ПРОПОВІДЬ-ЗГАДКА ПРО РІЗНІ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ У ДЕНЬ 1 ЛИСТОПАДА

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Першого листопада, якого святкуємо нині, в неділю, з огляду на вчорашню беатифікацію в св. Петрі, це спомин великих подій в історії українського народу.

1. Найперше, проголошено 1-го листопада самостійність України після довгих-довгих окупацій сусідніми державами та нищення нашого народу. Була це велика хвилина, піднесення стяг державної самостійности, хоч вдержатись не було сили. Все ж таки ця подія надала новий напрям думання і створила нову епоху в історії. Всі зачали думати, говорити, діяти, скільки змога, в дусі самостійности України. Ця подія живе, хоч тривала недовго, живе вона дальше в умах, стараннях, у діях, де б українська душа не дихала на земній кулі.

2. Цього дня святкуємо також і памʼять тих, що полягли за волю України. Слушно, хто ж більше заслуговує на любов, пошану, почитання і згадку, як не той, як каже Христос, хто « віддав свою душу за ближнього ». А всі вони поклали молодечі голови сотками й тисячами за волю України. Їх жертву очолює « сотня смерти ». Хоч кості їх вже трупішіють, то все таки всі вони жиють у нашій памʼяті, у наших мріях, діях і молитвах у продовжуванні тієї великої ідеї і події, за яку вони положили свої голови. Сотня смерти! То дійсно завершення жертви. Вони пішли на певну смерть! За що — за Україну! Тому то нині в це свято, яке ми обходимо, віддаємо честь, поклін і заносимо наші молитви на Службі Божій за тих, що лягли за ту високу ідею, яка 2,000 літ вже діє в історії нашого народу. І ця жертва, яку вони принесли, одушевляє та додає охоти й зазиває до наслідування ввесь народ. За здійснення тіві високої ідеї ми всі молимося і боремося. Всі грядучі покоління мусять бути задивлені у цей високий чин — самостійности України! А так само всі мусять склонити свої шиї і чола перед тими всіми, що зложили життя на Вівтарі Батьківщини.

3. Як третя велика подія нинішнього свята, це смерть нашого великого, ґеніяльного й святого митр. Андрея Шептицького. 1 листопада 1944 р., в 2-ій чи пів до 3-ої по полудні, він скінчив своє життя. 45 літ він був архиєреєм і Мойсеєм, який провадив нарід, почавши від того свого діяння на Гуцульщині, від єпископства в Станиславові, а скінчивши, відтак, у Львові, як митрополит. Скільки старань він положив і які високі ідеї він мав, про які ніхто не думав! Він перший, вже тоді, коли оснував Музей, видвигнув ідею самостійности України. Коли ще наші посли в Австрії, в парляменті у Відні, чи в сенаті у Львові обмежувалися до біжучих потреб, він тоді видвигнув найвищу ціль — створення своєї самостійної держави! Незабута хвилина, коли в своїй промові на відкритті Музею, підніс ідею — самостійности України! Цю ідею ми мусимо здійснювати, кожний на своєму місці, кожний після своїх сил і після свого вміння. З яким пожертвованням провадив він свій нарід! Насамперед, обдарений ґеніяльними спосібностями, він передбачував майбутнє. А відтак, коли прийшлося йти в царську неволю, в царську тюрму — він не вагався піти ва віру і за свій нарід. Тому то він такий великий! Та й нині, дай Боже, молимо Господа, щоб його прослава, щоб його беатифікація дійшла до щасливого кінця. Були б ми справді перед Богом достойні, якщо б ми могли так відбути той акт так, як тут 15 чи 20 беатифікацій вже цього року проголошено. Дай Боже, щоб і український нарід завершив свої церковні змагання прославою, беатифікацією митрополита Андрея.

4. Як четверте свято, мої Дорогі, це свято смерти єп. Теодора Ромжі. Він так само віддав життя за віру, за нарід. Його вмисним наїздом тягарової машини так потовчено, що він відтак скінчив своє життя як мученик 1 листопада. Вони обидва стоять перед престолом Господнім і моляться за нашу Україну.

5. Як пʼяте, те свято нині є святом інавґурації академічного року на УКУ. 12 літ скінчилося, розпочинаємо 13-ий; 24 семестри відбуто тут на Університеті, а 6 вакаційних — разом 30 семестрів. Слава Богу! З нічого ми розпочали; та й хоч скромні ми, а все таки многознатно ми зазначили отут на Університеті наше існування. Коли в Україні за нашими творами ідуть учені з Києва до Москви — то це говорить багато! Не будемо ми чванитися, та все ж таки є кілька творів, які є фундаментальні в нашій науці. І дякуймо Господеві, що ми своїми тими скромними силами, серед страшної недолі, поборюючи різні труднощі, і то не від чужих, але від своїх, вдержали оту святиню науки і молім Бога, щоб могли продовжувати. Коли нині чужинці приходять, як недавно в цей храм прийшло 450 американців, вони захоплені були нашим храмом, Університетом і цілою оселею!

6. Разом із проголошенням самостійности України проголосили духовенство і представництво держави УНР Український Патріярхат в 1920 р. 11-ий параграф Конституції Української Народньої Республіки говорить саме про Патріярхат. Очевидно його признали всі на Україні: і православні, і католики, як державно-церковний акт. А так само зачали признавати і деякі патріярхати. Через зайняття України справа притихла.

Та після Євхаристійного Конґресу в Австралії в 1973 р., вона дуже зактуалізувалася. Мелітський Патріярх, Максим V Гакім, іменований головою всіх прочан Євхаристійного Конґресу, проголосив в українській катедрі на проповіді, що нам « належиться Патріярхат»!

Опісля, на своїх Синодах єпископи, а на зборах духовенство і вірні, рішили поминати Патріярха, навіть в Україні!

Св. Отець Папа Павло VI відмовив одначе признати. Треба памʼятати, одначе, що патріярхату московського, румунського, болгарського сербського і македонського не проголошував ні Вселенський Собор, ні Папа — але їх пізніше признавали.

На тій основі спираються і наші патріярхальники, бачачи в Патріярхаті збереження єдности нашої Церкви і народу. Не можна, одначе, не бачити великих труднощів з усіх боків. Та на Бога надія, що вони будуть поборені.

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.