як це розуміти, бо в тезі твердимо, що до важности тайни належить призвання всіх трьох Божих Осіб.

а) У відповідь треба сказати, що "в ім’я Ісуса" не означає таїнственної форми, але виконання, порученого Христом, Його силою і в злуці з Ним, хрещення. "В ім’я —" має в Нов. Завіті різне значення. Напр. "Хто приймає пророка в ім’я пророка, візьме пророчу заплату" (Мт. 10,40). Змисл є "як пророка", "задля пророка", а не хто називає ім’я пророка. Подібно і "хто прийме одно таке дитя в моє ім’я, мене прийме" (Мт. 18,5), це є хто прийме дитя задля мене, виповнюючи моє поручення. Так само треба розуміти "бо де є двоє або троє, зібраних в моє ім’я, там я є посеред них" (Мт. 18,20) і "бо многі прийдуть в моє ім’я, кажучи..." (Мт. 24,5). Значить стільки, що покликуючись на мене. Тому і практика Церкви потверджує троїчну форму, а не "в ім’я Ісуса". Годі навіть припустити, як апостольська практика "в ім’я Ісуса" могла би була так скоро зробити місце тринітарній формі, що загально поширилася відразу в Церкві. Отже "в ім’я Ісуса Христа" означає тільки, що "хрещені Христовим хрещенням", а не Йоановим або яким іншим. Христове хрещення довершувалося через призвання трьох Божих осіб.

б) Коли св. Амвросій пише: "Plenum est (baptisma), si Patrem et Filium et Spiritum S-m fatearis. Si unum neges, totum subrues. Et quemadmodum in sermone comprehendas, aut Patrem aut Filium aut Spiritum S.; fide autem nec Patrem nec Filium nec Spiritum S-m abneges, plenum est fidei sacramentum; ita, quamvis et Patrem et Filium et Spiritum S-m dicas, et aut Patris aut Filii aut Spiritus S-i minuas potestatem, vacuum est omne mysterium. ... Si Christum dicas et Deum Patrem, a quo unctus est Filius, et ipsum, qui unctus est, Filium et Spiritum S., quo unctus est, designasti" — (De Sp. S-o 1. 3, 42, 44. MSL 16, 743) — то це не відноситься до форми, але до визнання віри катихумена — хрещення, щоб його хрещення було успішне. Звідси то називається хрещення — тайна віри — sacramentum fidei. Так само є "vacuum mysterium" — даремне хрещення, якщо зменшиш власть Отця або Сина або Св. Духа, хоч виразно назвеш всі три особи — може відноситися тільки до дорослого хрещенця, від якого вимагається віри в Пр. Тройцю, а не до служителя, бо хрещення не залежить від його віри. Катихумен може мати повну і правдиву віру в Пр. Тройцю, якщо назве тільки одну Особу, як зробив був і кандакійський вельможа (Дія. 8,37). А може її не мати, хоч назве всі три Особи, якщо буде уважати, що не мають тої самої природи, але більшу і меншу, як учили аріяни. Накінець є неймовірне, щоб св. Амвросій уважав важною форму, в якій названа тільки одна особа, бо очевидячки собі протирічив би, як свідчить вгорі наведений його текст у доказі з Передання та й противиться текстові св. Василія (Про Св. Духа гл. 12), який мав перед очима.

в) Деякі новіші історики догм підносили заміти, що в перших п’ятьох століттях загалом не уважали означеної форми хрещення. Хреститель запитував тільки про віру в Пр. Тройцю, хрещенець її визнавав. Потвердженням цього погляду мав би бути опис хрещення з V ст., яке подає Псевдо-Амвросій (De sacram. ІІ. 7, 20. MSL 16, 448): interrogatus es: Credis in Deum Patrem omnipotentem? Dixisti: Credo et mersisti... iterum interrogatus es: Credis in Dominum nostrum Jesum Christum et in crucem eius? Dixisti: Credo et mersisti... Tertio interrogatus es: Credis et in Spiritum S.? Dixisti: Credo, tertio mersisti. Що говорив хреститель, про це нема згадки. Рація є ця, що Псевдо-Амвросій дає поучення про питання і відповіді при хрещенні і переводить аналогію між потрійним погруженням і смертю Христа (Рим. 6,4) та потрійним запевненням Петра про любов Христа. Про саму форму задля disciplina arcani не говорить. До того треба додати і те, що в амвросіянських требниках хрещення, питання про віру в Пр. Тройцю ставив хрещенцеві єпископ сам, а відтак поручав хрещення священикам і дияконам: Baptizate eos in nomine Patris et Filii etc. Суттєвим при самім хрещенні було призвання Пр. Тройці, а не попереднє визнання віри хрещення. Ἐὰν μή τις ἀναγεννηθῇ δι’ ὕдаτος καὶ Πνεύματος οὐ μὴ εἰσελεύσεται εἰς τὴν βασιλείαν τῶν οὐρανῶν. (Іриней, ἡ τοῦ κυρίου ἐπίκλησις. Fragm. 35, MSG 7, 1248); Фірміліян з Кесарії — invocata Trinitate,Ep. 75, 9 inter epp. Cypr. Оріген Καὶ τὸ διὰ τοῦ ὕδατος λουτρόν, σύμβολον τυγχάνον καθαρσίου ψυχῆς, πάντα ῥύπον ἀπὸ κακίας ἀποπλυνομένης, οὐδὲν ἧττον καὶ κατ’ αὐτὸ τῷ ἐμπαρέχοντι ἑαυτὸν τῇ θειότητι τῆς δυνάμεως τῶν τῆς προσκυνητῆς Τριάδος ἐπικλήσεών ἐστι ἡ χαρισμάτων θεῖον ἀρχὴ καὶ πηγή. (Ком. до Йо. VІ, 17. MSG 14,257).

