ПЕТРОГРАДСЬКИЙ СИНОД 1917 Р.

Головство Папи й відрубність обряду (1—3). Синод визнає найперше головство Папи Римського і зобовязується до безумовного послуху в усьом. Вслід за тим стають обовязуючими всі його прикази й розпорядки, та всі поручені ним культи, при чім однак має бути збережений свій греко-східній обряд. Третя постанова подає, осібно, що Синод не приймає без виразного дозволу Апостольського Престола жадної літурґічної форми латинського обряду, навіть такої, яка вже є прийнята другими зєдиненими церквами. Догматичних ріжниць, крім першої постанови відносно Примату й девятої, де мимохідом згадується про Непорочне Зачаття Пресв. Богородиці, Синод не порушує, а визнавання всіх правд віри Католицької Церкви супонує як самозрозуміле.

Культи (4—8). Дальші постанови відносяться до почитань. Нові культи можуть бути введені лише на предложення Ексархови множества вірних. Належить почитати всіх святих, канонізованих західньою Католицькою Церквою, передусім покровителів Зєдинення св. свящм. Йосафата. Щодо руських святих, то Синод не забороняє зєдинюючимся вірним їх почитати. Як рацію подає те, що довголітній культ у старовинній Церкві був одною формою канонізації. Він уважає своїм обовязком постаратися в Апостольського Престола о дозвіл на їх літурґічне почитання.

Средники поширення Зєдинення (9-12). Головним средником Зєдинення є поручення під Покров Пресв. Богородиці, молитва о великих апостолів, мучеників і ісповідників та співпраця з братами других обрядів.

Обовязуюча канони (13—15). Слідуючі постанови містять правну основу дисципліни й зачеркують напрям розвитку церковного права в Росії та загалом на Сході. Тому є вони великої ваги. Обовязуючим Отці Синоду є східне церковне право, яке міститься в правилах св. Апостолів і рішеннях вселенських та частних Соборів, і то оскільки, оскільки є воно прийняте в цілій Східній Церкві і серед теперішних умов є ще обовязуючим і можливим до виповнення. Всі постанови Західньої Церкви по VII вселенськім Соборі є необовязуючі, хіба що в них ясно зазначено, що відносяться і до Східньої Церкви.

Ексарх і його права (16—24). Російською Кат. Церквою править Ексарх в достоїнстві протопресвітера. Його територія простягається на цілу царську Росію з виключенням України й Білої Руси в їх етнографічних границях. На згаданій території він має єпископську власть і користується трими іпривілєґіями, які одержують єпископи від Апостольського Престола. Ексарх має право нагляду й контролі над усім церковним майном та цензуру печатаних письм підчиненого йому духовенства. Перед виданням нових законів має предложити їх своїй раді і вислухати її гадки. Як довго нема осібного зарядження Апостольського Престола, стають вони правосильними щойно по одобренню митрополита Андрія. В розвязках тяжких питань Ексарх може тимчасово руководитися законодавством руської, грецької і других зєдинених і незєдинених церков, а також і латинської церкви. До зарядження Апостольського Престола можна відкликатися на постанови Ексарха тільки до митрополита Андрія, а на його до Апостольського Престола.

Відносини Церкви до держави і управління 25. і 26. постанов. Синод уважає необхідною під сю пору повну незалежність Церкви від держави, одначе на його думку є потрібною також леґалізація.

Обрядові справи (27—39). Синод каже придержуватися обряду, який заховують незєдинені в Росії, не допускаючи ніяких змін. Поруч таке було передане рішення Апостольського Престола. Всі мають стриміти до однообразности в літурґічній практиці. При тім Синод дозволяє заховувати побіч нової і староруську форму обряду, не мішаючи обох разом. Ся постанова ухвалена мабуть з огляду на старообрядців. Всеж таки не можна після подоби в однім дні практикувати ріжні форми. Св. Причастіє можна приймати в латинських церквах і навпаки, латинники можуть причащатися під двома видами по декреті Пія X. Синод забороняє всяку прилюдну критику обряду, тому що він є одобрений Апостольським Престолом нарівні зі всіми иншими обрядами Вселенської Церкви. Братства, затверджені Апостольським Престолом, можна вводити на бажання вірних, заховуючи свій обряд. Тайну Хрещення уділюється через погруження, а відтак Миропомазання і Пресв. Євхаристію. Синод заховує отже практику Причастія немовлят, яка була в старовинній Церкві. В потребі можна хрестити дома, але миропомазувати тільки в церкві. Щодо тайни супружества, то Синод придержується східнього церковного права, при чім упорядкування подружніх справ між вірними ріжних обрядів полишене Апостольському Престолови. Пости мають заховуватися з цілою строгістю Східньої Церкви, але священик може в сповіди злагіднити його каноникови після потреби. Замість є, що Синод не признає жадного патронату світських над церквами. Мирянин, що дарував якунебудь річ для Церкви, тратить над нею всяке право.

