ПРОПОВІДЬ НАД ГРОБОМ СВЯТОГО ЙОСАФАТА

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Коли ми робили покаянний похід через Браму Святого Року ми прийшли також і тут, щоб віддати поклін св. Йосафатові, щоб і він міт з нами також продовжувати той похід. Чому? Бо він є тим, який піддержав усіх наших вірних, він став опором тоді, коли падала Унія, піддержав її дійсність, та й нині, коли такий величавий похід вдався, це завдяки йому, завдяки його любові й пожертвованні. Той є найбільший, каже Христос, хто віддає душу свою за ближнього. І саме св. Йосафат — добрий пастир, який віддав свою душу за те, щоб піддержати єдність, скріпити єрархію і нашу Церкву, щоб вона дальше йшла в похід віків у змаганні до єдности. Знаєте дуже добре, як змалку в тім хлопчині заживіла іскра Божа, що впала в його душу і допровадила аж до мученичої смерти. Знаєте також дуже добре, як йому усміхалося веселе життя, бо він мав велике майно в найбільшому тоді торговельному місті — Вильні, де сходилися всі купецькі шляхи. Він міг тоді мати не знати яке багацтво, але він те все лишив і пішов до монастиря, що валився. Ледве там була одна чи друга келія, де міг приміститися. Зачав там своє монаше життя. Справді, то подивугідне жертвування. Справді то велика любов Бога, коли хто лишає все так, як Христос сказав: продай, що маєш і йди за мною. Він лишив все, що мав, своїх батьків, свою родину, багатого купця з його донькою і пішов до монастиря, щоб там розпочати нове життя. То був великий подвиг, відвага і уповання на Господа Бога на поміч, щоб він, пустившися в дорогу жертви, вдержався на ній до кінця.

І так, мої Дорогі, він поволі відбудував келії, де був так само один старий монах. Відтак прийшов пізніший митрополит Йосиф Велямин Рутський, якого він також приєднав. Св. Йосафат не мав того високого образування, тому ходив до школи до тамошніх отців, де приватно вчився. Дивне диво, Йосиф Велямин Рутський, що мав тоді найвище образування, яке здобув в Німеччині і в Римі, не написав стільки, що св. Йосафат, в обороні Унії. Коли о. Рутський став пізніше єпископом помічником, а відтак і митрополитом, так і Йосафат став єпископом Полоцьку. Та коли там напирали й свідомо виступали проти Унії, він був неустрашимий. Справді виговорюють, що він не знати який безоглядний уніят, та ні! Він боронив одого так, як нині кожний єпископ боронив би свої парохії, щоб вони не розпалися. Він не міг стояти з заложеними руками. Він бачив, що намагаються знищити Унію. Він пішов у Витебськ як неустрашимий оборонець та й поніс мученичу смерть.

Берестейську Унію заключили в 1596 р. передовсім єпископи Терлецький та Іпатій Потій. Вони були тими провідними мужами, які їздили до Риму, які кінець-кінцем допровадили до зʼєдинення нашої Церкви. 1595-1596 рр. — це важні дати, та все таки, Мої Дорогі, деякі наші єпископи з помічниками боялися, що та Унія не втримається; приїхав і царгородський Патріярх і відновив Київську православну єрархію. Тоді смерть св. Йосафата ободрила всіх. І деякі єпископи, що так вагалися, стали відважні, коли виділи, що він віддав своє життя за Унію, що варта за єдність Церкви віддати своє життя.

Нині, коли ми прийшли в те свято до св. Йосафата, знаймо, що він тут лишився в безпечному місці. Він посувався на Захід, щоб у Відні не знищили його тіла большевики, коли американський генерал привіз його отут до Риму, до Сестер Місіонерок, щоб він там чекав до нашого приїзду в 1963 р. Його ми перенесли отут на прохання до тодішнього папи Йоана XXIII в заступництві тодішнього Секретаря дельʼАква і тут його зложено вже пізніше за папи Павла VI. Представте собі, скільки мільйонів і мільйонів путників пересунулось ось туди, віддаючи йому поклін біля його тлінних останків!

Тут лежить він у стіп св. Петра, за якого віддав своє життя, вже 13 років. Так, мої Дорогі, думкою перейдіть тих 13 років. Він лежить отут спокійно; серед таких тяжких обставин він говорить до нас могутнім голосом. Він проповідує єдність Церкви і промовляє до серця, щоб держатися її, не зважаючи на всі противенства своїх і чужих, бо за єдність Церкви варта віддати життя так, як св. Йосафат віддав своєю мученичою смертю.

Тим то важний і радісний сьогоднішний празник св. Йосафата, що отут на його гробі можемо принести жертву разом з ним у заступництві перед престолом Божим. Та дай Боже, щоб його німа проповідь промовила всім до серця, щоб вони, не слухаючи різних обмов, підшептів чи клевет, наче б він був якийсь звір, щоб лише чаяв на те, щоб людей побити так, як деякі говорять — ні! Бо він лагідно, коли приїхав до Києва до Печерської Лаври, говорив з тими українськими київськими монахами, так само й удома, та в Соймі, він умів боронити Церкву тоді, коли ніхто її вже не боронив!

Нині для нашої Церкви і нашого Народу тяжкі часи! Та все таки є надія, що Господь вислухає нас. І через мучеництво св. Посафата, він наче веде нас своєю німою, але сильною проповіддю, в дальшу путь, амінь.

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь