ПРОПОВІДЬ 1 ЛИСТОПАДА У РІЧНИЦІ СМЕРТІ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ТА ТЕОДОРА РОМЖІ

Людина сотворена Богом як суспільне вство і тому жиючи в громаді, вона є піддержувана нею і дів не лише власними але й спільними силами, взаємно спомагана. Та водночас кожна спільнота обнімає не лише громади більші і менші в сучасності, але вона лучена також історично впродовж віків свого існування. Отже людина діє громадно не лише в теперішньому часі, але підготовляє ґрунт для майбутніх поколінь. І в тому безперервному ланцюгові спочиває сила людської творчости.

Так і ми нині на паршого листопада кидаємо зором у минуле і з вдячністю згадуємо жертви й заслуги наших попередників. Нинішній день, це памʼять відновлення нашої державности, памʼять наших героїв, що положили свої голови за волю України. А в проводі стоїть Покійний Митрополит Слуга Божий Андрей, що і своєю святістю і своїм генієм просвічував українському народові в змаганню за волю України. першого листопада, це й памʼять мученичої смерти карпатського ужгородського єпископа Теодора Ромжі.

По довгих століттях провалу своєї державности, Україна проголосила знову свою независимість. Вправді її існування було не довге, бо встоятись не було сили. Та всежтаки постання незалежної України відновило давню дійсність і скріпило сили в боротьбі за її остаточне здобуття. Принесені жертви не пішли намарно, не надаремно йшла Сотня смерти в нерівний бій на певну смерть. Нинішнім святом ми дякуємо Господеві за всі блага і заносимо безкровну Христову жертву за прощення всіх їх провин, як колись за поляглих Маккавеїв. Бо посвята, жертвенність і пролята кров, остане завжди світлою картиною і незабутнім спомином подвигу нашої доби.

Празнуючи цей день, ми мусимо одночасно й застановитися глибше над собою. На жаль, день цей є спомином... а не дійсністю... Чому ? Завжди та сама відповідь — брак єдности й однозгідности! Це наш первородний гріх, що тяжить на нашому народі споконвіку. Згадайте варязькі часи: «Прийдіть і пануйте над нами. Всього подостатком у нас! » Хтось тут слушно завважив, чи щось подібного можна знайти в інших народів? Скажете — леґенда. Так, але вона мусить мати якусь основу. Новгород із заздрости оповідав, що св. Андрей з Києва йшов через Новгород до Риму, щоб здати звіт про свою місію. Знак, що переконання про єдність Церкви жило на Русі-Україні.

Чи ж то не потворність, коли наш князь Андрій Боголюбський прийшов із півночі із Суздалі і зруйнував Київ, що побудували його батьки й діди ? За ним прийшли монголи й докінчили руїни! Те саме повторяється за гетьманських часів. Нарікав Виговський, плакав Хмельницький, розпачав Мазепа! Всі спроби відновлення свобі держави, свої, доносами на своїх, валили свою державність. В ґрунті лежала завжди нажива, амбіції, почесті, карʼєра, самолюбство й самовивищення! І так аж по нинішній день! Доноси, вислугування чужим, підлі пашквілі, самооклевечування — оце спадщина. Хтось писав недавно, що за наші багатства всі друться, а ми ім ще самі помагаємо. Не диво, що й на Україні безбожництво руйнув Україну, а на поселеннях грозить зникнення з лиця землі серед сварів і очорнювань. А цьому сприяє ще віддаль — Нова Зеляндія, Австралія, Арґентина, Бразилія, Параґвай, Америка, Канада, Еспанія, Англія, Франція, Бельгія, Німеччина, Швайцарія, Австрія, Юґославія! І всі ці наші поселення мають бути призначені на загибель задля браку злуки і внутрішнього розʼєднання. Свої, навіть не тільки світські, але ще більше духовні, розʼєднують і деморалізують нарід клеветами, насолоджуються пашквілями й ложею — в імʼя чого? Глупоти і злочину! Як князь Андрій Боголюбський, що здобував Київ, не щоб ів заздрости над ним панувати, але щоб його зруйнувати і стерти з лиця землі. І нині та сама сумна оплакана дійсність, а може й якесь прокляття, коли деякі з такою радістю кплять собі з того, за що кров лялася, за що наші герої клали свої голови. В додатку, вони нині так само хочуть знищити і ці малі наші скромні почини, не лише ідею національної єдности й церковного патріярхату, але навіть університет, музей, студитські манастирі — і гнуть свої шиї перед чужими і агітують по чужомовних університетах перед ворогами. Здається, наче б усі злі духи вирвалися з пекла на нашу загибель. Такі вироди знайдуться всюди, але не можна дивитись на це пасивно і потуряти цій ганьбі та й віддавати їм провід!

Перше листопада нехай буде опамʼятанням усіх зблуджених. Постать великого Слуги Божого Митрополита Андрея, з мучеником Єпископом Теодором Ромжею, що світили своєю святістю, свою мужністю, своїм генієм і проводом, із славної памʼяті поляглими за волю України, нехай промовляють до всіх, передусім до провідників, щоб остаточно всі як один вступили в їхні сліди. Отож нехай цей святий день переконає всіх, передусім своїх неприхильників, щоб не за свою карʼєру, не за свою гідність і не за своє вивищення, не за свої користі й вигоди руйнували свою Церкву і свій Народ. То легко кричати й чванитись і заслонюватись Апостольським Престолом. Таких ми вже виділи. А коли прийде ж терпіти, коли бʼють, катують, кості ломлять і зуби вибивають, тоді — хто останеться вірним?!... На халь, так було за княжих міжусобиць, гетьманських роздорів, так воно й нині. Тому цей зов і клич наших героїв такий могутній, такий світлий, такий радісний, бо він єднає нас усіх разом. Та й нині, слава Богу, є ще в нас багато людей з посвятою і жертвою, людей найкращої волі, що готові на подвиги. Тільки нехай вони не ховаються зі скромности, але промовлять своє грімке слово!

Вкінці наше повне зʼєднання й жертвенна праця нехай буде не лише опамʼятанням, але й вдячністю для тих, що віддали своє життя за кращу долю України. Амінь.