XVII. СЛУЖИТЕЛІ ЛІТУРГІЧНОЇ ЖЕРТВИ

Головним служителем, Архиєреєм літургічної жертви є сам Христос Господь, а другорядним служителем, єреєм є людина, яка одержавши від Христа власть, завершує літургічну жертву в імені та й в особі Христа.

Розгляньмо отже три аспекти того питання: про особу служителя; про обов’язок служення св. Літургії; про примінювання літургічної жертви.

І. ОСОБА СЛУЖИТЕЛЯ

Стан питання:

а. Єресі: Гностики приписували власть служення літургічної жертви теж женщинам. Вальденці виключали від тої власти грішних мужчин, навіть священиків; Лютерани і Калвіністи приписують ту власть всім християнам; Янсеністи всім вірним, що беруть участь в жертві.

б. Навчання Східньої й Захід. Церкви: 1. Головним служителем, Архиєреєм, є Христос. Тридентський собор навчає: «Це той сам Христос, що тепер жертвує службою священиків, і що жертвував себе колись на хресті», сес. 22, гл. 2, Denz. 940. А перед тим вже Лятер. собор IV: «Той сам священик є й жертва — Ісус Христос». Гл. 1, Denz. 430.

Пій XI каже про Христа Царя: «Тому що Христос і Відкупитель набув Церкву своєю кров’ю, і як Священик жертвувався за гріхи як гостія та й постійно жертвується, тому Його царський уряд приймає природу того подвійного уряду».

2. Лише священик правно висвячений може важно освячувати й приносити літургічну жертву. За Тридент. собором Христос настановив на Тайній Вечері своїх Апостолів священиками Нового Завіту... і поручив їм та й їх наслідникам в священстві, щоб жертвували такими словами: Робіть це на мій спомин; так як це катол. Церква завжди розуміла і навчала... а саме, що (Христос тоді) установив нову Пасху, якою Він сам під видимими знаками має жертвуватися Церквою через священиків» сес. 22, гл. 1, Denz. 938.

Теза: Архиєреєм літургічної жертви є Христос, а Його властивими другорядними служителями є лише священики, а з ними вірні посередньо приносять жертву.

Доказ:

І. Христос є головним служителем — Богословсько певне.

1. Св. Письмо: Христос є священиком на віки по чинові Мелхиседека, Євр. 7, 17; отже Христос і надальше полишається на віки священиком Літург. жертви. Теж «має повсякчасне священство», Євр. 7, 24, і тому ніхто інший не може Його в тому заступити. Отже, коли б Христос не приносив дійсно жертви в св. Літургії, інші могли б Його в тому заступити, тобі ті, що є лише його служителями.

2. Передання: Євсевій Кесар.: «Христос ще й тепер завершує між людьми діла священства, через нас служителів (Його)» Dem. evang. 3. Іван Золот.: «Він теж тепер діє, Він завершує; а ми держимо чин служителів; але той, що освячує й перемінює, це Він» In Math. hom. 83. Амбросій: «Він являється в нас, тим хто жертвує, що своїм словом освячує жертву, яка приноситься» (In Ps. 38, 25. Августин: «(Христос) є священиком, який приносить жертву і є самою жертвою. І Він хотів, щоб та Тайна стала жертвою Церкви кожного дня, яка та Церква, як Тіло Голови (що ним є Христос), приносить себе в жертву через Нього» De civit. Dei, X, 20.

Рацію таку подає св. Тома: «Та Тайна завершується лише в особі Христа. А хто ділає щось в особі другого, робить це властю одержаною від нього. І так священик, коли стає рукоположений, одержує власть посвячувати цю Тайну в особі Христа», «Священик освячує ту Тайну не власною силою, але як служитель Христа, що в Його особі він освячує» S. Theol. 3. q. 82, a. 1. etc.

В якому значенні Христос є Архиєреєм?

За думкою загальною богословів Західньої Церкви (Східні богослови не входять в ті подробиці) Христос співдіє при Літург. жертві посередньо, оскільки Він не лише установив цю Жертву, але теж наказав своїм священикам, заступникам своїм, щоб повсякчасно приносили Літург. жертву.

