II. ДІЯННЯ І КОНЕЧНІСТЬ ТАЙНИ ХРЕЩЕННЯ

3-я теза: Тайна Хрещення: 1) робить людину членом містичного тіла Христа, знаменуючи її душу характером, 2) відроджує духово до надприродного життя через освячуючу благодать і через відпущення цілої вини і цілої кари. Теза є предметом віри.

І. ПОЯСНЕННЯ

Найпершим діянням Хрещення є посвячення людини на члена містичного тіла Христа. "Хрещається", значить тільки, що погружається і обмивається Божий раб в ім’я Пр. Тройці. Значить, він як член посвячується і приділюється до великого, містичного Христового тіла, яким є Церква. Посвячення довершується уділенням характеру, що становить водночас res et sacramentum тайни. Це діяння є духовим відродженням, згл. надприродним народженням через прийняття освячуючої благодати, діючих ласк, чеснот і дарів Св. Духа та відпущенням всієї вини і кари. Одним словом, людина родиться до нового життя і постає новий, надприродний чоловік. Як через природне народження людина стає членом Адамової сім’ї, так через Хрещення членом містичного тіла Христа з усіма благодатними наслідками.

Природне родження виключає співдіяння з боку рожденого. Воно творить підмет тієї самої, що батьки, природи з життєвими зародками та з усіма правами і обов’язками роду без жадної особистої вини і кари. Подібно діється і в надприроднім житті, а саме, має постати підмет тієї самої природи з життєвим зародком, спосібним до розвинення повного життя. Хоч це діється без співдіяння народженого, то одначе він стає підметом прав і обов’язків Христового Царства. Це звершується тільки в Хрещенні, бо тільки в Хрещенні постає нова людина з життєвим зародком освячуючих і діючих благодатей, чеснот і дарів Св. Духа, що є спроможні розвинути повне і звершене надприродне життя. Новонароджений набуває права і обов’язки містичного тіла, це є Церкви, і одержує характер. Він не має також жодних особистих вин і кар. Своєрідною ціхою Хрещення є те, що новонароджений приходить на світ без свого співдіяння ex opere operato.

ІІ. ПРОТИВНИКИ

Противниками є новатори ХVІ ст. Згідно з їхніми виводами Хрещення внутрішньо не освячує людини. Воно тільки зовнішньо змінює заслуги Христа. Як довго людина зберігає віру, не вчислюються їй в вину поповнювані гріхи. Охрещений не є обов’язаний до зберігання Божих і церковних заповідей, тільки до збудження актів віри, хоч в практиці має заховувати Божі закони. Рівно ж протестанти заперечують характер т. Хрещення.

Нез’єдинені зі школи Теофана Прокоповича (Сильвестер Лебединський і інші) заперечували незнищимість характеру.

ІІІ. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

В старих символах і в символах нікейськоцаргородського Собору говориться: Вірю в одно Хрещення на відпущення гріхів — ἓν βάπτισμα μετανοίας ἄφησιν ἁμαρτιῶν. (Denz. 9, 86). Другий Собор в Мілеве (416 р.) в опреділенні науки проти пелягіян рішив, що Хрещення відпускає первородний гріх і особисті гріхи та є купіллю відродження. "Item placuit, ut quicumque purvulos... baptizandos negat aut dicit in remissionem quidem peccatorum eos baptizari, sed nihil ex Adam trahere originalis peccati, quod lavacro regenerationis expietur, unde sit consequens, ut in forma baptismatis in «remissionem peccatorum» non vera sed falsa intelligatur, A.S. (Denz. B.U. 102).

Папа Іннокент І (401-417) видав до Картагінського Собору рішення (418), що людина лежала б під тягаром гріхів, "nisi eum post Christi pro sua gratia relevasset adventus, qui per novae regenerationis purificationem omne praeteritum vitium sui baptismatis lavacro purgavit".

Це потвердив і папа Целестин І (422-432, гл. Denz. 130). Ту саму науку про діяння тайни Хрещення опреділив Тридентський Собор ось так: "Si quis per Jesu Christi Domini nostri gratiam, quae in baptismate confertur, reatum originalis peccati remitti negat, aut etiam asserit non tolli totum id, quod veram et propriam peccati rationem habet, sed illud dicit tantum radi aut non imputari, A.S." (Denz. B.U. 729). Дефініцію про уділювання характеру (Denz. 852) гл. в 6 тезі. Отже опреділеними догмами віри є, що Хрещення:

1. відроджує людину,

2. відпускає первородний гріх і особисті гріхи і все, що є рацією гріху, зн. кари вічні і дочасні.

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. а) Науку про містичне тіло Христа широко і глибоко виложив св. Павло. Він ясно висловився про відношення Хрещення до Христової Церкви, як містичної злуки вірних. Бо як тіло є одне, а членів має багато, всі ж члени тіла, хоч їх багато, є одним тілом, так і Христос. Бо ми всі в однім Дусі охрещені в одно тіло... Ви ж є тілом Христовим і членами кожний зокрема (1 Кор. 12,12.13.27). Отже хто прийняв Хрещення, тим самим став членом тіла Христа, це є Церкви. Це стоїть у зв’язку з порученням Христа, навчати всі народи, себто, робити їх учнями і хрестити (Мт. 28,19). Св. Павло говорить і про печать, якою є назнаменовані вірні (2 Кор. 1,21 сл., Єф. 1,13 і 4,30).

б) Через Хрещення людина народжується новим життям і то надприродним, духовим, в протиставленні до природного і тілесного: "Хто не родиться з води і Духа, не може ввійти в царство Боже. Що зродилося з тіла, є тілом, а що зродилося з духа, є духом" (Ів. 3,5.6). Цю саму науку передає св. Павло так: "(Христос) спас нас купіллю відродження і відновлення Св. Духа" (Тит. 3,5). Народжених надприродним життям називає апостол "новим сотворінням", "новим чоловіком, що сотворений по Богу в справедливості і святості правди" (Гал. 6,15. Єф. 2,10. 4,24). Вони є "обновлене життя" (Рим. 6,4). Св. Іван говорить в зв’язку з Єванг. 3,5 в першім своїм листі про "народжених з Бога", якими є очевидно охрещені.

в) Хрещення уділює Божу благодать, бо воно отвирає двері до Божого царства (Ів. 3,5), до якого входять тільки ті, що є в стані Божої благодати. "Вас спасає... Хрещення" (Петр. 3,21) очевидно через Божу благодать. "Хто увірить і охреститься, спасений буде" (Мк. 16,16). Св. Павло каже: "всі, що в Христа хрестилися, в Христа одяглися" (Гал. 3,27). Це рівнож може статися через надприродну благодать і дари. При їхній помочі може розвиватися життя з установи Христа. З уділенням освячуючої благодати одержує душа чесноти і дари Св. Духа.

г) Дальше, Хрещення відпускає всі гріхи: "Хай охреститься кожний з вас... на відпущення ваших гріхів" (Дія. 2,38). "Охрестися і обмий свої гріхи" (Дія. 22,16) говорив Ананія до Савла. Св. Павло обосновує силу Хрещення смертю Христа: "Бо ми погреблися з Ним (Христом) через Хрещення у смерть, щоб, як устав Христос із мертвих славою Вітця, так і ми ходили в обновленні життя... Бо хто вмер, є звільнений від гріха. Коли ж ми вмерли з Христом, віримо, що й житимемо з ним" (Рим. 6,4.7). Через погруження у воді ми стали подібні до Христа, що вмер і лежав у гробі. Ми представляємо смерть і погребення Христа через те, що в Хрещенню умер у нас "старий чоловік" з своїми гріхами, а повстав новий. На іншому місці ще так досадно говорить св. Павло про відпущення гріхів: "Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані чужоложники, ані м’які, ані мужоложники, ані злодії, ані лакомі, ані п’яниці, ані злоріки, ані хижаки царства Божого не доступлять. А такими деякі були ви. Але ви обмилися, але освятилися, але оправдалися" (І Кор. 6,9-11). Також відпускаються і кари за гріхи. Бо на тих, що охрестилися, не тяжить уже більше ніщо з того, що має зв'язок з осудженням: "Нема отже тепер ніякого осудження для тих, що в Ісусі Христі" (Рим. 8,1). Тим самим Хрещення усуває і всю кару за гріхи.

Хрещення змило гріхи з тих, що його прийняли. Тим то вони творять Церкву чисту від всякої скверни гріха. Значиться, чистість і від наслідків гріха, себто від кари і то так, що з гріха нічого не остає: "Христос полюбив Церкву і себе самого віддав за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води через слово, щоб самому собі виставити славну Церкву, що не мав скази або морщини, або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна" (Єф. 5,25-28).

