ПОСЛАННЯ-ПОДЯКА

Українському народові мир і благословення!

За Божою поміччю і благословенням Святішого Отця Павла VI, Папи Римського, могли ми разом з нашими Митрополитами і Єпископами обидвох Америк, Австралії і Новозеляндії відвідати на поселеннях українські єпархії, парохії, монастирі, школи та громадські, політичні, економічні і культурні установи. Скромно задумані відвідини і прощі до величавих українських святинь, здвигнених поселенцями, зразу перемінилися у спонтанну маніфестацію і вияв динамічної живучости та творчости української Церкви і українського народу в країнах обидвох Америк і Австралії-Океанії.

Велика тому подяка нашим Митрополитам і Єпископам, як і Кардиналам, Апостольським Нунціятурам і Єпископам латинського обряду та Православним Владикам, Духовенству і Мирянам, і достойникам інших обрядів та віроісповідань, що уможливили і звеличили ці вельми важливі подорожі своїми і непроглядних мас народу трудами, участю і присутністю. Водночас ми щировдячні всім Президентам і урядам держав, парляментам, установам та мейорам городів за опіку і поміч, за віддання державних почестей, за відзначення почесними громадянствами і докторатами. Усьому Духовенству і всім Мирянам сердечне Спасибі за надхненні церковні відправи, за ґрандіозні академії, концерти, промови, наукові реферати, деклямації, співочі і музичні виступи і соля, знаменито зорганізовані різноманітні імпрези; за щедрі прийняття і вияви любови, пошани та прихильности, зокрема жіноцтву і молоді, що станули в перших лавах. Незабутніми остануть їх зразкові товариства і музейні виставки та впродовж століть відтворена ноша українського жіноцтва. З глибокою вдячністю ми прийняли всі щедрі пожертви, дари і твори науковців, письменників і мистців та зворушливі лепти незаможних і дітей для наших потребуючих, на Собор св. Софії і Університет. До сліз хвилюючі були привіти і виступи щебетливих дітей у їх чудових народніх строях! Преса, радіо і телевізія висунули на чільне місце це рідке Свято Українського Народу. Нехай усім і всім буде за це належна честь, хвала і подяка, а Всевишній нехай всещедро сторицею відплатить цей гігантський подвиг на славу Його, Церкви і українського народу. Це справді був вияв творчого генія українського народу на славу Божу. І мине лякалися жодного труду, — ми і хотіли б усім неба прихилити.

В часі відвідин, переїжджаючи ці неозорі простори, з їхніми чарівними краєвидами, було видно метку в усьому розгоні організаційну роботу на церковному і народному полі Митрополитів, Єпископів, Духовенства і Мирян, здвигнені ними величаві катедри, собори і парохіяльні церкви, церковні будівлі, школи, музеї, громадські, культурні й економічні доми. Стільки священиків, хоч далеко невистарчаючих, монахів, монахинь і вірних мирян, відданих невтомній і жертвенній праці під проводом своїх Владик! Всі вони у сильному запалі розбудови і розвою ставлять невідкличне домагання творити нові парохії, єпархії і митрополії. І це самозрозуміле, бо кожний народ в Католицькій Церкві хоче і має право не маліти і не слабнути, але рости, розвиватися та могутніти у всіх державах, де тільки він не жив би. Стільки наших добрих, святих і працьовитих людей, що серед нинішньої безоглядної погоні за зиском не стратили духа жертви і любови для ближнього і безкорисної посвяти для Бога та свого народу! А понад тим витає над усіми в розсіянні сущими, серед інтеліґенції, селянства і робітництва, дух церковної єдности і національної приналежности до великого українського народу.

А все ж таки у всьому тому похвальному стані не можна замикати очей на загрозливі небезпеки і недомагання, передусім задля почуття меншевартости і нескоординованости в церковному і національному житті, яким треба рішуче і сильно протиставитися, щоб зчасом не розплистися в чужому, оточуючому морі і не затратити своє обличчя, тим більше, що є відносно замалий вплив і занадто незначна участь нашого елементу в державному житті поодиноких поселень і бракує зрівноваження суспільного достатку і недостатку в обидвох Америках, беручи до уваги творчість українського духа і всюди вкладені умові і фізичні праці у будові і поступі країн, про що з признанням для українського поселення висловлювалися президенти і міністри. Звідси таке всюди однозгідне домагання в нашому народі, щоб негайно відбувся Архиєпископський Синод і створився український патріярхат для дальшого, не тільки самозбереження, але і розквіту. Тому також вимога свободи віри і визнання нашої Церкви на Україні.

Дороговказом в нашій майбутній духовній і матеріальній творчості і діяльності мусить бути єдність віри і приналежність до вселенської католицької Церкви з її видимим Головою, Наступником св. Петра, Папою Римським, і зберігіння своїх вікових автономних прав в обряді і дисципліні, згідно з постановами Вселенського II Ватиканського Собору. Тільки у повноті своєї релігійно-церковної і національно-державницької свідомости в думанні і діянні геній українського народу виявить свою зрілість, врятує свою підметність у вселенській християнській родині і внесе свою творчу думку у спільну скарбницю всього людства. Ось це заповіт на майбутнє для наших сучасних і грядущих поколінь!

БЛАГОСЛОВЕННЯ ГОСПОДНЄ НА ВАС!

Дано в Празник Собору св. Архистратига Михаїла,

21 листопада 1968 р.