За О. Де ля Тай (De la Taille) Христос є найбільш властивий головний приноситель нашої Літург. жертви. Одначе Він на Службі Божій не приносить себе актуально в жертву, бо Він вже раз себе жертвував на Тайній Вечері властиво і формально; лише віртуально, оскільки попередня жертва (принос Христа) втілює в себе наші приноси та й стає успішною в кожному, «так як загальне є в поодинокому, непричасне в причасному, головне в орудному».

Але загальнішою та й більш правдоподібною думкою богословів є, що Христос безпосередно співдіє в кожній св. Літургії, оскільки « Він займається всім і кожним з нас, хоче того й жертвує те все Богові. Тим то Він є безпосереднім священиком, який приносить жертву формально, актуально та й виразно. Перемінну дію в Євхаристії можна вважати в собі та й матеріяльно, як фізичну дію, або формально, як дію моральну і релігійну, цебто жертовну. Дія в першому аспекті дійсно походить від Бога, як від головної причини, а від людської природи Христа, як від оруддя безпосередно злученого з божою природою. Та дія походить від священика служителя, як від причини орудної, відрубної та й підпорядкованої Христові.

Перемінна дія в другому аспекті, як жертовна, цебто як та, що проявляє внутрішню пошану та приносить честь належну Богові, походить: 1) з головної причини від Христа, найвищого Єрея, який « з власного » діє, почитає і заявляє пошану Богові, та й Йому чинно жертвує внутрішні почування релігії, що Його переймали на хресті, а на кожній св. Літургії, тепер і назавжди їх відновлює. 2) Та дія походить від видимого священика, як від служителяХристового, тобто орудної причини.

Так отже Христос є дійсним головним служителем Літург. жертви, не будьто би Він на вівтарі поновлював жертву себе: бо ж Він раз назавжди пожертвував себе Небесному Отцеві вже від хвилини Воплочення; але тому, що через своє пожертвування безкровне, Він творить той свій постійний (габітуальний) принос чинно жертовним, так як Він актуально довершив принос себе в жертву на хресті, кровавою жертвою. В св. Літургії Христос довершує ту дію жертовну в своєму імені, за послугою священиків, своїх відпоручників і служителів (міністрів).

Теза: Священики і лише вони є властивими служителями літургічної жертви. Догма віри.

Ця теза випливає з катол. навчання попередньої тези і з науки про тайну Рукоположення.

1. Передання: Христос наділив властю освячувати Дари і приносити Літургічну жертву лише Апостолам та й їх правним наслідникам у священстві, словами: « Робіть це на мій спомин ». Отож знаємо з найдавнішої традиції з певністю що лише священики (тобто Єпископи і пресвитері) є правними наслідниками Апостолів щодо освячування Дарів і служення Літургічної жертви, з виключенням навіть дияконів. — Так св. Кипріян: « Той священик заступає Христа, який робить те, що Христос зділав, цебто наслідує Його в приношенні правдивої та й повної жертви Небесному Отцеві в Церкві », лист 63, 14, Journel 584. — Іван Золот.: « Це є той сам принос... що його зробив Христос... та й що його тепер роблять священики », 2 до Тим., Рим. 2, 4, Journel 1207. — Єронім: « Гілярій, що відійшов від Церкви як диякон... не може посвячувати Євхаристію, бо немає Єпископів і пресвитерів ». Діял. проти Люципера, 21. — І. Нікейський Собор так осуджує дияконів, які неправно привластили були собі звичай вділяти Євхаристію пресвитерам: « Немає ані такого правила, ані передання того не подає, щоб ті, які приносять Тіло Христове в жертву, приймали його від тих, що не мають власти посвячувати » кан. 18. — Якщо подекуди в Переданні згадується про те, мовляв диякони приносять жертву, то з контексту розуміється про принос разом з пресвитерами перед освяченням, або про роздавання Євхаристії вірним.

2. Постійна практика Церкви: немає жодного свідоцтва, яке вказувало б на те, що диякони, піддиякони, тим менше світські особи, освячували Євхаристію, навіть в наглих случаях, або в часі переслідувань. В таких випадках, як засвідчено, священики самі, з наражуванням життя, продіставалися до тюрем, приносили там жертву, щоб посилювати святими Таїнствами ісповідників за віру.

3. Богословська рація: Літургічна жертва завершується лише словами освячення, що їх служитель вимовляє, так якби Христос сам їх проголошував. Отож ніхто не має права діяти в заступстві другої особи, не одержавши від неї до того власти. Тому лише ті, що силою рукоположення одержали ту власть освячування, є правдивими і властивими служителями Літургічної жертви.

