ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Нинішній празник Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії припадає на неділю (29-ту по зісланні Св. Духа), якого євангелія напоминає нас із вдячністю прийняти й відсвяткувати цей празник. З десятьох самарян, що прийшли до Ісуса і просили уздоровлення, лиш один подякував. І сказав Христос: а девʼять де? Так само звертається Він нині до нас, щоб і ми подякували. Ми обовʼязані до подяки для Матері Божої, тому що подяка є, перше, довгом, а друге, благодаренням. Це довг, який ми сплачуємо супроти того, що нам щось доброго зробив, зробив нам щось, що нам не належалося. Тих десять самарян, які прийшли до Христа, не мали ніяких претенсій, ні обовʼязку, ні права, щоб Він їх уздоровив, та коли Він їх уздоровив, повинні були подякувати. Воно остав завжди довгом. Таким довгом і для нас є вдячність для Матері Божої.

Празник Матері Божої належить до найвеселіших і найрадісніших наших празників, яким є незадовго Різдво Христа і яким є Воскресення. Непорочне зачаття це початок радости й душевного піднесення у святості. Коли роздумуємо про ісповідництво й про мучеництво, про відпущення гріхів, все це спонукує нас до жертви й покаяння. Та коли ми дивимося на Непорочне зачаття Матері Божої, то дивимося на святість, на найвищу людську святість, яка ставила свої стопи на землі. Не було когось другого, що був би вільний від гріха. Навіть св. Іван Хреститель, був освячений в утробі св. Єлисавети, але зачатий був у грісі. Бо, як каже св. Павло, через одного чоловіка прийшов гріх, а з гріхом смерть, і то для всіх, так через одного чоловіка прийшло й спасіння. Через одного Адама прийшов гріх. Немає людини, яка би приходила на світ без гріха. Що це значить? Що її душа сотворена без ласки Божої. Її належалася б ласка Божа, але вона її не має, і саме то є гріхом у нинішньому стані.

А з другого боку чуємо зі св. Письма, як уже спочатку, коли вуж, злий дух звів перших родичів, то Господь Бог сказав: вражду положу между тобою і между женою, і между сіменем твоїм і между сіменем тоя. Той буде блюсти твою голову, а ти будеш блюсти його п'яту. Значить, є повна ворожнеча між Матірʼю Божою і тим сіменем Адама й Єви та дияволом, який прибрав собі постать вужа, найхитрішої животини на землі. Тому Господь сказав: я положу повну ворожнечу між тобою і жінкою, і задля того Мати Божа не могла мати на своїй душі жодної провини, жодного гріха, ані хвилини не належати під власть злого духа й вужа. Довго богослови застановлялися над тим, як це вияснити. Щойно францісканський теолог Скот вияснив, що вона була охоронена від гріха. Хоч їй також належалася провина гріха, бо вона з роду людського, але вона була охоронена й заступлена перед ним. Христос не дав допустити гріха, ані сліду браку ласки Божої задля первородного гріха до Матері Божої. Ми дивимося на цю душу, найбільше святу й найбільше величаву, хоч вона така проста дівчина на селі. Яка то велика святість! Святість не є в достойностях і гідностях, але в несенні свого хреста, у виповнюванні волі Божої. Тому ми звертаємося до Матері Божої та благаємо, щоб святість нашої душі ми охоронили з її поміччю.

Ще є одна причина, чому ми тут, у скромності зібрані, згадуємо ту хвилину перед 35-ма роками, коли треба було, як розпадалася наша Церква під переслідуванням, взяти на себе хрест — достойність єпископа і правління Церкви. Ото 35 літ уже минуло... Так як недавно тому святкували ми тридцяту річницю смерти Слуги Божого Андрея, а в наступний день перейняття гідности митрополита, так і нині на Непорочне зачаття починається наша вдячність до Матері Божої, а так само починаються ті великі хрести й переслідування. Тоді вже зимно було в митрополичій палаті. Покійний Слуга Божий уже й не виходив, хоч, не зважаючи на все, питався, чи не йти до св. Юра на свячення. Та я прохав, щоб то було в палаті незамітно, щоб не викликувати ще більшого замішання.

