ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ ПІСЛЯ ДРУГИХ ВІДВІДИН УКРАЇНСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ

Високопреосвященним Митрополитам, Архиєпископам, Єпископам, Світському й Монашому Духовенству, Мирянам і Установам

Мир і Благословення!

Зложивши, подібно, як і після попередньої подорожі, належну подяку головам держав, державним провідникам і урядам за їх дуже гостинне й увічливе прийняття, а навіть за великі помочі нашим поселенцям, в часі останніх відвідин українських церков на поселеннях разом з нашими канадійськими Митрополитом та Владиками, мило нам висловити тепер нашу глибоку вдячність Митрополитам, Архиєпископам, Єпископам, світському й монашому духовенству, мирянам та церковним, культурним, громадським і політичним установам за їх щиру прихильність, жертвенніоть і глибоку церковну й національну свідомість.

Наші відвідини, другі після п’яти років, були зв’язані, за благословенням Святішого Отця Папи Павла VI, з участю в сороковому всесвітньому Євхаристійному Конґресі в Мельборні, Австралія. Завдяки їх Преосвященству Кир Іванові (Прашко), духовенству й понад тридцятьтисячній громаді вірних в Австралії, численним українським учасникам-паломникам з інших поселень, наша участь вибивалася в усіх виступах на Конґресі, і це було виявом сильної і глибокої віри, яка завжди просвічувала й помагала українському народові переносити найтяжчі досвіди й переслідування впродовж віків. Ми відправили разом з їх Блаженством мелхітським Патріярхом Максимом V торжественну Св. Літургію на великому стадіоні при участі кількадесяттисячної маси вірних. Проповідував Митрополит Вінніпеґу Кир Максим (Германюк). Крім того відбувалися величаві відправи в австралійській українській катедрі, в якій правив також Блаж. Патріярх Максим V, який признавав наші патріярші права, та в інших церквах. Українські парохії Австралії запросили нас іще до окремих відвідин. Ми глибоко й незабутньо переживали ентузіязм і захоплення духовенства, мирян, зокрема дуже численної молоді в кільканадцятьох парохіях і церквах, а так само пізніше в Канаді й у З’єдинених Стейтах торжественні Богослуження при участі й тамошніх католицьких латинських духовних, стрічі на згромадженнях і бенкетах. Вони викликали враження далеко сильнішої зорганізованости й чисельносте, як перед п’яти роками.

Відвідини Тайвану й Японії в повороті дали можливість пізнати життя і оригінальну китайську й японську культури, зокрема відвідати «Fu Jen» Католицький Університет (оснований у 1923 р. в Пекіні і відновлений в 1961 р. в Тайпей, з п’ятьма факультетами) та «Jochi Daigaku» (Sophie) Католицький Університет у Токіо (оснований у 1913 році та має шість факультетів), зблизитися до тих найдальших від нас країн Сходу, а все ж таки зв’язаних із нашими поселеннями на Зеленому й Сірому Клині та в Австралії і Новій Зеландії. Ми роз’їздили по всіх важніших осередках. Вони зацікавлені й дещо ближче обізнані з українським народом, може більше як ми з ними.

Опісля переїхали ми з Токіо до Ванкувер у Канаді та задержались по тижневі в Едмонтоні, Саскатуні, Вінніпегу й Торонті та довколишніх осередках, щоб відсвіжити давні зв’язки і нав’язати нові тісніші. Перший раз в історії ми святкували Великдень з усіми канадськими Владиками разом у Вінніпегу. Справді радісна й велична церковна подія в українській історії! Величаві маніфестації викликали могутній підйом духа в народі. Десятки тисяч народу, зокрема в Торонті, стояли, як один мур у будові свого церковного й національного життя. Незвичайно бадьоро вражали прийняття українських Гувернаторів, міністрів і сенаторів Канади. їх збільшене число робило враження побуту на українській землі.

