ПРОПОВІДЬ У НЕДІЛЮ ПʼЯТДЕСЯТНИЦІ

Є хвилини в житті, які переривають його біг, викликують нову застанову та спонукують до нових учинків, до нових подвигів, до нових жертв і вносять щось нового. Коли ми нині, на Зелені свята як у нас говорять, по-церковному на Зісланню Святого Духа на апостолів, учеників, Матір Божу й женщин, які були тоді разом із апостолами, також застановляємося, то насувається нам перша глибока думка: Христос скінчив своє життя і своє життєве завдання виповнив якнайкраще. А важке воно було! Бо те, що приніс гріх: огірчення, зневажання, пониження людини — як тяжко було це направити! Він як друга особа Божа зійшов, приняв людське тіло і душу, жив звичайним життям, опісля проповідував, творив чуда, був прибитий на хрест, а третього дня воскрес. Ціла сценерія зміняється, зачинається щось нового. Тоді, як усі були пригноблені — з воскресінням Христовим приходить новий дух.

Та Христос не лишає своїх апостолів після воскресіння. Він сорок день їм показується, переконує їх, що Він у такім тілі, як був раніше, хоч уже не підлягаючи тим законам, як перед тим, бо воно передуховлене. Хоч і воно за Його бажанням могло бути прославлене, як на Переображенні на горі Тавор, але Христос страдав аж до загину: Боже мій, Боже мій, чому Ти мене оставив? По тих сорок днях Христос виводить своїх апостолів на єлеонську гору недалеко Єрусалиму і возноситься на небеса. Кожний із вас, що буде мати щастя поїхати до Святої Землі буде бачити те місце, звідки, після передання, Христос вознісся.

Оце одна думка: вознісся на небо, скінчив усе. А я? Ціле життя кожний мусить собі завдавати те питання: а я? Я також післаний, я також народжений, я ж також маю завдання, я також виповнюю свою часть, я також мушу щось осягнути, щоб у цьому житті не переходити як тінь, що пересунулася безслідно. Може хтось із вас їздив кораблем та бачив, як розступалися перед кораблем води, але опісля знову вони зійшлися, як перед тим. Чи те саме мало б бути, коли я переходжу ціле своє життя? Це такі важні думки, які насуваються нині на памʼять цього свята.

Та сказав Христос: тепер почекайте, бо зійде на вас Святий Дух. І десять день вони чекали. Ото, мої дорогі, тих десять день чекання. Не раз воно дуже прикре, не знати яка доля, що прийде, передовсім, коли ви сидите в тюрмі. Не знати, чи то прийде розстріл, чи кара, чи катування, чи Бог-зна що. Десять день... але тут Христос не дав такого чекання непевного. Зійде на вас Дух Святий, сказав їм; я йду, але то не є кінець у ділі відкуплення. Чому? Бо зійде Дух Святий. Він зійде й перемінить вас. І Він дійсно так зійшов на апостолів. Ви знаєте з Євангелії які прибиті були апостоли, як вони стратили всю надію і « все пропало », як думали й казали. Так не раз і в нас буває: вже все пропало! Та якраз у тім усім « пропало » б воскресіння. Саме та смерть була й прославленням і воскресінням.

Так само й нині в нас тяжкі, дуже поважні часи. Ми не здаємо собі справи, та може не раз і добре, що не знаємо що нас чекає і яке прикре воно має бути. Нині для нас яке нещастя, який занепад, яке знищення!

Вже останньої сили не достав, щоб якось те перетривати, щоб якось видержати і щоб не датися зникнути з лиця землі. Та якраз у такій непевності приходить Святий Дух. Як Він змінив усіх апостолів, тих « трусів », боягузів, простих людей! Христос учив їх три роки — та треба було ще, щоб Святий Дух зійшов і навчив їх усієї правди.

Був Дарій, Олександер Великий, Юлій Цезар, Наполеон, кого б ви там не згадали. Все те й ті колосальні побідоносні армії перейшли й ані сліду не залишилося по них. А тих дванадцять людей пішло у світ і перетворило його. Церква стоїть і буде стояти до кінця світу. Ото наша надія.

Та, мої дорогі, коли ми говоримо, що ця Церква нас держить, треба ще додати, що вона одинока нас нині держить. Наші політичні представники мусять це раз зрозуміти, що вони не є в силі злучити народ.

