ПОСЛАННЯ З НАГОДИ ПРАЗНИКА ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Слава Ісусу Христу!

Йосиф

Божою Милістю Патріярх Києво-Галицький і всієї Руси

Братам і Сестрам в Україні і на поселеннях сущим

Мир у Господі і Архиєрейське Благословення!

Дорогі Браття і Сестри!

Ще недавно, з нагоди мого 90-ліття звернувся я до Вас з Посланням, висловлюючи в ньому свій подив для Вас та своє сострадання з Вами і прохаючи Вас витривати в вірі батьків та у вірності нашій святій Церкві.

Сьогодні наближаючися до закінчення — фіналу спільної з Вами мобї життєвої симфонії, наглядненої в ювілейних святкуваннях 90-річчя в дня мого народження, « сидячи на санях, помисливши в душі своїй і хвалу віддавши Богу », як це читаємо в древньому памʼятнику нашої християнської літератури, « Поученні Володимира Мономаха дітям » — бажаю скерувати Ваші духовні очі на нерушимий Знак нашої сили і нашої надії на перемогу. Цим Непорушним Знаком у днях нашої всенародньої скорби Пресвята, Пречиста, Преблагословенна, Славна Владичиця наша Богородиця і Приснодіва Марія.

В жовтні кожного року святкуємо Її празник Покрова. Цей наш рідний український празник стався виявом збірної української душі, проникнутої благодаттю Христової Істини. Це празник, в якому діти і Мати, вірні і їхня небесна Заступниця і Владичиця, зʼєднані разом у молитві і любові, в горю, терпінні і радості. Цей празник для нас тим цінніший, що він спільний для нас усіх християн; що більше, для всіх синів і дочок Української Землі, що Бога шукають, історичною недолею ще розʼєднаних, хоч усі ми по суті одне в ісповіді Христа Богочоловіка, Єдинородного Божого Сина, в своєму житті з благодаті всім нам спільних тайн і в своєму бажанні та віковічному змаганні — бути дітьми Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. Всі ми одне у своїй вірі та в своїй тузі за всенародною єдністю. Пресвята Богородиця, під якої чесним і чудесним Покровом всі ми як діти під охороною Матері перебуваємо і в бідах та нуждах наших під Її Покров прибігаємо, була і є оцим непорушним Пристанищем, знаменем і запорукою єдности нашої української християнської родини. Вона ж бо як « Діва днесь предстоїть у Церкві і з хорами святих за нас молиться Богу...» І тому благаємо Її словами вечірніх стихир: «Великим заступництвом для печальних Ти є, Богородице чиста, скора Помічнице, Спасення світу й утвердження, милости Глибино Божої Мудрости, Джерело, світу Покрове..., бо... Ти для мучеників Добриво і для всього світу предивний Покров. Покрий Владичице омофором милости Твоєї нарід наш увесь...».

Цьогорічний Празник Святої Покрова ще тим цінний та особливий, що він співпадає з великою всенаціональною річницею в останній, ще не завершеній, історичній добі змагань Українського народу за свою національно-державну суверенність, що випливає з любови до своєї батьківщини. Та любов батьківщини є природним обовʼязком кожної людини. У християн є вона чимсь вищим, святішим, а саме надприродною релігійною повинністю, що опирається на обʼявленій науці. Та реліґійна повинність походить з заповіди Божої — пошани і любови батьків, а остаточно виростає з великої і загальної заповіди любови ближнього, яка домагається, щоб ми любили всіх людей, одначе, щоб особливою любовʼю любили найближчих ближніх, яким найбільше завдячуємо матеріяльні, духовні і моральні добра, а такими найближчими ближніми є наші батьки і батьківщина. Батьківщина — це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що продовж століть будували свою державу. Любов батьківщини є приказом розуму, серця і віри. Вона в найбільшим багатством, найвищою моральною силою народу, найбільш плодовитою землею, на якій росте культура. Тільки в батьківщині і через законну рідну державу нарід вповні заспокоює свої духовні, моральні і суспільні потреби та й осягає найвищий степень ладу, безпеки і добробуту.

Совершенний християнин повинен бути досконалим патріотом. Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу. Свята Церква поручає чесноту любови батьківщини своїм вірним, заохочуючи їх до жертвенного сповнювання обовʼязків супроти свого народу, держави і даючи поодиноким народам кровноспоріднених покровителів у небі Християнин як все інше так і свою батьківщину має любити в Бозі і для Бога. То значить радо і щиро завжди і всюди думкою, серцем і ділами давати перше місце Богові, тобто любити Бога і Його найсвятішу волю у своїй батьківщині. Без Бога ми були б нічим, а без батьків і батьківщини ми не були б тим, чим ми є. Ми не мали б духовної і моральної вартости і краси, які ми набули і маємо. І тому по Богові людина найбільше довжна і зобовʼязана своїм батькам і батьківщині. Господу Богові сплачуємо наш довг відданням Йому найвищої реліґійної пошани актами віри, надії, любови і послуху. А батькам і батьківщині, як заступникам і знаряддям Творця і найбільшим по Бозі добродіям, сплачуємо належний їм довг виявами пошани, вдячности і помочі та тими ділами звертаємо їм бодай частинно добра, які ми від них одержали.

Після Бога першество має любов батьківщини. То значить, коли батьківщина в небезпеці і закликає своїх дітей до оборони, вони повинні залишити батька і матір для неї, а ніколи противно. Це залишення батьків для батьківщини є мниме, бо діти обороняючи батьківщину, обороняють одночасно батьків. Жертвуючи своє життя за батьківщину дають найбільши доказ любови своїх батьків і рідних.

