XVIII. ПІДМЕТ ЛІТУРГІЧНОЇ ЖЕРТВИ

Підметом Літургічної жертви є особи, що в їх наміренні, або в їх користь служиться, аплікується св. Літургія. Аплікація є актом намірення, що ним священик хоче відслужити св. Літургію за означені особи і на означену ціль, щоб в тому наміренні припадали їм плоди Літургічної жертви, особливі, служительні.

І. АПЛІКАЦІЯ СВ. ЛІТУРГІЇ

Теза: Можна аплікувати св. Літургію за живих і померлих в чистилищі.

а. Св. Літургія примінює заслуги і задоситьвчинення Хресної жертви. А що Хресна жертва була принесена за всіх людей, тому св. Літургія може бути примінена кожній людині живій. — Розуміється, що вірні Церкви воюючої повніше тішаться плодами св. Літургії. Але тому, що св. Літургія правиться в імені Христа і Церкви, тому звичайно служиться її безпосередньо за вірних, а лише посередньо за інших, і то, щоб вони навернулися і прийняли правдиву Христову Церкву. Часами можна служити св. Літургію теж для іншої чесної цілі, пр. за оглашенних, єретиків, схизматиків і невірних, як це виказує Передання, пр. І Тим. ІІ, 1-2, св. Іван Хризост., Комент. до того місця, св. Августин, лист 149, 217 і т.д. За часів Апост. Павла пануючі були поганами. Тому каже Тертуліян « Жертвуємо за спасіння кесаря », До Скап. 2.

б. За душі в чистилищі, а не за тих, що в небі, або в пеклі, або за діти померлі без хрещення перед уживанням розуму.

Св. Літургія виходить з певністю на користь всім хрещеним душам, що перебувають в чистилищі, хоч вони може й належали до єресі, або схизми за свого земського життя. Тепер вони не належать фактично ані до схизми, ані до єресі, тому з усуненням тієї перешкоди, вони вповні належать до Церкви. Корисна теж св. Літургія правдоподібно не хрещеним водою бо будучи в чистилищі, вони з певністю належать до терплячої Церкви, а тим самим до містичного Тіла Христа, тому що в чистилищі немає вже різниці між тілом і душею Церкви. Так Бійю, Капелльо, Меркельбах. За те з певністю святі в небі, прокляті в пеклі та й діти померлі без Хрещення не користають з плодів св. Літургії.

Доказ: Що св. Літургія є корисна для померлих випливає а) з навчання Тридент. Собору, який де фіде заявляє, що « треба правити св. Літургію за померлих », та що душі в чистилищі « помагається суфрагіями вірних, а передусім св. Літургією », Denz. 950, 983; б) з прадавнього й універсального звичаю Церкви, так Східньої, як і Західньої, що його теж засвідчують найдавніші Літургії, та Отці Церкви, які говорять в своїх катихиззах і проповідях про приноси жертви за упокій померлих; теж побожний звичай вірних давати на Службу Божу за померлих: Св. Кирило Єрусал. Катех. 23, 9, 10; св. Золотоуст. Гоміл. до Филип. 3, 4; св. Августин, Конфес. ІХ, 11, пропов. 159, 1, 1. 172, 2, 2; Енхірідіон 109, Де кура про мортуіс, 1, 3. — Теж з науки про плоди в. Літургії знаємо, що св. Літургія безпосередньо відпускає та прощає померлим кари, а посередньо виблагує в Бога суфраґії живих в користь померлих. — Самозрозуміле, що все взявши під увагу, св. Літургії відслугувані за померлих, які ще за життя їх собі замовили, приносять їм більше користи.

Це вже буде річчю Церкви означити, яку Літургію, приватну, чи публічну можна служити за різні категорії померлих.