Обовязки священиків і вказівки в душпастирській праці (40—67). Належить привчувати вірних до частого св. Причастія і бодай чотири рази в рік приступати до св. Сповіди. Треба вибирати до апостольської роботи спосібнійших вірних і орґанізувати їх в товариства. Праця над вірними має бути пройнята любовію і пронизана духом молитви й розважання. Священик має заховувати чистоту совісти й добрим прикладом (праведним життям) учити вірних побожности. Церковне правило не є вправді обовязуючим (хоч Синод благословить тих, що його читають), то всеж таки літурґізуючий має відмовити 9. час, вечірню й утреню. Правило можна замінити відновленням вервиці або читанням Псалтирі. Священик обовязаний прочитати впродовж року бодай раз Святе Письмо Нового Завіту, а бодай раз на три роки Старий Завіт та приготовляти старанно проповіди, в яких треба видвигати позитивну сторону католицької науки, а рідко запускатися в полеміку. В літурґічних проповідях треба обяснювати вірним духа й символіку обряду та заохочувати до живої участи в богослуженнях і по можливости заводити загальний спів у церкві. Для слухання сповідей вимагається знання моральної богословії. Як духовні, так і світські повинні відбувати щорічно духовні вправи.

Вѣруемъ и исповѣдуемъ, что Вселенскій Архіерей, папа древняго Рима, есть видимый Глава Церкви и Намѣстникъ Христа, Пастырь и Учитель всѣхъ христіанъ и считаемъ нашимъ священнымъ долгомъ оказывать ему безусловное послушаніе во всемъ.

Признавая Вселенскаго Архіерея верховнымъ законодателемъ всѣхъ церквей и руководителемъ христіанской жизни, принимаемъ всѣ его указанія и советы и всѣ рекомендованные имъ культы, строго сохраняя въ ихъ богослужебной формѣ греко-восточный обрядъ, согласно его же указаніямъ.

Не принимаемъ никакой богослужебной формы латинскаго обряда, хотя бы она была принята въ другихъ церквахъ, соединенныхъ съ Апостольскимъ Римскимъ Престоломъ безъ его прямого разрѣшенія.

Введеніе новыхъ культовъ должно происходить лишь по прошенію множества вѣрныхъ, поданному экзарху.

Признаемъ и почитаемъ всѣхъ святыхъ, канонизованныхъ Западною Католическою Церковью, въ особенности же небеснаго покровителя св. Соединенія, священномученика Іосафата архіепископа Полоцкаго.

Впредь до разрѣшенія Апостольскаго, Римскаго Престола не запрещаемъ присоединяющимся братьямъ нашимъ признавать и почитать тѣхъ русскихъ святыхъ, которые издавна пользовались всенароднымъ почитаніемъ, такъ какъ всенародный, долголѣтній культъ былъ во Вселенской Церкви въ теченіи цѣлаго ряда столѣтій единственной формой канонизаціи и теперь еще въ Западной Каөолической Церкви считается равно значущимъ беатификаціи.

Считаемъ нашей священной обязанностью предложить впослѣдствіи акты этихъ угодниковъ Божіихъ на судъ Святой Римской Церкви и ходатайствовать о скорѣйшемъ введеніи для нихъ литургическаго почитанія.

До разрѣшенія же Апостольскаго Римскаго Престола не воздаемъ этимъ угодникамъ Божіимъ литургическаго почитанія.

Отдавая подъ покровъ Пресвятой Владычицы нашей Богородицы Непорочной православному грѣху всю землю Великой Руси и всѣхъ епархій, находящихся въ ней, хотя еще и занятыхъ диссидентами, умоляемъ Всевышняго содѣлать эти престолы послушными Церкви Древняго Рима, Матери всѣхъ православныхъ церквей.