г) Трудність може робити поучення папи Миколая І (866), дане болгарам. Вони запитували, чи важне є хрещення, уділене жидовином. І на це одержали ось таку відповідь: "Hi profecto si in nomine Sanctae Trinitatis vel tantum in nomine Christi, sicut in actibus apostolorum legimus, baptizati sunt (unum quippe idemque est, ut sanctus exponit Ambrosius), constat eos non esse denuo baptizandos". (Denz. 335). Полишаючи те, що рішення не є дано ex cathedra і непомильне, треба повторити те саме, що було сказане про текст св. Амвросія. Болгари запитували, чи важне є хрещення дане жидом, треба отже "in nomine Trinitatis vel tantum in nomine Christi" віднести до наміру служителя, тим більше, що папа покликується на Апостольські Діянія. До того папи Вігілій (550) і Пелагій (560) вже передше заявилися були за троїчною формою тайни.

В середніх сторіччях деякі теологи, покликуючись на св. Амвросія, уважали, що хрещення, уділене формою "в ім’я Ісуса", було важне, бо в Ісусі віртуально називається і цілу Тройцю. Все ж таки Петро Льоббард визнає названня трьох Божих Осіб безпечнішою формою: "Qui ergo baptizat in nomine Christi, baptizat in nomine Trinitatis, quae ibi intelligitur. Tutius est tamen tres personas ibi nominare". (IV Sent. dist. 3 n. 5). Беда, Альберт Вел., Олександер з Гелс, Бонавентура і св. Тома уважали, що хрестити "в ім’я Ісуса" було виключним привілеєм апостолів: "Dicendum, quod ex speciali Christi revelatione Apostoli in primitiva Ecclesia in nomine Christi baptizabant, ut nomen Christi, quod erat odiosum Judaeis et gentilibus, honorabile redderetur per hoc, quod ad eius invocationem Spiritus Sanctus dabatur in baptismo" (S. th. 3. q. 66. a. 6. ad. 1).

Одначе від Тридентійського Собору переважив погляд теологів (Мельхіор Канус, Д. Сото, Беллярмін, Суарез, Васквез і ін.), що "в ім’я Христа" відноситься до установи тайни, а не до форми хрещення. Бо годі припустити дві різні форми. Загал Отців Церкви знає тільки тринітарну форму. Такої думки є і нез’єдинені рос. теологи — Макарій (ІІ, 327 сл.), Сильвестер (ІV, 392 сл.) і ін.

2. Способи хрещення. Тайну хрещення уділювали і на Сході й на Заході аж до ХІІ ст. через потрійне погруження. Свідчать про це численні і часто високої мистецької вартости баптистерії — хрестильниці, побудовані побіч храмів. Єпископові помагали при хрещенні священики і диякони, при хрещенні жінок дияконісси. В перших століттях хрещено в ріці, в морі, озері і т.д., на вільнім повітрі. Пізніше хрестили в баптистеріях, хрестильницях, до яких входив хрещенець. Дорослого не занурювали цілого, але він стояв у воді по коліна чи по пояс і поливали на його голову воду. При тім одначе була захована приличність і скромність, як свідчать образи. Дітей погружували при хрещенні зовсім. Про потрійне погруження говорить Тертуліян. (De cor. mil. 3, MSL 2, 98; Adv. Prax. 26, ibid. 213). Так само св. Василій уважає погружне хрещення апостольською практикою, а папа Пелагій І (560) навіть Господнім порученням. (Denz. B.U. 229). Св. Єронім каже загально, що погружне хрещення має свою основу в Переданні: "Et multa alia, quae per traditionem in Ecclesia observantur, auctoritatem sibi scriptae legis usurpaverunt, velut in lavacro ter caput mergitare" (Dial. contr. Lucif. VIII, MSL 23, 172). Воно краще символізувало смерть і похоронення Христа, хоч символізує їх також само обмиття цілого тіла або його частини, бо воно під водою, так як тіло Христа було під землею. (Св. Тома, S. th. 3. q. 66. a. 7 ad. 2). Хрещення через погруження зберіглося ще нині серед нез’єднаних, хоч не так загально як передше. Вони й уважають навіть подекуди хрещення через поливання за неважне та кажуть повторювати латинське хрещення. (Пор. Енцикліку чотирьох східніх патріярхів 1848 як відповідь папі Пієві ІХ, Синодальний лист патріярха Антима VII як відповідь папі Львові ХІІІ).