У кожній державі є партії та й у нас вони є й будуть. Але вони ніколи не влучать той нарід разом, бо один усе буде так думати, другий інак, і кожний по-своєму. Ніхто зі світських не є в силі злучити народ разом, так як лучить його Церква. Вона одинока має цю силу. Тому мусимо бути вдячні Богові за це, що по всіх усюдах — і там в Україні, де тільки ще можуть держатися, і тут на поселеннях, та й на Зеленому й Сірому Клині, і на Сибірі — одинока Церква нас не словами, а на ділі лучить — бо її обʼєднює один Святий Дух.

Мушу вам дещо розповісти. В Австралії на Євхаристійному Конґресі під проводом папського Леґата, згідно із зарядженням Ап. Престолу, стояв на чолі всіх учасників мелхітський патріярх Максим. Він старається там за єпископа для своїх вірних. Не маючи своєї катедри, він правив Службу Божу у нашій. Брали участь у ній наші єпископи, священики і вірні. Блаж. Патріярх виголовив проповідь та між іншим сказав таке: « Ви маєте церкву, маєте єпископів, маєте всюди священиків, вас стільки є, а ви не маєте патріярхату. А ми патріярхат маємо, але навіть церкви не маємо, тому до вас прийшли. Вам належиться патріярхат! » Отаке він як перша особа, признана з Риму, сказав прилюдно до всіх. Тоді війшлися наші священики, а було їх там дуже багато, і рішили: якщо нам належиться, то ми проголошуємо собі свій патріярхат, чи нас хто признає чи не признає. Ми творимо всі разом один патріярхат — і в Україні й на поселеннях, всюди разом належимо. Чому? Бо не хочемо, щоб нас ділили на групи. Бачите, який страшний занепад в Арґентині! Так само є, а може й гірше в Бразилії. Пропадає Венезуеля. Чому? Як на групи поділити, то все пропаде. А як є всі разом, держаться зʼєднані.

Мої дорогі, коли так собі пригадати із тюрем та й з лагерів ті жахливі обставини, то що одиноке, що той наш нарід там тримав? « То ще не пропало; там за кордоном іще живуть, іще тримаються » — казали вони. Триматися нам — тоді й вони будуть триматися. Не будете ви триматися, то й вони пропадуть. Це одинока надія: то ще не кінець, казали там усі прилюдно. Тому то Церква на поселеннях не може, не сміє завалитися!

Коли приїхав я до Канади, до Америки, всі єпископи говорили про патріярхат як про щось довершене. Всі поминали патріярха. Та не ходить про особу, ходить про те, щоб був хтось, хто б держав нас

разом. МИ ДЕРЖІМСЯ РАЗОМ! МИ СВОЮ ЦЕРКВУ ПІДПИРАЙМО! Вона в найгірших часах нас втримала. Тепер із вдячністю стіймо при ній. Хто він не був би, до якої партії не належав би — він знав, що належить до однієї української католицької помісної Церкви, яка творить одну цілість. Не: там кусник собі, там другий собі. Як поділити, тоді легше ликнути. Ціле теля важко зʼїсти, а навіть і цілу курку. Та по кусневі можна розібрати й вола.

Ото, мої дорогі, щоб і нинішнє свято Святого Духа додало нам тієї сили супроти всіх небезпек, противенств, Бог-зна яких ворогів наших — щоб мали ми ту силу Святого Духа держатися разом. ТРЕБА РЯТУВАТИ СВІЙ НАРОД, БОРОНИТИ ЙОГО, ВИВЕСТИ ЙОГО З НЕВОЛІ І НЕ ДАТИ СЕБЕ ЗНИЩИТИ! Прийде час, як тоді... « зійшов Святий Дух». Апостоли як не ті стали, заворушилися, перемінилися, набрали охоти, відваги й сили. Чому? Бо Святий Дух підніс їх. Саме того Духа Святого, того « Царю небесний, Утішителю » — того ми просимо й благаємо та маємо повне довірʼя, що Він додасть нам тії сили й відваги перетривати всяке лихоліття, бо по кожній Великій пʼятниці приходить Великдень.

Щоб були всі одно…

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа, амінь.