2. Передання. В поученнях для катихуменів св. Отці вказували часто на превеликі і преважні діяння св. Хрещення. (Свідоцтво Пастора Герми на характер Хрещення гл. в тезі 11). Згідно з наукою Тертуліяна людина стає через Хрещення такою, якою була перед упадком у гріх. "Nos discipuli (pisciculi) secundum IX н VN nostrum J. Christum in aqua nascimur... Ita restituitur homo Deo ad simijitudinem eius, qui retro ad imaginem Dei fuerat (Adae)... Recipit enim illum Dei spiritum, quem tunc de afflatu eius acceperat, sed post amiserat per delictum" (De bapt. c. 1. 15. MSL 1, 1306, 1314).

Св. Єронім каже, що Бог прощає всі гріхи через Хрещення: "Omnia nobis in baptismate condonata sunt crimina, nec post indulgentiam iudicis est metuenda severitas" (Ep. 69, 4. MSL 22, 657). Хрещення відроджує, говорить св. Августин, відпускає первородний і особисті гріхи і робить членами містичного тіла Христа, згл. Церкви. "Baptisma contra originale peccatum donatum est, ut quod generatione attractum est, regeneratione detrahetur; et tamen activa quoque peccata, quaecumque corde, ore, opere commissa invenerit, tollit... magna indulgentia... unde incipit hominis renovatio, in qua solvitur omnis reatus, et ingeneratus et additus". (Ench. c. 64, 17, MSL 40, 262). "Baptismus igitur abluit quidem peccata omnia, prorsus omnia. factorum, dictorum, cogitatorum sive originalia sive addita, sive quae ignoranter, sive quae scienter admissa sunt. (C. duas epist. Pejag. III, 3, 5. MSL 44, 590). Про Хрещення і містичне тіло пише дальше так: "Quoscumque legimus in corpore Christi, quod est ecclesia, pertinere ad regnum coelorum, non nisi baptizatos intellegere debemus". (Ep. 265, 4. MSL 33, 1087). Задля витисненого на душі характеру, не можна Хрещення повторювати: "Baptismus ille tanquam character infixus est; ornabat militem, convincit desertorem. Quid enim facis (перехрещуючи)? Christum imponis super Christum? (In. Ps. 39, 1. MSL 36, 433).

Якщо б охрещений умер по хресті, то ввійшов би зараз до неба: "Si continuo consequatur (по хрещенні) ab hac vita emigratio, non erit omnino, quod obnoxium hominem teneat, solutis omnibus, quae tenebant. (De pecc. mer. et remiss. II, 28, 46. MSL 44, 179).

Свідоцтва грецьких Отців потверджують однозгідно науку західніх, а під деяким оглядом навіть її доповнюють. Дідахе постановляє, щоб св. Причастя не давати невірним, поганам, але тільки охрещеним. "А нехай ніхто не їсть Євхаристії, тільки охрещені в ім'я Ісуса". ἀναγεννηθείς, ὥσπερ οὖν τὸ ὄνομα ἔχει, καὶ φωτισθεὶς ἀπήλλακται. (Doctr. duodecim apost. IX, 5. Funk. I, 22). Хрещення відроджує і просвічує — учать Іриней (Adv. Haer. III, 17, 1 чл. MSG 7, 929) і Климентій Ал. (Педаг. 1, 6. MSG 8, 281C).

В який спосіб Хрещення є нашим надприродним народженням, поучує Кирило Єрус. катихуменів: "Обтяжений гріхами вступаєш до води, але прохання ласки, яка запечатує твою душу, не дозволяє вже, щоб тебе поглотив страшний змій. В гріхах мертвий, сходиш вниз, а виходиш знову живий в праведності. Коли ти "зріс у подобі смерти Спасителя" (Рим. 6,5) то удостоїшся і воскресення. Бо як Ісус взяв на себе гріхи і вмер, щоб знищити гріх і воскреснути в справедливості, так також і ти сходиш до води, позістаєш рівнож погребаний у воді, як Він у скалі, і воскреснеш і будеш ходити в обновленні життя" (Рим. 6,4). Дальше продовжує: "Тоді сходить також на тебе Св. Дух і тобі гомонить голос Вітця вправді не: "то є мій Син", але "цей стався тепер моїм Сином" Ἐὰν καὶ αὐτός ἔχῃς ἀνυπόκριτον εὐλάβειαν, κατέρχεται καὶ ἐπὶ σέ τὸ Πνεῦμα τὸ ἅγιον καὶ φωνή σοι πατρική ἄνωθεν ἐπηχεῖ, οὐχ Οὗτός ἐστιν ὁ Υἱός μου, ἀλλ' Οὗτος νῦν γέγονεν Υἱός μου. (3 Катих. розд. 12, 114. MSG 33, 441C-445A).

Про характер так пише: "Ти стаєш перед хрестителем. Але тоді не дивися на особу, яку ти бачиш, радше думай про Св. Духа... Бо він є приявний і готовий назнаменувати твою душу. Він витискає на тобі небесну, Божу печать, перед якою дрижать демони. Про нього є написано: "В котрого увіривши, ви запечатані Св. Духом" Εἰ ἔστηκας ἐν πίστει, μακάριος τυγχάνεις· εἶ πέπτωκας ἐν ἀπιστίᾳ, ῥῖψον τὴν ἀπιστίαν ἀπὸ τῆς σήμερον... σύ μὲν προσέρχου τῷ βαπτίζοντι· προσέρχου δὲ, μὴ προσέχων τῷ προσώπῳ τοῦ φαινομένου, ἀλλὰ μέμνησο τοῦ Πνεύματος τοῦ ἁγίου. ...ἐὰν μὴ ῥίψῃς τὰ ὅπλα. (Єф. 1, 13. Кат. розд. 17, 35. MSG 33, 1009AB). ἔχῃ δε τὴν σφραγῖδα ἐπὶ ψυχῆς, οὐ προσέρχεται, δαίμων. Про інші діяння викладає катихуменам: "Нехай Бог посадить вас у церкві; нехай зробить вас своїми воїнами, що носять оружжя справедливості. Нехай наповнить вас небесними дарами, який дає Новий Завіт і дасть вам незнищиму вічну печать Св. Духа в Христі Ісусі, нашому Господі, якому нехай буде хвала по всі віки. Амінь". (Кат. 17, 36).

Клясичний текст є у св. Василія: "Хрещення є викупом для полонених, подаруванням боргів, смертю гріху, відродженням душі, світлим одягом, незнищимою печаттю, якої жадним робом не можна зломити возом до неба, посередником до царства (Божого), даром усиновлення" Βάπτισμα αἰχμαλώτοις λύτρον, ὀφλημάτων ἄφεσις, θάνατος ἁμαρτίας, παλιγγενεσία ψυχῆς, ἔνδυμα φωτεινόν, σφραγὶς ἀνεπιχείρητος ὄχημα πρὸς οὐρανὸν βασιλείας πρόξενον, υἱοθεσίας χάρισμα. (Гом. про хрещ. 13, 5. MSG 31, 433). В творі про Св. Духа викладає науку про св. Хрещення подібно, як св. Кирило Єрус. "Діло спасення над чоловіком нашого Бога, Спасителя, полягає в тім, що ми є завернені від упадку, що ми знову повертаємо до зближення з Богом з відчуження, в яке ми попали через непослух. Звідси прихід Христа в тілі, прообраз життя в Євангелію, Його терпіння і хрест, Його погребання і Його воскресіння, щоб людина, яка осягає своє спасіння через наслідування Христа, знову відзискала первісне Боже синівство. До завершення життя є тому конечне наслідування Христа і то не лише по прикладу Його життя, Його лагідности, покори і довготерпеливости, але також у Його смерті по словам св. Павла, що наслідував Христа: "Уподоблюся його смерті, щоб тільки поступити мені воскресіння мертвих" (Филип. 3, 10. 11). Як дійдемо до подібності в Його смерті? Через те, що будемо погребані через Хрещення... Бо заки почнеться нове життя, треба скінчити з старим. Так мусить смерть вступити між оба життя; він мусить попередньому зробити кінець і наступному початок. Як довершуємо тепер схід до аду? Через те, що наслідуємо погребання Христа Хрещенням. Бо тіло хрещенця є рівнож погребане у воді. Хрещення є отже знаком відложення діл плоти, по слові апостола: "В нім одержали ви також обрізання, але не те, яке довершується рукою, яке радше полягає у відложенні гріхової тілесної плоти, — я маю на думці обрізання Христове. З ним ви погребані в Хрещенні (Кол. 2, 11. 12). Воно є також очищенням душі від скверни, яка походить від плотського успосіблення. Ми знаємо Хрещення, яке дає спасіння, бо є смерть для світу і воскресіння з мертвих, якого образом є Хрещення. Так заключив Господь, провідник нашого життя, з нами завіт Хрещення, яке обнимає образ смерти і воскресіння; образ смерти представляє вода, а Дух дарує застав життя... Вода є образом смерти, бо приймає тіло немов гріб, а Дух має життєдайну силу, бо Він відновляє наші душі від смерти гріху до первісного життя. Це отже називається відродитися з води і Духа (Ів. 3. 5). Смерть довершується в воді, життя дарується нам через Духа. В трикратнім погруженні і трикратнім призванні довершується велика тайна Хрещення, щоб відтворити образ смерти і щоб, через уділення Божого знання, просвітилися душі хрещенців. І так, коли в воді є ласка, то є вона там не з природи води, але через приявність Духа". Τοῦτο οὖν ἐστι τὸ ἄνωθεν γεννηθῆναι ἐξ ὕδατος καὶ Πνεύματος· ὡς τῆς μὲν νεκρώσεως ἐν τῷ ὕδατι τελουμένης, τῆς δὲ ζωῆς ἡμῶν ἐνεργουμένης διὰ τοῦ Πνεύματος. Ἐν τρισὶν οὖν καταδύσεσι, καὶ ἰσαρίθμοις ἐπικλήσσεσι, τὸ μέγα μυστήριον τοῦ βαπτίσματος τελειοῦται... (De Spir. S. XV, 34, 35. MSG 32, 129D-132A).

