ПОСЛАННЯ НАГОДИ ВІДВІДИН ВІРНИХ В АВСТРІЇ

Їх Еміненції Архиєпископові Кардиналові Ф. Кенігові привіт і поздоровлення в Христі і духовним та вірним Української Католицької Церкви в Австрії

Мир і благословення!

Відвідини наших вірних в Еспанії, Португалії, Англії і Франції в 1970 р. закінчилися величавими і боговійними богослуженнями в катедрі св. Стефана й в українській парохіяльній церкві св. Варвари у Відні та в Ґмінді, Зальцбурґу й Кляґенфурті в Австрії. Були це водночас і відсвіжені спомини з великими надіями на майбутнє українського поселення в теперішній Австрії. Бо, як відомо, західня частина Київсько-Галицької митрополії належала майже 150 літ до Австрії, а парохія св. Варвари у Відні святкувала в 1934 р. свій 150-літній ювілей, так що нині вона вже існує 186 літ.

Відень був столицею і осередком великої держави, і в ньому відігравалися найважніші державні, а часом навіть і світові, події; ухвалювалися найважніші постанови й вседержавні закони, відбувалися конґреси, наукові з’їзди й наради. При церкві св. Варвари цісарева Марія і цісар Йосиф II оснували для нашого духовенства ще й «Барбареум» — семінарію для вищого образування і здобуття докторатів. Парохія св. Варвари підлягала Галицькому митрополитові, так само як в Кракові й загалом в Австрії та Польщі, бо всі українські католицькі (греко-католицькі) вірні в цілій державі, де б вони не жили на територіях західніх латинських єпархій, були підчинені юрисдикції нашого митрополита. Рівнож до нього належали і вірні в Америці, для яких митр. Сильвестер Сембратович посилав священиків і навіть затверджував літургічні книги. Отже, юрисдикція митрополита не була обмежена епархіяльною чи митрополитальною територією, але йому підійнялися всі наші вірні. Ці права, отже, остаються в силі й не можна їх тепер касувати.

Парламент, палата панів, найвищий трибунал, університети у Відні, Інсбруці, Ірану, наше національне відродження, а передусім приблизно 50.000 гробів наших вірних у Ґмінді, Куфштайні й ін. зв’язали історію нашої Церкви й нашого народу з колишньою австрійською монархією і теперішньою Австрією. Тому то й наші відвідини, як сказано, мали характер продовжування нашого церковного й культурного життя в Австрії. Вправді, з колишнього великого кільканадцятьтисячного числа українців, їх репрезентацій і проводу в Західній Австрії, осталось лише понад 5.000, то все таки треба було відновити ті шляхи й пригадати колишню їх силу й велич; перебування Слуги Божого митр. Андрея, його Пастирські Послання з Відня, наприклад «О проводі Христовім Лист Пастирський Високопреосвященного Андрея Шептицького Митрополита Галицького до Інтеліґенції Рускої» 1901 р. і ін. його виступи в палаті панів, у цісаря і правительства в обороні прав українського народу, та піднести й нинішню вагу нашого поселення в Австрії для цілого українського народу й австрійської держави на тепер і на майбутнє.

Наші богослуження і гідний виступ нашої Церкви стягали всюди маси народу, своїх і чужих, як знак, що український нарід не стратив там іще своєї давньої популярности. Теперішнє і тимчасове підчинення наших вірних Віденському архиєпископові латинського обряду, задля воєнних і повоєнних подій, зовсім не стоїть на перешкоді, щоб наше поселення було злучене з цілою нашою Помісною Церквою і нашим народом.

За все минуле й теперішнє, за незвичайно прихильне й величаве прийняття складаємо оцим нашу щиру й сердечну подяку австрійському президентові республіки Ексцеленції Попасові й усьому Правительству. Коли згадати ще, що австрійське правительство в 1800-их роках піднесло потребу відновлення Галицької митрополії і створення нашого патріярату, то це остане світлою картиною в історії наших зв’язків і відносин та запорукою на майбутнє. Авже ж, ми дуже зобов’язані й незвичайно вдячні, й то передусім, їх Еміненції Архиєп. Францішкові Кардиналові Келіґові за запрошення і за незвичайно дружню гостину. Його проповідь на нашій Службі Божій в катедрі св. Стефана, то світлий вислів його зичливого розуму й серця та прихильности його духовенства й вірних. Нехай Господь відплатить за них всещедро, коли наша Церква й нарід, наразі в теперішніх умовинах, не є в силі належно віддячитись.

Не менше вдячні ми й Апостольському Нунцієві у Відні, переємникові давньої Нунціятури, добре знаної в нашій історії Церкви вже з минулого. Маємо в Бозі надію, що під їх проводом і опікою, дещо підупала, задля воєнного лихоліття, наша Церква піднесеться до давньої слави. Ревність душпастирів, відновлена церква св. Варвари, іконостас, дбайливість нашого народу, прегарний хор і рухливість та жертвенна праця братств, дають на це повну запоруку. При тому допрошується одначе ще й конечність утворення двох окремих парохій, в Зальцбурґу і в Кляґенфурті, в яких і їх околицях живе багато наших вірних, щоб вони не пропали так, як багато з них, задля занедбаного й неможливого душпастирства, покинуло, на жаль, свій обряд і свою народність. Один чи два душпастирі у Відні рішучо не є в силі побороти всіх трудностей і задоволити потреби вірних та задоситьучинити їх вимогам в цілій державі, і то тим більше, що по смерті бл.п. пароха, о. д-ра прелата Мирона Горникевича, парохія не вдержалася на давній висоті. Тому то тепер душпастирі у своїй ревності подвоюють свою працю і гоять давні недоліки. Маємо в Бозі надію, що відвідини також причиняться до обнови й пробудження приспаної національної свідомости й скріплять так потрібне і корисне для обидвох народів зближення, на тепер і на майбутнє.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіми вами. Амінь.

Дано при церкві св. муч. Сергія і Вакха в Римі, в їх храмове свято, 20 жовтня (7 ст. ст.) 1970 р.