ПОСЛАННЯ ПРО ПРЕСВЯТУ ЄВХАРИСТІЮ

З нагоди 41-го Міжнародного Евхаристійного Конгресу у Філядельфії, ЗСА

УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ

Мир і благословення!

Не маючи змоги взяти участи в цьогорічному Евхаристійному Конгресі у Філядельфії, хочемо однак цим словом звернутись до всіх Вас із цієї нагоди, щоб вказати Вам, якою об’єднуючою силою є для нас Пресвята Евхаристія, тобто Христос, що остався з нами по всі віки в дивний і непонятий спосіб під видами хліба і вина, щоб бути з нами і статись нам духовною поживою. Лишив нам це велике Таїнство Господь при самому кінці своєї спасенної праці перед своїми страстями і смертю на хресті, щоб тим вказати, якої великої ваги для нас має бути ця його таїнственна присутність серед нас. При помочі встановлення Пресвятої Евхаристії Христос наш Спаситель випередив свою жертву на хресті за гріхи світу у безкровний спосіб і тим залишив нам спосіб приношення Його поновно, як жертву. Тим робом повторяє Він свою жертву на Голготі кожний раз, коли при престолі священик повторяє Його слова: «Це єсть тіло моє, що за вас ламається» - «це є кров моя, що за вас проливається». Він сказав апостолам це чинити словами: «так робіть на мою пам’ятку». Цю жертву зробив Він у велику п’ятницю на хресті. Денебудь ми беремо участь у Службі Божій - там ми стоїмо на Голготі і є ми учасниками в цій Христовій жертві.

Христос лишив нам цю безкровну жертву в часі своєї останньої вечері. Ця Нова Вечеря мала заступити старозавітній Пасху, яку з Божого наказу встановив був Мойсей на пам’ятку великого визволення жидівського народу з єгипетської неволі. Христос встановив Нову Вечерю для нових великих цілей. В Старому Завіті пасхальна вечеря збирала весь Ізраїль і пригадувала його синам про великі діла Господні, якими той нарід став народом і повернувся серед великих Божих чуд до землі своїх батьків, яку їм дав Бог. Вечеря Христова — Пресвята Евхаристія безнастанно збирає також Нового Ізраїля біля евхаристійної трапези і пригадує нам усім про те велике Царство, яке здобув Христос для нас і веде нас до нього. Як в Старому Завіті пасхальна вечеря об’єднувала всіх жидів в один нарід, так і сьогодні Пресвята Евхаристія об’єднує нас усіх в один Божий нарід в Христі Ісусі. Це розуміли добре перші християнські громади і «ломання хліба», як вони називали тоді Св. Літургію, було тим центральним огнищем, біля якого гуртувались перші християнські громади, як одна родина.

Той прастарий закон, що Евхаристія збирає християн в одну родину виразно остався в нашій Східній Церкві і в нашім народі. Св. Літургія і кожна українська церковця була місцем, де збирався нарід в одну родину із вірою і упованням, що « Христос посеред нас ». Той спасенний звичай остався в нас в наших душах і наші церкви навіть серед сьогоднішнього зматеріалізованого і безбожного світу є всюди повні, бо нас збирає Христос у Пресвятій Евхаристії у Св. Літургії. Дивлячись на цей образ участи у Св. Літургії можна б повторити слова св. Івана: «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними» (І Ів. 3,1). Коли ми в Христі стались дітьми Божими, ми один одному брат, ми одна велика родина. Це ми практично бачимо у Св. Літургії. Який це великий об’єднуючий чинник.

Та не лише поодиноких людей збирає Евхаристія в Христову родину, але і всіх людей в одну Христову Церкву, в якій одначе творились біля Евхаристії і біля Св. Літургії помісні християнські Церкви. І в нас на Сході це найбільш помітне. Щоб не обмежитись лише до такого ствердження наведемо Вам слова останнього Ватиканського Собору, який про це із підкресленням говорить: «Всім також є відоме, якою любов’ю східні християни празнують літургійні священнодійства, а передовсім евхаристійні, як джерело життя Церкви та завдаток будучої прослави, через які вірні, об’єднані навкола єпископа, маючи доступ до Бога Отця через Сина... у сшесті Святого Духа, доступають спільноти з Пресвятою Тройцею, ставши учасниками божої природи. Тому через відправу Евхаристії Господньої в цих поодиноких Церквах, Церква Божа будується та росте і через співслужіння об’являється і їх спільнота» (Про Екуменізм ч. 15).