В навчанні Григорія Назиянського "Хрещення є блеском душ, поправою життя, порадою совісті у Бога, поміччю проти слабостей, відкиненням плоти, осягненням Духа, участю в Слові проти гріху, уділенням Світла (Βάπτισμα) τὸ φώτισμα, λαμπρότης ἐστὶ ψυχῶν, βίου μετάθεσις, ἐπερώτημα τῆς εἰς Θεὸν συειδήσεως· τὸ φώτισμα, βοήθεια τῆς ἀσθενίας τῆς ἡμετέρας· τὸ φώτισμα σαρκὸς ἀπόθεσις, Πνεύματος ἀκολούθησις, Λόγου κοινωνία, πλάσματος ἐπανόρθωσις, κατακλυσμὸς ἁμαρτίας, φωτὸς μετουσία. (Бес. 40, 3. MSG 36, 361B).

Короткі але змістові є слова св. Григорія Нисського: "Хрещення є очищенням гріхів, відпущенням провин, причиною віднови і народження Βάπτισμα τοι νῦν ἐστὶν ἁμαρτιῶν κάθαρσις ἄφεσις πλημμελημάτων ἀνακαινισμοῦ καὶ ἀναγεννήσεως αἰτία. (Бес. про Хрещ. Хр. MSG 46, 580D). Так само вчить св. Іван Хризостом, що Хрещення очищує зовсім людину і відроджує її до нового життя: "Хоч би хто був повний всякої скверни, коли вступить до водної купелі... виходить з Божих рік чистіший за соняшні лучі... Та скажеш, коли купіль відпускає нам всі гріхи, чому ж не називається купіллю очищення, але купіллю відродження. Бо не лише відпускає гріхи і очищує від провин, але так це чинить, наче б ми знову народилися. Бо знов нас сотворює і творить, не виліплюючи ще раз з землі, але з іншого первня, сотворюючи природою вод... по знищенні старої людини, постає одначе нова, світліша за стару" Κἄν μαλακὸς κἄν πόρνος ᾖ τις, κἂν εἰδωλολάτρης, κἅν ὁτιοῦν εἰργασμένος δεινόν, κἅν ἅπασαν τὴν ἐν ἀνθρώποις πονηρίαν ἔχων ᾖ, ἐμπεσὼν εἰς τὴν τῶν ὑδάτων κολυμβήθραν, τῶν ἡλιακῶν καθαρώτερος ἀκτίνων ἄνεισιν ἀπὸ τῶν θείων ναμάτων. ...λουτρὸν παλιγγενεσίας... οὕτως ὡς ἄν εἰ ἄνωθεν ἐγεννήθημεν. (До Просвіч. Катих. 1, 3. MSG 49, 226/7).

Хрещення можна тільки раз приймати: "Як отже не міг Христос бути другий раз розп'ятий, бо то значило би його зрадити, так і не можна другий раз хреститися" Ὥσπερ οὖκ ἔνι δεύτερον σταυρωθῆναι τὸν Χριστόν. τοῦτο γὰρ παραδειγματίσαι αὐτόν ἐστιν· οὕτως οὐδὲ βαπτισθῆναι. (Гом. до Євр. 9, 3. MSG 63, 79). Текст св. Павла до Галатів (3, 28) пояснює св. Хризостом так: Як ясніше міг (Павло) виявити нашу внутрішню злуку з Христом, коли сказав: "Ви одяглися в Христа". І цим він не вдоволений, але йде дальше: "Ви всі є одно в Христі", це є маєте одну форму і один вид з Христом. Що ж може бути більше подиву і пошани гідне від тих слів. Ще передше був поганином, жидовином або рабом, тепер має вид не ангела або архангела, але Господа всіх, представляючи самого Христа" Πάντες εἷς ἐστε ἐν Χριστῷ Ἰησοῦ· τουτέστι μίαν μορφήν, ἕν ἀτύπον. ἔχετε πάντες τὸ τοῦ Χριστοῦ. Τί τούτων γένοιτ' ἃν φρικωδέτερον τῶν ῥημάτων; Ὁ Ἕλλην καὶ ὁ Ἰουδαῖος, καὶ ὁ δοῦλος πρώην, οὐκ ἀγγέλου οὐδὲ ἀρχαγγέλου, ἀλλ' αὐτοῦ τοῦ πάντων Δεσπότου τὴν μορφήν ἔχων περιέρχεται, καὶ ἐν αὐτῷ δεικνὺς τὸν Χριστόν. (Поясн. до Галат. 3, 28, MSG 61, 656).

3. Наука римських папів і соборів. Папа Євген IV видав по Фльорентійськім Соборі декрет до Вірмен, який вправді не є непомильною дефініцією, все ж таки авторитетним поученням. В нім говорить, що Хрещення є дверми до Церкви, що ним стаємося членами Христового тіла і Церкви, що воно відпускає первородний гріх, актуальні гріхи і цілу кару. "Baptisma, quod vitae spiritualis ianua est: per ipsum enim membra Christi ac de corpore efficimur Ecclesiae. Et cum per ipsum hominem mors introierit in universos; nisi ex aqua et Spiritu renascimur, non possumus, ut inquit Veritas, in regnum coelorum introire (10. 3, 5)... Huius sacramenti effectus est remissio omnis culpae originalis et actualis, omnis quoque poenae, quae pro ipsa culpa debetur. Propterea baptizatis nulla pro peccatis praeteritis iniugenda est satisfactio: sed morientes, antequam culpam aliquam committant, statim ad regnum coelorum et Dei visionem perveniunt" (Denz. 696).

Тридентський Собор учить, що через Хрещення стаємо членами тіла Христового: Secus est de domesticis fidei, quos Christus Dominus lavacro baptismi sui corporis membra (1 Cor. 12, 13) semel effecit. (Denz. 895). Церква має юрисдикцію тільки над тими, що прийняли Хрещення: "Ecclesia in neminem iudicium exerceat, qui non prius in ipsam per baptismi ianuam fuerit ingressus" (Ibid). Дальше Собор (Sess. 6, c. 7, Denz. 817) навчає, що у відроджених (через Хрещення) нема осудження і причини до Божого гніву. Тому їх ніщо не здержує від вступу до неба: In renatis enim nihil odit Deus, quia nihil est damnationis... ita ut nihil prorsus eos ab ingressu coeli removetur. Загалом охрещені стають новими творіннями, які одержали повне відпущення гріхів. Per baptismum enim Christum induentes, nova prorsus in illo efficimur creatura, plenam et integram peccatorum omnium remissionem consequentes (Sess. 14, c. 2).

Тим, що народилися, згл. оправдилися, Бог не відказує своєї помочі, але дає діючі благодаті: Deus namque sua gratia semel iustificatos non descrit... (Denz. 804). ...Christus Jesus tanquam caput in membra (Eph. 4, 15) et tanquam vitis in palmites (Jo. 15, 5) in ipsos iustificatos iugiter virtutem influat, quae virtus bona corum opera semper antecedit, comitatur et subsequitur (Denz. 809).

4. Розумові рації. Хрещення є духовим відродженням. Воно втілює нас через Божу благодать і надприродні дари, як членів, в містичне Христове тіло. З Христа як голови спливає освячуюча благодать і діючі ласки на всіх членів його містичного тіла, як каже св. Іван (1, 16): Із повноти його ми всі прийняли і благодать за благодать. Тому то Хрещення усуває з душі все, що незгідне з надприродним життям і принципом того життя, освячуючою благодаттю. Ото ж Хрещення нищить первородний гріх і особисті гріхи та вічну і дочасні кари, бо вони стоять на перепоні до відродження. "Passio autem Christi... est sufficiens satisfactio pro omnibus peccatis omnium hominum; et ideo ille, qui baptizatur, liberatur a reatu totius poenae sibi debitae pro peccatis, ac si ipse sufficienter satisfecisset pro omnibus peccatis suis" (S. th. 3. 69. a. 2).

