ПРОПОВІДЬ НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Христос раждається!

Оцим привітом ми стрічаємося всі і вітаємося, бо ним зазначуємо наш празник. Ми щасливі нині у нашій громаді в Римі, що можемо пережити ту величну подію воплочення Ісуса Христа, що принесла стільки радости для людства. І коли ми так над цим празником застановляємося, то передусім два моменти висуваються перед нашими очима: глибока віра українського народу в народження Спасителя і в усі супроводжаючі Його події та її уняття виявлене й висловлене назовні в ориґінальний, свобрідний і поетичний спосіб. Ця віра представлена прегарними обрядами й звичаями, притаманними тільки нашому народові, як слідно з цілої нашої історії так тісно звʼязаної з церковним життям.

Народився Христос, якого очікувало людство через стільки століть, — виглядали з тугою патріярхи, отці, пророки й ізраїльські царі. Значить, мала статися якась надзвичайна подія — і вона була такою. Господь, проганяючи перших людей з раю, обіцяв, що прийде освободитель і задосить учинить за нанесену образу і приверне стан Божої ласки, яку вони стратили через свій гріх. І ось нині сповнилася ця хвилина й обіцянка! Знана ціла історія народження, і Непорочне Зачаття та вищість Матері Божої понад Херувими й Серафими, і Благовіщення, і подорож до Вифлеєму і народження в стаєнці у вертепі, де спочив Христос у яслах. Здається, наче б воно було чимсь звичайним у вбогій родині. Але з другого боку, народження супроводжали небувалі знаки й події. Зʼявляється ангел пастирям: « Звіщаю вам радість, не бійтеся, бо народився вам Спас! » — як виложено в нашому спільному Різдвʼяному єпископському посланню. Ангели співають і беруть участь у радості; пастирі віддають поклін, бо наступило поєднання людей з Богом - зникне Божий гнів і запанує любов. Дальше, приходять три царі, ведені звіздою зі Сходу, і складають в дарі золото, ливан і миро, і як цареві й архиєреві складають їх у домі, до якого вже перенеслася Свята Родина після переписів і повороту багатьох пришельців до своїх місць проживань. У звичайну подію вплетаний великий Божий надприродний елемент. Наш нарід прийняв це з безсумнівною вірою й щирим відданням і переживав народини Христа впродовж століть із глибокою набожністю.

Так само буває й у щоденному житті людини — є звичайні буденні події, але є й надзвичайні надхніння, які можуть походити тільки від Бога. Подібно й у Церкві — бувають людські хиби й недостачі, і не треба цьому дивуватися, як, наприклад, тим, що після царських почестей Христос мусів утікати до Єгипту. Та є й надприродні моменти, безпосередня Божа рука, яка встряває в хід буденщини, коли Боже Провидіння вважає це за вказане. І тому завжди, як би там люди не мудрували й не хитрили, Божий Провід візьме верх. Ми бачимо, що Церква, стільки зневажувана й у нутрі часом розʼєднана, те все переживає, бо її веде Христос. Стільки тисяч держав поставало і пропадало, а Церква завжди жиє й діє! Тому свято народження Христа вносить у кожного з нас і в увесь нарід бодрість і радість. Якби там не був кожний пригноблений, і зажурений, і збіджений та заклопотаний — нині він відчуває силу, яку вливає в нього Різдво, а вона, ця сила Божа, все переможе! Це відчуває і дитина, і дорослі, і старші!

Та це не лише внутрішнє переживання й настрої — цій глибокій і щирій вірі український нарід дав вислів і назовні. Гляньте, скільки свого ґенія висловив народ в унятті Різдва, скільки духа вложив він у нього — і то впродовж століть, щоб подію народження Христа вбрати в найкращу форму і надати їй найкращий, наймиліший і найбільш приманливий вид. І коляду, і дідуха, і сіно, і кутю, і святу Вечерю — цього не знайдете в інших народів! Це наглядне повторення народження Христа у станці, в яслах на сіні. Це також незаперечний доказ, чому цей празник так глибоко врився в цілу історію і в душу кожного українця зокрема та всього народу! А навіть нині, коли шаліє атеїзм, коли нищиться віру в народження Христа, ще всюди він будиться як живий спомин, на який прийде час, щоб повторювався в житті й у дійсності на хресті. Кожний живе тією надією, що Христос непобідимий. Всі переконуються, що тільки Бог може бути найвищим Добром людства. Всякі самохвальби заводили й заводять людину. Отож відчуймо й ми ту силу Христового Різдва і згадаймо тих, що не можуть його переживати. Наш нарід, щоправда, так зовнішньо прибитий і опущений, а внутрішньо розбитий, нехай відчує нині на Різдво мир і спокій і потребу єдности. Один Христос є в силі дати ці дари і влучити всіх разом. Тому, як ми всі однодушно колядуємо « Бог предвічний », всі разом будьмо одним народом із тими самими ідеалами, стремліннями и цілями і з тією самою вірою в Христа. Амінь.

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.