З Торонта ми переїхали в товаристві Владик до Філядельфії, де на летовищі вітали ВПреосв. Митрополит Кир Амвросій (Сенишин), американські Владики й великий здвиг духовенства й народу. Тут рівнож Філадельфія, Шикаго, Стемфорд і Ню Йорк стали осередками величавих відвідин довколишніх великих поселень наших вірних. Зокрема прийняття в ОО. Василіян та Редемптористів носили сильний об’єднуючий характер. Високомистецькі концерти, насамперед в ШикаГо, включали велику масу молоді, і у Філадельфії, і в Стемфорді, і в Ню Йорку. Кожний відчував відрухово, що ми живемо разом злучені та що цей ентузіазм не є хвилевий.

Хорові виконання, танки, декламації всюди стояли на дуже високому рівні. Наш народ зрівнявся вже культурою з жителями канадської та американської землі. Докладні звіти інформували вже нарід і не будемо їх повторювати, хоч ці виступи заслуговували всюди на велику увагу з огляду на поступ у числі й на культурний рівень. Без труду можна було замітити історичні події і потягнений в цих наших відвідинах. Всюди почуття сильної національної єдносте, не зважаючи на далекі простори, і могутній голос у домаганні патріярхату, якому деякі круги, і чужі й свої, ще ставлять перепони з політичних зглядів. Патріярхат остає як одинокий об’єднуючий чинник українського народу, не зважаючи на всі труднощі!

При всіх тих величезних досягненнях на полях церковного й народнього життя, вражає однак брак священиків, а в тих, що є, завважується брак літургічного й обрядового знання у відправах і проповідях. І якщо було б їх достаточне число, бодай сто священиків більше, то ціле життя прибрало б десять разів сильніший здвиг. Рівнож замале число єпископів. Достаточна кількість вірних для єпископства віддалена не раз тисячі миль чи кілометрів. Як тяжке мусить бути там душпастирство?! Найслабші ми ще в Арґентині, Бразилії і Параґваю з непослідовними, сепаратистичними відрухами єпископів. При всіх величавостях побуту у Філядельфії, зокрема в Шикаґо й Ню Йорку, — вражали нас наші відвідини закарпатців. Занепад народнього духа, заборона своєї мови в мунгальській закарпатській митрополії в церквах і монастирях, а ще більше байдужність із боку нашого великого сильного населення і зобов’язаних до акції народніх кругів; хоч у тій вітці нашого народу живе ще національна свідомість, бо молода ґенерація, відвідуючи батьківські землі Закарпаття, бачить приналежність до свого народу, мимо напору американізації з боку ієрархії. Ми ж один нарід; лучба закарпатців із Західньою Україною в історії така сильна, що державна словакізація старається її тепер знищити. В тому напрямі ми мусимо звернути окрему увагу на спинення жахливого винародовлення наших людей. Велика сила українського поселення знайде ще належну силу, щоб зліквідувати це частинне нищення народу. Недалекий український Конґрес вгляне також у деякі недомагання і неправильності в установах і редакціях, щоб вони мали на увазі загальне добро цілого народу.

Наші майбутні старання мусять бути звернені і на розбудову високого шкільництва. Основані Філії Українського Католицького Університету з часом мусять розвинутися в самостійні університети. Свої доми, свої бібліотеки й музеї, виклади для молоді підготовлять і доповнять національне образування всіх фахівців.

Очевидно велику користь можуть принести доповнюючі катедри при тамошніх університетах, і вони дають науковий вклад (словники, історичні праці), але при цьому всьому вони вже нині натрапляють на труднощі. «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Свої українські Філії положать сильну основу творчости українського духа на поселеннях. Ми вже з’єднані й свідомі себе на поселеннях станемо до творчости разом із матірною Україною, і то на церковному й на національному полі.

Коли глядіти так з історичної перспективи, наші поселенці, які вимандрували з України задля біди й недостатку та гнету з мішками на плечах, під проводом наших священиків змогли за несповна 100 літ загосподаритися на колоніяльній землі як багаті її власники і здобувати образування зрівнане з найкультурнішими народами: англійцями, французами, італійцями, еспанцями й німцями, і зайняти найвищі державні становища. Честь і слава нашому народові за його совісність, працьовитість і жертвенність, і їх здобутки не сміють ніколи пропасти!

Благословення Господнє на Вас!

Дано в Римі, при храмі Жировицької Божої Матері і свв. Мучеників Сергія і Вакха, у празник святих Верховних Апостолів Петра й Павла, 12 липня 1973 Р.Б.