Помня завѣтъ Спасителя и Господа нашего Іисуса Христа: «молите Господина жатвы, яко да изведетъ дѣлатели на жатву Свою» (Мө. IX, 38), просимъ Его о дарованіи нашей Церкви какъ можно большаго числа великихъ святыхъ, апостоловъ, мучениковъ и исповѣдниковъ для совершенія воссоединенія всѣхъ христіанъ земли нашей со святой Вселенской Церковью.

Въмъ священникамъ вмѣняется въ обязанность ежедневно просить о дарованіи этой благодати.

Соблюдая по завѣту Апостола «единеніе духа въ союзѣ мира» съ нашими братьями во Христѣ, священниками другихъ обрядовъ, охотно готовы помогать имъ нашей священнической дѣятельностью.

Мы придерживаемся восточнаго каноническаго права, выраженнаго въ правилахъ св. апостоловъ, вселенскихъ и помѣстныхъ соборовъ, св. отцевъ настолько, насколько оно во всей Восточной Церкви, при современныхъ условіяхъ, является обязательнымъ и выполнимымъ.

Дисциплинарные каноны и правила Западной Каөолической Церкви, установленные послѣ VII Вселенскаго Собора, какъ на вселенскихъ, такъ и на помѣстныхъ соборахъ, а также и особенными декретами, буллами и бреве Римскихъ Архіереевъ, по принятіи Каөолической Церкви, не являются для насъ обязательными.

Дисциплинарныя постановленія Римскаго Архіерея и вселенскихъ соборовъ обязательны для насъ только въ томъ случаѣ, когда въ этихъ постановленіяхъ ясно указано, что они обязываютъ Восточную Церковь и вводятъ въ ней новый законъ.

Для управленія русскою каөолической Церковью восточнаго обряда временно назначается экзархъ въ санѣ протопресвитера, которому подчиняются всѣ епархіи въ предѣлахъ Государства Россійскаго за исключеніемъ епархій Малой и Бѣлой Руси въ ихъ этнографическихъ границахъ.

Экзархъ по принадлежащему ему праву имѣетъ по всей вышеозначенной территоріи епископскую власть.

Экзархъ имѣетъ право пользоваться тѣми привилегіями, которыя Апостольскій Римскій Престолъ предоставляетъ епископамъ на трехлѣтніе и пятилѣтніе сроки.

Экзархъ имѣетъ право наблюденія и ревизіи надъ имуществомъ церковнымъ, всѣми храмами, часовнями, кладбищами, духовными школами и пріютами, богоугодными, денежными вкладами и кассами и всѣми прочими церковными учрежденіями.

При изданіи новыхъ епархіальныхъ законовъ экзархъ обязанъ предложить ихъ на обсужденіе своего совѣта и выслушать его мнѣніе.

Впредь до особаго распоряженія Апостольскаго Римскаго Престола, новые епархіальные законы, издаваемые экзархомъ, не дѣйствительны безъ одобренія преосвященнаго Андрея Митрополита Галицкаго.

Экзархъ можетъ пользоваться помѣстнымъ законодательствомъ русской, греческой и другихъ возсоединенныхъ и невозсоединенныхъ церквей, какъ западнаго такъ и восточнаго обряда, а также законодательствомъ Латинской Церкви для временнаго разрѣшенія недоумѣнныхъ вопросовъ ежедневной практики.

Экзарху принадлежитъ право предварительной духовной цензуры надъ всѣми печатными произведеніями подвѣдомственнаго ему клира.

Впредь до особаго распоряженія Апостольскаго Римскаго Престола апеллировать на приговоры и постановленія экзарха можно только къ преосвященному Андрею, Митрополиту Галицкому, а на него къ Апостольскому Престолу.

Считаемъ для насъ въ настоящее время необходимымъ полную независимость Церкви отъ государства.

Однако считаемъ нужнымъ легализацию общимъ явочнымъ порядкомъ.

По предписанію Апостольскаго Римскаго Престола употребляемъ тотъ обрядъ, который существуетъ въ настоящее время въ Россіи, недопуская никакихъ измѣненій.

Избѣгая всякаго произвола мы обязаны стремиться къ полному однообразію въ богослужебной практикѣ.

