ПРОПОВІДЬ В ГРЕЦЬКІЙ КОЛЕГІЇ СВЯТОГО АТАНАСІЯ

Всечесніший Отче Ректоре і Отці Настоятелі, дорогі студенти!

Входячи до вашої славної церкви святого Атанасія, цього головного осередку Сходу в Римі, мов рій бджіл, злітаються спогади про славні часи Сходу в Римі.

Коли тут Апостоли писали свої послання грецькою мовою, коли Папа святий Климент писав до Коринтян, коли в Римі служили грецькою мовою і з квасним хлібом, коли святі Отці Сходу, особливо святий Атанасій і святий Йоан Золотоустий, вважали Рим опорою віри та моральної сили у своїй апостольській діяльності.

Пригадуємо також часи Папи Лева Великого та його великого авторитету на всьому Сході — тому Сході, який згодом почав поступово віддалятися і відриватися від цього центру християнства. Проте ніколи не бракувало зусиль для відновлення єдності: чи то в часи Фотія, завдяки праці патріарха Ігнатія і патріарха Векоса, чи пізніше — у часи Флорентійського собору, коли в Римі перебував патріарх Віссаріон та наш митрополит Київський Ісидор. Ці зусилля — немов золота нитка, яка поєднує Схід і Захід, щоб зберегти неподіленою одежу Ісуса Христа, тобто одну Церкву.

Йдучи далі крізь століття, бачимо, як у 1576 році в Римі постає Грецька Колегія та церква святого Атанасія, засновані Папою Григорієм XIII як постійна оселя для християн Сходу в Римі. Вона стала предметом особливої турботи Пап щодо Сходу, і з цього центру вийшло багато видатних мужів для Східної Церкви.

Перед нашими очима постають славні постаті Пап: Євгеній IV з буллою Laetentur caeli; засновник цього осередку — Григорій XIII; Климент VIII, пов’язаний із Берестейським собором 1596 року; Урбан VIII із Конгрегацією Propaganda Fide; а також Лев XIII з енциклікою Orientalium dignitas і Бенедикт XV, який створив Конгрегацію для Східної Церкви та Папський Східний Інститут.

Ми бачимо, як до цієї Колегії приходили такі видатні особи, як Петро Аркудій, Лев Алляцій, Велямин Рутський — «атлант» церковної єдності, майбутній митрополит Корсак, Ісидор Дольницький — знаний літургіст, кардинал Сильвестр Сембратович та багато інших.

Дивлячись на діло цих велетнів Церкви, ми справді здаємося карликами, що повзають по їхніх могилах, як влучно кажуть німці:

Auf Ihren Gräbern / kriechen wir /als ein Geschlech von Zwergen.

Незважаючи на це, ми повинні своїми скромними силами продовжувати їхню працю і активно співпрацювати у великій справі єдності, яку ведуть наступники святого Петра.

Перед нами простягається величезне поле праці на Близькому та Далекому Сході. Нам, дорогі брати, належить покласти руки до плуга і цілковито посвятити себе Божому апостоляту.

Але цей апостолят передбачає міцну аскетичну та інтелектуальну підготовку. Кожен із вас, хто бажає присвятити себе цьому служінню, повинен бути глибоко переконаний у існуванні Бога і мати глибоку побожність до Господа. Без цієї фундаментальної переконаності небезпечно приймати священничі свячення і починати пастирське служіння.

Сьогодні ви легко можете опинитися в середовищі цілковито атеїстичному, де переважна більшість — принаймні зовні — заперечує існування Бога, відкидає будь-яку релігію, ображає вас, називаючи ошуканими і ошуканцями, ледарями та ворогами народу.

Якщо хтось не має міцної, немов граніт, богословської формації, він може легко втратити голову і піддатися атеїстичній течії. На жаль, так загубилося вже багато людей — не лише мирян, але й священників і навіть професорів богослов’я. Тому справджуються слова святого Матея:

«Ὑμεῖς ἐστε τὸ ἅλας τῆς γῆς· ἐὰν δὲ τὸ ἅλας μωρανθῇ, ἐν τίνι ἁλισθήσεται; εἰς οὐδὲν ἰσχύει ἔτι εἰ μὴ ⸂βληθὲν ἔξω⸃ καταπατεῖσθαι ὑπὸ τῶν ἀνθρώπων» “Ви — сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її знову зробити солоною? Вона вже ні на що не придатна, хіба що бути викинутою геть і потоптаною людьми” (Мт. 5,13).

Часто говорять про повну жертву для Христа. Якщо хтось має поетичний дух, він може написати прекрасний і піднесений вірш. Такі поетичні твори слухають із великим задоволенням. Але коли приходить час практики, коли поезія стає прозою, тоді лише небагато є справжніми consecutores et portatores crucis et imitatores Christi — послідовниками і носіями хреста Христового.

Коли людину ображають, обмовляють, коли з нею поводяться як із злочинцем, коли на неї плюють, б’ють, висміюють, коли вона терпить голод і холод, одягнена в лахміття, із порваним взуттям, не маючи змоги тижнями навіть помитися, покинута всіма — тоді настає момент сказати: hic Rhodus, hic salta.

Але коли людина має тверду віру в існування Бога і в Ісуса Христа, коли має довіру до Божого Провидіння, вона зможе все це перенести спокійно. Пригадуючи слова святого Петра:

«Коли вас зневажають за ім’я Христове — ви блаженні… Якщо ж хтось страждає як християнин, нехай не соромиться, але нехай прославляє Бога за це ім’я» (εἰ ὀνειδίζεσθε ἐν ὀνόματι Χριστοῦ, μακάριοι, ὅτι τὸ τῆς δόξης καὶ τὸ τοῦ θεοῦ πνεῦμα ἐφ’ ὑμᾶς ⸀ἀναπαύεται. μὴ γάρ τις ὑμῶν πασχέτω ὡς φονεὺς ἢ κλέπτης ἢ κακοποιὸς ἢ ὡς ἀλλοτριεπίσκοπος· εἰ δὲ ὡς Χριστιανός, μὴ αἰσχυνέσθω, δοξαζέτω δὲ τὸν θεὸν ἐν τῷ ⸀ὀνόματι τούτῳ) (1 Пт. 4,14–16).

Нехай вас не лякають ці страшні привиди, бо допомога Божа в таких випадках буває справді чудесною. Сам факт, що ви перебуваєте в Колегії, готуючись до священства, уже є знаком покликання. Але й це покликання можна втратити. Юда також мав покликання і великі дари, але втратив свій апостолят.

Тому намагайтеся всіма силами залишитися на своєму місці — coûte que coûte! Бо якщо, розчарувавшись через якісь труднощі, ви покинете своє покликання, будете гірко плакати все життя. Натомість той, хто залишиться вірним своєму покликанню, знайде мир і щастя: «І знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє любе і тягар Мій легкий»(καὶ εὑρήσετε ἀνάπαυσιν ταῖς ψυχαῖς ὑμῶν· ὁ γὰρ ζυγός μου χρηστὸς καὶ τὸ φορτίον μου ἐλαφρόν ἐστιν) (Мт. 11,29–30). Слова Ісуса Христа — це не риторичні фрази, а сама правда і реальність.

Скористайтеся часом свого перебування в Колегії, мудрим керівництвом вашого достойного Ректора та сприятливими умовами життя. Учіться молитися і працювати — це напевно збереже вас у майбутньому від різних блудів, навіть якщо Господь когось із вас не покличе до священства.

Кожен, хто приходив до Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, який багато разів служив на цьому вівтарі, знаходив його або на молитві, або за працею. Ніколи не бачили, щоб він марнував час.

Отже, треба молитися і вчитися, плекати внутрішнє та інтелектуальне життя, але без поспіху. Треба дозволити духовному життю розвиватися так само природно, як і природному росту. Не занепадайте духом, якщо не бачите великих успіхів одразу — пам’ятайте правило: crescit dum nescit.

Пам’ятайте також, що не завжди ті, хто були найкращими в семінарії, стають найкращими в житті. Досвід показує, що часто саме посередні стають більш витривалими, постійними і діяльними.

Ви чули слова Євангелія. Але потрібно уважно дивитися на сучасні і майбутні часи. Ви чули євангельську розповідь про оздоровлення німого духом (Мк. 9). Чи не здається вам, що сьогодні весь Схід одержимий духом німоти?

Існує велика Церква — від Центральної Європи аж до Китаю — яка мовчить, яка не може розвивати свою діяльність і навіть відкрито визнавати свою віру. З іншого боку, є відділена Церква, яка, мов одержима духом глухоти, не хоче слухати слів Намісника Ісуса Христа.

Є апостоли, які намагаються зцілити і привести цю Церкву на правдиву дорогу, але, як сказав батько в Євангелії: «Учителю, я привів до Тебе мого сина… я сказав Твоїм учням, щоб вигнали духа, але вони не змогли». А Ісус відповів: «Цей рід не виходить інакше, як тільки через молитву». (Διδάσκαλε, ἤνεγκα τὸν υἱόν μου πρὸς σέ, ἔχοντα πνεῦμα ἄλαλον· 18καὶ ὅπου ⸀ἐὰν αὐτὸν καταλάβῃ ῥήσσει αὐτόν, καὶ ἀφρίζει καὶ τρίζει τοὺς ⸀ὀδόντας καὶ ξηραίνεται· καὶ εἶπα τοῖς μαθηταῖς σου ἵνα αὐτὸ ἐκβάλωσιν, καὶ οὐκ ἴσχυσαν… καὶ εἶπεν αὐτοῖς· Τοῦτο τὸ γένος ἐν οὐδενὶ δύναται ἐξελθεῖν εἰ μὴ ἐν ⸀προσευχῇ) Mc. 9, 17-18, 29.

Ви бачите, що Намісник Ісуса Христа докладає величезних зусиль, щоб вигнати цього німого духа, закликаючи до молитви і християнського життя. Ви бачите, з якою добротою і батьківським серцем він намагається об’єднати всіх у Католицькій Церкві.

Недаремно радянські люди називають його «демократичним Папою». Хоч він є Намісником Христа і наступником святого Петра, episcopus episcoporum, він не говорить згори лише з владою, але як справжній пастир — зі смиренням, лагідністю і любов’ю шукає загублених овець.

Одного разу представникам відділених Церков, які намагалися применшити свою провину за розділення, Папа Іван XXIII відповів із великою простотою: «Будьте спокійні, провину за розділення беремо на себе». Воістину — Agnus Dei, qui tollit saecularia peccata separationum, schismatum, discordiarum et divisionum.

Це є безпечна дорога, якою ви повинні йти у вашій важкій праці на Сході — особливо в наш час.

24 березня 1963 Папський Грецький Колегіум святого Атанасія