ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

«Да воскреснет Бог, і расточатся врази єго, і да біжат от лица єго, ненавидящії єго» (Воскресна Утреня)

Величня трагедія Великої Пʼятниці наближалася до свого кінця. На хресті на Голгофті, висів померлий Христос-Спаситель. Умер серед жахливих мук за людський рід, за його дочасне і вічне щастя.

Мертве тіло Спасителя належало до римського намісника Пилата. Христові вороги хотіли завершити своє богохульне діло ще одною зневагою, уже мертвого Спасителя і поховати його разом з розбійниками таки на місці страчення у спільнім гробі. Пречиста Діва Марія не мала власного гробівця, тому не могла й думати про те, щоб Сина свого гідно поховати.

Але знайшлись благородні приятелі Христа там, де ніхто того не міг сподіватися. Тоді, як товпа, підбехтана пропагандою несовісних провідників пʼяніла від радощів, бачачи таке видовище, не виявляла найменшого співчуття для Христа, — до Пилата приходить благородний аристократ духа і тіла та член Найвищої Ради Жидів — Йосиф з Ариматеї і, зворушений невинною смертю Божого Сина, сміливо просить в Пилата тіла Христового, щоб його з честю поховати. Пилат тільки здивувався, що Христос уже помер, і, одержавши від старшини звіт про смерть Христа, віддав мертве тіло Йосифові. Йому з допомогою прийшов другий жидівський аристократ, високо благородна людина, так само таємний учень Христовий, Нікодим і оба вони, при допомозі слуг, зняли тіло Христове з хреста, посипали його дорогою пахучою живицею — алоєм, обвинули у плащаницю і понесли до гробу.

* **

Заходило вже сонце, як до городу Йосифа з Ариматеї посувався сумний похоронний похід. Небагато учасників було в ньому: крім Йосифа і Нікодима і їх слуг — страдальна Мати Христова, декілька відданих Йому побожних жінок і апостол Йоан. Мертве тіло Христове, обвинуте у плащаницю поклали, як було звичаєм, у камʼяний новий гріб і вхід до нього привалили великим каменем.

З глибоким смутком і важким тягарем на серці розійшлись учасники похорону додому... Пропало все! Пропало діло Христове!... Бо весь Синедріон з товпою скінчив своє злочинне діло. Осталась тільки невеличка горстка учнів і приятелів Христових, які зберегли своєму Учителеві вірність, одні явно, а другі потайки. І також серед тієї горстки визнавців запанувала по смерті Христа якась гнітуча пустка, і гіркий біль, і жаль за Христом. Усе пропало!...

Вправді говорив їм Христос у своїх науках, що вороги Його увʼязнять, скатують і убʼють, а Він третього дня воскресне. Та вони того ніяк не розуміли. Вони так були прибиті смертю Ісуса і Його неспроможністю боронити себе, що ні на мить не могли припустити, щоб той понижений, ганебно катований і розпʼятий на хресті Христос міг воскреснути.

Другий день по смерті Христа, в суботу, настрої серед горстки учнів і визнавців Христа, далі прибиті, повні страху і тривоги. Тільки жидівська Рада занепокоїлась і зі страху перед можливим несподіванками, домоглась в Пилата, урядово запечатати гріб і поставити біля нього військову сторожу.

***

Але, Дорогі Брати і Сестри! — сила Божа більша й за всі людські армії і за всю людську злобу і хитрощі.

В неділю досвіта, коли тільки легка заграва на сході вказувала, що недалеко вже день, сталося щось надзвичайне. У гробі Христовім збувся могутній нечуваний процес, чудо над чудами — величня і незглибима містерія воскресення мертвого тіло Спасителя. Душа Його, що зійшла була до аду, злучилась знову з тілом, оживила його і Христос у великій славі воскрес.

Самого акту воскресення ніхто з людей, навіть вояки римські, що стерегли гробу, не бачили, але усе те реальне, що у зв'язку з воскресенням опісля сталося, потверджує факт воскресення повністю. Тріюмф перемоги Христа над смертю подав до відома людям в першу чергу післанець з неба — ангел, який відвалив великий камінь, що закривав вхід до гробу. Прихід ангела з неба супроводив сильний землетрус, який налякав вояків смертельним жахом, а цей жах збільшився ще через саму появу ангела, лице якого було таке ясне як світло блискавки, а одежа біла як сніг. І землетрусом і виглядом ангела було засвідчене його небесне післанництво і змальована велич тріюмфу воскреслого Спасителя.

Поражені вояки, попадали наче мертві на землю, а потім зірвались на ноги і побігли перелякані до міста, сповіщаючи всіх, а в першу чергу жидівську старшину про те незвичайно, що сталося, що… Христос воскрес!

Христос воскрес! Христос воскрес! - неслась сильним гомоном вістка по всьому Єрусалимі.

