ПРОПОВІДЬ НА АРХИЄРЕЙСЬКІЙ СВЯТІЙ ЛІТУРГІЇ З НАГОДИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ПРОЩІ ДО РИМУ У СВЯТИЙ РІК

Дорогі в Христі українські Прочани!

Святий ювілейний рік зібрав нас, розсіяних по цілому світі, в одно — молитвою, ділами милосердя, милостинями, покутами і подорожами. Так колись чинили впродовж віків наші предки в Україні, а також і тепер, хоч із трудом, до всіх наших чудотворних ікон і місць!

Ювілейний рік, проголошений Святішим Отцем папою Павлом VI, це окрема чвертьстолітня нагода, що виводить свій початок від Мойсея, і останніми віками впродовж 25-літнього періоду збирає вірних християн із цілого світу в Римі.

Рим — це нині церковний осередок, що притягає вірних із усіх континентів гробами апостолів св. Петра і св. Павла та численних мучеників, ісповідників і святих, які за Христову віру віддали своє життя. Рим — це символ єдности Церкви та й для нас найбільша надприродна сила, щоб зʼєднати український народ! За ту єдність, що тривала від початку християнства в Україні, і перервану Царгородом і Москвою, наші мученики на Холмщині проливали свою кров, ідучи за прикладом св. Йосафата, що лежить тепер ось тут побіч гробу св. ап. Петра, і який віддав своє життя за єдність Церкви і Народу.

Обнимаючи оком ті мільйони прочан, що приходять до Риму, щоб очистити свою душу, щоб її обновити Божою благодаттю і відпустами, ми линемо поглядом у минулі століття історії нашої Церкви в Україні, до християнства скитів на Чорноморʼю, до часів Великої княгині Ольги, Великого князя Володимира і Ярослава, до папи Климента, Мартина І, до Максима Ісповідника — тих, що понесли мученичу смерть в Україні, на Чорноморʼю, почавши від св. ап. Андрея; далі, до Берестейської унії, до царських переслідувань, до часів нашої Церкви під Австрією і Польщею, та й із вдячністю стверджуємо, що ми зберегли єдність величевними жертвами в Україні, « горами трупів і ріками крови », зі св. ап. Петром його наслідниками, та привʼязанням і любовʼю до свого обряду й народу.

Саме 900 років минає, коли тут у Римі сталася велика подія нашої історії — зустріч папи св. Григорія VII з князем Ярополком, сином Великого князя київського Ізʼяслава. Свідоцтвом тієї давньої зустрічі папи з київськими князями — це лист Григорія VII з 17 квітня 1075 р., перший повний і певний історичний документ Апостольського престолу до України. В ньому папа між іншим писав, що кн. Ярополк, посіщаючи апостольські пороги, прибув до папи, щоб це королівство отримати від нього як дарування св. Петра, на що папа Григорії VII згодився, « щоб св. Петро беріг Вас і Ваше королівство та всі Ваші добра за Божим дозволом опікою, з усяким миром, щоб Ви зберегли їх із честю і славою до кінця вашого життя... Тому нехай знає Ваше Шляхотне Величество — писав папа до князя Ізʼяслава — що для якоїнебудь справедливої справи будете просити попертя цього престола для своєї потреби, без сумніву Ваше прохання постійно осягне успіх».

Величава картина: Папа, який « полюбив справедливість і возненавидів беззаконня і помер на вигнанні», що всіми силами боровся за перемогу справедливости, маючи перед собою князя Ярополка, запевнив його про поміч Апостольського престолу для кожної справедливої справи Київської держави. Подібні торжественні обіцянки діставали наші предки і пізніше; вистачить згадати папу Інокентія IV і архипископа Петра Акеровича та короля Данила, папу Мартина V і митр. Григорія Цамвлака, папу Климента VIII і єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького.

Нинішні українські паломники, нащадки Ізʼяслава і Ярополка, знову посіщаючи апостольські пороги, станули при гробі св. ап. Петра, щоб засвідчити свою віру і єдність, яку їхні браття і сестри в Україні обороняють терпінням і кровʼю, опущені, позбавлені свободи, бо не лише не можуть брати участи в нашому паломництві, але навіть не можуть помолитися в рідних церквах в Україні.

Які щасливі ми, що можемо зібратися нині з цілого світу над гробом св. ап. Петра і принести спільну святу Жертву подяки за наше славне минуле, за славу наших мучеників, за видержання переслідуваних і за поміч на майбутнє та за збереження єдности на поселеннях!

Наша загальна національна хиба — розʼєднювання і розбивання, свари і чвари. Ми радо схлібляємо і коримося чужим, щоби могти соперничати між собою і шкодити рідній справі. Дав би Бог, щоб опамʼяталися ми всі від гори до долу і думали про майбутнє добро України і її Церкви, щоб закинули свої амбіції і самсобіпанські вольності й користі, а Бога й Україну видвигнули як провідну ідею нашого життя, думок і діл!

Нехай цей Святий рік піднесе нас і ободрить новими силами та пне в дальше творче життя. Щасливі ми будемо, коли всі надприродні і природні сили, ласки і просвітління вкажуть нам наш дальший шлях, амінь!