І так за невірних померлих можна услівно й посередньо жертвувати св. Літургію, аплікуючи за всіх померлих вірних, з наміром помогти теж душі такого невірного, оскільки це є Богу угодне. Так Св. Конґр. Пропаг. Віри, ІІ, ІХ, 1645. — Можна теж служити приватну св. Літургію, уникаючи при тому згіршення, за єретиків, схизматиків, з виключенням виклятих « вітанді ». Так св. Офіц. 12, VII, 1865 навіть приймати від них стипендії. Строгіше про те думає о. Де ля Тай, який вважає, що не вільно приймати стипендії від невірних, єретиків і нез'єднених.

Теза: Для важної аплікації особливих плодів св. Літургії, вимагається намірення габітуального, абсолютного, та й бодай невиразно означеного.

Теза випливає з давньої та й загальної практики Церкви, яка має звичай жертвувати св. Літургії за означених осіб, і на означені цілі; та й вірних, які дають свої пожертви на Служби Божі за себе, або за других. Те саме Папа Пій VI навчає проти Пісторийців. Denz. 1530.

Певне є наступне: Св. Літургія вділяє плоди сама з себе (екс опере операто) в хвилині свого сущного моменту, цебто в хвилині консекрації. Тому порадним є робити намірення перед Літургією, щоб могти зискати плоди Літургії ех орeгe operantis. В кожному разі намірення зроблене перед освяченням є важне, а неважне по освяченні. Загально приймають, що намірення зроблене по освяченні хліба і перед освяченням вина, є важне, бо ще тоді жертва не є вповні принесена.

Для важної аплікації потрібне та й є вистачальне намірення раз зроблене і не відкликане (т.зв. габітуальне). Всежтаки відступ часу між зробленим наміренням а Службою Божою не може бути за довгий, пр. один рік, бо легко можна тоді сумніватися, чи не було відкликане. Бодай невиразно означене, т.зн. не потрібно служачому виразно думати про особу або намір, щоб лише котрийнебудь священик мав таке нам рення, а служачий правив на інтенцію того священика. Так важне є намірення: на інтенцію давшого або просячого, на інтенцію записану в книзі, про душу найбільш опущену, за найбільшого грішника. А неважне є намірення: правлю за одного з моїх парохіян, за одного з тих десять, що дали на Службу Божу. Хто мав дві різні інтенції, то друга, а не перша є важна, бо сильніше впливає на аплікацію. В сумніві вистачить аплікувати другу Службу Божу на інтенцію того, за кого ще не була відправлена Служба Божа. Хто одержав помішано стипендії від різних осіб, або на інтенцію давшого, може аплікувати їх або після величини інтенції і в тому порядку часу, в якому одержав інтенції, або поодиноку Службу Божу за всіх по мірі стипендії. Пр. хто одержав 20 стипендій від 20 осіб, має 20 разів кожному давшому зосібна аплікувати 20 частину кожної Служби Божої, або за кожного відправити осібну Службу Божу. Св. Пеніт. 7, ХІІ, 1892.

ІІ. ОБОВ’ЯЗОК СВЯЩЕНИКА АПЛІКУВАТИ СВ. ЛІТУРГІЮ

Теза: За катол. навчання кожний душпастир зобов’язаний силою божого й церковного права приносити св. Літургію в дні означені Церквою за повірену йому паству.