Висновки: З того розуміємо: чому Церква обтяжує строгими цензурами тих, що будучи світськими особами або в чинах нижче пресвітерату, відважуються симулювати Літургічну жертву. — Кожний священик важно освячує Дари, щоб тільки послугуватися при тому приписаною матерією і формою та мав відповідний намір. І так, хоч священик був би виклятий, явним єретиком і т.п., отже відлучений від Церкви, — то, хоч він не приносить жертви в імені Церкви, та послідовно така Літургія є позбавлена заслуг св. Церкви (опус оперантіс), — все ж таки такий священик полишається служителем Христа силою свого Рукоположення, яке полишається навіки; тому й його Літургія видає необхідні плоди ех орeгe operato. — За О. Де ля Тай, такий священик полишається служителем Церкви, і приносить жертву в її імені, щоб тільки в хвилині освячування він мав переважаючий намір діяти в імені Церкви, цебто робити, що вона робить. — Щобільше, коли б такий служитель був в добрій вірі та й в стані ласки, він зискував би овочі такої Літургії теж ех орeгe operantis, в мірі своєї набожности й пошани.

Теза: Вірні приносять зо священиком літургічну жертву лише посередньо. Певна думка.

а. Що вірні в якийсь спосіб теж приносять жертву випливає вже з того, що Христос установив нову Пасху на те, щоб Себе жертвувати Церквою через священиків у видний спосіб. Теж отже тому, що св. Літургію правлять публічні служителі Церкви, не лише за себе, але за всіх вірних, які належать до тіла Христотого. Так Тридент. собор. — « Тому, заявляє папа Пій ХІ, навіть все християнство слушно називане верховним Апостолом (Петром): вибраним родом, царським священством, має приносити жертву за гріхи так за себе, як і за весь людський рід ». — Священик довершує жертву в імені Церкви воюючої, за яку вставляється, силою одержаною від Христа, так як це виразно виходить з різних текстів св. Літургії.

б. Лише посередньо, що випливає з того, що вірні не є правдивими священиками, але такими, які приносять жертву лише як правно заступлені священиком: Деякі з них лише габітуально жертвують, тобто не співдіють чинно з жертвою і беруть участь в приносі лише як члени Церкви, що в її імені відслужується св. Літургія. Інші чинно жертвують беручи участь в св. Літургії, особливо, коли служать священикові, відповідають на його молитви, достосовують свої наміри намірам священика, а тим більше, коли дбають про те, щоб священик жертвував, вділяючи йому допомогу (стипендію), постачаючи потрібні речі, тощо. — Ці два останні способи участи в жертві можуть відбуватися теж неприявними на св. Літургії.

в. Священики можуть важно солітургізувати: що випливає з давньої практики Східніх Церков та Західньої Церкви при Літургії рукоположення священиків і консекрації Єпископів. — Одначе для важности потрібна є діяльна співучасть солітургізуючих при освяченні Дарів, так щоб вони морально в тому самому часі виголошували всі сущні слова освячення. Бо лише тоді слова всіх учасних священиків будуть становити ту саму діяльну причину пересуществлення, або іншими словами, лише тоді буде один сакраментальний знак і жертва, та й одна форма консекрації.

г. Для гідного служення св. Літургії потрібні є:

1) щодо душі: стан освячної ласки, що його набувається звичайно св. Сповіддю по поповненім смертному грісі. Вільність від цензури, нерегулярности та канонічної перешкоди. Належне приготування перед і благодарення по св. Літургії. Сумлінне заховування обряду й рубрик.

2) Щодо тіла: вільність від поважного дефекту (неміч, безфоремність, як проказа і сліпота), що творить служення нерегулярним через дефект. Охайність тіла, відповідний одяг звисаючий до стіп, ризи приписані обрядом, звичайно обутий в чорне обув’я, без цюзки і перстеня, хіба має привілей або Апост. індульт, та євхаристійний піст по новим приписам.