Звернім і на це увагу, що без Евхаристії нема Церкви, Нею вона будується. Поодинокі народи творили свої Літургії через Евхаристію і з тим творились обряди, що й стало основою до творення помісних Церков поодиноких народів, що такі обряди в бігу історії собі створили.

Але і ще є одна велика об’єднуюча сила у Пресвятій Евхаристії. Христос казав: «Я прийшов, щоб мали життя і вщерть мали» (Ів. 10,10,) Відкуплення — то нове життя в Христі. То не звичайне природне життя, яким живемо з дня на день, але то життя яким Бог живе в нас своєю благодаттю і яке завершується життям вічним. Пресвята Евхаристія — то завдаток того життя вже тут на землі. Тому священик і каже, коли дає нам Св. Причастя: «Причащається раб Божий на відпущення гріхів своїх і на життя вічне». Всі прагнемо жити, а душа наша в окремий спосіб відчуває потребу і наклін до вічности, бо вона дух. Але її життя вічне запевнене лиш життям в Божій благодаті, а цю благодать злуки з Богом в окремий спосіб одержуємо у Христовій таїнственній Вечері. Чи не об’єднує нас і ця велика єдина ціль — життя вічне через Пресвяту Евхаристію? Тому спішім все із чистим серцем на заклик нашої Літургії — «Зі страхом Божим і вірою приступіть!»

І врешті погляньмо, як Пресвята Евхаристія об’єднує всі народи. Евхаристійні Конґреси є найкращим виразником того і тому їх так величаво і часто тепер організується. Біля Христа нема різниць національностей, нема бідних ні багатих, могучих ні слабких, славних ні незнаних — всі стаємось одним в Христі. В часі таких Конґресів можна побачити цю велику Христову Родину Церкву із її різними членами. Св. Павло називає Церкву Тілом, в якому всі члени спільно живуть і працюють, в якому, коли один член боліє, ціле тіло з ним терпить, в якому кожний член потрібний і нема більше чи менше гідних членів. О, коби і в цьому Конґресі всі народи згадали про тих членів Христового Тіла, що терплять переслідування, що не можуть мати біля себе Евхаристійного Христа, яких члени вмирають без того Небесного Хліба, а тих, що його несуть вмираючим карають, як злочинців, о, коби народи згадали про цю помісну українську Церкву, що так щиро жила із Евхаристійним Христом віками і сьогодні вважається незначною, не важною у світових подіях. Любов і справедливість цього вимагають у Христовім Царстві. Цього вимагає Евхаристійний Христос, що збирає біля себе народи і приносить їм мир. Він просить дальше словами: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11,28). Христос кличе, збирає народи і дає їм одність в мирі. Ніхто такого миру в світі не може дати.

Пишемо до Вас, Дорогі Браття і Сестри, в журбі і болю. Ми з радістю недавно брали участь в Евхаристійнім Конґресі в Австралії і тоді ми бачили нашу українську Помісну Церкву в славі серед вільних народів, ми бачили молитви за її долю і розбудову, за її мучеників і ісповідників, ми бачили тоді тую єдність нашу і єдність вселенську, до якої належимо заслугами і працею предків наших із Божою благодаттю. Та хоч ця картина не повторилася в цім Конґресі, то цим словом хочемо вказати, які великі скарби лишив нам наш Милосерний Господь і в надії на Його поміч будуймо в Ньому нашу єдність, будуймо в Ньому нашу Церкву, не зважаючи на противні вітри, маючи все в наших серцях Його запевнення — «бодріться, я побідив світ».

Благословення Господнє на вас!

Дано в Празник Преображення Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа 19 серпня Р.Б. 1976 при патріярхальному храмі Св. Софії в Римі