Велике місто будилось, протирало очі зі сну, хвилювалось, сердилось і... раділо, що Христос воскрес. Той, що Його жидівські провідники убили, щоб спинити діло Його, — Той воскрес славно із гробу.

Яка ж радість огорнула тих, що до останньої хвилини зберегли вірність Христові! Пречиста Діва не завелась у своїх сподіваннях, жінки — мироносиці за свою гарячу і геройську любов до Христа, удостоїлись великої ласки, що перші побачили порожній гріб і ясного ангела, який казарли Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса з Назарету, розпʼятого! Він воскрес, нема Його тут; ось місце, де Його положили були. Ідіть і скажіть Його ученикам і Петрові, що Він чекає їх у Галилеї. Апостоли стрічають Його ще тієї самої днини.

Усюди радість, усюди щастя! Щез одчай і зневіра, висохли сльози, серця усіх сповнились новими надіями, новими плянами! Діло Христове, живе і житиме до кінця віків! Усе, що — як здавалось — пропало було, вернулось назад у ще більшому блеску і славі.

Воскресення Христа це не якась галюцинація, чи самообман чи побожна екстаза жінок — мироносиць, учнів і першої християнської громади, як це намагаються представити вороги Христа, але дійсність, оперта на безспірних історичних фактах. Христос воскрес! — це оклик радости й тріюмфу всього християнства! Все історичне буття християнства, його ріст і сила оперті на тріюмфальному воскресенні Христа і воно розпочало — без сумніву — нову епоху всесвітньої історії. Цього не було б, якби воно було лиш чиїмсь особистим, субʼєктивним уявленням, а не твердим історичним фактом.

***

Воскресення це остаточна перемога Ісуса Христа, це завершення відкуплення людського роду, це найсильніший доказ, що Христос це Всемогучий Син Божий, «Бог істинний від Бога істинного», та що як Христос воскрес, так і ми воскреснемо.

Його славне воскресення є заразом потвердженням і запорукою, що вся Його наука є правдива наука, бо це Божа наука.

Так зрозуміли воскресення Христове апостоли і Його ученики. Тому — то так докладно євангелисти описують саму подію воскресення, хоч це не було їм приємне, бо з опису видно, що їхня віра заломилася, зневірені й перестрашені ученики втікають з Єрусалиму, а апостол Тома навіть не хотів вірити. Також св. Апостол Павло докладно визбирує всі появи Ісуса Христа: «Ісус Христос воскрес третього дня і явився Петрові та одинадцятьом апостолам, потім явився більше як 500 братам, потім Яковові, всім апостолам, а на остатку явився мені» (1 Кор. 15,4-8). Висловивши ті всі появи св. Павло відповідає тим, що сумнівалися у воскресення взагалі, а зокрема у воскресення Ісуса Христа: «Коли Христос не воскрес, то даремна наша проповідь і даремна ваша віра, а ми являємось наче обманці... Однак Христос воскрес і став початком для всіх померших... бо як через Адама прийшла смерть, так через Христа всі оживуть» (1 Кор. 15,14-23).

Тому Апостоли від самого початку в основу своєї проповіди клали передусім правду про воскресення Христове: «Апостоли прикладали велику силу воскресення Господа Ісуса Христа і благодать велика була на них усіх» (Діян. 4,33). А св. Євангелист Йоан виразно каже, що всі ті, які повірили в Нього «дав їм власть бути дітьми Божими» (Ів. 1,12).

Дорогі Браття і Сестри! Так як апостоли зрозуміли вагу воскресення Христового, так само і вороги Христові від самого початку зрозуміли надзвичайну силу цеї події і тому всіма способами стараються це заперечити. Перші, це була жидівська старшина. Запаморочена своїми викривленими релігійно-політичними поглядами, наповнена ненавистю до Ісуса Христа, вони при помочі доносів, ложі, несправедливости і при помочі грошей допровадили до розпʼяття Месії, а коли довідалися, що Христос воскрес, тоді у свойому засліпленні, знову при помочі неправди і грошей хотіли здусити цю правду.

Відтак римська держава з проповідників Христового Євангелія і Його воскресення намагалась зробити ворогів держави і продовж 300 літ в страшний спосіб переслідувала християн і в цей спосіб намагалася знищити правду про добру вістку для людського роду, про воскресення Христове, про Боже дитинство для людей.

Знову у Греції, при упадку державности, серед добробуту і морального занепаду, наступив також занепад філософічної думки і коли св. Апостол Павло проповідав їхнім філософам про Христове воскресення і воскресення померших, то епікурейці і стоїки насміхалися з нього (Діян. 17,18-33).

Продовж століть, по нинішний день, тактика жидівської старшини (лож і гроші), римської держави (найрізнородніші переслідування) і грецьких філософів (матеріялізм, псевдо-наука, клини, іронія) безнастанно повторяються і все це спрямоване на знищення св. Церкви.