Можемъ соблюдать безразлично древне-русскую или новую форму нашего обряда, не смѣшивая однако одной формы съ другой.

Недопустимымъ произволомъ является различная каждодневная богослужебная практика.

Согласно декрету папы Пія X разрѣшаемъ и благословляемъ вѣрнымъ нашего обряда причащаться въ церквахъ латинскаго и, наоборотъ, вѣрнымъ латинскаго обряда въ нашихъ.

Запрещаемъ всякую публичную критику, какъ письменную такъ и устную нашего обряда, какъ одобреннаго Апостольскимъ Римскимъ Престоломъ наравнѣ со другими обрядами Святой Вселенской Церкви.

Всѣ братства, уставъ которыхъ утвержденъ Апостольскимъ Римскимъ Престоломъ, принимаемъ и учреждаемъ по прошенію вѣрныхъ, однако такъ, чтобы обрядовая сторона этихъ братствъ соответствовала грековосточному обряду.

Мы не признаемъ права патроната мирянъ надъ церквами, въ какой бы формѣ это право не выражалось.

Мирянинъ, пожертвовавшій какую-либо вещь или недвижимую собственность для церкви, теряетъ всякое на нее право.

Крещеніе совершаемъ чрезъ погруженіе. Съ крещеніемъ соединяемъ таинство Миропомазанія и вслѣдъ за симъ питаемъ младенцевъ таинствомъ св. Евхаристіи.

Крещеніе можетъ совершаться дома а не въ церкви, лишь нужды ради. Миропомазаніе же совершается обязательно въ церкви.

Относительно таинства брака придерживаемся грековосточнаго церковнаго права, вопросъ же о бракахъ между вѣрными разныхъ обрядовъ подлежитъ будущему рѣшенію Апостольскаго Римскаго Престола.

Посты соблюдаемъ по всей строгости каноническихъ предписаній Греко-Восточной Церкви. Однако всѣмъ священникамъ дается право на исповѣди дѣлать послабленія закону, если каноническія дѣйствительно нуждается въ такомъ послабленіи.

Вѣрныхъ нужно пріучать возможно чаще приступать къ таинству св. Евхаристіи. Чтоже касается до таинства Покаянія, то необходимо напоминать имъ о древнемъ законѣ, по которому вѣрные приступали къ исповѣди по крайней мѣрѣ четыре раза въ годъ.

Среди вѣрныхъ необходимо избирать людей способныхъ къ апостольской работѣ, организовывать ихъ въ отдѣльные кружки, созывать ихъ съѣзды и руководить ихъ работою.

Желательно изданіе апологетическихъ произведеній, пособій по нравственному богословію для клира и популярныхъ изданій по таинству Покаянія и Евхаристіи. Хотя въ этомъ направленіи желательна самостоятельная работа, однако для экономіи силъ рекомендуются переводы и переработки хорошихъ католическихъ изданій.

Въ сношеніяхъ съ паствою священникъ долженъ руководиться духомъ пастырской любви.

Работа пастыря надъ вѣрными должна быть всегда соединена съ духомъ молитвы и съ созерцательной жизнью. Мы никогда не должны забывать, что весь успѣхъ апостольскаго дѣла зависитъ отъ Божіей благодати и нашей святости. Священникъ, забывающій эту истину, приноситъ скорѣе вредъ нежели пользу.

Первымъ требованіемъ нашего сана и нашей Христомъ данной миссіи, есть сохраненіе чистоты своей совѣсти отъ всякого грѣха и житейской скверны. Поэтому, какъ мы сами учимъ вѣрныхъ, что нельзя безъ исповѣди приступать къ св. Причащенію, если на совѣсти есть смертный грѣхъ, такъ должны поступать и сами, если не хотимъ услышать отъ Господа нашего Іисуса Христа: «и вамъ законникомъ горе, яко накладаете на человѣки бремена неудобъ носима и, сами единымъ перстомъ вашимъ не прикасаетеся бременемъ» (Лук. XI. 46).

Руководясь во всемъ духомъ св. Церкви, священникъ долженъ стараться благоговѣйнымъ, благолѣпнымъ и строго-литургическимъ богослуженіемъ, соединеннымъ съ евангельскою простотою, учить вѣрныхъ благочестію.

