ПОСЛАННЯ НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ
25 січня 1968 р.
Пастирські послання
IX
Українському Народові мир і благословення!
Рождество Христове стає знову перед нами як могутня подія з віковою програмою: «Слава во вишних Богу, на землі мир, в чоловіціх благовоління». Слава во вишних Богу — за визволення людського роду з неволі диявола і гріху, зла і смерти, слава за остаточну побіду під проводом Христа! На землі мир, — спокій для ридаючих, переслідуваних і пригнічених. Його конечність для людського життя Христос підкреслював раз-у-раз і в пізнішому житті. Його миру потребує нині усе людство, а передусім наш нарід і наша Церква для свого життя і розвитку. В людях благовоління — Боже уподобання, а воно спочиває там, де є любов Бога і любов ближнього в родині, в громаді і народі! І ця велич Різдва, оповита в нас чаром віків і навіяна поезією коляд, як творчістю усього народу і його переживань. Вона бере в полон його цілу душу і наповнює невимовною радістю:
Ангели радість звіщають ... яскиня, сіно і жолоб.
Вселенная веселися ... На рождество всі ми веселі ...
Нині Адаме возвеселися ... Той, которого ми ожидали ...
Дивная новина …
А понад ними лунає: «Бог предвічний нам народився...», хоч подекуди в притишеному тоні, на Україні, то за це грімко поза нею, де тільки живе українець, перейнятий вірою в Бога. Бо Різдво Христове — «це світло велике, що засіяло над тими, що жили в темноті... і помножило їхню радість і веселість» (Ісая 9, 1-2). На дні оцієї всієї нашої народньої містичної традиції віків і радісних святкувань лежить глибока правда віри. Народження і прихід Христа на землю лучить в собі два найбільші об’явлені нам таїнства: Таїнство Пресвятої Тройці і таїнство воплочення Божого Сина. Всі інші таїнства християнської віри випливають з цих двох основних і найбільших таїнств і лучаться з ними. Одна і ця сама суть і природа Божа — безмежна і безконечна, наймудріша, найкраща і найліпша, наймогутніша і наймиліша, найсправедливіша і найсвятіша, існує в трьох від себе віддільних особах, Богові Отцю, Сині і Святому Дусі. І саме це перевищує пізнання людського розуму, бо він не вистачальний, щоб зглибити і викласти собі цю тайну. В нашому природному пізнанні нема такого прикладу, бо кожна індивідуальна річ чи особа має окрему матерію, а в людині й окрему душу. А в Возі ця сама суть існує три рази в окремих особах. А все ж таки, хоч як це таїнство глибоке і нам незрозуміле, то воно понад усякий сумнів ясно об’явлене Христом і багато разів записане в Євангеліях, Посланнях і Переданні, і тому не можна його ніяк заперечити. Славословіє імени Отця, Сина і Святого Духа зачинає і кінчить життя Христа і так само християнську віру.
Друга Особа Божа є роджена перед віками Богом Отцем через пізнання своєї безмежної суті, як поняття-слово, мудрість, що становить і творить нову другу особу. Через любов Отця і Сина й усієї Божої природи, походить Святий Дух, та не як акт пізнання, але як акт любови. Та сама природа Божа і суть одержує своє третє, віддільне існування в новій третій особі, Святому Дусі. Друга Особа Божа, Бог Син, не Бог Отець, ані Бог Святий Дух, прийняла душу і тіло, воплотилася, так що дві різні природи, Божа і людська є в одній Божій Особі, щоб в такий спосіб піднести упавшу людську природу і могти вповні надолужити і задосить учинити за вчинений в раю гріх першими нашими прародичами, Адамом і Свою, та знову піднести людину до найвищого і найблагороднішого надприродного життя. І як пізнання кожної високої правди викликує само собою радість в душі, так і пізнання цих найвищих правд збуджує в нас подив, найбільшу втіху і радість. І якщо б це Ісус-Дитя не було народилося і не об’явило нам цих правд, то ми про них ніколи не довідалися б.
