ПРОПОВІДЬ НА ВІДКРИТТІ КАПІТУЛИ СЕСТЕР ВАСИЛІЯНОК У СВЯТО СВЯТОГО ПЕТРА В РИМІ

Рідкісна це і незвичайно-радісна й Божа хвилина, яку ось тут нині проводимо, бо велика громада вірних святкує свято св. Апостолів Петра й Павла на їх гробах в осередку християнського світу. Рідке й дороге нинішне свято, тим більше для Вас, Дорогі Монахині Василіянки, що розпочинаєте свої важні конституційні наради і представляєте біля тисячу Сестер, Ви можете вознести молитви на гробах святих, що своє життя віддали за єдність Церкви і її розбудову на землі. Два великани-герої стоять нині перед нашими очами, св. Петро, що визнав божество Христа: «Ти єси Христос, Син Бога живого». Зате Христос побудував свою Церкву на Петрі-скалі і віддав йому найвищу власть (Мат. 16,13-19), та другий св. Павло, що найбільше натрудився і приніс найбільші жертви і найбільше натерпівся в здвигненні Христової Церкви на землі: «В працях премного, в ранах пребагатого, в темницях без міри, в смерті часто... голоді, холоді й наготі» (2 Кор. 11,11.12,9). Глибока віра осяювала його життя. Отож подвижники дають такий зразковий і живий приклад для Вашого монашого життя і праці, як віра в Христа, в Його Церкву й її єдність, та праця для неї з повною посвятою аж до мучеництва.

Нашу Службу Божу у Вашому наміренні ми правимо на вівтарі присвяченім св. Василієві, архиєпископові, Вашому основникові, що як добре знаєте, по-геройськи боровся за свободу Христової Церкви та оснував разом зі своєю сестрою св. Макриною монастирі мужеські, а вона жіночі, якими густо засіяли Азію, Африку і Европу аж по Еспанію.Він був великим оборонцем єдности Церкви і першенства папи римського.Його монахині прийшли і на Русь-Україну і поширили свою духовну, благодатну діяльність. Після розбору Польщі лишився тільки один монастир Василіянок у Словіті, біля Перемишлян. Звідтам, завдяки Божому благословенню, розвинули вони широку діяльність передусім на полі шкільництва і духового життя. Загально відомі були їх народні школи, учительські семінарії, ґімназії, школи куховарства і кравецтва.Вони мали й строго клявзуровий монастир недалеко Львова в Суховолі.

З цього матірного дому у Словіті виїхала була св. памяті Мати Йосафата до Зʼєдинених Стейтів, а праведниця Мати Софронія до Арґентини.З України також основано монастирі Василіянок на Закарпатті в Ужгороді, Пряшеві та у Югославії. Всі вони ревно працювали для свого народу, хоч не були злучені разом. Щойно, всі Ваші монастирі по цілому світі зʼєдналися в 1959 році і ось Ви відбуваєте вже другу спільну капітулу.

Та як бачите, у цьому престолі лежить і наш мученик за єдність Церкви, ревний монах і полоцький архиєпископ св. Йосафат Кунцевич. Своєю жертвенною працею, святістю життя він оснував монастирі і в обороні єдности католицької Церкви віддав своє праведне життя як мученик.Ось у такому найвищому, піднебесному окруженні Ви заносите свої благальні молитви у цій безкровній Жертві. Воно й навіває споріднені думки та піддає подібну заохоту до праці серед наших поселенців, нині вже розсіяних буквально по цілому світі: беззастережна посвята для Христа і оборона єдности католицької Церкви серед свого народу! На жаль, є вже між Вами деякі, що забувають на своє походження і свою народність. Та своїх костей і своєї крови не відречешся. Вони як тінь ходили б за тобою і пригадували б тобі завжди твоє ренеґатство, тим більше, що у всіх державах можна зберегти свою народність, свою віру і свій обряд та працювати для свого народу. Монахиня не може шукати вигод і доходів, бо посвятила себе для Господа Бога і в тому її велич. Інакше вона розходиться зі своїм покликанням.

А монастир стоїть на трьох основних обітах: убожестві, чистоті і послусі — і де їх нема, гине духове життя. Бо воно є початком небесного життя вже на землі і тому зветься в обітах «ангельським». Нині і тим більше треба Вам боронити і обстоювати його, бо із усіх боків йдуть наступи на нього, щоб його обезцінити, висміяти і викупити та звести навіть до паразитизму. Тисячі ченців і черниць покидають свої монастирі, які вамість бути домами Божої хвали, стаються прибіжищем для забав і піятики. Найтяжчі удари спрямовано на монастирі в Україні, де хоч поліквідовано їхні обителі, монахині держаться з подивугідним пожертвованням. А тут пірвала хвиля матеріялізму і гедонізму і деяких монахинь з-поміж вас, хоч, слава Богу, не багатьох.

Капітула це іспит совісти! Від останньої капітули минуло шість літ. В нас вже одне є потішаюче, що за цього проводу архимандриці Згромадження не тільки не впало, як багато інших на Заході, але навпаки зробило й деякий поступ. Прилучився до Архимандрії ваш давній монастир мати Макрини Мечиславської, хоч вже був златинщився в Альбано, де й відбуваєте теперішні наради. Основано монастирі і в Римі, де вони піддержують Український Католицький Університет та Студіон, та користають з викладів, доповнюють ґімназійну матуру, тай з інших добродійств і піддержок. Нині вже і від монахинь вимагається і великого образування, бо загальний інтелектуальний рівень народу піднісся. А передусім дуже додатним обявом є те, що ви розпочали своє видавництво і вийшло вже кілька томів. Його треба продовжувати за всяку ціну. Ви одержали виїмково памяткову медалю з відвідин у св. Отця і повний відпуст за її ношення.

Святіший Отець багато разів виступав проти хибних модерних кличів. Тому держіться давної дороги праведности і йдіть нею дальше. Інакше можна стягнути замість Божого благословення, прокляття. На Україні Ваші Сестри бодро страдають і задивлені у вашу працю і ваше життя, не тратять надії на розквіт. Тому не дайте, щоб ваші благання, терпіння, праця, дотеперішні досягнення пішли на марне. Нехай ця Служба Божа і гарячі молитви скріплять і заохотять вас усіх на дусі, щоб ви пішли на свої наради з непохитною, як св. Петро, вірою в божество Христа, з ревністю для Божої справи св. Павла, з одуховленим ангельським життям св. Василія і св. Макрини та ополонені єдністю св. Йосафата і зміцнили свої монастирі. Амінь.