Одначе треба звернути увагу, що відродження не усуває смертельности, терпінь, нещасть і пожадливостей, бо Христос привернув первісний стан в раї лише щодо суті, а не з усіми додатковими надприродними дарами, що ублагороднювали людську природу Адама. Зробив це Бог тому, що Христос прийняв смерть і терпіння на себе. Дальше, щоб вони були спонукою до заслуження щораз то більшої святости. Врешті щоб Хрещення приймали люди не задля звільнення від болів, терпінь і смерти, але для одержання вічного спасення. Впрочім для охрещеного вони не мають вже п'ятна караючого чинника, але тільки знам'я лікувального засобу. Тому при Хрещенні хрещенець не одержує покути, як при тайні Покаяння. Якщо катихуменам поручали робити добрі діла, то вони не були надолуженням, але з метою відзвичаїти від злих склонностей, заправити до доброго і вимолити більше благодати.

Збираючи сказане разом, треба з натиском підкреслити, що діяння Хрещення є найсильнішим з усіх тайн. Воно починається 1) новим народженням до надприродного життя. Постає нова духова, надприродна людина, яка водночас 2) стає членом містичного тіла Христа, згл. Церкви. Тимто Хрещення є тайною мертвих. Беручи справу розумово, під оглядом генетичним, себто поставання, то народження і членство Церкви є тотожні. Це довершується через Божу благодать, яка усуває гріхи, а не діється навпаки, як при тайні Покаяння.

Цей постійний стан членства є назначений 3) характером. Бо причислення до членства як таке, належить до характеру. Тільки через нього людина стає учасником священства Христа і посвячення на службу Богові може приймати другі тайні. "Baptismus imprimit characterem incorporantem hominem Christo" (S. th. 3. q. 70. a. 4). Задля того Хрещення нез'єдинених і єретиків робить їхніх хрещенців членами вселенської католицької Церкви, бо служба Богові, якій посвячуються через Хрещення, довершується через католицьку Церкву. І тому, якщо лише такий охрещений прийде до пізнання катол. Церкви, повинен до Неї прилучитися. Він правно може належить до Неї, хоч охрещений в єресі. Характер робить Хрещення неповторним, бо родження є можливе тільки раз. А тим самим Хрещення, яке є духовим родженням, є можливе тільки раз. Можна вправді відзискати утрачену благодать частіше, але родитися тільки раз. Св. Тома за св. Отцями каже, що Хрещення уподібнює нас до смерти Христа. А що Христос умер тільки раз, отже і Хрещення може бути уділюване тільки раз. (S. th. 3. q. 66. a. 9). Характер Хрещення а) уподібнює (s. configurativum) до Христа, бо св. Павло каже: "бо ви всі, що в Христа хрестилися, в Христа одяглися (Гал. 3, 27, 28). б) Як зобов'язуючий знак (s. obligativum), характер підчинює охрещеного під владу Церкви, накладає обов’язки і дає права. Хрещенець має совісно виповнювати дані в хрещенні приречення і зобов’язання. З тягарами він одержує права на потрібні ласки, привілеї, добродійства, середники спасіння і право приймати всі тайни. в) Характер приготовляє (s. dispositivum) до освячуючої ласки і діючих ласк, щоб християнин міг якслід вив’язатись із своїх обов’язків. г) Характер як відрізнюючий знак (s. distinctivum) втілює охрещеного в містичне тіло Христа і впроваджує його до Церкви: « Бо ми всі в однім Дусі охрещені в одно тіло... Ви ж є тілом Христовим і членами кожний зокрема » (І Кор. 12, 13. 27). Характер остається в душі і по сповненім грісі, єресі і екскомуніці. Християнин і в грісі належить до містичного тіла Христа і підлягає Церкві і може приймати бодай важно, хоч недозволено, інші тайни.

4) Вправді причислення до членів Церкви довершує характер як такий, то все ж таки живим членом Церкви робить охрещеного освячуюча благодать. Разом з нею одержує богословські чесноти, віру, надію і любов, влиті моральні чесноти, сім дарів Св. Духа і поселення Св. Духа в душі. (Denz. 799, 800). 5) Тайна Хрещення уділює також діючі ласки, які даються продовж цілого життя, щоб гідно і належно виповнювати обов’язки члена містичного тіла Христа. Цим обов’язком є в першу чергу віра в Об’явлення. Отож діючі благодаті просвічують надприродно розум і склонюють волю поступати відповідно до вимог віри. Звідси називається Хрещення тайною віри або тайною просвічення. 6) Як конечний наслідок членства містичного тіла і одержання надприродних ласк є і відпущення гріхів, бо вони є противні надприродному життю. Тому Хрещення відпускає первородний гріх і кару пекла. Коли вмирає охрещене не- мовля, воно входить сейчас до неба. 7) Рівнож відпускає в дорослих ще всі смертельні і легкі гріхи, всю вину і всі дочасні кари. Це є головна окремішність т. Хрещення, бо лише вона одинока відпускає всі дочасні кари. В дорослих є ще вимаганий бодай незвершений жаль за особисті гріхи, як умовина відпущення вини і кари, а не як причина (напр. в т. Покаяння). Всі діяння тайни Хрещення признають і нез’єдинені. (Пор. Ісповідь віри патр. Доситея XVII гл.).

V. ЗАКИДИ

1. Кожне оправдання, себто відпущення смертельного гріху є над- природним « відродженням ». А що таке « відродження » може наступити не тільки через Хрещення, але і через інші тайни, через звершені акти любови і жалю, отже надприродне відродження не є притаманною ціхою Хрещення. Відповідь: В першій премісі треба розрізнити змисл, а саме є правдою, що кожне оправдання є відзисканням освячуючої благодати, себто відродженням у ширшім значенні. Одначе в повнім і властивім того слова значенні, оправдання поза тайною Хрещення не є відродженням. Менша передпосилка. Неповне відродження може наступити поза тайною Хрещення, це є правдою, але повне ні. Тому і висновок є ложний. Бо тільки через Хрещення народжується людина один раз і стає членом Церкви. Як вище згадано, то відродження, що довершується через освячуючу благодать і відповідні діючі ласки, відбувається без співдіяння народженого ex opere operato і даруються йому всі гріхи і кари за гріхи. Поза Хрещенням (напр. в тайні Покаяння, при актах, любови і жалю (грішник мусить співдіяти своїми актами до оправдання згл. привернення надприродного життя душі, не одержує характеру і не стає членом Церкви. З цим замітом в’яжеться наступний:

2. Тридентський Собор учить, що наслідки оправдання не є рівні у всіх. « Iustitiam in nobis recipientes unusquisque suam, secundnm mensuram, quam Spiritus Sanctus partitur singulis prout vult (1 Cor. 12, 11) et secundum propriam cuiuscunque dispositionem et cooperationem. (Denz. 799). А що відродження є оправданням, отже відродження не є у всіх рівне. Відповідь: Більша передп.: Оправдання, яке залежить від особистого приготування, може бути нерівне — це правда. Наслідки оправдання, які не є спричинені особистими актами, не є рівні, це ложне. Меншу передп. можна прийняти з тим додатком, що Хрещення є властивим відродженням з притаманними ціхами. Подібно треба розрізнити висновок: Відродження не є рівне в тім, що залежить від розположення душі дорослого — це правда. Не є рівне в тім, що не залежить від приготування, є ложне. Діяння т. Хрещення в немовлят є рівне. В дорослих, в яких є конечні приготовні акти, додаткові діяння Хрещення можуть бути нерівні і допускати різні ступені. Характер, відпущення вини і вічної кари за смертельні і легкі гріхи є і в дорослих рівні.

За гріх первородний не можна збуджувати жалю, тому що він не є поповнений поодинокими людьми. Доросла людина, що не почувається до смертельних гріхів, має мати віру в об’явлені правди і намір прийняти тайну. Якщо має на совісті тяжкий гріх, мусить збудити бодай незвершений жаль і відвернути волю від гріха, бо інакше не може одержати ласки. Вона має бути втілена в Христа, а це не може наступити, доки воля не відвертається від гріха. (S. th. 3. q. 66. а. 4). Якщо приймає добровільно Хрещення в тяжкому грісі, то одержує характер і тайна є важно уділена, а ласки одержує щойно тоді, коли усуне перепону гріха через жаль. З хвилиною відвернення від гріха, Хрещення відпускає цілу вину і кару. Уділення ласки є тим більше, чим краще є приготування душі.

Є ще один можливий випадок, коли хрещенець має легкі гріхи, за які не збудив незвершеного жалю. Тоді прийняття тайни є дозволене і він одержав освячуючу благодать, але йому не відпускаються дочасні вина і кара за легкі гріхи, доки не збудить жалю.

4-а теза: Хрещення водою є 1) конечне всім людям до спасення. В деяких випадках може його заступити 2) Хрещення бажання або 3) Хрещення крови. Теза є предметом віри щодо 1 частини. Друга частина є fidei proxima, а третя частина є загальною думкою теологів.