Різдво Христове родить ще з іншого погляду цю святочну радість в наших душах. Воно є не лише святом об’явленої Божої Премудрости і воплочення та народження Божого Сина, але і святом Божої любови. Бо своїм народженням Син Божий показав також і найбільшу любов до всіх людей. Бог Отець зіслав свого Єдинородного Сина, щоб він при помочі людської природи, піднесеної до Божої гідности, своїми вчинками, терпіннями і заслугами заплатив як рівний рівному за провину людського роду, наново відкупив від диявола для Господа Бога людський рід і вирівнав пропасть між Богом і людьми. І це довершив Ісус Христос боголюдськими вчинками, терпіннями і найжахливішою смертю на хресті, як член людського роду, причасник людської природи, злученої з другою особою, Божим Сином. Сам чоловік не вистачав, — бо він перед безмежним і всесильним Богом порошина, — щоб його переблагати і йому задоситьучинити. На це треба було Бого-чоловіка: «І як Мойсей возніс змію в пустині, так треба вознестися Синові Чоловічому, щоб кожен віруючий в нього, не погиб, але мав життя вічне. Не послав бо Бог Сина свого у світ, щоб судити світ, але, щоб спасся Ним світ» (Йо. З, 14-17). Ось і друга головна причина різдвяної радости і потіхи, яку приносить новонароджений Христос. Найвища, найбезкористніша, найчистіша любов Бога до людини. Та треба ще додати, що вона не полягає лише в неґативному відкупленні і збуренні перегороди між Богом і людьми «средостініє градежа разрушися» (Стих. Різдва) і що Христос «приклонивши небеса зійшов» (Стих. Лит.) на землю, але і в позитивній любові, щоб звільнені люди мали повноту життя, і то подостатком, «да живот імут і лишше імут» (Йо. 10, 10). Ця любов, отже, приносить щось нове під кожним оглядом, — висловлене одним словом — «спасіння». Ось і тут лежить справжня основа різдвяної радости, вичікуваної праотцями, патріархами і пророками. Впродовж віків вона припадала порохом, прибирала різні види на зовні, а опісля знову відживала. Воно так буває і в житті кожної людини, що вартість самої речі остає та сама, але зчасом вона прибирає різні види і прикмети.
І тому то Різдво споконвіку,-рік-річно приносить духову радість, прибрану в духові і тілесні, матеріяльні і зовнішні види, відповідно до віку і розуміння, і в дитини, і в молодого, і в зрілого мужа та в старця. Воно нікому не наприкрюється і не буденіє, бо Боже Дитя в яслах завжди приносить новий підйом духа, нову всемогучу Божу поміч, нову надію на краще в новому році; надію, що минуться злидні і настануть кращі часи. І так воно є, бо це Боже Дитя — це цар віків і світів! І ми це знаємо з досвіду в нашому житті, бо інакше ніхто не звертав би уваги на Христове Різдво, як не звертає на багато інших подій. Дитя в яслах відкриває нам нові горизонти, нове майбутнє, туземне і вічне, і тому завжди родить нову, свіжу потіху в наших душах. І в цьому лежить велич та могутність Різдва і Христової науки, Різдва, що започаткувало світлу епоху в історії людства.
Отож Різдво Христове є новою ерою! Поперше, прихід Христа установив новий лад і нове відношення між Богом і людьми, а саме, що воно не є вже відношенням рабства, осудження і прокляття, але відношенням синівства Божого, піднесеного до надприродного стану і любови. Водночас Христос змінив і порядок між людьми. До появи Христа на землі існував жорстокий закон, — зуб за зуб, око за око, — панувало невільництво і знущання людини над людиною, надуживано влади для своїх забаганок і примх, панував закон гніту, сили і насильства. Ісус Христос установив новий завіт і новий лад. Він зачав свій прихід на землю від святої, але вбогої робітничої родини, від ясел і стаєнки, від найскромніших вимог і оточення, від зношення недостатку і терпінь. Цим підніс він важність і гідність убогости і навіть пониження. Він справді стався вбогим, «щоб нас своїм убожеством збагатити» (2 Кор. 2, 2). Впродовж усього свого життя аж до смерті: на хресті він збирав біля себе вбогих і відсунених від високих становищ і гідностей. Він сам був післаний проповідувати вбогим Євангеліє (Лк. 4, 18), а Його блаженства, то переломові закони для всього людства (Мт. 5, 3-11). Він вибирав апостолів з рибаків, навчав і насичував простий народ, нуждарів, необразованих і грішників, уздоровлював недужих, хоч цінив мудреців і праведників. До нього прийшли з дарами мудреці із Сходу; як 12-літній хлопець сидів у святині між знавцями Закону і вів з ними розмови, пізніше з Нікодимом і фарисеями, вибрав на апостолів образованих Матея, Йоана і Павла, благословив Симеона, Анну, Лазаря, Йосифа з Ариматеї й інших.
