ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО

1. — Кожний християнин знає з свого власного релігійного і церковного досвіду, що всі празники приносять велику і різноманітну духову радість, і то кожний свою питому. А вже ж найбільшу і найглибшу потіху, повну душевної веселости і підйому справляв нам кожного року Воскресення Христове — Пасха. Бо це празник празників, празник побіди, остаточної перемоги над злом, над гріхом і над спричинником гріха, над наслідками гріха і ворогуванням з Богом, над нависаючим страшним і вічним пеклом за гріх, словом над всіма нещастями і терпіннями, зокрема над смертю душі і тіла, і то вже ось тут на землі. Христос поєднав нас з Богом, переблагав Небесного Отця, привернув нам Боже синівство, скріпив нас в наших стражданнях, додав нових сил на дорогу життя, поконав всевладну смерть своїм воскресенням і забезпечив нам також майбутнє воскресення з мертвих та щасливу вічність душі і тіла. Чи ж нема, отже, чого радуватись і тішитись, піднести голову, ободритись в цей памʼятний день побіди? Свята Церква свідома ваги і величі свята приготовляла вірних на цю хвилину сорокдневним постом, милостинями, молитвою, умертвінням і, що найважніше, св. Сповіддю та св. Причастям. Нинішній подвиг Христа і памʼять його є завдатком і початком нашого вічного щастя.

2. Богом сотворена людина мала в раї готовий, забезпечений, щасливий прожиток без своїх заслуг і співдіянь, перебувши лише недовгу і неважку пробу. На жаль, Адам і Ева не видержали її і стягнули на себе велику кару і проклін та скотилися в пропасть душевної нужди і тілесних мук. Однак Господь, в своєму милосердю, лишив людині проблиск надії на рятунок, який просвічував їй впродовж віків. Болі, недуги, голод, холод, спрага, невдачі, погроми, небезпеки життя від людей, звірів і елементарних припадків та нещасть, виснажували людину, але напружували і гартували її душевні і тілесні сили. Вона стала працьовитою, проворною і винахідною, співтворцем своєї долі, коли, навпаки, пасивний стан присипляв її, чинив восприємником, а не активним і творчим діячем. Саме і в тому лежить вищість і велич стану упадку. Господь в своїй всемогучості може повернути зло на добро і з найбільшого упадку піднести до найвищих висот, як і з найвищої потуги і щастя окинути на низи животіння, коли треба, щоб памʼятати людину (Товит 4, 19). Саме в неволі, в пониженні і покорі жиди зрозуміли свою долю і навчилися цінити свою волю. Очевидно, що нераз опадають руки в боротьбі зі злим духом, з нещастями і клопотами. Гляньте на того батька, що гарує день і ніч, на цю матір, що до омління клопочеться своїми дітьми, щоб оберегти їх від злого окруження, вивчити і виховати на вірних синів Церкви і народу. І вбогий робітник і ремінис і науковець і політичний, культурний і громадський діяч, скільки він мусить насушити собі голову, щоб добитись досянень і полегші для себе і інших. Гляньте на повні пожертвовання священика, монаха і монахиню, скільки вони мусять заперечити себе, натрудитися і не жалувати навіть останніх сил. Христос переніс всі терпіння і випив чашу горя до дна, і нам така сама дорога. Але де біда найбільша, там також і поміч Божа найближча! І цю дивну помічну руку Господа спільно досвідчало на собі усе людство віками і кожна людина в своєму індивідуальному житті, коли вже здавалося нема сил до дальшого ходу.

3. Найбільший старозавітній пророк Ісаїя, малює один такий преважний і відрадний епізод. Він, видющий, бачив майбутнє і предсказував його своїм віщим духом. В одному видінні він чує Господній голос: «Ось я творю щось нового, воно ось-ось уже зійде. Чи ж ви його не пізнаєте? Я прокладу дорогу в пустині і проведу ріки на безлюддях» (Іс. 43, 19). Він докладніше означує «це нове» — що ось «Діва породить сина і нарече імʼя йому Емамуїл» (Іс. 7, 14) і «Він наші недуги взяв на себе. Він був ранений за гріхи наші, битий за беззаконня наші. І як агнець, ведений на заріз, немов німа вівця перед тими, що стрижуть її, він не відкривав уст своїх. Насильно, скорим судом його схопили... За гріхи народу його побито аж до смерти. Гріб призначили йому разом з безбожними і злочинцями... Він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався» (Іс. 53, 5-12).