I. ПОЯСНЕННЯ

Конечність Хрещення виходить з установи Христа. Конечним є те, що не може не бути. Щось може бути або абсолютно або умовно конечним. Якщо конечність випливає із суті самого єства, то воно є абсолютно конечним. Якщо конечність є узалежнена від зовнішніх причин, тоді є умовна конечність. Очевидно, Хрещення водою не є абсолютно конечне, бо це не слідує з його суті. Воно є умовно, релятивно конечне. Умовна конечність є подвійна, або вона узалежнена від зовнішньої, діючої причини (necessitas ex coactione), яка вимушує конечність, або конечність з огляду на ціль (necessitas ex fine), якщо якась річ є одиноким засобом до осягнення якоїсь цілі і без цього засобу не можна її осягнути. (S. th. I. q. 82, a. 1. і II. 2. q. 58. A. 3 ad 2).

Конечність з огляду на ціль може бути — або наказова (necessitas praecepti), або вона лежить у суті цілі і засобу до неї. Тим то, якщо не вживається засобу, чи то з вини, чи без вини, мети не можна осягнути. Така конечність зветься засобова (necessitas medii). Конечність наказова (necessitas praecepti) відноситься тільки до дорослих і лише незнання або неможливість звільняє від неї. Конечність засобу (necessitas medii) може обнімати і немовлят і дорослих. А може вона бути знову подвійною — або конечністю самої речі (necessitas medii in re) або конечністю засобу в бажанні (in voto). Що є конечне засобовою конечністю (necessarium necessitate medii), є також конечне наказовою конечністю (necessarium necessitate praecepti). Бо хто зобов’язує до цілі, зобов’язує й до засобів.

Як сказано, конечність Хрещення водою є умовною, значить, якщо неможливе є одержати Хрещення водою, то його може заступити Хрещення бажання або крови. Отже Хрещення не є так абсолютно (безумовно) конечне, як освячуюча благодать, без якої in re не можна бути спасеним.

Хрещення бажання полягає (подібно як духове Причастя) на збудженні акту совершенної любови. Цей акт вміщає в собі (implicite) і бажання прийняти Хрещення. По-латинськи зветься baptisma flaminis. Цей акт вливає освячуючу благодать і оправдує людину та відповідно до приготування відпускає кари дочасні. Діяння Хрещення бажання є ex opere operantis і тому не витискає характеру і не уповажнює до прийняття інших тайн. Отож коли пізніше можливе, треба прийняти тайну водою. Каєтан думав, що батьки можуть своїм бажанням змінити немовлятам Хрещення бажання (In 3. q. 68. a. 2 c. 11) і такий спосіб їх спасти. Одначе цю думку богослови загально відкинули. Таксамо безосновна є думка нім. теол. Генриха Клєє (Klee) (†1840), немов би немовлята в хвилині смерти могли добровільно рішитись за Богом, чи проти і так спастися. Бо така можливість була б і для дітей, що охрещені вмирають і їх судьба була б тоді непевна. Проф. Герман Шель (Schell) уважав, що неохрещених немовлят спасає сама смерть — на зразок мучеництва. Одначе в мучеництві смерть мусить бути завдана ззовні і задля Христа і тому годі її примінювати до кожного випадку смерти неохрещеного немовляти. Свою думку Шель пізніше відкликав.

Хрещення крови (baptismus sanguinis) є тоді, коли неохрещений перетерпить мучеництво за Христову віру. Воно є надзвичайним засобом спасення, оправдує немовлят і дорослих. Все ж таки мучеництво не заступає вповні Хрещення води. Воно оправдує, але подібно як Хрещення бажання не витискає характеру. Тому і мученик має прийняти Хрещення води, якщо лише зможе.

Коли йде про спосіб діяння Хрещення крови, то перш усього мучеництво — це терпеливе, без внутрішнього спротиву, прийняття смертельних мук або самої смерти, спричинених ненавистю до віри Христа і до чеснот. Воно обнімає немовлят, недоумних і дорослих. Смерть не мусить наступити, вистачають до мучеництва також самі смертельні муки. Смерть за єресь, не є мучеництвом, теж і смерть за національні справи. Смерть має бути добровільно прийнята без внутрішнього опору. Тим то хто вмер зі зброєю в руці, не є мучеником (хрестоносці). Хто вирятувався б від смерти, чи в чудесний спосіб був привернений до життя, має прийняти Хрещення, бо через саме мучеництво не дістає характеру і права приймати інші тайни. Мучеництво відпускає вину і кару за гріхи і дає освячуючу благодать. Сила мучеництва лежить у тім, що мученики уподібнюються терпіннями до Христа: « Як вівцю на убиття будуть його вести і яко ягня перед стригучим його замовкне і він не відкриє уст своїх » (Іс. 53, 7). При мучеництві вимагається у дорослих бодай незвершеного жалю за гріхи і бажання охреститися водою. Мучеництво діє quasi ex opere operato, бо не як причина, але як умовина (conditio), незалежно від заслуг мученика уділяє благодать. (S. th. 3. q. 87. a. 1. In Sent. IV. d. 4. q. 3. a. 3. sol. 3). Сказано quasi ex opere operato, бо хоч Божа благодать уділюється задля зовнішнього акту, понесеної мученичої смерти, якою мученик уподібнюється до Христа, то само активне бажання, як грішний акт, не є установлений Христом засіб до уділення ласки. Ceteris paribus щодо приготування, то мучеництво уділює більшу ласку ніж Хрещення води, бо в мученикові Св. Дух степенує любов аж до віддання життя (Ів. 15, 13) і він реально наслідує смерть Христа, а не тільки символічно, як у Хрещенні водою. (S. th. 3. q. 66. a. 12). « Quoniam in baptismo sanguinis amplior et plenior est imitatio et professio passionis Christi quam in baptismo aquae... In baptismo aquae mors significatur, hic autem suscipitur ». (Bonaventura, In IV. d. 4. p. 2. a. 1. q. 2. ad 2). Мученики одержують в небі окремий вінок мучеництва. Коли кажеться, що мучеництво є найсовершенішим актом любови, то розуміється так, що воно є найкращим зовнішнім виявом любови, а не найгарячішим актом. Бо Преч. Діва і інші святі мали совершеніші акти любови Бога, хоч не були мучениками.

II. ПРОТИВНИКИ

Противниками є пелагіяни, що перечили первородний гріх і конечність тайни Хрещення. Згідно з їхньою наукою, Хрещення помагає ввійти до небесного царства. До одержання вічного життя нема для немовлят перепони.

Конечність Хрещення перечать протестанти (социніяни, унітаристи, квакери). Баптисти кажуть, що дітей не можна важно охрестити. Модерністи вважають, що Хрещення впровадили щойно пізніше самі християни.

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Конечність Хрещення для дітей опреділив другий Мілевитанський Собор (416 р.): Item placuit, ut quicumque parvulos recentes ab uteris matrum baptizandos negat... a.s. (Denz. 102). Цю дефініцію повторив Тридентський Собор. (Denz. 791). Кромі цього Тридентський Собор рішив: Si quis dixerit baptismum liberum esse, hoc est non necessarium ad salutem a.s. (Denz. 861).

Папа Пій Х (1903-1914) осудив науку модерністів: « Communitas christiana necessitatem baptismi induxit, adoptans illum tanquam ritum necessarium eique professionis christianae obligationes annectens (Denz. 2042).

Щодо Хрещення бажання, то папа Пій V (1566-1572) осудив думку Бая: Caritas perfecta et sincera, quae est de corde puro et conscientia bona et fide non ficta (І Тим. 1, 5), tam in cathecumenis quam in paenitentibus potest esse sine remissione peccatorum ». (Denz. 1031). « Catechumenus iuste, recte et sancte vivit, et mandata Dei observat, ac legem implet per caritatem, ante obtentam remissionem peccatorum, quae in baptismi lavacro demum percipitur ». (Denz. 1033).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо (1 частина тези). Це є конечне засобовою конечністю до спасення, без чого не можна ввійти до Божого Царства.

А що без Хрещення не можна ввійти до Божого Царства, отже Хрещення є потрібне засобовою конечністю — necessitate medii. Перша передпосилка ясна. Другу доказуємо: « Хто не родиться з води і Духа, не може увійти в Царство Боже (Ів. 3, 5). « Хто увірить і охреститься, спасений буде, а хто не увірить, буде осуджений » (Мк. 16, 16). Причина спасення обнимає всіх людей без виїмку, отже і немовлят, бо обидва твердження Христа є загальні. Це випливає також з самого пояснення Христа: « Що зродилося з тіла, є тілом, а що зродилося з Духа, є духом » (Ів. 3, 6). Значить, що всі потомки Адама успадкують смерть тіла і душі — вони є тілом. Навпаки, зроджені з води і Духа, входять до небесного царства і живуть вічно. Хрещення є конечне наказовою конечністю (necessitate praecepti), бо Христос дав наказ: « Ідіть отже, навчайте всі народи, хрестячи їх... (Мт. 28, 19). « Ідіть в увесь світ і проповідайте Євангеліє всьому сотворінню. Хто увірить і охреститься... » (Мк. 16, 15). Дальше, Хрещення є потрібне засобовою конечністю (necessitate medii), бо воно є так потрібне до надприродного життя, як природне родження до природного життя: ἐὰν μή τις γεννηθη (Йо. 3,5) паралеля є наглядна.

