ПРОПОВІДЬ НА БОГОЯВЛЕННЯ

Впродовж віків Христові празники і Святих, якими ми їх рік-річно возвеличуємо, ніколи не тратять своєї сили й величі та не відказують своєї потіхи, яку дають для всіх вірних. Це знак їх надприродної сили, діяння Христа і Святого Духа у Церкві. І так, коли ми святкуємо Непорочне Зачаття, Благовіщення, Різдво св. Йоана Христителя, Апостолів, Василія Великого й інших, а тепер Йордан, ми завжди відчуваємо якусь невидиму силу, яка піддержує, кожна на свій спосіб, віру в душі християнина. Який нудний і одноманітний є атеїстичний рік у порівнянні з літургічним-церковним — це знає той, хто їх переживав!

Скільки то разів молоді і старші слухали вже Євангеліє, проповідей, читали статті про Йордан, а не зважаючи на те, завжди рік-річно він приносить щось нового, та й нікому не вкучиться. Щедрий Вечір, це символ преобильної ласки Божої, що її Господь виливає на людей. Дідух, сіно, кутя, щедрівки — святочне Навечерʼя, приготування до Йордану. Їх пізніше перенесено й на Навечерʼя Різдва. Бо першим святом, яке Церква святкувала, був Йордан, а до нього долучено Різдво, яке знову в VI ст. відділили Св. Отці окремо (одначе на Сході деякі сирійці й вірмени святкують їх разом ще й по нинішній день). Вирізувані з льоду і чудово прикрашувані хрести й полонки, водосвяття на ріці, скрипіт морозного снігу під ногами — все те навіяне окремим чаром. І дитина і старець надягає на себе що тільки має, щоб тільки побігти на ріку і почути: « Во Йордані крещающуся...». А всі ці обряди й звичаї пригадують найбільшу подію, яка сталася на кулі земській: Богоявлення.

Минає тридцять літ у Назареті в житті Пресвятої Родини, Христос збирається, пращається із своєю Матірʼю, бо св. Йосиф уже помер, і виходить та прямує до Йордану. Було загально відомо, що там у Витанії христив св. Йоан. Христос ступає глибоко занурений у своїх думках над своїм життєвим завданням. Він був Богом і чоловіком, мав людське тіло, розум і волю, але злучений із Другою Особою Божою, і тому не міг поповнити жодного гріха. Але Він думав людським розумом і діяв людською волею. В тому й лежить воплочення! Перед Христом велике завдання, якого не могла підняти й не сповнила ще жодна людина. Кожний, хто має щось важного зробити, думає. Наш Слуга Божий Митрополит Андрей не раз повторяв при кінці життя: « я нічого не зробив » — не виповнив того, що бажав, хоч він стільки натрудився і найбільше довершив. І Слуга Божий Йоан ХХІІІ сказав раз: « Якщо б я не мав 80 літ, що я ще не виконав би! » — хоч він почав нову епоху в Церкві. А тут перед Христом завдання: відкупити людський рід від гріха. І найважче і найбільше завдання, яке можна собі подумати, і з тими думками прямує Христос до Йордану. Бачить св. Йоана над рікою, а перед ним черга канників, до яких той кличе: « Покайтеся, бо приближається Царство Небесне! » (Мт. 3,2). Вони сходили до Йордану і каялися, а св. Йоан поливав воду на них; і так обмивали вони своє тіло на знак обмиття душі. Кожному він давав науку: і книжникам, і фарисеям, і жовнірам: « Нікому кривди не чиніть, ані не оскаржуйте, і вдовольняйтеся вашою платнею » (Лк. 3,14). Христос стає в черзі як звичайна грішна людина. Він хрищенням і каянням починає свою діяльність. Та св. Йоан, побачивши Його, закликав: « Ось Агнець Божий, який бере гріхи світу » (Йо. 1,29). В Старому Завіті священики клали на баранця руки, як знак положення на нього гріхів, і проганяли в пустиню. А крім того, скільки кривавих жертв приношено на жертовнику, який ще остався в Єрусалимі з великим отвором куди спливала кров за гріхи! Бог не є жорстокий і не має уподобання у смерті, але кожний у житті грішив і приносив жертви, а скільки тисяч приношено звірят, з яких лялася кров на прощення, на переблагання і на почитання Бога! Завдання Христа — покінчити справу гріха, відвернути Божий гнів і перемолити Небесного Вітця. « Це агнець, що несе, бере гріхи міра». Він не має своїх гріхів, а двигає чужі. Тому св. Йоан борониться як негідний христити Його. Та Христос настоює: « Остав тепер, бо так годиться сповнити всяку справедливість » (Мат. 3,15). Значить, правда про Христове упокорення, що її голосили пророки (Ісая) — то важна месіянська дійсність і чеснота, і нею Христос починає своє післанництво. Гордість нікому не подобається, ні Богові, ні людям!

Після довершеного хрищення і такого великого упокорення Христа, сталося в нагороду щось небувалого. Христос вийшов з води, а з неба дався чути грімкий голос Отця: « Це є Син мій возлюблений, в якому моє уподобання » (Мат. 3,17), а Дух Святий у виді голуба злетів з неба і возносився над Ним. Після упокорення прийшла найвища нагорода і вивищення: обʼявилася Пресвята Тройця в Бозі — щось небувалого дотепер на землі. Від тієї хвилини, власне, починається Новий Завіт. Вправді, і в Старому Завіті є мова про три особи, але то лише натяки: « Сотворім чоловіка на наш образ і на подобіє наше » (Бут. 1,26). До трьох ангелів, що прийшли до Авраама в Мамбре, він промовляє: «Мій Владико » в одиничному числі (Бут. 18,3). Тепер виразно зʼявилася Пресвята Тройця — як джерело всього буття і всіх свят і всього діла спасіння людей. Тому то Богоявлення є найбільшим святом, бо Бог Отець промовляє до Сина, який стоїть на землі, і Дух Святий як Третя Особа сходить на Нього. Після того звеличення Христос іде в пустиню, щоб приготовитися до своєї діяльности.

Дорогі Браття і Сестри! Нинішнє свято є свято звеличення Пресв. Тройці, в якій є найбільша єдність — бо та сама природа в трьох різних особах. Вона остане навіки як ідеал єдности і найвищої сили, до якої людство стремить. А нині вона, ця єдність, нам так потрібна, і тому нехай нам просвічув більше, як колинебудь у нашому життю, саме тівю потребою єдности й однозгідности. Бо задля незгідности ми готові пропасти зовсім, так як через неї загибали ми в попередніх віках і занапащувати свою духовість. Вертаймось з цього великого Йорданського Водосвяття піднесені на дусі, зʼєднані, скріплені й освячені до дальшої служби Богові і народові. Амінь.