Знаєте про арешти, перетягнення всіх, відступлення деяких від католицької віри, — та гори трупів і ріки крови полилися тих наших мучеників, що не покинули своєї католицької віри. Це велике заступництво Матері Божої, велика поміч, що нині, слава Богу, ми світло вийшли з тих переслідувань. Та дай Боже, щоб до кінця ми видержали на тому шляху.

Переслідуваний нарід розбігся по всіх усюдах. Перед війною не було ще стільки. Тепер по всіх усюдах маєте українських поселенців, по всіх усюдах треба їх було зібрати, влучити, вдунути ту свідомість, що вони одно, чи то в Новій Зеляндії, Австралії, Арґентині, Параґваю, Америці, чи деінде — вони є одно. Вони ті самі українці, хоч якби хто не відрікався того, думаючи, що коли пристане до іншої нації, то більшим стане. Але це лож. Ніхто не заперечить своїх костей і своєї крови, і тому нехай кожний памʼятає, що де б він не був, він усе належить до того самого народу й до тієї самої Церкви.

Прикро воно ще й тут сказати, що ще немає всюди того зрозуміння, Цілий нарід зворушений, щоб зʼєднатися в патріярхаті. А все ж таки деякі приходили сюди, щоб шпіонувати, прислухуватися, чи поминають патріярха, чи не поминають — так якби від того велич чи сила католицької Церкви падала. Але ніхто не прийшов подивитися, ані шпіонувати, ані доносити тоді, як продали цей храм католикам і жидам, як пропали мощі митрополита Корсака, як розвалили фундований кардиналом Сембратовичом іконостас, який тут стояв і з якого лишилося тільки тих чотири пророки і троє дверей! Було більше, як сорок ікон. Все те розбили й викинули на сміття! Ніхто тоді слова не сказав... І як тут валилася церква, скільки то треба було заліза, щоб не дати тому храмові розпастися, а потім, щоб і ті осталі розпродані образи відібрати назад та реставрувати церкву, яку ми перейняли 1620 року.

Ось це мусимо собі в цей празник для покаяння і подяки усвідомити на майбутнє. Як там було би це кому невигідно й небажано, Дорогі Браття і Сестри, я ніколи не настоював на то, щоб поминати патріярха, — це самі вірні почали по цілому світі, навіть за залізною заслоною! Чому? Бо то є рятування себе від загину. Як ви будете покусковані в кожнім краю, то вас зʼїдять, ви зникнете серед великого моря. Але як є свідомість єдности, то це вже важко; одні одних піддержують. Так само в Україні! Я вам кілька разів говорив, в тюрмах і ляґрах усі казали: ми ще не пропали, там іще живе й народ і Церква — значить тут. А як воно у вас не живе, Дорогі Браття і Сестри, о тоді вже буде зле. Там держаться з усіх сил. Скільки паде, скільки тих трупів, а все таки держаться. Треба, щоб і ви тут у вигодах, ситі, вбрані, возрадувані зберегли те, що є конечне для народу. То не є ніяка амбіція патріярхату, то є конечність національна і конечність Церкви! Нині одинока Церква, що нас держить. То признають нині всі. Одинока Церква! Тепер же ж, як та Церква не буде шанована й цінена в своєму патріярхаті, то ми падемо... На жаль, нині є такі, що килять собі з цього, хоч патріярхат був проголошений в державній Конституції України. Якби ви прочитали собі історію про Іларіона, Клима Смолятича, Рутського й Петра Могилу, Ангеловича, Андрея Шептицького та інших — що вони не робили, яких старань вони не докладали століттями до здобуття патріярхату! А ми? Сумно й сумно, що находяться такі, які собі легковажать це, кплять собі з патріярхату й помісности.

Тому, мої Дорогі, нехай це свято буде тим рушієм, нехай буде тією великою хвилиною, в якій треба усвідомити собі наше завдання. Та звернімся до величі Непорочно зачатої. Задивлені в її святість, ми хочемо берегти й свою святість, не дати її втратити, не поповнювати гріха і берегти себе від злих звичок. Тому нехай нині ця хвилина піднесе нас на дусі, влучить усюди разом, де б ми не були, чи в Америці, Азії, Австралії чи Европі і ободрить до рятування нашої Церкви. Та дай Боже, щоб ми діждалися часу, щоб наша помісна Церква дійсно зацвила та й стала могутністю, якою повинна бути в католицькій Церкві, амінь.