Що конечність охрещення відноситься і до дітей, слідує також з поданих в св. Письмі фактів про Хрещення цілих родин, отже й дітей (Дії. 16, 15. 33. 18, 8. 1. Кор. 1, 16). « (Бог) хоче, щоб усі люди спаслися » (І Тим. 2, 4), тим самим і немовлята, « бо таких є царство небесне » (Мт. 19, 14).

(ІІ). Конечність Хрещення може бути in re — дійсним Хрещенням і Хрещенням бажання (in voto). Коли нема можливости прийняти Хрещення водою, його може заступити бажання. Це слідує з акту любови, про що каже св. Письмо: « Хто має мої заповіді і заховує їх, той мене любить, а хто мене любить, буде люблений моїм Вітцем; і я полюблю його і об’явлю йому себе самого » (Ів. 14, 21). Хто бажає охреститися, заховує заповіді й виявляє любов до Христа, спасається. Чинно не може прийняти, отже тоді вистачає саме бажання. Бажанням спаслися Закхей (Лук. 19, 9 — сьогодні спасення зійшло на цей дім) і розбійник на хресті (Згадай на мене, Господи, ...сьогодні будеш зі мною в раю. Лук. 23, 42. 43). Також й про Марію сказав Христос: « Відпускається їй много гріхів, бо много полюбила » (Лук. 7, 47, пор. 10. 27, 28). Словом, « кожний, хто любить, від Бога родився » (І Ів. 4, 7). Отже любов, в якій мусить міститися і постанова сповнити заповіді Христа, для неохрещеного ж в першу чергу, охреститися, приготовлює людину до прийняття освячуючої благодати і родить її від Бога. Акт любови з бажанням Хрещення освятив Корнелія, італійського сотника, « що все молився Богові ». Св. Дух зійшов на нього і на інших поган, що слухали проповіді Петра. Після цього вони прийняли Хрещення: « Чи може хто боронити води, щоб охрестилися ті, що прийняли Духа Св., як ми » (Дії. 10, 2. 44-48).

(ІІІ). Другим чинником, що може заступити дійсне Хрещення, є мучеництво, бо воно також уділює надприродне життя: « Кожного отже, хто визнасть мене перед людьми, визнаю його і я перед моїм Вітцем, що на небесах » (Мт. 10, 32). А що смерть за Христа є найсовершенішим Його визнанням, отже Христос визнає його перед Вітцем небесним, це є уділить йому вічне життя. Цю думку доповнює Христос ще виразніше в словах: « Хто погубить свою душу задля мене, знайде її » і « хто ненавидить свою душу в цім світі, заховає її на життя вічне » (Ів. 12, 25; Мт. 16, 25; Лк. 9, 24. 17, 33). Положити свою душу, утратити її, значить, умерти, а смерть це є найвищий вияв любови до Христа, бо « більшої від цієї любови ніхто не має, щоби хто свою душу положив за своїх другів » (Ів. 15, 13). — Навіть свою смерть називає Христос Хрещенням, вказуючи тим самим на зв’язок, який заходить між Хрещенням і мучеництвом: « Хрещенням же маю хреститися, і як мені тяжко... » (Лук. 12, 50) і « Чи можете пити чашу, котру я п’ю і хрещенням, котрим я хрещуся, хреститися? » (Мк. 10, 38). І так людина, зокрема грішник, віддаючи своє життя за Христа, оправдується перед Богом від вини і кари. Вискази Христа відносяться вправді в першу чергу до дорослих, але водночас і до немовлят, бо вони є загально висловлені, без жадних застережень.

2. Передання. 1) Виложену науку в св. Письмі знаходимо потверджену і розвинену в Переданні. Гермас (140 р.) приймав таку конечність хрещення, що навіть праведники, які вмерли без Хрещення, одержували Хрещення від апостолів в аді, щоб увійти до неба. (Hermas — Simil. IX, 16. Funk I, 608). Тертуліян відкидає як ложну науку навчання, немов би в Новім Завіті, так як у Старім, можна було спастись без Хрещення: « Praescribitur nemini sine baptismo competere salutem, ex illa maxime pronuntiatione Domini, qui ait: Nisi natus quis ex aqua fuerit, non habet vitam (Tertul., De bapt. 12. MSL 1, 1231/2). Св. Амвросій пояснює текст Ів. 3, 5: « Utique nullum excipit, non infantem, non aliqua praeventum necessitate ». Христос не робить виїмку ні щодо немовлят, ні до перешкоджених прийняти Хрещення. (De Abrah. II, 11. MSL 14, 521). Св. Августин: « Quisquis dixerit, quod in Christo vivificabuntur etiam parvuli, qui sine sacramenti eius participatione de vita exeunt, hic profecto et contra apostolicam praedicationem venit et totam condemnat ecclesiam, ubi propterea cum baptizandis parvulis festinatur et curritur, quia sine dubio creditur, aliter eos in Christo vivificari omnino non posse ». (Ep. 166 ad Hier. n. 21. MSL 33, 730). « Noli credere nec dicere nec docere, infantes, antequam baptizentur, morte praeventos pervenire posse ad originalium indulgentiam peccatorum, si vis esse catholicus ». (De anima et eius orig. III, 9, MSL 44, 516): Про хрещення дітей згадує Іриней: Omnis enim venit per semetipsum salvare omnes inquam, qui per eum renascuntur in Deum, infantes et parvulos. (Adv. haer. II, 22, 4. MSG 7, 784), так само Оріген: Cum baptisma ecclesiae pro remissione peccatorum detur, secundum ecclesiae observantiam parvulis baptismum dari; cum utique si nihil esset in parvulis, quod ad remissionem deberet et indulgentiam pertinere, gratia baptismi superflua videretur. (Origenes — In Leviticum homilia 8, 3 MSG 12, 496). Св. Василій каже: « Якщо не перейшов через воду, то не будеш увільнений від прикрої тиранії диявола ». Καὶ σὺ ἐὰν μὴ παρέλθῃς διὰ τοῦ ὕδατος, οὐ χωρισθήσῃ τῆς πικρᾶς τυραννίδος τοῦ διαβόλου. (Гом. про хрещ. 2 MSG 31, 428B). Вправді були деякі учителі Церкви, що підносили сумніви щодо Хрещення дітей, т.зв. педобаптизму. Сам Тертуліян думав, що діти стають тоді християнами, коли прийдуть до пізнання Христа. « Fiant christiani, cum Christum nosse potuerint. Quid festinat innocens aetas ad remissionem peccatorum? » (De bapt. 18, MSL 1, 1330). Все ж таки виходить з слів Тертуліяна, що був звичай в Церкві хрестити дітей. Григорій Назиянський радить хрестити аж в третім році життя, щоб дитина була свідома тайни. « Чи маєш їх (дітей) хрестити? Очевидно, якщо заходить небезпека. Бо краще є освятити їх несвідомих, ніж мали б відійти без печати і без звершення. А рацією того є обрізання, яке звичайно відбувалося восьмого дня, яке було до певної міри прообразом Хрещення... Щодо інших, так думаю, щоб заждавши до третього року, або часом коротший або довший протяг часу, бо тоді можуть почути щось містичного і відповісти, і хоч менше повно і докладно розуміють, то все такі пізнають і довідуються; тоді щойно будуть освячувати душі і тіла великою тайною звершення » ἤ καὶ ταῦτα βαπτίζομεν; Πάνυ γε, εἴπερ τις ἐπείγοι κίνδυνος. ...ἄν ὅτε λόγος συμπληρωθῇ καὶ τὸ μυστήριον μάθωσι. (Бес. 40, 17, 28. MSL 36, 400B). В III і IV сторіччях став поширюватися недобрий звичай відкладати Хрещення на старші літа або й до смерти, щоб доступити відпущення особистих гріхів і дочасних кар за них. Проти такого надужиття почали св. Амвросій, Каппадокійці і св. Хризостом протиакцію в другій половині IV ст. Григорій Нисс. (MSG 46, 416-432) написав цілий твір проти тих, що відкладають Хрещення. Остаточно спір з пелагіянами рішив питання про конечність Хрещення дітей.

