ПРОПОВІДЬ У ДЕНЬ ІНАВГУРАЦІЇ V ЛІТНЬОГО АКАДЕМІЧНОГО КУРСУ ПРИ УКРАЇНСЬКОМУ КАТОЛИЦЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

«Це творіть на мій спомин » (Лук. 22,19). Ото ми сповняємо заповіт Ісуса Христа і нині творимо ту велику памʼять — найбільшу, яку нам людина тут на землі лишила — памʼять безкровної жертви Ісуса Христа за відпущення гріхів. Св. Павло каже: « Я прийняв від Господа те, що й передав вам. Бо Господь Ісус тієї ночі, в яку був виданий, прийняв хліб і благодарив, переломив і сказав: Прийміть, їжте, це єсть тіло моє, що за вас ломається. Це творіть на моє воспоминання. Так само й чашу по вечері, мовлячи: Ця чаша новий завіт єсть у моїй крові; це творіть кожного разу, як пʼєте, на моє воспоминання » (1 Кор. 11,23-25). Ми нині сповнюємо той великий заповіт Ісуса Христа та знаходили в Ньому і піддержку і піднесення духа, скріплення душі, а й ту свідомість, що ми пішли слідами Ісуса Христа й св. апостола Павла і творимо те, що Він поручив. « Не хлібом самим буде жити чоловік » (Мат. 4,4). Не тільки те, що він їсть — але є щось делеко вище, чим живиться він, чим живиться його душа й тіло, щоб колись станути на Страшнім суді, воскреснути з мертвих.

Те, що нині збирає, що створює наші тайни і що нам сьогодні переповідає — це той празник Євхаристії. Установа Ісуса Христа ставить безсумнівною ту правду, що під видами хліба й вина є присутній цілий Христос. Присутній Христос дається нам на поживу для того, щоб душа, яка приймає св. Причастя, прийняла його для збільшення благодаті — ласки. Людина, яка причащається, яка їсть тіло і пʼє кров Христа, є свідома того, хто до неї приходить. Було б зневагою для гостя, якби його хто легковажно принимав. Та коли приходить Христос до мене, до моєї душі, то які мусять бути мої для Нього вислови любови, що в Нього прошу й про що благаю! Це й є ті думки, які нині ворушаться і мусять ворушитися в кожному з нас.

Сказав Христос: це робіть на мою памʼять, на мій спомин. Поети лишають свої твори на спомин, скульптори чи мистці лишають свої статуї чи свої образи — лишають, щоб згадувати їх. А найбільший живий спомин залишив нам Ісус Христос: дав нам своє тіло, свою кров на те, щоб ми згадували — « Сіє творіте...» — що те тіло й та пролята кров передані на відпущення гріхів. Коли в четвер говорив Христос ці слова, приносив також і жертву на хресті, яку мав принести в пʼятницю.

Серед таких високих думок ми підносимося найвище на землі, щоб не думали ми тільки про хліб, яким живимося, але й про щось вище. « Не у хлібі одиному... », а той хліб, то не є та манна, що її мололи колись на пустині жиди та нею живилися, але « це моя плоть, це моя кров». Тому така велика сила лежить у Євхаристії, що Він, той самий Христос, є там правдиво присутній, хоч у невидимий спосіб.

Тому й цей вакаційний семестр, який сьогодні розпочинаємо, хоч іще не всі встигли приїхати, так тісно лучиться з тим заповітом Христа: « Не в хлібі єдиному жив буде чоловік». Є ще щось інше: а то є університет, то є наука, то є те слово, яке просвічує нас, слово, яким ми розвиваємо свій розум та яким творимо добро не тільки для себе, але й для інших. Це та велика хвилина нинішньої інавґурації, в якому наміренні приносимо цю жертву, щоб разом-разом ми не пропали, не загинули, але щоб знайшли завжди й у сюди ту силу думки й слова, мудрого слова, а водночас щоб ми знаходили й ту силу душі, освячення, святости у Пресвятій Євхаристії, амінь.