Вправді і тепер трапляються насильства, кривди і знущання, бо дух Антихриста не завмер, але це все не є вже законом, але беззаконням, і всі його осуджують. Чим ніч темніша, тим ясніше світить зоря Христа. Яким глибоким болем наповнюється наше серце на сумні вістки з України, що підносяться нові хвилі і нова повінь заливає Україну переслідуваннями, арештами і засланнями, безбожництво руйнує храми, тягне в тюрми священиків і вірних. Все таки прийде час, коли «всі народи, що сотворив Ти їх, поклоняться, Господи, перед Тобою і прославлятимуть ім’я Твоє, бо Ти великий і твориш дивні діла, Ти Бог єдиний» (Пс. 85, 9, 10).
І так справді з народженням Христа постала нова доба і нова ера, і всі від найменшого до найбільшого, від найнижчого до найвищого, вдивившіїся душевними і тілесними очима в образ Дитяти в яслах, відчувають цю незвичайну і небуденну радість, кожний по свойому, своїми настроями, і відчуттями, і переживаннями, — та завжди усіма фібрами своєї душі. І кожна дитина радується Ісусом в яслах, собі так близьким, святочною обстановкою, дідухом і книшами, і свічкою на столі, і прибраним оточенням, і дарунками, і святою вечерою, молодий відпочинком і відпруженням у своїх студіях і приготуваннях до життєвого звання, зрілий мужчина і мудрець поміччю і покріпленням для своєї душі в журбах, в убогості, в недузі і клопотах. Всі бачать в Новонародженому щось велике і радісне: «Христе Боже, — співаємо в стихирі — твоє пришествіє світ от світа, отчеє сіяніє, всю твар просвітил єси». І це так само для кожної одиниці і всього людства разом, і, зокрема, для нашої Церкви і для нашого народу. А радість відроджує серце! Ісус в яслах з 33-літнім життям — це символ майбутнього і поміч та дороговказ для всіх високих задумів, зусиль і трудів з найкращими гороскопами і візіями в грядущі віки — «Царство Твоє, Христе Боже, царство всіх віків і владичество Твоє во всякому роді і роді» (Стих. Різдва). Дитя-Ісус і його життя є найкращою і найбільш переконливою проповіддю і виступом проти безправ’я, гніту і проти заперечування права на належний прожиток людині. Ісус горів бажанням поправити долю людства на землі і дати вічне спасіння на небі. Які ж в виду того думки в кожному українцеві і в усьому народі ? І відповідь може бути тільки одна: йти за Христовою звіздою в дальшу мандрівку життя. Із свідомости свого високого покликання може випливати найбільша і найчистіша радість і певність, що Христос додасть потрібні сили, відваги і надії у співдіянні і співпраці в оновленні нашої Церкви й народу. Земля приносить приют, пастирі і мудреці дари. Які ж наші приноси душі і тіла? Рідна земля, рідна церква, рідна стріха — піднесений зір до неба за зіркою! Чиста совість і душа, сильна і добра воля — це завдаток на наступний рік.
А до цих роздумувань долучуємо і наше скромне благання до всіх, як закінчення нашого Послання-подяки після відбутих відвідин, щоб у цьому тридцятому році, багатому в терпіння, а вбогому на молитви і діла, Ви і далі помогли своїми молитвами і вчинками доповнити те, що в ньому бракує, щоб спільно і радісно відсвяткувати це Різдво.
«В Ісуса рожденного доленьки благати... Дай Боже прожити, скруту перебути..., а про лихо і злі дні не знати, забути».
Христос раждається!
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіми вами. Амінь.
Дано на Різдво 1968/69 р.