Авторитетною наукою Церкви треба вважати слова папи Іннокентія І, що писав до II мілевитанського Собору (416): « Illud vero quod eos (pelagianos) vestra fraternitas asserit praedicare, parvulos aeternae vitae praemiis etiam sine baptismatis gratia posse donari, perfatuum est (є нерозумне) (Ep. 30, 5. MSL 20, 592). Також папа Гелазій І (492-496) уважає думку Пелагія про злишність Хрещення для дітей: « satis impia, satis profana propositio » (Ep. 7. MSL 59, 37). В первісній Церкві був звичай хрестити в суботи перед Воскресенням і Зісланням Св. Духа. Одначе папа Лев Вел. (440-461) заявляє, що в інших днях не забороняється хрестити: « Non interdicta licentia, qua in baptismo tribuendo, quolibet tempore periclitantibus subvenitur... ut in mortis periculo, in obsidionis discrimine, in persecutionis angustiis, in timore naufragii, nullo tempore hoc verae salutis singulare praesidium cuiquam denegemus » (Ep. 16, 5. MSL 54, 700/1). Впрочім і св. Амвросій: « Primum enim omnes docebant et omnes baptisabant, quibuscunque diebus vult temporibus fuisset occasio » (In Eph. 4, 11, 12. MSL 17, 410), і св. Августин були тієї самої думки. Гіппонський єпископ каже: « Per totum annum, sicut unicuique vel necessitas fuerit vel voluntas, non prohibeatur a baptismo... Hoc (sacramentum) omni die licet accipere. (Sermo 210, 1, 2. MSL 38, 1048).

Папа Євген IV напоминає, не відкладати Хрещення поза 80 днів, але уділити скоро можна. (Denz. 712). Тридентський Собор здефініював: Si quis dixerit neminem esse baptizandum nisi ea aetate, qua Christus baptizatus est, vel in ipso mortis articulo, A.S. (Denz. 868, пор. 869).

ІІ) Щодо Хрещення бажання, то вже св. Кипріян так арґументував: Вправді Хрещення єретиків є неважне, але якщо хрещенець є доброї віри і волі, то Бог доповнює недостачі їхнього Хрещення. (Єр. 73, 23. MSL 3, 1170/1). Безіменний автор твору « De rebaptismate », мабуть єп. Урсин, що писав проти практики Кипріянового перехрещування, каже: « Et aqua et... proprio sanguine... et Spiritu Sancto possunt homines baptizari... Atque hoc non erit dubium, in Spiritu S. homines posse sine aqua baptizari, sicut animadvertis hos (Корнелій і його дім) priusquam baptizarentur ». (De rebapt. c. 2. 3. 5. MSL 3, 1235/8).

Коли вірні жалувалися, що катихумена, цісаря Валентина ІІ вбито (392 р.) перед Хрещенням, потішав їх св. Амвросій так: « Audio vos dolere, quod non acceperit sacramenta baptismatis. Dicite mihi, quid aliud in nobis est, nisi voluntas, nisi petitio? Atque etiam dudum hoc voti habuit, ut et antequam in Italiam venisset initiaretur, et proxime baptizari se a me velle significavit ,et ideo prae caeteris causis me accersendum putavit. Non habet ergo gratiam quam desideravit, non habet, quam poposcit? Certe, quia poposcit, accepit ». (De obitu Valentini 51-52. MSL 16, 1435).

Св. Августин говорить про Хрещення бажання при різних нагодах: « Nec ego dubito, Catechumenum catholicum divina caritate flagrantem haeretico baptizato anteponere... Melior (est) enim centurio Cornelius nondum baptizatus Simone (Mago) baptizato; iste enim et ante baptizmum S. Spiritu impletus est, ille et post baptismum immundo spiritu impletus est. (De bapt. contra Don. IV, 21, MSL 43, 172).

Вправді в Tract. 13, in Jo. n. 7 (MSL 35, 1496) видається, що св. Августин менше цінив Хрещення бажання, мовляв, катихумени доки не охрестяться носять у собі тягар гріху. Все ж св. Августин мав на увазі катихумена, який не має правдивої віри про Хрещення і загалом, про обов’язок Хрещення, що тяжить на кожній людині, доки не охреститься.

Може причиною того погляду було відкладання вірним Хрещення на пізніші літа, що противиться справжньому бажанню Хрещення. « Quantumcunque enim catechumenus proficiat, adhuc sarcinam iniquitatis suae portat; non illi dimittitur, nisi cum venerit ad baptismum ». Та все ж таки на іншім місці дає пояснення своєї думки, а саме, що не лише мучеництво але й віра і навернення серця можуть заступити Хрещення: « Invenio non tantum passionem pro nomine Christi id, quod ex baptismo deerat, posse supplere, sed etiam fidem conversionemque cordis, si forte ad celebrandum mysterium in angustiis temporum succurri non potest... Sed tunc impletur invisibiliter, cum ministerium baptismi, non contemptus religionis, sed articulus necessitatis excludit ». (De bapt. c. Don. IV, 22. MSL 43, 173). Дальше так закінчує (De baptismo IV, 24, 32. MSL 43, 176): « Aliud esse sacramentum baptismi, aliud conversionem cordis, sed salutem hominis ex utroque compleri; nec si unum horum defuerit, ideo putare debemus consequens esse, ut et alterum desit... complente Deo..., quod non ex voluntate defuisset ».

Св. Бернард радо прилучується до погляду св. Амвросія і св. Августина: « Ab his duabus columnis difficile avellor; cum his inquam, me aut errare aut sapere fateor, credens et ipse sola fide hominem posse salvari cum desiderio percipiendi sacramentum, si tamen pio implendi desiderio mors anticipans seu alia quaecumque vis invincibilis obviaverit ». (Ep. 77, 8 MSL 182, 1036).

Нехай виводи св. Томи закінчать наведені свідоцтва: Potest sacramentum baptismi alicui deesse re, sed non voto; sicut cum aliquis baptizari desiderat, sed aliquo casu praevenitur morte, antequam baptismum suscipiat; et talis sine baptismo actuali salutem consequi potest, propter desiderium baptismi, quod procedit ex fide per dilectionem operante, per quam Deus interius hominem sanctificat, cuius potentia sacramentis visibilibus non alligatur. (S. th. 3. q. 68. a. 2).

ІІІ) Про Хрещення крови читаємо в Martyrium Perpetuae et Felicitatis (c. 6. MSL 3, 52), що воно є secundum baptisma (« lotura baptismo secundo »). Тертуліян називає його lavacrum sanguinis. « Est quidem nobis etiam secundum lavacrum, unum et ipsum, sanguinis scil... Hic est baptismus, qui lavacrum et non acceptum repraesentat et perditum reddit ». (De bapt. c. 16. MSL 1, 1326). Св. Кипріян називає Хрещення крови най- більшим і найславнішим Хрещенням: « Sciant... Catechumenos... non pri- vari baptismi sacramento, utpote qui baptisentur gloriosissimo et maximo sanguinis baptismo » (Ep. 73, 22. MSL 3, 1170). Так само св. Августин: « Quicumque etiam non percepto regenerationis lavacro pro Christi confessione moriuntur, tantum eis valet ad dimittenda peccata, quantum si abluerentur sacro fonte baptismatis » (De civ. Dei XIII, 7. MSL 91, 381).

« Baptismi sane vicem aliquando implere passionem, de latrone illo, cui non baptizato dictum est, Hodie mecum eris in paradiso (Luc. 23, 43) non leve documentum idem beatus Cyprianus assumit: quod etiam atque etiam considerans, invenio non tantum passionem pro nomine Christi id, quod ex baptismo deerat posse supplere, sed etiam fidem conversionemque cordis, si forte ad celebrandum mysterium baptismi in angustiis temporum succurri non potest ». (De bapt. c. Don. IV, 22, 29. MSL 175). До Божого царства належать тільки охрещені, хіба « nisi forte quos angustia passionis invenit et nolentes negare Christum, antequam baptizentur occisi sunt, quibus ipsa passio pro baptismo deputata est... » (Ep. 265, 4. MSL 33, 1087). Він уважає обидливим молитися за мученика. « Iniuria est enim pro martyre orare, cuius nos debemus orationibus commendari » (Serm. 159, 1 MSL 38, 868. Пор. In Jo. tract. 84, MSL 35, 1847). — Подібно говорив папа Іннокент ІІІ (Cap. « Cum Martae » de celebratione missae): Iniuriam facit martyri, qui orat pro martyre. (In III decr. tit. 41, c. 6. 2). Таке саме переконання було і в Східній Церкві. Св. Кирило Єрус. твердить: « Якщо хто не прийме Хрещення, то не спасеться за виїмком мучеників, які дістаються до небесного царства також без води ». Εἴ τις μὴ λάβῃ τὸ βάπτισма, σωτηρίαν οὐκ ἔχει. (Катих. 3, 10. MSG 33, 440B). Св. Хризостом: « Як охрещені обмиваються в воді, так також і ті, що поносять мученичу смерть, у своїй власній крові ». Каὶ ὥσπερ οἱ βαπτιζόμενοι τοῖς ὕδασιν οὕτως οἱ μαρτυροῦντες τῷ ἰδίῳ λούονται αἵματι. (Гом. про Мучен. Лукін. 2. MSG 50, 522B). Григор. Наз.: « Єсть Хрещення в мучеництві й крові, що ним сам Христос був також хрещений ». Оἶδα καὶ τέταρτον βάπτισμα, τὸ διὰ μαρτυρίου καὶ αἵματος, ὃ καὶ αὐτὸς Χριστὸς ἐβαπτίσατο. (Проп. 39, 17. MSG 36, 356A). Накінець ціла Церква почитала мучеників за Христову віру, що не були хрещені водою, за святих. Напр. почитання вифлеємських дітей убитих Іродом. (Іриней, Adv. haer. III, 16, 4. MSG 7, 924. Кипріян, Еп. 56, 6. MSL 4, 364. Лев Вел. Sermo 31, 3. MSL 54, 237).

