ПРОМОВА В ДЕНЬ УРОДИН

Дорогий Отче Мітрат, Достойний Отче!

Я з цілого серця дякую Вам за відзначення того дня. Ніколи так не думав я, щоб комусь справити клопіт моїми уродинами. В моїм житті я старався тільки зробити те, що можна і що треба було конечно. Коли ви нині ту хвилину хочете відзначити, і в тій хвилині знайти якусь думку— то вона — єдність наша, і я є свято переконаний, що завдяки тому домови в якому ви, завдяки тій церкві, яку ми здвигнули, що то обʼєднює нас та й що ми маємо нині де знайтися та і Іх Преосвященство мають де також заїхати і подивитися на наші змагання. Той дім — Університет, Собор св. Софії, то є вислів тих найглибших почувань і задумів із серця, із душі і зі всіх фізичних і духових сил; то є вислів наших обставин ось це тут, що на цій землі ми поставили. Дай Боже, щоби він був, так як і до тепер тим осередком, щоб він продовжував обʼєднювати нас. От ті всі учні з Малої Семінарії, та і так само і наші студенти, і всі ті, що тут приходять і заходять, щоб вони знайшли тут той вислів нашої єдности, щоб в тій церкві святої Софії вони знайшли ту дійсну мудрість життєву, мудрість, яка нас мусить провадити до осягнення остаточної цілі, в небі очевидно, але й тут на землі.

Нехай же той день, який нині от зібрав нас разом, разом з Преосвященним, і отців і тих всіх, що разом зібрались, нехай той день буде закріпленням тої єдности, закріплення тої свідомости єдности нашого народу й нашої Церкви, і в постанові, що в тому напрямі ми мусимо й дальше працювати і її піддержувати. Ото буде найбільший подвиг, якщо отут на тій землі, в Св. Софії, і тут в Католицькому Університеті кожний, що прийде, побачить наглядно ту єдність і її бажатиме.

Видите, хоч Рим є Римом, хоч то не Україна, а всетаки то є осередок світа; та й в тому осередку світа ми також займаємо визначне місце. Дай, Боже, щоби той день скріпив ту свідомість нашу, щоб і для вас, кожного зокрема і всіх, всіх отут що є, і отців, і сестер, щоби той день був не, може, як би сказати, таким звичайним днем побажання, але щоби був днем і висловом внутрішнього переконання і внутрішнього бажання єдности.

Дякую дуже! Дай Боже і Вам многих літ!

До тих моїх слів я хочу додати також і другі слова, які я написав, більше звʼязкі вони, поки мав я промовити до вас.

Мої Дорогі!

Велика дяка Вам за Ваші щирі побажання, а зокрема за молитви.

Знаю про цю молитовну поміч і відчуваю силу постійних Ваших молитов і нашого доброго Божого люду, бо вони дозволили мені в Господі сповнити те до чого Господь покликав мене. Спасибі Вам усім.

Богу дякуємо, що від попередньої річниці уродин, за останній рік зайшли деякі зміни на краще в нашім релігійнім і церковнім житті на поселеннях. Ми, слава Богу, могли відбути спільні наради з нашими Владиками з різних континентів і вапочаткували підготовку до Ювілею тисячиліття хрещення Руси-України та підготовляємось відзначити цього року пʼятидесятліття історичного збору наших Єпископів з Галичини, Закарпаття, Югославії і Америки — тут в Римі —, що відбулись під проводом Слуги Божого Митрополита Андрея, і десятиліття посвячення Собору Святої Софії.

Дальшою великою нашою журбою є переслідування нашої Церкви і народу в Україні та й робимо все, що можливо, щоб помогти нашим Братам і Сестрам. Воля сама нам не впаде з неба. Її треба здобувати, співдіючи із Божою ласкою. Кожного дня думаймо, що наші брати в Україні потребують нашої помочі і молитов.

Перед нами ще праця, ще боротьба, ще змагання. Їх треба продовжувати, серед них не треба падати духом ані не зневірюватися, треба з вірою йти вперед, як ішли нераз ми мовчки в довгих походах каторжників серед снігів і морозів Сибіру, вмліваючи із знесилля, але все із довірою, що там на кінці є воля, є перемога над злом, є побіда над неправдою і, що над нами і над всім в Бог!

Рим

† Йосиф Патріярх і Кардинал