ПРОПОВІДЬ НА СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ І СВЯТОГО ЙОСИФА

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Згідно з літургічним уставом наша Церква святкув після Господських і Богородичних та інших празників на наступний день також памʼять тих осіб, які брали найчиннішу участь у попередньому святі. І так, на празник після Благовіщення згадуємо памʼять св. архангела Гавриїла; після Богоявлення, памʼять св. Йоана Христителя і ін. Так, отже, після Різдва припадає Собор Матері Божої, бо вірні збиралися, щоб ще окремо віддати честь Пресв. Богородиці. Пізніше додано й св. Йосифа, хоч його свято припадає на першу неділю по Різдві, т.зв. Неділю Богоотців: св. Обручника Йосифа, царя Давида і Апостола Якова, найближчого свояка Ісуса Христа. Це вчинили вірні на те, щоб звернути увагу і на особи, які незамітно й скромно стоять побіч Христа, хоч стільки помагали Йому своїми прислугами.

Мати Божа прийшла на світ як дитина старших уже віком Йоакима і Анни. Як дівчинку її привели до храму, щоб і прислугувала, як і пророчиця Анна та ін., і вчилася св. Письма, історії, та надихувалася ізраїльською традицією. Це слідно з розмови з архангелом Гавриїлом: свідома великого заповіту, вона відповідає й дає згоду на воплочення із Св. Духа: « Нехай буде мені по твоєму слову » (Лук. 1,38), а пізніше також із розмови з Єлисаветою, і « Величань » — в них Мати Божа свідома того, що її величати будуть усі роди. І це сказала вона у своїй великій покорі. При всіх звеличуваннях ангелами Христа і Мати Божа і св. Йосиф стоять побіч, так само й при поклоні трьох царів.

Коли одначе грозила небезпека життю Спасителя, ангел зʼявляється у сні св. Йосифові і каже брати дитя й матір і втікати до Єгипту. І це виконує він без вагань, хоч яка тяжка дорога стелилася перед ним. Св. Йосиф походив також із роду Давида. Вони зубожіли з часом і жили з праці рук. Скільки тут посвяти для Христа, а потім, яка велика скромність! Євангеліє не подає ні одного слова св. Йосифа. Опісля, коли вертається з Єгипту до Вифлему, зорієнтувавшись у ситуації, що панує свояк Ірода, він іде до Назарету і як ремісник, працею рук, удержув Христа й Матір Божу. Так само незамітно вмирав, і Євангеліє навіть не згадує про нього. Це зразок тихої посвяти й роботящости, що просвічує цілим поколінням, і тому така набожність до нього в часі нещасть і горя, як скорого помічника.

Ще один момент із нинішнього свята гідний уваги. Як праведні ізраільтяни, іде св. Родина до Єрусалиму на празник Пасхи, щоб віддати честь Господеві в отому храмі здвигненому Соломоном для оминання поганства й ідолопоклонства. В повороті завважують Мати Божа і св. Йосиф, що Ісуса нема. Стали шукати і знайшли його у храмі, як Він розмовляє з мудрецями й книжниками, і ті дивуються його знанню. Знайшовши Ісуса, Мати звертається з докором: « Ось Твій батько і я, боліючи, шукали Тебе », і на це одержали відповідь: « Чого ж ви шукали мене? Чи ж ви не знали, що в тому, що Отця мого, треба мені бути!» (Лук. 2,48-49). Очевидно, прикрість, — але посвята для Бога не буває без жертви! І це висока наука з нинішнього празника. З одного боку, для дітей — в Церкві конечна молитва і наука, бо без того пропаща молодість і пізніше життя; а для батьків — що посвята дітей для Бога не є без жертви й болю, які всещедро нагороджує Господь. Пережили Мати Божа й св. Йосиф біль, а й нагороду, радість і щастя вертаючись з єрусалимської Пасхи до Назарету.

Нинішнє свято є наче доповненням до Різдва і приміненням до нашого життя. І серед радості треба памʼятати на можливу прикрість, і навпаки, серед нещастя на радість — якщо вони звернені до неба. І це для нас тепер золоті вказівки для життя, щоб не дати всяким Іродам і Архелаям нищити нашу Церкву й наш нарід. З великим довірʼям до Богородиці й до св. Йосифа в нашому горю вступаймо в наступний рік, бо з їх поміччю ми не пропадемо, але спасемо себе і ввесь наш нарід! Амінь.

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.