3. Розумові рації. Ніхто не може спастися без освячуючої ласки, яка спричинює духове відродження. А що одержати ласку можна тільки через Хрещення або бодай через його бажання, отже ніхто не може спастися без Хрещення, або бодай без його бажання.

Така конечність є necessitas medii. А що конечне засобовою конечністю, є конечне і приказовою (necess. praecepti), отже Хрещення є конечне і конечністю приказовою. З природи речі кожний має старатися спасти душу. Це може осягнути тільки через Хрещення, бо Христос виразно наказав апостолам хрестити. Отже аналогічно є наказ і бути охрещеним.

Що Хрещення бажання вистачає в крайній конечності, слідує з зовнішньої засобової конечності (externa necessitas medii): Хрещення водою є конечне не з внутрішньої суті (як ласка), але з зовнішньої постанови Божої волі. А що така зовнішня засобова конечність може бути заступлена або через акти досконалої любови або досконалого жалю, якщо не можна прийняти Хрещення водою, отже Хрещення бажання вистачає до спасення.

Немовлят треба хрестити, бо як без своєї співучасти приходить дитина до природного життя, так також годиться, щоб стала жити й надприродним життям. Дальше, як без своєї вини стягнула дитина на себе первородний гріх, так також може вона користати з заслуг Христа і одержати без свого співдіяння через Хрещення освячуючу ласку. Накінець на немовлятах найбільше тяжить обов’язок хреститися, бо без Хрещення не можуть вони на випадок смерти ввійти до неба (Ів. 3, 5). Вони не можуть ще мати бажань, а хрещення крови є відносно рідке. (Пор. S. th. 3. q. 68. а. 9). Дорослі мають збудити акт любови і бажання Хрещення, якщо не можуть охреститися. Цей акт вистачає, бо з Божої постанови, Бог дає благодать тим, що звертаються до Нього з любови.

Хрещення крови стоїть вище Хрещення бажання, бо спасає і немовлят, а Хрещення бажання тільки дорослих. Мучеництво відпускає цілу кару, як Хрещення води: « Passio pro Christo suscepta... purget ab omni culpa et veniali et mortali, nisi actualiter voluntatem peccato invenerit inhaerentem. (S. th. 3. q. 87. a. 1. ad 2).

Можна ставити питання, відколи стало обов’язувати Хрещення. У відповідь треба сказати, що з того часу, від якого стало обов’язувати Св. Євангеліє, значить, від Зіслання Св. Духа, і це є найправдоподібніша думка. Все ж таки завважують деякі богослови (Perrone, De bapt. 135, Tanquerey, De baptism. n. 39, Schmaus ІІІ/2 і ін.), що це не відноситься до всіх поган, але тільки в першу чергу до Єрусалиму і відтак до Палестини. Бо ще нині є околиці, в яких не проповідували ще євангелія. Отже в таких краях обов’язує ще закон « тайни природи », якою спасаються і їх діти.

Знов більшість теологів з Суарезом (De legib. Х, 4) уважає, що Христовий закон є від кількох століть достатньо для всіх проголошений. Деякі теологи старалися знайти якийсь заступний середник для немовлят, що вмирають без Хрещення. Одначе папа Євген IV в декреті для якобітів каже: « Circa pueros vero propter periculum mortis, quod potest saepe contingere, cum ipsis non possit alio remedio subveniri, nisi per sacramentum baptismi... » (Denz. 712).

V. ЗАМІТИ

1. Є несовісно накидати комусь без його згоди обов’язки і тягарі. А що через Хрещення накидається немовлятам без їхньої згоди обов’язки і тягарі християнської релігії, — отже є несовісно хрестити немовлят.

Відповідь: 1-шу преміссу треба розрізнити. А саме, якщо наложення обов’язків і тягарів залежить від згоди на прийняття тих, яким накладається, тоді воно є несовісне, але ні, якщо обов’язки не залежать від їх згоди. — 2-го премісса — прийняття Хрещення не залежить від згоди людини. Воно є наложене Богом для всіх людей. Хрещення не залежить від доброї волі людей, але установлене Богом для всіх без огляду, чи вони хочуть, чи ні, якщо хочуть спастися. Зокрема треба сказати це про немовлят, бо через охрещення робиться їм велике добродійство. Вони стають членами надприродного царства і вмираючи по Хрещенні доступають вічного спасення. Тому християнські батьки є зобов’язані охрестити дитину. Хрещення не є насильством над дитиною, як не є ним само приведення на світ і добре виховання.

2. Бог хоче, щоб усі люди спаслися (Тим. 2, 4). А якщо Хрещення обов’язує немовлят засобовою конечністю, то не можуть усі спастися. Отже Хрещення не обов’язує немовлят засобовою конечністю. Відповідь: Перша премісса є правдива. Другу треба розрізнити. Не можуть спастися немовлята зі своєї вини — це ложне. Не спасаються задля свобідних актів батьків чи дорослих, що унеможливлюють їм прийняття Хрещення — це правдиве.

3. Хто увірить і охреститься, буде спасений (Мк. 16,16). А що немовлята не можуть вірити, отже не можуть і хреститися. Відповідь: Перша передпосилка може мати подвійний змисл. Хто увірить актуально або габітуально — і охреститься — це є правдиве. Хто увірить тільки актуально — це є неправдиве. Друга: немовлята не можуть самі актуально увірити — є правдиве. Не можуть мати габітуальної віри через Хрещення, яку доповнює ще Церква — є ложне. Отже немовлята можуть хреститися. Віра є лиш умовиною до Хрещення. В немовлят актуальна віра не є потрібна, бо немовлята самі не відверталися від Бога. Впрочім тим часом Церква сама доповнює її конечність. « Sicut Augustinus scribens Bonifatio (C. duas epist. Pelag. 1, 22) dicit « in ecclesia Salvatoris parvuli per alios credunt, sicut ex aliis quae in baptismo remittuntur peccata ». Nec impeditur eorum salus, si parentes sint infideles, quia sicut Augustinus dicit eidem Bonifatio scribens: (Ep. 98, 5) « offerentur parvuli ad percipiendam spiritualem gratiam non tam ab eis, quorum gestantur manibus (quamvis et ab ipsis, si ipsi boni fideles sunt) quam ab universa societate sanctorum atque fidelium »... Fides autem unius, immo totius ecclesiae parvulo prodest per operationem Spiritus Sancti, qui unit Ecclesiam et bona unius alteri communicat ». (S. th. 3. q. 68. a. 9 ad 3).

4. Проти Хрещення крови можна зробити такий замит. Св. Павло каже: « І хоч би я роздав увесь свій маєток, і хоч би віддав моє тіло на спалення, а любови не мав, ніщо мені не поможе » (І Кор. 13, 3). А якщо так, то Хрещення крови не діє силою мучеництва, але силою акту любови, отже мучеництво не спасає ex opere operato. Відповідь: Щодо першої передпосилки, то треба розрізнити змисл тексту: слова « а любови не мав » — виключають в мучеництві актуальну й габітуальну любов — це ложно. « А любови не мав », якщо сіяв би я ненависть і роздори (як це робили Коринтяни) і оставав звернений до гріха — то і мучеництво не поможе — це правдиве. Другу передпосилку треба також розрізнити: Хрещення крови не діє силою мучеництва, тільки любов’ю — є ложне. Діє силою мучеництва, яке само є виявом габітуальної любови — є правдиве. Тому то треба заперечити висновок. Змисл тексту св. Павла є, що акт мучеництва не протиставиться любові і не приписується освячення актові любови. Інакше треба послідовно сказати, що і діяння Хрещення води є залежне від акту любови. Ніщо не поможе і терпіти за Христа, коли хтось хоче оставати в грісі. В тім змислі говорить і св. Августин (De bapt. III, 16, 21. MSL 43, 148/9), де звертається проти донатистів, (що відірвалися від Церкви) і св. Тома (Effusio sanguinis non habet rationem baptismi sine caritate. St. th. 3. q. 66. a. 12 ad. 2). Впрочім обидва святі учителі висловилися ясно в попередньо наведених текстах. Якщо тільки мучеництво діяло ex opere operantis, то не могли б спастися Хрещенням крови немовлята: « Pueri, quamvis liberum arbitrium non habent, si occidentur pro Christo in suo sanguine baptizati salvantur » (In IV. d. 3. q. 3. a. 3. sol. 3. ad 1).

Доросла людина мусить збудити бодай незвершений жаль за смертельні гріхи і відвернутися від легких гріхів, щоб одержати відпущення цілої дочасної кари. Зрештою є психологічно незрозуміле, як хтось може віддати життя за Христа і не любити Його.