ПРОПОВІДЬ В МОЛИТОВНИЦІ АРХИМАНДРІЇ ВАСИЛІЯН ПРИ НАГОДІ СВЯЧЕНЬ П'ЯТЬОХ ІЄРОМОНАХІВ

Во імʼя Отца і Сина і Святого Духа. Амінь.

Днесь благодать Святаго Духа нас собра, і всі вземше крест твой глазолем: благословен грядий во імʼя Господне, осанна во вигних.

1. Так зачинає звеличення нинішнього Свята перша стихира на Вечірні. Справді збирала і збирає нас в одне, розсіяних і розкинених по всій землі і, хоч одного батька і матері дітей, то розʼєднаних і поділених кордонами, партіями та думками впродовж століть по нинішній день — одинока Церква. Божою благодаттю і надприродною силою зʼєднює вона нас і ввесь католицький світ. Лучить вона нас Українців разом на цілій кулі земській і то вже від двох тисяч літ, не лише своєю надприродною, таїнственною, невидимою силою, своїми Тайнами і видимим Головою Церкви Святим Отцем, але й одним візантійсько-українським обрядом, спільними освяченими національними переконаннями, одною історією Церкви і Народу. Які ж ще окремі моменти, які думки Василіян? Найперше нині свята Неділя і вона нас кличе, по всіх турботах і по цілотижневій праці, до церкви на Службу Божу, щоби піднести нашу думку до Бога, подякувати за всі добродійства і молити про дальшу поміч. І нас входячих стрінув Христос Вседержитель на храмовій величавій мозаїковій іконі, Своїм ласкавим оком і благословив Своєю рукою.

2. Нас приводить і памʼять євангельських подій, які нині святкуємо, а саме, як ви чули в Св. Євангелії — воскресення Лазаря і торжественний вʼїзд Христа до Єрусалиму. Жила у Витанії благословенна

Родина: брат Лазар і дві його Сестри Марта і Марія. Вони були зовсім віддані Христові, а Він заходив там нераз, щоби відпочити, чи щоб їх потішити, розрадити і розвеселити, бо як кажуть у нас: « гість в дім, Бог в дім», а це входив до них Син Божий. Коли зближалася Пасха, Христос був іще поза Юдеєю. І саме тоді постигло велике горе родину в Витанії, — то помер Лазар, якого так дуже любив Христос. Прийшла і вістка була раніше від Сестер з Витанії до Спасителя, що нездужає їх брат. Одначе дивним-дивом Ісус, що так дуже любив Лазаря, не спішився уздоровити його, але пробув ще якийсь час там, де Його застала сумна вістка, і щойно після його смерті вибрався до Іюдеї, до Єрусалиму, а подорозі звернув Своє лице до Витанії. Назустріч вибігла Йому вперід одна Сестра, а то і друга і упавши до ніг, молили, кажучи: « Господи, коли б Ти був тут, не вмер би був наш брат » (Ів. ХІ, 21). Воно звучить немов якийсь ніжний докір Христові. Бо і дивно їм було, а й Апостолам і всім людям також, чому то Христос, довідавшись про недугу Лазаря, не прийшов негайно і не уздоровив його, але допустив смерть, і то навіть, як казали Сестри, розклад чотиридневного тіла в гробі. А незрозумілим було це тимбільше, що сам Христос заплакав над гробом Лазаря на знак, що співчуває з горем родини, — а однак допустив до цього.

Ніхто з людей не міг догадатися причини такого поступування Спасителя. Як і ми нині нераз не знаємо. чому Господь зсилає на нас такі важкі досвіди. Але як з Лазарем, так і з нами Господь має свої пляни, нам невідомі. А вчинив це Христос і для свого найближчого любимця Лазаря, щоб опісля закликати голосно: « Лазаре, — вийди сюди» Ів. XI, 43). І сталося небувале чудо, бо розкладаючийся в гробі труп вийшов живий. І всі з радости, в виду нечуваної події, стали хвалити і величати Христа, що на очах дав їм незаперечне свідоцтво Своєї всемогучої сили і свого Божества. Не диво тому, що коли Христос всів на осля і попрямував до Єрусалиму всі вітали Його як царя, стелили Йому свою одежу під ноги і вітки з дерев, і кликали: « Осанна! Благословенний, хто йде в імʼя Господне, цар Ізраїлів » Ів. ХІІ, 13).