Любов батьківщини оперта на любові Бога і з нею злита в одну велику любов повинна вона бути діяльна-активна. Любов без діл подібно як віра без діл є мертва. Це слова св. ап. Павла. «Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише ділом і правдою» (ІІ Послання Йоана 3,18) відноситься і до кожної любови, отже і до любови батьківщини. Тому, що доля батьківщини основується на діяльній любові кожної одиниці, а вартість діл одиниці залежить від її внутрішньої моральної вартости, то першою і найважнішою працею для добра батьківщини — це внутрішнє моральне удосконалення, ушляхотнення одиниць, бо батьківщина буде такою, якою будуть її діти. Добрий патріот — це людина передусім праведна, шляхотна, жертвенна і безінтересовна. Праця над ушляхотненням свого духа і серця повинна тісно вʼязати любов батьківщини із сповненням своїх обовʼязків. Щоби любити свою батьківщину, треба пізнати красу рідної мови і історію свого народу і та любов має бути жертвенною. З тої жертвенної любови до своєї батьківщини-України зродилась Українська Повстанська Армія, що стала живим оплотом, наявним символом і вогненним знаменем на майбутнє для прийдешніх поколінь. Родилася вона перед 40 роками, коли здрігалася Українська Земля під полчищами ворожих військ. Родилась вона зі свідомости молодого покоління і готовости зі зброєю в руках і жертвою свого життя боронити свій нарід перед смертю.

І хоч як нелюдяною є кожна війна, то шануючий себе народ і свідома своєї приналежности до нього людина, мають не тільки право, але обовʼязок в обороні найшляхетніших вартостей людства — волі, справедливости, національної незалежности, ісповіді віри в Бога, своєї рідної Христової Церкви і Божого миру між народами світу зробити все, щоб відкрити шлях для встановлення Божого закону на своїй землі.

Ото ж Українська Повстанська Армія родилася з християнської свідомости про конечність боротьби проти сатани і його земних служителів, бо написано: «Іди від мене, сатано!»... «Господу Богу твоєму поклонишся і Йому єдиному послужиш! » (Мт. 4,10), і готовости принести в жертві життя своє за друзів своїх, по вхору і заповіті Христа, що « ніхто не має більшої любови, як той, хто віддає життя своє за друзів своїх » (Йо. 15,13).

Не маючи помочі сторонніх сил, Український нарід « на сторожі своєї волі... поставив від карпатських верхів по Дон і Кавказ збройні кадри своїх синів — Українську Повстанську Армію » і віру в перемогу поклав на двох тривких фундаментах, на зрілості і силі рідного народу і на довірʼї до помочі Єдиного Всемогучого Бога.

Це тривкі і незнищимі фундаменти, які дали в дарі українському народові, а то й народам всього світу, дотепер небувалий і нерозгаданий феномен: На землі опанованій варварською ворожою системою, жорстоко пригнічений народ творить власним зусиллям основи свого рідного, єдиного всенаціонального керівництва. І коли після закінчення війни, світові потуги браталися на руїнах і горах трупів, коли ділилися сферами впливів, коли безбожницька імперія почала відбудовувати свою розхитану невільницьку систему національного і соціяльного поневолення, Українська Повстанська Армія ще довгі роки бореться, рятуючи несплямлене імʼя свого народу і право визнавати і прославляти Бога-Творця. Вона жертвою свого життя та крови освятила Українську Землю і стала її добривом та заповітом для майбутніх поколінь.

І хоч багато воїнів Української Повстанської Армії ворог загнав у вʼязниці і табори смерти, як це він зробив з ієрархією, священиками і вірними українських Церков, хоч ворог намагався знеславити воїнів і мучеників, нищив намогильні хрести і заорював танками могили воїнів Української Повстанської Армії, він не зумів знищити її. Вона існує як жива легенда, бо віддає себе під Пречистий Покров Пресвятої Богородиці.

Бувши вʼязнем Христа ради в цьому часі і свідком глибокої віри в Бога та довірʼя до заступництва Пресвятої Богородиці моїх співвʼязнів і каторжників і не маючи можливости довести до відома свого благословення для цього рішення, роблю це тепер. Як Глава і Батько Української Церкви потверджую і благословлю шляхетну постанову Української Повстанської Армії.

Зокрема в 40-річчя народження Української Повстанської Армії, що припадає на осінь цього року, кличу і благаю всіх українців в Україні і на поселеннях, без різниці релігійних і політичних переконань, по Божому, гідно, в єдності, у взаємному прощенні і братній любові відмітити ці роковини і тим дати доказ нашої християнської і національної зрілости.

І якщо моя просьба і моє благання не траплять до Ваших сердець, щоб зрушити Ваше сумління, тоді нехай до Вас усіх промовлять голосом грому море крови Ваших братів і сестер, їхнє мучеництво і ісповідництво, могили поляглих за волю Батьківщини, тайґи Сибіру засіяні їхніми кістками, замучені, померлі і живі свідки боротьби за те, щоб на передодні Ювілею Тисячоліття християнства в Україні знову засяяв хрест св. ап. Андрея в престольному граді Києві. Почуйте цей голос Брате і Сестро. Чи чуєш? Відізвися! Рідна Мати Україна плаче. Прошу всіх Владик, священиків і мирян зʼєднатися в молитвах у Празник Святої Покрови, відслужити молебні і в літурґічних молитвах помʼянути спочилих воїнів.

Погляньте мої дорогі Браття і Сестри на видіння, яке супроводить нас до воскресення і благаймо Пресвяту Богородицю Її заступництва, бо «Днесь, благовірний народе, світло празнуємо отінювані, Твоїм, Богомати, пришестям і, споглядаючи на Твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним Твоїм покровом і вирятуй нас від усякого зла ».

Благословення Господнє на Вас!

Дано в Празник Покрова Пресвятої Богородиці

при Соборі Святої Софії в Римі