XVI. ВАРТІСТЬ І ДІЯННЯ ЛІТУРГІЧНОЇ ЖЕРТВИ

Теза: Вартість літургічної жертви і щодо внутрішньої сили і щодо зовнішньої місткости є нескінчена; а діяння і плоди є залежні від приготування жертвуючого і почвірної теми жертви. Загальна думка.

І. ПОЯСНЕННЯ

Вартість (valor) літургії є це моральна гідність, внутрішня сила, яку вона має сама в собі — in actu primo — з огляду на почвірну мету жертви. Діяння і плоди (fructus) є успіхи спричинені назовні (in actu secundo). Можна розрізнити у вартості і плодах інтенсивність, внутрішню силу і екстенсивність-місткість, зовнішній обсяг. Інтенсивність має на меті силу і ступінь почитання, благодарення, покути і мольби, а екстенсивність-місткість число учасників, яким припадають плоди літургії.

ІІ. ПРОТИВНИКИ

Противниками є Протестанти.

ІІІ. ДОКАЗ

1. Принос хресної жертви, священик і внутрішній його акт мають безмежну вартість перед Богом, тому що ними є сам Христос-Бог. Сам Христос-Бог є приносом, священиком і збуджує внутрішній акт жертви в Службі Божій, отже вартість Служби Божої є безмежна. Не можна уявити собі вищого ступеня звеличання і славослов'я, подяки, примирення і прохання від Служби Божої. Теж число вірних, яке бере участь в жертві, не вичерпує її і є неозначене. Бо хресна жертва є принесена за всіх людей, отже і примінення її заслуг на Службі Божій не може вичерпати хоч як велике число вірних.

Крім нескінченої вартості Служби Божої з огляду на Христа, має літургія ще скінчену вартість з огляду на Церкву, яка приносить жертву Христа через священика, що довершує освячення. При тім Церква жертвує і себе і лучиться з Христом. Св. Августин виразно це учить: « Et sacerdos est (Christus) ipse offerens, ipse et oblatio. Cuius rei sacramentum quotidianum esse voluit Ecclesiae sacrificium, quae cum ipsius Capitis corpus sit, se ipsam per ipsum discit offerre ». (De Civ. 10, 20. MSL 41, 298. RJ. 1745). За ним Тридентський Собор учить, що « Christus ut dilectae sponsae suae Ecclesiae visibile... relinqueret sacrificium!.. corpus suum et sanguinem suum sub speciebus panis et vini obtulit... Novum instituit Pascha, seipsum ab Ecclesia per sacerdotes sub signis visibilibus immolandum ». (Denz. 938). Співучасть Церкви і поодиноких вірних не понижує і не ослаблює посередництва Христа, вони ж не є рівнорядним чинником але підпорядкованим Христові, бо їх участь спирається на заслугах і ласці Христа. Вони долучуються не тому наче б Христова сила сама собою не вистачала, але як вияв надмірної успішности. Як Бог створив світ і дав створінням також участь в дальшій причиновості деяких діянь, так теж в надприроднім порядку Христос відкупив людський рід і дав людям силу діяння і помочі в спасінню своїм і ближніх. Священик, що приносить жертву, робить це в ім'я Церкви, а також від себе і тим додає і лучить жертву себе і своїх актів. Вже те, що він приносить літургічну жертву є добрим ділом і заслужним. Кромі того це діло є найбільшою жертвою, бо жертвою Христа. Накінець кожний вірний приносить жертву, якщо він причинюється до відправи Служби Божої, бере участь наміром і з священиком духово лучиться в приношенні жертви.

2. Спосіб діяння є залежний від того, що приносить жертву. Оскільки мається на увазі Христа, який сам жертвує себе, то діяння є ex opere operato, незалежне від заслуг і святости священика і вірних, бо Служба Божа як жертва Христа і Церкви щодо гідности і сили є незалежна від святости і заслуг служителя. Вона є чиста жертва, яка не може бути нічим сплямлена. « Illa munda oblatio est, quae nulla indignitate aut malitia offerentium inquinari potest ». Так поучує Тридентський Собор. (Denz. 938). Оскільки Церква приносить жертву, то діяння наступає ex opere operantis. Тому одначе, що це діяння має наслідок без огляду на святість священика і співжертовнуючого народу задля святости і Божого уподобання в Церкві, можна сказати, що воно є quasi ex opere operato. Бо навіть негідний священик приносить жертву в імені Церкви, яка є завжди свята і Богу мила. Служба Божа, оскільки її приносить священик при співучасті вірних, діє ex opere operantis відповідно до їх заслуг, побожности і праведности перед Богом, себто їх приготування прийняти плоди жертви. Маючи отже на увазі плоди ex opere operantis, не є все одно, чи править її гідний чи грішний священик. Теологи розрізнюють в плодах Євхаристійної жертви окремі служителі плоди, якими сам священик завідує, як слуга Христа і Церкви, і які може по своїй подобі аплікувати.