3. Цей тріюмфальний вʼїзд Христа, це повторюючийся символічно Його вʼїзд впродовж усіх віків, як вʼїзд до поодиноких душ і сердець в прийняттю Св. Тайн, а зокрема Пресвятої Евхаристії, як вʼїзд до осель поган з Євангелієм, як Його тріюмфальний вʼїзд по селах і містах в часі великих Свят і Празників, або Його величавий похід на Євхаристійних Конгресах і всенародних торжествах. Святкуючи памʼять тріумфального вʼїзду Христа до Єрусалиму і ми стрічаємо Його нині нашими благословенними галузками. А з цим тріюмфальним Христовим походом не можуть ніяк рівнятися навіть найвеличавіші вʼїзди найславніших полководців, провідників народу і володарів, бо всі вони перетинають, а похід Христа триває на віки. В ньому беруть участь усі Ангели і усі люди доброї волі.

4. Нинішній день звеличує ще інший світлий Празник, який святкує побожний нарід за старим календарем в далекій Україні, а саме Благовіщення, тобто ту днину-хвилину, коли Архангел Гавриїл приніс з неба на землю найкращу, найвідраднішу й найблагороднішу в наслідки відомість, що народиться Христос, який відкупить рід людський від гріха, оснує своє царство-Церкву « і царству його не буде кінця» - Лк. 1, 32). Чи ж може бути для людини щось більше відрадного, як те, — що благовістив Архангел, що Син Божий здійме з людей тягарі, гризоти, недуги, журби, голод і холод, грижу совісти, коли би дарував їй її провини й очистив її з усіх її гріхів? Справді впродовж віків Він облегшує людські душі, здіймає з них гріхи, очишує їх совість, робить їх дітьми Божими, осолоджує гірке життя, потішає їх в недолі, словом виводить їх з пекла до неба! А гляньте на землю, як вона зміняє своб обличчя, як по всіх усюдах постають доми допомоги і милосерддя, школи, храми, величаві будівлі, до яких сходяться вірні, щоби забути про все земське і впʼялити зір у Бога, щоби відвернути увагу від щоденних журб, від матеріяльних злиднів, а памʼятати, що є ще інше, вище, досконаліше життя, житя духа і життя вічности.

5. Коли глянемо на наші землі, то першу благовість приніс Св. Апостол Первозванний Андрей нашим предкам скитам і вона стала церемінювати душі наших предків та їх покоління, ублагороднювати і ушляхетнювати їх, а з тим підносити їх натуру і культуру. Українську землю оздобили храми, спочатку полотняні шатра і движимі престоли, а опісля деревяні і камяні, високомистецькі собори, якими красується по нині вся українська земля і ввесь схід. І « царствію Христа не буде кінця».

6. Дорогі Браття й Сестри! Нашу велику радість степенує й ще одна нинішня подія, якої ви були свідками, а саме торжественні презвітерські свячення 5 молодих ченців-монахів. Вона доповнює наші попередні радості, бо скріплює їх і нагляднює їх в дійсності. Прийняти священичі свячення, — значить стати в ряди Христових Апостолів і продовжувати Його благодатну місію, проповідувати Євангеліє, приносити Безкровну Жертву. Бо саме вона (Апостольська Місія) є тою благодаттю для людства, що підносить, ублагороднює і освячує його.

І то найперше самих бреїв, бо вона рівняє їх з Ангелами в їх службі, а навіть ставить їх вище, дає їм можливість піднестись до найвищої святости, вимолити в Бога Св. Тайнами найщедріші ласки і помочі, словом підносить їх до найвищої гідности на землі і то гідности, якої не тратять вони ні в цьому, ні у вічному житті. Але й не тільки для себе, вони є поставлені на сторожі віри й моралі усього народу, вони в посвячені на те, щоб освячувати людей, вводити їх Хрещенням і Миропомазанням до Церкви, відпускати гріхи і всі провини, освячувати їх душі, кормити їх Св. Причастям і збільшувати їх надприродне життя, освячувати подружжя людей, потішати, облегшувати і підносити в недугах, страдаючих і конаючих. А передусім, він священик: « взятий з людей, в постановлений для добра людей для їх звʼязків з Богом, щоби приносити дари та жертви за гріхи, і щоб могти співчувати недосвідченим і заблудженим, тому що і він також перейнятий слабосилістю. І для того він повинен як за людей, так само і за себе самого приносити жертви за гріхи. А ніхто сам не бере собі цієї чести, але той, що в покликаний Богом, як і Аарон» (Євр. V, 1-4).