Хотя правило церковное въ церковной службѣ не является обязательнымъ, однако священникъ, желающій служить литургію, обязанъ предъ нею прочитать 9 часъ, вечерню и утреню. Можно замѣнять правило вервицею или чтеніемъ псалтири.

Кромѣ того весьма рекомендуется духовнымъ лицамъ читать предписанныя въ іерейскомъ молитвословѣ утреннія и вечернія молитвы, а также правило ко св. Причастію.

Благословляемъ всякаго желающаго исполнять все церковное правило по уставу.

Духовныя лица должны настолько цѣнить Слово Божіе и прилежать къ чтенію св. Писанія, чтобы прочитывать Новый Завѣтъ по крайней мѣрѣ одинъ разъ въ годъ, а Ветхій — одинъ разъ въ три года.

Священникамъ вмѣняется въ обязанность, въ особенности молодымъ, тщательное приготовлять проповѣди, для чего необходимо изученіе, кромѣ св. Писанія, отцевъ Церкви, житій святыхъ и церковной исторіи.

Вмѣняется въ обязанность произносить проповѣди догматическаго, моральнаго и литургическаго характера. Въ проповѣдяхъ нужно излагать прежде всего положительную часть каөолическаго вѣроученія, касаясь полемики лишь въ рѣдкихъ случаяхъ. Въ частности въ литургическихъ проповѣдяхъ нужно стараться объяснить вѣрнымъ обряды святой Церкви такъ, чтобы ихъ символическое значеніе объясняло ученіе Церкви и ея духъ.

Для священниковъ, назначенныхъ къ слушанію исповѣди вѣрныхъ, необходимо какъ можно болѣе старательное и усиленное изученіе нравственнаго богословія.

Священникъ долженъ пріучать народъ къ сознательному и дѣятельному участію въ богослуженіи и по возможности заводить всеобщее пѣніе.

Духовныя лица совершаютъ разъ въ годъ общее говѣніе «духовныя упражненія». Къ такимъ же общимъ говѣніямъ мы должны приглашать и вѣрныхъ.

Отличительный признакъ во внѣшнемъ поведеніи духовнаго лица его скромность, благобразіе. Поэтому духовенству должны быть чужды совершенно всѣ свѣтскія манеры и замашки, привычки и обычаи.

Духовенству безусловно воспрещается посѣщеніе театровъ, цирковъ, кинематографовъ, кафе-шантановъ, загородныхъ увеселительныхъ садовъ и всякихъ другихъ подобнаго рода собраній.

Нужды ради позволяется посѣщеніе скромныхъ ресторановъ и столовыхъ.

Разрѣшается посѣщать научныя и популярныя собранія (если они завѣдомо не направлены противъ Церкви), а также серьезные концерты съ музыкой и пѣніемъ.

Духовенство по мѣрѣ возможности должно всячески избѣгать появляться на свѣтскихъ обѣдахъ, даваемыхъ по случаю какого-либо торжества, какъ семейнаго характера (напр. свадьбы, именины и т. п.), такъ и общественнаго.

Появленіе духовныхъ лицъ съ женщинами на улицахъ и въ общественныхъ мѣстахъ не желательно.

Для участія духовныхъ лицъ въ свѣтскихъ или некаөолическихъ журналахъ требуется разрѣшеніе со стороны экзарха на основаніи постановленій папы Пія X.

Также необходимо разрѣшеніе экзарха для вступленія въ качестве члена или постояннаго гостя въ некаөолическія философско-религіозныя и религіозныя общества.

Духовенство должно ходить въ одеждѣ, присвоенной его сану, не допуская никакого отступленія отъ приписанной формы, каковой до времени, будетъ подрясникъ и ряса обыкновеннаго русскаго покроя, однако съ болѣе узкими и короткими рукавами.

Въ случаѣ нужды, вызываемой потребностями миссіи и заграничными поѣздками, духовенство можетъ носить свѣтское платье.

Каждый священникъ поверхъ рясы носить серебряный крестъ. Въ торжественныхъ случаяхъ ношеніе креста обязательно.

По древнему церковному обычаю носить бороду, воплость же по предписанію апостольскому не отпущаемъ, удаляя отъ себя всякую свѣтскую суету (наприм. различныя прически, духи и т. п.).

Куреніе духовенствомъ табаку запрещается.