ПРОПОВІДЬ У СВЯТО СВЯТОГО КЛИМЕНТА ПАПИ

Нинішню неділю святкуємо ми під різними й дуже високими надхніннями. Найперше слова, які Ви чули в євангелії про жінку, яка 18 літ ходила згорблена і не могла піднестися — вона нині уздоровлена. Коли ми так подумаємо над собою, чи тих 18 літ, а може й більше, не корчить нас якийсь дух, якась душевна недуга, якийсь гріх, якийсь проступок, якийсь нахил, з якого ми повинні піднестися за Божою чудесною поміччю Христа. Яка висока думка! Вона піддає застанову, щоб свою совість провірити, щоб глибоко застановитися над собою, слухаючи тих євангельських слів.

Та водночас нині для багатьох, що святкують за григоріянським календарем, є свято Непорочного зачаття. Це свято найбільшої чистоти й святости людини, яка ходила своїми стопами по землі. Непорочно зачата Пречиста Діва! Її душа була відразу сотворена в ласці Божій. Її душа сіяла вже тією великою сильною благодаттю Божою від самого сотворення. Коли кожна інша людина, а навіть св. Іван Хреститель, щойно пізніше освячується через хрещення, через особлившу ласку Божу, то душа Матері Божої відразу була сотворена в благодаті. Тому що вона мала стати Матірʼю Сина Божого, то не міг діткнутися її ніякий блуд, ніякий гріх, ніяке позбавлення Божої ласки і ніяка незвершеність. Отже в тім і ми нині настрою, заглиблені в найвищу святість, маємо старатися, щоб зберегти її до смерти, і то не лише для себе, але й як приклад для інших. Святість душі повинна не тільки будувати нас і інших, з якими ми живемо, але також світити й тим поколінням, що після нас будуть жити та й про нас будуть згадувати. Непорочне зачаття, це святість більша від херувимів і серафимів і тому повинна високо піднести нашу душу і відкрити вже тут на землі для неї щастя і радість.

Та й, мої Дорогі, перше слово в другій євангелії: « Не бійся, мале стадо » (Лук. 12,32) — звернене безпосередньо до нас. Ми це невелике стадо, та не зважаючи на те, ми маємо не боятися. Це є також велика рація, велика причина, чому мусимо нині застановитися та й піднестися духом. « Не бійся, мале стадо! »

Ми святкуємо свято св. Климента, третього по св. Петрі папи римського, що, як знаєте, походив із високого роду, був споріднений у Палятині з імператорським двором і тому він зʼєднював багато не лише простих робітників і громадян, що жили в Римі і наверталися та крилися по катакомбах ві своєю вірою, але він навертав до Христа ще й тих, що належали до цісарського дому чи до найвищих родів. Тому Траян лютився і заслав папу Климента аж до нас в Україну на Крим. Подумайте, мої Дорогі, яка то жахлива дорога з Риму аж в Україну — не літаком і навіть не залізницею, але ослом, конем, кораблем, чи пішки — щоб добитися по довгих блуканнях до місця призначення. Там Климент не залишив свого післанництва, але він дальше проповідував. Знаємо, що на Кримі поставала щораз то більша громада і що він продовжував традицію в Україні, що її розпочав св. апостол Андрей та його учні, херсонські мученики та інші, бо багато дечого знаємо й не знаємо з історії. Все ще відкривають розкопи і виявляють, що при Чорному морі жили найвищі круги грецькі на колоніях, і там із ними приходили єпископи, приносили євангеліє, і тоді то ширилося в нас, у скитів, що, торгуючи з ними, самі принимали християнство. Київ уже тоді був оселею, не якоюсь пустинею. Там на місці Києва викопують при різних нагодах римські монети, значить, там уже була оселя, там мешкали люди. Коли св. Андрей прийшов, то не прийшов на пусте місце, але до осель. З київських гір він благословив Україну, на яку дуже легко міг він приплисти, напевно зі Синопи через Чорне море при сприяючім вітрі і по Дніпрі доїхати до Києва. Традицію єдности Церкви папа Климент продовжує і утверджує. От тому він такий великий у нас! На жаль, ті робітники, що були заслані з ним, що так само ненавиділи Христову віру, причепили йому залізні кайдани і вкинули до моря. Він помер мученичою смертю. Віруючі мешканці витягнули тіло і зложили до гробу та поставили храм. Та й знаєте з історії, пізніше їхали до хозарів Кирило й Методій і віднайшли його гріб. Значить, вони вже знали, що таки десь там лежить папа Климент. Правда, підносять різні сумніви, але будьмо спокійні, бо Кирило й Методій більше знали, як ми нині, навіть зі всіх книг і зі всіх джерел. Коли, отже, вони приїхали, то віднайшли по довгім шуканні гріб св. Климента і просили тамошнього єпископа, щоб він позволив узяти мощі, і взяли вони одне рамʼя. І так тіло залишилося тоді без одного рамени. А з тим раменем поїхали Кирило й Методій до Константинополя, а відтак на Моравію та й привезли його до Риму. Тепер вони спочивають у базиліці св. Климента, збудованій на місці його дому.