3) Щодо самого служення: заховування обрядів і церемоній; служачий, який прислугує і відповідає священикові, хіба що має апост. індульт або дуже поважна конечність виправдує, пр. приготовити св. Напуття, св. Літургія в дні обов’язкові для вірних, коли б по розпочатті св. Літургії, особливо по освяченні забракло служачого. Служачим не може бути женщина, хіба з браку мужчини, і з слушної причини, але під умовою, що женщина відповідає здалека та не доступає до вівтаря. Вистачає теж причина набожности, щоб, н.пр. монахиня або сестра законниця служила. Теж вірні приявні можуть, а навіть похвальне є, разом відповідати священикові. Жодному священикові служачому, окрім єпископів і прелатів, які можуть вживати понтифікалій, не вільно мати при св. Літургії асистуючого священика. Толерується лише практику при першій співаній Службі Божій неопресвітера, навіть при читаній такій св. Літургії, ради безпеки.

ІІ. ОБОВ’ЯЗОК СЛУЖИТИ СВ. ЛІТУРГІЮ

Теза: Священик є обов’язаний служити св. Літургію часто впродовж року. - Правда віри.

ВИЯСНЕННЯ І ДОКАЗ

Обов’язок для священика служити св. Літургію, який різниться від обов’язку аплікувати св. Літургію, випливає з божого позитивного та й церковного права з різних титулів.

1. Є правдою віри, що священик є обов’язаний під тяжким гріхом часто служити св. Літургію впродовж року: « Христос приказав Апостолам і їх наступникам в священстві, щоб служили св. Літургію: Це творіть на мій спомин » Denz. 938, 949. Окрім того священики є поставлені між людьми, « щоб приносили дари й жертви за гріхи ». Євр. V, 1. Отже з того божого наказу накладається обов’язок бодай на збірному священиків, щоб дбали, щоб не бракувало в Церкві приношення Літургічної жертви.

2. Але багато богословів навчають, що теж поодинокі священики є зобов’язані божим правом під тяжким гріхом нераз служити св. Літургію в часі року: бо, кажуть вони, священик, який взагалі не служить св. Літургії, не послугується ласкою свого священства та й ударемнює в собі власть одержану в т. Рукоположення. Таке занедбування напевно є великою провиною, якщо воно триває довший час, бо жертва св. Літургії є установлена особливо для почитання Бога та ради безмірної користи для людської спільноти. Гл. Св. Тома, 3, кв. 82, а. 10.

Знову деякі вважають, що поодинокі священики можуть бути зобов'язані під тяжким гріхом лише з причини скандалу, який дають занедбуючи відправу св. Літургії; бо довготривале занедбання відправи св. Літургії буде знаком лихого сумління, неправого життя або навіть погордою до св. Літургії. Так Бонавентура, Каєтан, Васквез, Суарез, Де Люго, Баллеріні, Палмієрі, Вермерш...

3. Таке поважне зобов'язання для священика випливає з позитивного церковного права лат. Церкви, і нашого помісного права, за яким « всі священики є зобов'язані кілька разів до року служити св. Літургію » СІС кан. 805, Львів. Синод. Тит. IV. гл. 1, 2. Всежтаки з відповіді законодавця виходить, що такий обов'язок простягається лише на три, чотири рази до року. Св. Конґр. Собору, листон. 1696, так щоб не віддалювати одну Літургію від другої понад 6 місяців. — В кожному разі священик не може бути оправданий від легкої провини, якщо « не служить св. Літургії, бодай в неділю та й свята обов'язкові » кан. 805, Тридент. собор, сес. 23, гл. 14. Теж у випадку, коли без слушної причини опускає св. Літургію, де є звичай правити щоденно.

4. З Церковного права священик душпастир є поважно зобов'язаний своїм урядом служити св. Літургію в неділі і обов'язкові празники. M. pr. Cleri sanct. c. 507; Львів Синод, тит. IV, гл. II, 1. З нашого помісного права (Львівський Синод, тит. IV, гл. 1, ч. 13, за Тридент. со- бором, сес. 23, гл. 14) вірні є зобов'язані під тяжким гріхом брати участь в св. Літургії. Отож вони не могли б того свого обов'язку виповнити, коли б їх душпастир не мав теж стислого обов'язку служити їм св. Літургію, власною особою, або своїм заступником.

5. Інші титули, з яких священик може бути зобов'язаний позитивним правом до служення св. Літургії це: фундації бенефіцій, з якими є злучений тягар служення св. Літургії або щоденно, або в означені дні; з наказу св. Отця, єпископа, монаших Настоятелів; титулом обіцянки або обіту, тощо.