Це виразна мова про Христа, який прийде і візьме на себе людські терпіння і в них і через них довершить поправу невідрадного і важкого стану усього людства. Знущання над ним доведені до найвищого болю, який загалом може перенести людина. Він найблагородніша і найневинніша людина бере на себе всю вину і то з повною свідомістю. Він вʼється з болю аж до кривавого поту в Гетсеманському Городі і до судорогів на хресті, прибиття гвоздями і до самої смерті, повисши між небом і землею.

Скільки тортур переносять люди, вбивання на паль, вплітання в колесо, здирання скіри пасами, вкидання в огонь і студінь, але ніхто, навіть два розбійники, розпяті одночасно з Христом, ані в приближенні не страждав так, як Він, бо ніхто не мав такої повної свідомости своєї невинности, знання всіх терпінь і мук, їх обсягу і глибини аж до останньої хвилини життя, і такого ніжного тіла і благородної душі, як Христос. Усе життя своє він перевів як звичайна людина в голоді і холоді, у мученні і зневагах від людей. Страждав і умер за провини, кари всіх людей. Це все, отже, витерпів і переніс на собі Христос аж до найважчої смерти і побідно воскрес із мертвих! І якраз цей останній, радісний етап побідного завершення свойого післанництва переживаємо нині ми, всі українці, по всіх усюдах земської кулі.

4. Наше положення нині дуже подібне до загального стану усього людства, зокрема вибраного ізраїльського народу і апостолів перед Христовим Воскресенням. Понижені, розбиті в прах, обездолені і безнадійні, віджили відразу, коли почули про подібне воскресення. Нині і ми всі українці, ободрені і піднесені на дусі, співаємо: «Христос воскресе із мертвих». Наша пісня несеться по всьому світі, і в Европі, і в Азії, і в Америці, і в Африці, в Австралії, Новій Зеляндії, і величаво на волі в храмах та домах, і на ліжках недуги, потайки в тюремних камерах, по закутках лаґерних бараків і в воєнних окопах, але всі, тісно злучені духом, разом і з найглибшим відчуттям душевної потіхи і радости. Сум і гризота нищать душу і тіло, радість і веселість підносять і кріплять сили. «Возверзи на Господа печаль твою і той тя препитает» (Пс. 54, 23). Бо Воскресення Христове в не лише гарним і милим спомином, але і дійсною поміччю для знесиленої і вичерпаної душі. І загрижений батько і обезсилена мати, і виснажений інтеліґент, і ревний духовник і монахиня, всі шукають нині у Воскреслого Христа, покріплення і піднесення. Кожний також в совісті відчуває нагороду за своє праведне життя: Я не заперечував і не хулив Бога, не крав, не вбивав, не клеветав, не грабував, не чужоложив, не пиячив, не свідчив ложно проти свого ближнього. Я не відрікався свого народу, свого обряду, свобі Церкви і своєї віри. Я йшов дорогою Христа і Євангелії до благородности і щастя.

Могутність воскреслого Христа стає нині кожному ясно перед очима, як ніколи передше, вона кріпить його волю і, що найважніше, додав сил і будить вдоволення та щастя для чистої совісти, що 6 без порівнання цінніше від багатства, розголосу і пустої слави. Кожний бачить також, що зачинає світати на всесвітньому горизонті, що зачинають таяти як віск вороги Христа, що на нинішньому бездолі «твориться щось нове», про яке говорив пророк Ісаїя. Йде до облегшення долі нуждарів і освободження поневолених. Нехай ніхто не лякається і не хляне на вид великих труднощів, бо сила Христа могутніша від всіх ворогів. «Я побідив світ» (Ів. 16, 33). Духові ліліпути і карлики та слабодухи ніколи не завоюють світу, і нарід, що відрікається себе, не викує своєї долі. «Уповающе Нань, спасемся імени Єго ради» — каже пророк Ісаїя. «Возрадуємся і возвеселімся, за дни в няже смирил ни єси, літа в няже видіхом алая» (Іс. 8, 15).

Водночас в радістю, Воскресення Христове в і могутнім духовним лучником всіх українців християн, без огляду на політичну приналежність, і тому воно таке нам близьке, безпосереднь, своє, сильне і вічно творче. Бо терпіння і воскресення Христа в символом нашого страждання і востання.

Христос воскрес!