Такий обов’язок для нього випливає з самого душпастирського уряду, гл.: Євр. V, І. А що душпастирський уряд є божої установи, тому, як заявляє Трид. Собор « приказано є божим мандатом всім душпастирям знати свої вівці, і за них приносити жертву » с. 23, гл. І: Про реформу. За церковним приказом душпастир має приносити жертву за свою паству у всі неділі і свята обов’язкові, навіть ті, що були скасовані. Так Урбан VIII, Климент ХІ, Пій ІХ, Лев ХІІІ, і церковне право. Те зобов’язання є тяжке, хоч не одержує душпастир відповідної винагороди (прибенди), та може існував противний звичай. — Одначе занедбування обставин аплікації св. Літургії, щодо особи, місця і дня, не переходить малої провини; хіба що таке занедбування повторялося б часто і без слушної причини. Теж за церковним позитивним правом таке зобов’язання є реальне, т.зн. душпастир має себе заступити другим священиком, і в інший день, коли є сам перешкоджений аплікувати, або в приписаний день, і то стільки разів, скільки разів був перешкоджений; особисте: т.зн. сам душпастир є обов’язаний до аплікації, хіба що був слушно перешкоджений; місцеве: т.зн. св. Літургія має бути звичайно приношена за паству в парохіяльній церкві, хіба що обставини інакше дораджують. Слушно відсутній душпастир може аплікувати св. Літургію за нарід, або на тому місці де перебуває, або заступником в парох. церкві. Так св. Конґр. Собору, 14, ХІІ, 1872; в приписані дні, т.зн., що неможна без слушної причини переносити аплікацію за нарід на інший день; на що мусить дозволити Ординарій. Можна аплікувати св. Літургію читану або співану; вистачає, коли душпастир, що заряджує більше парохіянами, аплікує одну св. Літургію за весь свій нарід.

Теза: За катол. навчання священик може одержувати стипендію назначену своїм Ординарієм за св. Літургію, а одержавши її він в стислій справедливості зобов’язаний аплікувати св. Літургію в наміренні давшого, заховуючи при тому всі обставини угоди.

а) Заперечують те навчання: Віклефіти, Протестанти, Псевдосинод Пістойський: мовляв, це є злочин симонії давати священикові і вимагати ціну за св. Літургію. Denz. 1554.

Доказ: « Гідний є робітник своєї заплати » Лук. Х, 7 і І Кор. ІХ, 7 сл. З загальної практики Церкви: В перших віках вірні приносили хліб і вино, що з них частина служила на освячення св. Дарів, принесених за всіх, а більша частина припадала священикам, клерикам і бідним. Констит. Апост. кн. ІІ, гл. 35. Тому Тертуліян зове всіх християн священиками, бо всі приносили хліб і вино на вівтар Господеві. De exhort. castit. c. VII. Потім приношено хліб і вино лише потрібні для євхаристійного приносу. За те приносили вірні на вівтар перед Літургією або в часі євангелія або по Літургії дари на удержання священиків: Оливу, молоко, мід, овочі, кадило, а зчасом теж гроші. Пор. в схід. обрядах парастаси і т.п. За 4 апост. каноном плоди, інші, як хліб і вино, не могли бути ставлені на вівтар, але відношені, як первістки до помешкання єпископа або священика... Вже від 7 ст. приношено священикові гроші поза Літургією, щоб відправити за давшого в його наміренні. Але той звичай не поширився всюди перед ХІІ ст. Звичай давати гроші служителеві засвідчують, пр. св. Августин, Serm. 356, ч. 13, P.L. 39, 1580; св. Павлін, Epist. 34, ч. 1 сл. P.L. 99, 545 сл.; св. Юстин, Apol. І, 67, P.G. 6, 429. Отож, коли б та практика була сама в собі незаконна і заражена симонією, Церква не могла б її довго толерувати, а тим більше виразно одобрювати, як пр. Тридент. Собор, сес. 22, Собор. Констанції, сес. 8, пропоз. 25, Пій VI, осуджуючи Пістойський синод, пропоз. 34. — Тому кожний священик має право жити з вівтаря, навіть коли б він не потребував удержання, а теж священики солітургізуючі можуть кожний приймати осібну стипендію.

б) Священик обов’язаний в стислій справедливості навіть до відправи одної Літургії замовленої: не ради великости стипендії, або шкоди душевної давшого, але з волі Церкви, яка різними декретами зобов’язала священика до стислого виконання волі давшого: щодо числа Служб Божих, часу, місця відправи, і особи служачого, протиділаючи різним місцевим надужиттям.