Якраз у наших часах вже понад пів століття, безбожники на наших землях уживають всіх випробуваних засобів, щоб тільки знищити віру Богом обʼявлену, цю добру вістку про спасення людського роду, про високе достоїнство чоловіка, про Боже дитинство людини, про воскресення і вічне життя. Все, що високе, шляхетне і надприродне, безбожники, хоч багато говорять про гуманізм, а навіть про рай на землі. але на ділі кермуються звичайним грубим матеріялізмом, що зводить чоловіка до стану скотини, чи до бездушного коліщатка в страшній машині.

***

Воскресення Христа в подією такої великої ваги і значення, що ціле діло Христа-Спасителя щойно череа Його воскресення набирає своєї ша!» кличе до нас св. апостол Павло (1 Кор. 15,17). Якщо Христос не воскрес, тоді не треба ні хреста Господнього, ні храмів Божих, ні молитви, ні проповіді, ні св. Тайн, ні правди, ні справедливости, не треба нічого, що нас робить справжніми людьми, до того ж віруючими і християнами.

Тому й Ви, Браття і Сестри, жийте свідомо тією вірою, особливо в нинішні часи, в цю історичну добу бездушного матерілізму, вибулої технології, заїлого безбожництва і морального занепаду. Кріпіться нею в своєму особистому, родинному і громадському житті, так як цілими віками жив нею і кріпився ввесь Український Нарід, бо мав належне розуміння Христового воскресення — як запоруки своєї кращої долі.

Тому то, мабуть ніде в цілому християнському світі, не обходили і не обходять пам'ятки Христового воскресення так величаво, з таким глибоким зрозумінням, так радісно й багато, як у нас в Україні, у нашій Церкві, серед нашого народу. Свято Воскресення було в нас, на рідних землях як і в розсіянні, завжди «празником над празниками і торжеством над торжествами». Бо доля нашого народу дуже подібна до долі Христової на землі.

Так як Христа-Месію вороги відкинули, Його зневажили і засудили на ганебну смерть, так також наші вороги цілими віками тримали Нарід України в жорстокій неволі, обирали його з належних йому прав, переслідували його прадідну Церкву, криваво ліквідували спроби Народу — піднятись на власні ноги та засісти як рівному з рівними в народів вольних колі. Так було в нас кілька сот літ, так є й до сьогодні.

В нас нині на Рідній Землі на жаль, не гомонять Великодні дзвони, як гомоніли колись. Та Великий Український Нарід остався вірний Христові, і хоче правди на своїй землі та жити згідно з Христовими заповітами і своїми прадідівськими традиціями.

Христос таки воскрес! — Бо не хрест є останнім словом Його науки, а воскресення, не смерть, а життя, не Страсна П'ятниця, а славний Великдень.

Тому, Браття і Сестри! Зберігайте вірність Христові і Його науці, будьте живими членами Його Церкви та у світлі Його воскресення ідіть назустріч своєму майбутньому воскресенню. Бо як Христос, так і ми воскреснемо, як Він переміг неправду, і злобу, і смерть, так і ми переможемо вкінці весь смуток і біль, терпіння і смерть та воскреснемо у щасті і славі, кожен з нас особисто і цілий наш нарід.

А щоб воскреснути колись у славі, мусимо воскреснути вже тепер з гріхів наших, мусимо покинути в св. сповіді усе нечесне, гидотне і грішне, а шукати тільки того, що благородне, чесне і Боже. «Шукайте того, що вгорі, де Христос сидить по правиці Бога. Про вишнє думайте, не про земне!» кличе до нас Апостол (Кол. 3,1).

Якщо життя наше проходитиме у світлі Христового Воскресення, тоді і нарід піде назустріч своєму воскресенню. Тому мусять воскреснути всі животворні сили надприродні і природні. Ми не пропали і не препадемо!

Брати і Сестри!... Зберігайте ж вірність своїй Помісній Українській Католицькій Церкві, яка змагається нині за те, щоб могла, як рівна між рівними, ідею Христового воскресення плекати між своїми вірними в величній формі — і в світлі тієї ідеї воскресити свою правду святу на своїй землі та — як помісна і патріярхальна — щоби вона могла прославити Вселенську Христову Церкву під проводом Намісників Христових у її екуменічних змаганнях, щоб могла надалі бути невідʼємним членом тієї Вселенської Церкви, що її оснував Христос Господь і закріпив Своїм славним воскресенням. Це наша свята мета!

Ідіть же, Брати і Сестри! — до тієї мети крок-у-крок у світлі Христового Воскресення, одною думкою скуті, у згоді і братній любові, і з нашою прадідною Церквою співаймо всі: «Да воскреснет Бог, і расточатся врази єго, і да біжат ог лица єго, ненавидящії єго!»

Благословення Господнє на Вас! Христос воскрес!

Дано в день Стрітення Господнього 1973 при храмі Жировицької Матері Божої і св мучч. Сергія і Вакха.