ПРОМОВА НА ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩІВ СВЯТОГО ЙОСАФАТА

Святіший Отче! — Ще в живій і вдячній памʼяті стоїть перед нашими очима благословенна хвилина, коли Ваша Святість — у ролі представника Святої Столиці — приймав у Ватикані мощі св. Йосафата. Не в силі ми висловити гідно нашу вдячність і нашу щиру пошану за цю прихильність виявлену нам, але можемо запевнити Вашу Святість, що може зачислити ці наші сьогоднішні вислови до найбільш щирих і відданих, які дотепер предложено.

Справді вдячний є сьогодні св. Йосафат з небес, що так почитають його тлінні останки, й що зложено їх близько Князя Апостолів. Цю синівську вдячність оспівуємо також ми сьогодні, коли бачимо, як Ваша Святість складає мощі цього Мученика Зʼєдинення у стіп Апостола, який уосіблює єдність Вселенської Церкви.

Дивні життєві шляхи св. Мученика. Народився і виріс у Володимирі Волинськім, в Західній Україні, по закінченні школи післали Його батьки до Вильна, на той час міжнародного міста, щоб набрав торговельного знання. Там мав надзвичайну можливість стати багатим торгівцем, але він, так як цей євангельський купець, «знайшовши дорогоцінну перлу, пішов і продав все, що мав та купив її» (Мт. 3,46), себто покинув світ і вступив до монастиря та став василіянським монахом, священиком, ігуменом і архимандритом. Приєднав для Унії Венямина Руського, майбутнього Київського Митрополита. Оба вони скрішили Берестейську Унію і зорганізували всі її сили.

Ставши Архиєпископом Полоцька і Витебська розвинув дуже ревний апостолят, завінчаний мучеництвом у Витебську. Його святе тіло зложено в Полоцьку, на Білорусі, але, коли почали грозити війни, перенесено до Вильна, а потім митрополити Антоній Силява і Гавриїл Коленда перевезли до Білої, на Підляшші. Скрив його царський уряд, але віднайдено підчас першої світової війни й перевезено до Відня 1916 року. Там стерегли його до другої світової війни, аж доки Ваша Святість не захоронили цих славних останків від усякої небезпеки.

22 листопада ц.р. св. Йосафат увійшов до найбільшої Святині християнства, тоді коли Вселенський Собор розглядав питання Зʼєдинення.

Святіший Отче! Брав я участь у тисячах похоронів, але ніколи не був я так зворушений, як у тій хвилині, коли йшов я через Базиліку за святими мощами, що задержалися коло гробу св. Петра. Були присутніми на цім святім обряді Кир Петро Канізіо Ван Лієрд, Генеральний Вікарій Вашої Святости на Ватикан, який передав їх представникові Ватиканської Капітули, Кир Юлієві Барбетта; численному причетові Ватиканської базиліки, технічному персоналові й семінаристам, які з пошаною переносили й ішли за святими останками. Напевно був це для Святого в небі славний момент, яким кінчиться його тріюмфальна земна мандрівка, щоб тимчасово спочити у Базиліці католицької єдности, за яку він продляв свою кров, та щоб могти вернутися — надіємося, що скоро — між своїх земляків скріпляти їх у вірі.

Святіший Отче! Коли ми, Ваші віддані сини, глядимо на ревну діяльність, якою Ваша Святість хоче обняти весь світ, всі нації без жодної різниці, коли бачимо вже зроблених стільки розважних кроків, переконані ми внутрі нашого серця, що в центрі Вашого світлого Понтифікату стоїть Схід, особливо словʼянський Схід. Наші молитви сьогодні звертаємо до святого Архипископа Мученика, щоб був могучим покровителем Вашої ґрандіозної праці.