Пій VI осудив думку Синоду в Пістої (1794 р.), що священик не може аплікувати плодів жертви по своїй волі: « in arbitrio esse sacerdotis applicare fructus sacrificii cui vult, immo damnamus hunc errorem velut magnopere offendentem iura Dei, qui solus distribuit fructus sacrificii cui vult et secundum mensuram, quae ipsi placet. » (Denz. 1530). Папа Бенедикт XIV поручив єпископам і священикам в неділі і свята жертвувати за своїх підданих. Впрочім вже в патристичних часах був звичай приносити жертву за різні особи і потреби. В Тертуліяна читаємо: Pro anima eius (мужа) orat(жена) et refrigerium adpostulat ei et in prima resurrectione consortium et offert annuis diebus dormitionis eius. (De monog. 10. MSL, 2 942. RJ. 382).

Теж Кипріян говорить про давню практику приносити за покійників Службу Божу: Quod episcopi antecessoris nostri religiose considerantes et salubriter providentes censuerunt ne quis frater excedens ad tutelam vel curam clericum nominaret ac si quis hoc fecisset non offeretur pro eo nec sacrificium pro dominatione eius celebraretur. (Ep. 66 2. MSL 4 411. B). Багато говорить про це св. Августин: Neque negandum est defunctorum animas pietate suorum viventium relevari cum pro illis sacrificium Mediatoris offertur. » (Ench. 110 MSL 40 283 пор. Confess. IX, 12 сл. MSL 32, 775-780).

Загальні плоди Служби Божої належать до Церкви і її вірних навіть і в чистилищі без окремого наміру священика. Вони припадають поодиноким вірним відповідно до їх участи в потребах Церкви і їх внутрішнього приготування і гідности.

Зовсім окремі плоди (fructus specialissimus) належаться священикові і співслужачим та вірним, що беруть участь в Службі Божій.

3. Діяння Служби Божої як славословної і подячної жертви є нескінчене, тому що діяння відноситься до нескінченого Бога і не є обмежене скінченістю створіння.

Діяння примирної і просительної жертви є обмежене з огляду на скінченість створінь. Смертельні і легкі гріхи відпускає Служба Божа посередньо, уділюючи ласки до жалю в тайні покаяння. Одначе грішник може з ними не співдіяти. Кари дочасні і задоситьучинення відпускає Служба Божа безпосередньо відповідно до розположення душі, бо Христові задоситьучинення приносяться в заступстві за наші кари. Теж в чистилищі відпускаються кари душам безсумнівно, тільки не знати, в якій мірі.

Як просительна жертва Служба Божа вимолює непомильно природні і надприродні добра, якщо є всі умови до сновнення прохання. Бо Служба Божа має найбільшу вимолюючу силу перед Богом, з огляду на Христа. Може стояти тому на перепоні негідність особи, для якої проситься, або невідповідне добро або добро не може бути уділене без чуда і т.д. Маючи на увазі інтензивність, примирна жертва є обмежена і скінчена, бо душа не може прийняти нескінченого добродійства. Не можна би теж приносити в тім самім наміренні більше Служб Божих, що противиться практиці Церкви. Грає тут більшу ролю ніж сила жертви диспозиція душі, дбайливість про Службу Божу ще за життя і ступінь любови покійника, а в живих побожніша участь в Службі Божій і ревніше життя з віри. Тому св. Тома каже: « In satisfactione magis attenditur affectus offerentis, quam quantitas oblationis... Quamvis ergo haec oblatio ex sui quantitate sufficiat ad satisfaciendum pro omni poena, tamen fit satisfactoria illis, pro quibus offertur, vel etiam offerentibus secundum quantitatem suae devotionis et non pro tota poena. (St. th. 3. q. 79. a. 5).

Під оглядом екстензивности, найособливіші плоди Служби Божої (fructus specialissimus) є нескінчені і тому вони не зменшуються, чи в Службі Божій бере участь менше, чи більше вірних, бо інтензивна вартість Служби Божої є нескінчена і тому невичерпна хочби як великим числом учасників.

Загальні плоди, які припадають Церкві, є теж екстензивно нескінчені з тієї самої рації, що і окремі плоди. Тому чи в церкві є більше чи менше вірних, їх користі з Служби Божої не зменшуються.

Накінець служительні плоди, які священик вміняє вірним, є правдоподібно скінчені. Тому чим за більше осіб жертвується Служба Божа, тим менше одержують вони з служительних плодів. Теологи припускають, що Христос призначив означене діяння Служби Божої. Рація є та, що Христос хоче, щоб Служба Божа часто приносилася і щоб ми часто з неї користали. Інакше вистачала б одна Служба Божа за всіх людей і всі потреби. Бійо подає ще ту рацію, що діяння є залежне від наміру священика. Якщо намір звернений на більше осіб, то він не може їх обняти так точно, як обнімає одну особу. — « Haec est autem natura actus humani, ut quanto plura obiecta per modum unius comprehendit, tanto minus determinate seu minus distincte feratur in singula ». (De Ecclesiae sacr. 651). В давній практиці Церкви правлено Служби Божі за поодинокі особи.

Інші теологи (Cajetanus. In S. th. 3. q. 79. a. 5, Gonet, Vasquez, і ін.) приймають, що екстензивно служительний плід є теж нескінчений, бо відкуплення є обильне (Пс. 129, 7) і любов Христа є велика і тому не робить в тім напрямку обмеження. Одначе є осуджена думка янзеністів, що можна за прийняті датки на Службі Божі відправити тільки одну: « Non est contra iustitiam pro pluribus sacrificiis stipendium accipere et sacrificium unum offerre » (Denz. 1110).