Вони, одержавши нині це найвище післанництво на землі, стануть тими лікарями душ, благовісниками мира і любови, що будуть завжди приносити Безкровні Жертви за людські гріхи і вимолювати помочі у всіх недолях для усього людства, а зокрема для обездоленого нашого українського народу. Але може хтось з вас завважить, що скільки духовних, передус в тяжких часах, спроневірюється своєму післанництву і, замість благословення, стягають проклін для свого народу, для всієї Церкви і всього людства. Це без сумніву, незаперечний і найприкріший момент в історії Христової Церкви і її священства. І тут ми нічого не змінимо, бо такий закон Христа. Він, Бог вибраз 12 Апостолів і один з них Юда допустився зради. Не змінить того жодний Архиєрей при всіх своїх надприродних і природних стараннях і зусиллях, бо Христос хотів і це є саме законом, щоби кожна людина, а також і священик мав свобідну волю, а не був машиною чи манекіном, але щоби своєю свобідною волею здобував і заслуговував Царство Боже для себе і для інших. А з свобідною волею може війти і на манівці. А все ж таки не зважаючи на деякі спроневірювання треба сказати, з повною свідомістю, що священик є добродієм людства. І то починаючи від перших початків його історії аж до нинішнього дня. Таким добродієм він був уже в історії Ассирії, Вавилону і Єгипту, він звертав людського духа з землі до неба, був творцем його культури, мистцем його психіки і техніки, його знання, його літератури і то навіть в поганських часах, а не кажучи вже опісля в історії єврейського і християнського народу. Всі Христові вороги забувають нині про те, і своїми очерненнями, клеветами, наругами, опловуванням священиків, хочуть знеславити Христову Церкву і Божу науку. Ви бачите самі власними очима тут в Римі величаві храми і мистецькі архитвори здвигнені духовенством. І як би то нині виглядав Рим і увесь світ і без прибл. 50.000 святих проголошених Церквою без них? Скільки полегші, помочі несло духовенство в часах останніх світових війн, скільки горя і знищення спинив Святіший Отець! Справді священик був, є й останеться добродієм людства, а зокрема український священик для українського народу! Він вчив його жити високим духовим життям, підносив його мораль, злагіднював його нужду, вирівнював різницю між багатими і вбогими, вчив його грамоти, творив літературу, приносив йому найвищу культуру, а що найважніше ублагороднював його душу, вчив бути собою і вдержувати свою національну свідомість, словом освятив його і вчинив Божою дитиною. Тому такою великою радістю є для нас нині новопосвячені священики для Христової Церкви і зокрема для Василіянського Чернецтва, і нові добродії для українського народу і усього людства.

7. Дозвольте, Дорогі Браття й Сестри, що в ці святочні хвилини, долучуємо ще й наші особисті і загальні радости і втіхи. Хочемо отут Вам усім приявими і всім, що духом з нами, Українцям і всім нашим прихильникам інших національностей, висловити найгарячішу прилюдну подяку за виявлені і переслані нам привіти, поздоровлення, побажання, однозгідні ухвали на Зборах, щедрі жертви на Церкву, а зокрема за молитви і за Служби Божі, з нагоди небувалої і щасливої події, що можемо оттут явитись між вами і принести благодарну Безкровну Жертву Всевишньому. Зокрема вважаємо нашим святим обовʼязком зложити прилюдний поклін і вислови найглибшої вдячности Святішому Вітцеві за довершене освободження, Його Високопреосвященнішим Еміненціям Кардиналам і Співробітникам за поміч, та нашим Високопреосвященнішим Митрополитам, Архієпископам і Владикам, Духовенству і всім Вірним Українцям і не Українцям за незаслужену любов, прихильність, старання і все, що вчинили на нашу користь.

Часом жах проймає нас на вид і слух покладаних надій, вичікувань і бажань, задля наших немічних сил, та скріпляє нас на дусі всемогучість Бога, для якої нема жодних перепон і труднощів. Заохочує нас і піддержує велика любов Святішого Вітця до нас, що дав вже такі великі докази Своєї батьківської дбайливости про нас на кожному кроці і в кожному часі, що підчинивши 2 Митрополитам ще 13 Єпископств, записав своє імʼя золотими буквами в українській історії. Маймо непохитну віру і надію в окрему поміч Божу для Намісника Христового, на Його велике знання і досвід, а зокрема на всі ті добродійства, які сплили на нас через Його руки, — як завдаток майбутнього. В своїх руках держить Він усі нитки життя народів, а зокрема релігійного життя. Не забуваймо, що і Христос допустив і смерть Лазаря і розклад тіла, щоби воскресити його!

Нема сумніву, що перед нами Страсний тиждень в нашому житті і в житті Церкви, що перед нами ще велика праця і терпіння, бо й після воскресення Лазаря і величавого вʼїзду до Єрусалиму, прийшла страсна седмиця, прийшла зрада Юди і смерть на хресті. Але такий закон Божий, що переплітає терпіння з радістю, і то в життю не лише одиниць, але і цілих народів, що після Страсної Пятниці наступає завжди радісний Великдень. « І кожний, хто живе і вірує в Мене, не вмре по вік » (Ів. XI, 26).

Прийміть з тої нагоди наші молитовні побажання Свят, щоби провели їх в щастю, здоровлю і радості. Святкуйте на славу Церкви і народу та й згадайте нас недостойних при Вашому свяченому, бо духом і молитвами, ми завжди з Вами.