ПОСЛАННЯ-ПОДЯКА

Всечесним Благодітелям і Сослужителям Церкви і Народу Мир і Благодать!

Нагода річниць, завершених в якомусь протязі часу, в житті кожної людини ставить їй перед очі більше ніж коли-небудь свідомість взятих на себе довгів вдячности супроти Господа Бога, Пресвятої Богородиці, Ангелів і Святих, бо їм вона завдячує все, чим вона стала і є. Від небес починається її постання і дальше її існування, достойне або недостойне, відповідно до помноження або змарнування талантів, одержаних на дорогу життя. З волі Божої на землі наші тілесні і духовні батьки, добродії і прихильники, духовні і світські, стали знаряддям до роздавання Божої доброти і благодаті, і за те, очевидно, належиться їм усім в першу чергу велика і незмірна слава і вдячність. Ці безпосередні добродії минулого неповного століття вже майже всі спочивають в Бозі й одержали свою нагороду, та від нас всетаки належиться їм завжди вдячний спомин, передусім в хвилині річниць, що, як сказано, закінчують один період життя. Їх світлу життву ролю переймають наслідники, що продовжують дальшу прихильність і добродійність, без яких жодна людина не могла б існувати. Тому властиво не одиниця святкує свої річниці, але разом з нею громада й увесь нарід, серед яких живе і дів. Задля того ювілейний рік в Старому Завіті був проголошений для всіх: «Відчислиш собі сім седмиць літ, сім разів по сім... і вважатимете за святий пятдесятий рік і проголосите волю всім мешканцям краю... нехай ніхто не кривдить ближнього свого, бійсяБога свого, бо я Господь Бог ваш... якщо твій брат зубожів і попаде в злидні, поможи йому. Всяка десятина від землі, засівів і плодів з дерева буде свята Господеві» (Лев. 25, 8-27, 30). Отже, суттю і змістом того ювілейного свята були в головній мірі молитви, приношення жертв Богові, любов і діла милосердя супроти ближніх, відпочинок та застанова над минулою і майбутньою службою Господеві.

Не остається і нам ніщо інше, як принести в покірній подяці Господеві, в Тройці Святій, Пресв. Богородиці, Ангелам і Святим — Богослужби, Евхаристійні жертви і благодарні молитви, згадати добрим словом і висловити вдячність батькам і рідним, учителям і добродіям за всі відомі і невідомі добродійства. Така подяка належиться Святішим Вселенським Архиєреям, зокрема Св. Отцеві Папі Римському Павлові VI, Митрополитам, Архиєпископам, Єпископам і Священикам, Монахам і Монахиням, церковним і світським Установам, Семінаріям і Університетам, політичним, культурним, суспільним і громадським Товариствам, покійним і жиючим, що трудилися і трудяться на наше благо і нашої Церкви і нашого народу. А разом з ними і тим чужинцям, що помагали нам безкорисно і підтримували нас в нещастях. І всі Ви, всі разом і кожний зокрема, Дорогі Братя і Сестри, що тисячами і тисячами так тепло і мило відізвались в оцих переломових хвилинах, — прийміть від серця пливучу щиру подяку, в молитвах, любові і самовідданому труді для Вашого і Ваших рідних добра.

Нинішня хвилина каже нам також глянути позад і перед себе, і то глядіти під кутом вічности і людської історії. Самі думки мимохіть тривожаться. І боротьба за теїстичний світогляд і обряд, за єдність Церкви проти всяких схизм, за свою народність і мову, за правопис, за вибори до парляменту і сойму, за гімназії і Університет, за наукові товариства і наукову творчість, за Духовні Семінарії і світські академії і музеї. Одна війна, друга, третя і... мир-не-мир, але дальша боротьба..., депортація Слуги Божого Митрополита Андрея і Єпископів, духовних і світських, тисячі і тисячі, і мільйони, що погибли і пропали на полі бою, засланні і своїх, вольних і невольних, стійках. Справді стільки крони, трупів, руїн, згарищ і попелищ... Але в тому всьому стільки світла і високих моментів у відновленні своєї Церкви і Держави... Скільки досягнень, здобутків, і знову руїн і даремної, здавалося б, мозольної праці, поту, і відданого труду. Серед цього стільки чварів і бруду, але й стільки очищених сердець і геройських жертв та повної посвяти у здвигненні своєї небесної і земної святині. Стільки, і стільки, — бо Господь не завжли веде народ простим шляхом, але допускає і досвіди і похибки й упадки, тому то історія так часто робить повороти…

І так мчать наші думки, одна за одною, і себе переганяють... І знову захмарене небо і застій. І чути вдень і вночі плачі і ридання українських Єремій, бо біль серце стискає... Стільки оманних надій і нездійснених сподівань. Та чи це не друга скрайність — край берега, — від великої чуттєвої радости до чорної розпуки, виснаження й умління? Це тільки перехідний критичний час, і він минає, бо не всі сили і задуми вичерпались в народі, і пропащі не пропали на віки. На руїнах будиться нове життя, новий цвіт і новий плід. Ворушиться застояне плесо народнього життя, виходимо з отупіння і завмерти, і пливемо знову на чисті води. Рожевіє заграва, заповідається нова епоха... Несеться не сонлива пісня на спочинок, але гомін труб, сурмлять сурми в дальшу путь. Не час на плач і панегірики над минулим, але треба бодритися на майбутнє. Старі пересуди мусять упасти. Готовмо руки до нової праці. Ми не пропадаємо в нашій недолі, але мимо всіх невдач двигаємося і ростемо, бо карність і свідомість завдання, почуття благородного і високого в нас, слава Богу, не щезали ніколи. Не тратьмо і тепер на безплідне і нетворче заперечування, орім переліг, будуймо народні твердині і напружуймо сили на творчу працю. Бо в нашій вселенській католицькій Церкві кожний народ не має маліти і нидіти, але кріпшати, рости і могутніти…

Да благословить Вас Господь от Сіона!

Дано в неділю Праотців.