Оце причина, чому ми нині святкуємо це свято та чому наш університет прийняв його імʼя. Прийняв тому, що він є перший папа образований. Коли попередні були зі звичайних рибалків чи звичайних людей, робітників, то Климент уже був високо образований і походив із двірської родини. Та й тому що він образований, він підніс і науку, писав він послання (до Коринтян та інші). Задля того він і став патроном нашого університету, саме тому, щоб хоронити й підносити його імʼя. В Україні є більше, може, як десять університетів і наукових інститутів, та всі вони є атеїстичні. Наш є одинокий, що держить католицьку віру, її проповідує, та й не тільки проповідує, але й доказує і утверджує 1ї науково. Слава Богу, ми вже 12 літ серед тих страшних умовин, серед переслідувань — і там, і тут на всі боки. Цей університет держиться 12 літ без реклями, без розголосу, без великої слави — чому? Бо й не треба того. Для науки, спокійної науки, мусить бути постійна й консеквентна праця і вона має промощувати дорогу, просвічувати й утверджувати дорогу правдивій науці. Саме це сповняє наш університет від перших днів. Коли розпочався цей університет, тут іще нічого не було, як я не раз говорив — тут крякали ворони і паслися кози й вівці. На тому місці постав і наш університет. Спочатку на Студіоні були перші університетські виклади, а звідтам щойно перейшли вони тут. Слава Богу, за 12 літ було вже 24 семестри, а крім того 5 вакаційних, то разом 30 семестрів. Упродовж них було 25-60 слухачів, 30 професорів. Слава Богу, тут створений осередок, який має дальше нести тягар науки, а й високий обовʼязок, щоб протиставитися безвір'ю. Яке то велике завдання голосити, утверджувати, доказувати правдиву науку у світлі Христової віри! І хоч там в Україні релігія заборонена, заборонена наша Церква, наша віра, то не раз у тюрмах і ляґрах я чув професорів і ректорів, а багато їх там було, які змушені проповідувати й викладати науку, як каже згори правительство й комуна, то не раз вони мене запитували: а як ви думаєте? Значить, і для них важна наша наука! Вона завжди стане сильним заборолом проти атеїзму.

Та дай Боже, щоб наш університет, який нині святкує памʼять того великого папи, що є патроном образовання і науки, став поважним науковим осередком і щоб ним дальше опікувався св. Климент. Коли взяти під увагу створені з нічого два великі музеї, бібліотеку з 50.000 томами і цінний архів — це ж великий здобуток, який завдячуємо св. Климентові. Дай Боже, щоб тією дорогою поступав дальше наш університет та щоб проповідував, « євангелизував», як нині, згідно зі Синодом, говориться, та щоб дальше наукою промощував дорогу вірі Христовій в Україні, амінь.

8.12.1974