ПОСЛАННЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ З НАГОДИ НОВОГО РОКУ

З кожної української груди лине це побажання для Церкви, для всіх установ, для цілого народу: Щоб Новий Рік приніс щастя, здоров’я і дальші досягнення у праці. І хто ж би не бажав цього і не благав би в Господа? Слава, Богу, минулий рік записався в нашій історії тіснішою злукою всього народу в долі і недолі, геройським несенням хрестів, перейняттям глибоко національною свідомістю і гідним протиставленням усім ворожим гнетам.

Зокрема на поселеннях український нарід відбув тріюмфальний похід, починаючи від Австралії аж до Німеччини. Він виявив свою монолітність і вповні злучився з Україною в її змаганнях. Піднісся рівень науки, закріплено наукові установи й університети та створено нові філії. Наша Церква, католицька й православна, з’єднались і вступили на шлях повної консолідації.

Та перед нами Новий Рік захмарений великими вимогами й перепонами дальшого поступу. Український нарід на поселеннях мусить вповні піднестися до рівня культури вільних народів у всіх напрямах науки, промислу, торгівлі й рільництва, а з Україною зрівнятися силою в національній творчості та доповнити те, що вона в нинішніх умовинах не може дати й виконати.

Продовжуючи й розвиваючи згадані ділянки, український нарід на поселеннях мусить тепер піднести свій сильніший голос у міжнародній політиці і знайти дороги до покращання своєї долі на землі. Наша Церква стала безспірною і непохитною основою в житті народу. Тому то треба дальше будувати церкви, громадські доми, школи й торгові крамниці, будити й передусім плекати священичі покликання, бо без священиків грозить нам загибіль. Конечне творення дальших єпископств, бо населення зростає, а віддаль велика. Душпастирство вимагає негайного полагодження справ. Загалом наша молодь ще не має повної церковної і національної опіки. Навіть із боку її самої чується голоси гірких і оправданих жалів на брак виховної помочі.

Можна б так переходити ділянку за ділянкою життя і виказувати недостачі для поправи в Новому Році. Та найбільші вони у проводах наших установ. Коли в народі зросла національна свідомість, виявилася геройська жертвенність, то, на жаль, проводи недописують, як ми це недавно і бачили, і пережили. Якраз на всеукраїнських здвигах треба брати під увагу недостачі і зарадити їм, ясно накреслити напрямні і передусім — передусім вибирати людей чесних, характерних, працьовитих, і спосібних організаторів. Тоді майбутнє народу буде забезпечене в усіх рамах можливості.

Найприкріше відчувається гін до роздроблення і поділу. В установі, парафії й групі ведуться дискусії; замість звести їх до якоїсь однозгідности, постають свари, ворожнечі й роздори. Відколюються фракції, творяться нові групи, і так далі й так далі. Скільки змарнованої енергії! Адже є якісь суди в товариствах, якесь зрозуміння, що всюди не можна переперти своєї думки, що не все відразу можна зробити й осягнути. Непритягаючий приклад на тому полі дають наші націоналістичні організації. Один із дуже визначних, світової слави організаторів, сказав раз: Ми також дискутуємо, сваримося, переконуємо один одного, але опісля дальше разом працюємо. А ви: посварилися, розбилися, розбіглися, і шукай... вітра в полі. Тому в Новому й щасливому Році подай, Боже, у всенародньому здвизі єдність, єдність, і ще раз єдність.

Благословення Господнє на Вас!

При храмі Жировицької Богородиці і свв. Сергія і Вакха в Римі, дня 1/14 січня 1974 Р.Б.