ПОСЛАННЯ УКРАЇНСЬКИХ КАТОЛИЦЬКИХ ВЛАДИК ДО СВІТОВОГО КОНГРЕСУ ВІЛЬНИХ УКРАЇНЦІВ

До Хвальної Президії Першого Світового Конґресу Українців.

Світлий Конґресе!

Запрошені до участи в цьому Конґресі, наш Верховний Архиєпископ, Митрополит і Кардинал Кир Йосиф, і ми, українські католицькі Єпископи, хоч в вдячністю прийняли запрошення, то, на жаль, не всі маємо змогу зявитись серед Вас і взяти діяльну участь у Ваших нарадах над важними справами, чи радше завданнями, нашого національного, громадського й культурного життя. Ми всі разом з Вами свідомі тих преважних і преважких наших завдань не тільки у відношенні до потреб на місцях нашого теперішнього поселення, але також у відношенні до потреб нашої Батьківщини-України, що її по волі, чи по неволі покинули ми, чи наші батьки й діди, а може й прадіди.

Та хоч не всі можемо взяти участь у цьому Конґресі, то всі ми відчуваємо потребу серця відізватись до Вас усіх, зібраних на Конґресі, оцим нашим спільним письмом, щоб Вас найсердечніше привітати й поблагословити та й запевнити Вас, що ми, всі українські католицькі Єпископи, обєднані з Вами цілою нашою душею й нашими думками під час Ваших нарад. Передусім нашою щирою молитвою будемо благати Милосердного Бога, щоб обильно благословив Ваші наради й усі Ваші шляхетні заміри й змагання для добра цілого нашого українського народу «сповненням всіх наших бажань за багатством своїм у славі, у Христі Ісусі» (Фил. 4, 20).

Ми знаємо, що найголовніша ціль цього нашого Світового Конґресу це — засвідчити перед Богом і перед світом нашу українську нероздільну національну єдність, нашу найтіснішу лучність і наш — такий братній звязок з українським народом на Батьківщині-Україні, що його ніякі границі перервати не можуть. З цього братнього вязку йдуть і наші спільні змагання, щоб запевнити нашому українському народові самобутне існування з усіми Божими й людськими правами, що ними користуються всі вільні народи в світі. Як Єпископи-душпастирі, що їх завданням в праця для вічного й дочасного добра свого народу — ми вповні згідні з тією ціллю Конґресу. Маємо в Бозі надію, що оживлений в останньому часі світовий екуменічний рух вспіє викликати також в серцях українського загалу особливе зацікавлення, а навіть жагучу тугу за релігійно-церковним обєднанням, а це без сумніву вийде на більшу користь і на скріплення нашої національної єдности. Заки це буде, дякуймо Милосердному Богові, що маємо змогу спільними зусиллями виявляти почування нашої національної єдности.

Та ми всі з досвіду знаємо, скільки величезних труднощів мусимо щодня поборювати, щоб нашу національну єдність зберегти серед українського загалу поза межами нашої України. Дуже часто трапляється, що наші Брати й Сестри по крові, як той біблійний Ісав за миску сочевиці продають свій привілей називатися синами великого українського народу.

Дуже болючі для нас ті тривожні голоси про нашу українську молодь на місцях нашого поселення, що значна частина цієї молоді занежує свою рідну матірну мову й свої прадідні звичаї, зриває звязки зі своєю рідною українською Церквою і пропадає для свого рідного народу. Немає сумніву, що причиною такого жалюгідного стану 6 також тяжкі недоліки в нашому організованому громадському житті, зокрема брак належної консолідації всіх тих національних сил, спрямованих на одну й ту саму ціль — досягнення нашого національного ідеалу. Маємо надію, що в наслідку нарад і постанов цього нашого Першого Світового Конґресу будуть усунені бодай найтяжчі недоліки нашого організованого життя, бо віримо, що на тих нарадах і постановах спічне Боже благословення на успіхи й сповнення наших найшляхетніших бажань, згідно з обітницею нашого Божественного Спасителя Ісуса Христа у св. Євангелії: « Шукайте вперед Царства Божого і справедливости його, а все решта додасться вам» (Мат. 6, 33). « Все решта», це ті всі земські, дочасні речі, навіть такі важні — як слава і велич нашої Рідної Батьківщини, те все буде нам дане, якщо схочемо влаштувати наше життя згідно з Божими заповідями. А з тих заповідей найбільша і найважніша — це заповідь любови Бога й ближнього. Ціле людство відчуває діймаво страшні наслідки від занику любови ближнього в світі, а вже таки, здається, ніхто більше того не відчуває, як наш український нарід. Тож слушно буде, якщо й оцей наш Конґрес підкреслить, що наша національна єдність основана передусім на тій невідкличній необхідній заповіді християнської братньої любови. Саме такої єдности сам Бог хоче серед нас, тільки для такої єдности маємо запевнене найобильніше Боже благословення.

Цього Божого благословення бажаємо і благаємо в Бога для всіх нарад Конґресу, для всіх Хвальних Організацій й Установ з усіх місць нашого поселення, що беруть участь в Конґресі, і для всіх Братів і Сестер в Рідному Краю. Вони напевно будуть радіти кожною доброю вісткою про наші вияви єдности з ними, про нашу братню любов, відданість і жертвенність для рідної справи.

На завдаток найобильнішого Божого благословення передаємо Вам усім з цілого серця наше Архибрейське благословення всім добром.

Дано в Римі, дня 1-ого листопада 1967 р.