ПРОМОВА НА ТРИБУНАЛІ САХАРОВА

Світлий Трибунале, Дорогі Пані і Панове!

Дякую дуже за запрошення на засідання цього Трибуналу, що перед світом та історією має виявити сумні і трагічні потоптання підставових прав людини, які їй дав сам Творець Бог. Історія колись буде дивуватись, що такі трибунали і візнання свідків були потрібні для виявлення нарушення прав людини і то внедовві по війні, в якій в кривавий спосіб ввесь світ боровся із великою небезпекою, що йшла на безпощадну ліквідацію навіть права життя деяких народів. Не минуло три десятки літ, коли світ почув про закриту і замасковану силу, що хоче в подібний спосіб нищити людський лад встановлений Богом, відбираючи в нелюдський спосіб найважніші права людини — між ними перше -Бога пізнати, Богові служити, Бога любити і для Нього жити. Світ не може мовчки дивитись на новий наступ на гідність людини в державах, де панівною системою є безбожний комунізм, базований на науці Маркса.Повторюючи багатомовний наголовок, що його дав « Ль'Оссерваторе Романо», репортуючи про засідання цього Трибуналу, що вибрав собі належно це Святе і Вічне Місто: « Нон ігнораре, нон діментікаре! ».Не можна ігнорувати тих сумних і трагічних фактів переслідування людини, не можемо забути тих великих жертв переслідувань, що своїми терпіннями, поставою і жертвою нагадують перших християнських мучеників.

Я присутній тут з двох рацій. Сьогодні є тут мова про релігійне переслідування в Совєтськім Союзі, в моїй батьківщині Україні. Жертвою тих переслідувань впала моя Церква, якої я є Головою і Отцем. Де мова про мою Церкву, там я маю бути, щоб її боронити, щоб за неї вставлятись. А друге — я каторжник, я свідок тих славних Архіпелагів, як назвавіх мій співкаторжник Олександр Солдженіцин. Я ношу сліди їхнього терору на моїм тілі...

В нашій Батьківщині Україні, від майже 60 років народ зазнав важкого переслідування релігійного і національного. Відновлена в 1920-тих роках Українська Автокефальна Православна Церква була розгромлена совєтським урядом в 1929-30-тих роках. А в 1946-49-тих роках жертвою цієї системи впала й Українська Католицька Церква, яку советський уряд насильно зліквідував, послуговуючись поліційним терором, тортурами і карами на засланні та в тюрмах супроти діячів цієї Церкви.

Всі єпископи загинули по тюрмах, за виїмком того, що стоть перед Вами. Число померлих або розстріляних священиків невідоме, але в загальному приймають півтора тисячі. Сотні тисяч віруючого українського населення вивезено з України до ляґрів, де багато їх перебуває ще й нині без права повороту на рідну землю. На всьому просторі СРСР, де колись було 3040 наших парохій і 4595 церков та молитовниць, немає нині ні одної української католицької парохії, ні одного монастиря, ні церковного дому. Немає ні одної української католицької школи, ні одної духовної семінарії, а всяка душпастирська праця заборонена.Всі церковні обʼєкти пограбовано, замкнено, понищено або частинно віддано Російській Православній Церкві. Адміністративна влада поставила Українську Католицьку Церкву поза законом, як про це вже сказав монс. Сільвестріні в Білгороді. Статистику можна поширити.

Як живий свідок і учасник терпінь моєї Церкви та її Патріярх, що пережив муки і терпіння своїх духовних дітей та з ними сострадав, я нераз підносив голос в обороні віри і віруючих людей в Україні, зокрема на Папських Синодах, а недавно в письмі до президента Америки Джінні Картера. Роблю це і тепер, бо до цього зобовʼязує мене мій уряд і до цього кличуть мене мої вірні в катакомбах, як і ті, що за свою прадідну віру згинули як її мученики.

Роблю це обвинувачення тут перед історією і перед світом, щоб про несправедливість і кривди та потоптання людських прав мого народу, яких ніхто не бачить, чи не вірить, що таке діється, почув з моїх уст цілий світ і знала історія. Нарушена Божа правда, Божа справедливість має бути направлена, людям їх права привернені, а ми це нашими молитвами і протестом маємо скріпити.

† Йосиф Патріярх і Кардинал

Рим