На Фльорентійськім Соборі виступав проти латинського способу хрещення через поливання Марко Ефезький.

Одначе треба сказати, що на Заході хрестили через погруження ще пізніше по ХІІ ст. Св. Тома називає навіть такий спосіб певнішим: "Quamvis tutius sit baptizare per modum immersionis, quia hoc habet communior usus, potest tamen fieri baptismus per modum aspersionis vel etiam per modum infusionis" (S. th. 3. q. 66. a. 7). Такий звичай зберігся в Європі в XVI ст. і пізніше передусім в амвросіянськім і мозарабськім обрядах.

Все ж таки потрійне погруження до суті тайни не належить. Тому на Заході, в Еспанії обмежилися скоро, бо в IV або V ст., до одноразового погруження як протиставлення до аріян, щоб підкреслити одність Бога. Цей звичай потвердив папа Григорій Великий (†604), а остаточно і наказав такий спосіб IV Собор у Толедо (633). Не зважаючи на це від ХІІІ ст. почав поширюватися спосіб хрещення через полиття. Сталося це з огляду на зимне підсоння в північних краях і на більшу догідність при хрещенні дітей. Впрочім цей звичай був у Церкві і Східній і Західній від найдавніших часів. Свідчить про це і Тертуліян (De paen. c. 6, MSL 1, 1349), Євсевій (Hist. eccl. VI, 43, MSG 20, 623) про хрещення недужих, Кипріян (Ep. 76, n. 12. MSL 3, 1195/6). Дідахе навіть виразно поручає хрестити через потрійне полиття водою, якщо немає можности хрестити через погруження — (Дідахе, 7,1-3).

Проти важности хрещення через одно погруження виступали царгор. патріярх. Калліст І (1355). москов. патріярх Філарет Никитич (1620) і монах Авксентій (1750). Зворот до лагіднішої думки, саме, що не треба перехрещувати тих, що не хрещені через потрійне погруження, слідний у Сильвестра Лебединського, Андрутсоса і Диовуніотіса. Назагал нез’єднані теологи уважають важним хрещення через потрійне полиття в конечній потребі, інакше воно є недозволене. Не зважаючи на це, поливне хрещення є на Україні в ужитті. Требник Петра Могили (ст. 8) дозволяє хрещення через погруження цілого тіла або через полиття водою голови. Тої самої думки був і патр. Нікон проти раскольників, які хрестять тільки через потрійне погруження.

Хрещення через покроплення не мало в пасторальній практиці ширшого примінення, хоч теоретично є допущене. І Тертуліян (De bapt. 4) і Кипріян (Ер. 70) говорять про хрещення через покроплення.

Води вживали природної пливучої або стоячої. Так читаємо і в згаданім тексті Дідахе і в Тертуліяна: "Nulla distinctio est mari quis an stagno, flumine an fonte, lacu an alveo diluatur" (De bapt. c. 4. MSL 1, 1311). Водночас і сам Тертуліян (De bapt. 4 тже) і пізніші св. Отці говорять про уживання освяченої води. "Oportet ergo mundari et sanctificari aquam prius a sacerdote, ut possit baptismo suo peccata hominis, qui baptizatur, abluere" — каже св. Кипріян (Ep. 70, 1. MSL 3, 1077). Так само і св. Василій: "Якщо є благодать в хрещенні, то не є це задля природи самої води, але задля приявности Св. Духа". Ὥστε εἴ τις ἐστιν ἐν τῷ ὕδατι χάρις οὐκ ἐκ τῆς φύσεώς ἐστι τοῦ ὕδατος, ἀλλ’ ἐκ τῆς τοῦ Πνεύματος παρουσίας. (Про Св. Духа, гл. 15, пор. гл. 27. MSG 32, 132.188).

"Свячена вода очищує і просвічує людину" — каже Григорій Ниссейський. Καὶ τὸ ὕδωρ οὐδὲν ἄλλο τυγχάνον ἢ ὕδωρ, ἀνακαινίζει τὸν ἄνθρωπον εἰς τὴν νοητὴν ἀναγέννησιν... ὡς ὕδωρ εὐλογούμενον καθαίρει καὶ φωτίζει τὸν ἄνθρωπον. (Проп. про хрещ. Христа MSG 46, 584BC). Як причину подає Кирило Єрус. те, що "звичайна вода по призванні Св. Духа і Христа і Отця одержує силу святости". Οὕτως ἀπεναντίας τὸ λιτὸν ὕδωρ Πνεύματος ἁγίου καὶ Χριστοῦ καὶ Πατρός, τὴν ἐπίκλησιν λαβόν, δύναμιν ἁγιότητος ἐπικτᾶται. (Катих. 3, 3. MSG 33, 429A).